Двомовність дітей в еміграції – як її досягти

З Інтернету огляд польських медіа для українських читачів (7 сторінок шрифтом 12) ----------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Dwujzyczno dzieci na emigracji - jak j osign? Rodzice nie powinni odbiera dziecku szansy pozostania Polakiem lub przynajmniej utrzymania, poprzez jzyk, zwizku z kultur przodkow. Двомовність дітей в еміграції – як її досягти? Батьки не мають забирати в дітей шансу залишатись Поляками, або, принаймні, утримання через мову зв’язку з культурою предків. Переднє слово На початку, хочу пояснити, що користувачів мови поділяю на три групи: діти – від 0 до близько 6 літ, молодь – від 7 до 18 літ, та дорослих – понад 18 літ. Цей поділ має зв'язок зі шкільною системою: також орієнтується на фази людського розвитку відповідно до класика теорії тотожності E. Erickson, який поділив людське життя на вісім фаз (стадій) (Por. Czykwin E., Misiejuk D., Двомовність та двокультуровость в психо-педагогичній перспективі) Dwujzyczno i dwukulturowo w perspektywie psychopedagogicznej, Trans Humana, Biaystok 1998). Перша група обіймає три стадії, друга – дві, третя – решту. Понад то, у віці 6-7 років виразне закінчується певній етап розвитку, - дитина вже має опановані початки рідній мови, процес набування мови слабішає, а посилюється процес навчання.

Уточнення вимагають терміни: чужоземна мова, друга та бажана мова . Відмежуємо другу мову від чужоземній залежно від способу її опанування. Прийнято за S. Krashenem , розрізнення між засвоєнням, себто набуванням мови, і її навчанням. Друга мова засвоюється без участі вчителя та формальних інструкцій, в природному оточенню, а саме в країні, де цієї мовою спілкуються, у суспільстві, якому, зазвичай, є вона першою/рідною мовою (ці терміни та також wyjciowy вважаю за тотожні > тут: - відправна мова/ wyjciowa, з якої робимо переклад на мову, на яку перекладаємо/тлумачимо, яка буде для нас мовою мети нашого тлумаченя, себто мова бажана, бажана мова – себто – терміни друга мова та бажана мова суть тотожні; - примітка/тлумачення перекладача). Чужоземну мову вчать найчастіше в школі або на курсах, у неприродних умовах. Натомість, поняття бажана мова може ототожнюватись як з чужоземною мовою, так рівно й з другою мовою. В літературі детально не описується методика її опанування, але, оскільки, рідко доходить до ситуації тільки навчання або тільки засвоєння мови, коли, зазвичай, ці процеси у чомусь з’єднуються та доповнюють один одного. Термін бажана мова (jd) має більш широке значення, обіймаючи два попередніх.

Двомовність Двомовність має багато різноманітних дефініцій та є поняттям, яке часто вживається у досить широкому значенні. На мою думку, повинно відрізняти це поняття від знайомства двох мов, а розумію під тим таке: компетенція у галузі чужоземній мови не є адекватна до віку та суспільного статусу даної особи, а тож - знання тільки декотрих правил, вживання чужоземній мови в певних ситуаціях. Прикладом цього може бути початкова здатність розмови виключно в туристичних подорожах, здібність читання одних фахових текстів, опанування мови дорослою освіченою людиною в умовах великого міста, або на рівні неповнолітнього у невеликому містечку чи селі. Натомість, на мою думку, двомовність, - стисло мовлячи, - є специфічним випадком знання двох мов, але не є теж саме. Двомовність – це опанування двох мов у такій степені, як суспільно еквіваленті їх одномовні носії, себто ambilingwizm, що полягає на здатності послугування усіма правилами як в рідній так й другій мові, та на частому вживанню обидвох мов в різних ситуаціях та з різними співрозмовниками. Зазвичай, це є нестійкий стан, що має зв'язок з еміграцією або побутом закордоном, що зумовлює близький контакт з цією мовою і культурою, дозволяє безпосередньо особисте сприйняття мовного оточення. Слід підкреслити тої факт, що тривання білінгвізму бува обмеженим в часі та формі - “Опанування двома мовами не є ознака стала, набута вже на усе життя. Радше є динамічним процесом, протягом якого може дійти до повній або частковій втрати однієї з мов” (Warcho-Schlottmann M. – Спроба опису мовній компетенції в німецькій та польській та в Поляків Німеччини – соціологічні студії. Докторська праця. Краків, 1994). Процес набування двомовності Процес набування двомовності можна представити схематично у графічній формі у такий спосіб: 0 J2 ------------------------------------------------------------------------------------------------------ ------------------------------------------------------------------------------------------------------- A B c d J1 http://www.krasnale.de/mediapool/61/616774/data/Dwujezycznosc_dzieci_na_emigracji.pdf процес набування двомовності Легко можна окреслити, коли наступає початок засвоєння рідної мови. – це, найчастіше, день народження, себто пункт А. Набуття/навчання мови мети «починається” в пункті B. Від цього моменту дана особа продовжує розвиток рідної мови, що тут символізує тривала лінія J1. Й, також, від цього моменту розпочинається період «гонитви” евентуального носія J2, що показує відрізок B – 0 (нуль). Десь, умовне, - поміж c та d знаходиться процес набування двомовності, де пункт 0, - показаний за необхідності досить педантично, - символізує оту, в дійсності невловиму фазу переходу з одномовності до двомовності. На цей етап слід дивитись як на рух з гори, бо власне тоді видко паралельність обох кодів, що означають білінгвізм. Це означає що жодна лінія не є над ані під другою, - обидві знаходяться на одній же площині. Опанування бажаної мови дітьми Існує загальна думка, що діти опановують мову мети швидше і легше, аніж старші споживачі мови. Подекуди це є правдою, бо у цьому віці узагалі йде швидкий біологічний та розумовий розвиток дитини, у якої також зазначимо перевагу пам’яті стереотипів на логічною пам'ятю. Це зумовлює спонтанність в усьому, що дитина робить. Сучасний вік характеризується незвичайною плинністю, цікавістю світа, потужною мотивацією в контактах з оточенням, браком втримання в різних ситуаціях, у тому разі мовлення бажаною мовою. Тільки у цьому періоді життя є можливим одномоментне (одночасне) засвоєння двох мов – рідній та «іншій”. Тільки тоді власне можна казати про єдиний процес, який є спільним для обох мов, або про два ідентичні процеси. Слід пам’ятати, що для дітей «мовний input, (себто сигнали – примітка перекладача)” стає зрозумілим завдяки знанню позамовному, яке набуває дуже важливу роллю в набуванню J1. Для дітей слова набувають певного значення у порівнянні з визначеною ситуацією, наприклад, вдягання дитини на прогулянку у поєднанні з інформацією – «Тепер підемо на прогулянку”, що доведе, що слово «прогулянка” набере конкретного значення. При цьому, дуже важливою є міміка, жести, тон та спосіб мовлення. У випадку набування J2 задіється така ж саме схема: сітуація – інформація (вербальна: слово/вираз/думка, або міміко-жестикуляційна) - значення - розуміння - реакція (вербальна або ні). Від 3 – 4 років діти можуть опановувати бажану мову успішно за частковим опануваннюм першої мови – спонтанно (в природних умовах), або формальне (на дошкільних заняттях), досягаючи досить добрих результатів. Тоді також діють наведенні механізми. * Перевага над молоддю та дорослими в процесі засвоєння/навчання бажаній мови дає дітям можливість безпомилкового опанування вимови, акцентів та інтонації, близької або, навіть, рівній native speakerowi (тут; мові нації носію – перекладач). Цього можна досягти тільки в критичному періоді (у значному спрощенні – це час від народження до періоду дозрівання людини, зазвичай, у віці 11-14, а й пізніше, літ ), за правилом «чим раніше, тим ліпше”. У дітей психологічний чинник не відігріває значній ролі, оскільки, вони ще не усвідомлюють культурних відмінностей мовлення чи не мовлення з так званим «чужоземним акцентом”, які набувають значення в період дозрівання. Це явище має зв'язок з тим: що діти засвоюють бажану мову "пасивно" у тому сенсі, що часом не здають собі справу, що розмовляють іншою мовою й не розуміють її правил, від того в них рідко проявляється боязнь щодо скоєння мовних помилок. Діти є відкритими, непевність їм не притаманна, й не бояться бути смішними, а характерна у цьому віці безтурботність та навчання через забави додатково спричиняються до успішності опанування бажаній мови. Також міркую, що цей процес перебігає легше та швидше в дітей, оскільки вони вживають асоціації візуально-слухові та дотиково-слухові, коли у тої же час дорослі навчаються тлумаченню з вже відомій їм мови, а саме дорогою слухово-слухових асоціацій. (Por. Schnitzer M. L., Cerebral lateralization and plasticity: their relevance to language acquisition; w: Aspects of bilingualism ed. by Michael Paradis, Hornbeam Press, Columbia 1978). Слід пам’ятати, що світ дитини складається з інших, ніж світ дорослих, реалій, - можна сказати, безпроблемний, від того її мова є простою, спільна для дітей з різних середовищ, а також й країн, й в певному сенсі лімітована. Ідучи до школи, дитина входить у світ субкультур й починає спілкуватись не тільки стандартною мовою, але й вживати різноманітних жаргонів, які набагато важче засвоюються в другій/чужоземній мові. Ролля рідної мови у процесі становлення двомовним Конечною умовою становлення двомовним не є опанування бажаної мови, але є конечним збереження та розвиток рідної мови. Переконує у цьому T.Skutnabb-Kangas (Bilingualism or not: The Education of Minorities. Multilingual Matters, London 1981) своєю теорією, в який прирівнює кожну мову до водяній лілії. Видко тільки то, що знаходиться на поверхні води, себто квитка, але корені J1 знаходяться глибоко під водою. У процесі активізації J2 можливі дві ситуації: з того саме коріння проросте друга лілія, тож на водній гладі буде видко дві гарні квитки. Обидві квитки міцно посаджені під водою, мають спільний корінь, але два стеблі. Натомість, коли переривається зв’язок з J1, але наступає розвиток J2, позірне бачимо дві лілії, що їх уносять за вітром чи водою; однак, обидві вже позбавлені кореня й, навіть, не з’єднані поміж себе, а поруч нетривке та швидкоплинно (авторка називає цю ситуацію семи-лінгвизмом, себто напівмовністю). Відповідальність батьків За утримання та розвиток рідної мови у цілому є відповідальні батьки. Слід пам’ятати, що це вони приймають усі рішення, - почавши від рішення про виїзд з рідної країни (діти є завжди на примусовій еміграції), через вибір місця поселення, а саме країни, міста та дільниці, а в підсумку – колежів, сусідів та школи. Це батьки вирішують, чи будуть збережені контакти з етнічним середовищем, а це ж має вплив на підтримку рідної мови, оскільки зазвичай є там вживаною мова полонійна, ані загальнопольські мовні норми. У полонійному середовищі завжди знайдеться хтось одномовний, хто тільки-но приїхав або перебуває з візитом, і дійсним та потрібним йому є абиякий контакт з польською мовою. Потому, є нерозумним відхід від своєї етнічній групи на чужині. Іншим чинником, обумовлюючим збереження польщизни, є вочевидь польська або полонійна школа, але чи буде там вчитись дитина чи ні, також вирішують батьки. Так, від них залежить врешті, чи та як доглядають етнічность, чи та які контакти є з полонійним середовищем, чи дитина вчить польську мову в польській школі (або в полонійній), та, найважніше, - чи вдома говорять польською і як ще говорять. Діти засвоюють таку польщизну, якою послуговуються їх батьки. Рідко вона є стандартною й рідко обіймає читанку та письмо. Тож тільки школа може забезпечити навчання усім правилам літературної мови. Батьки мусять вчити дітей комунікативно, а таки займати багато часу на розмови з ними, або саме мовленню до них по-польську, коли це є тільки можливим. Подружжя повинне також розмовляти поміж себе в J1, звертаючись й до дитини так же, та вимагаючи, аби вони відповідали цією ж мовою. Не вільно допускати до змішування мов, а, якщо дитина має клопоти з називанням чогось по-польську, а знає натомість англійське слово, належить допомогти їй його витлумачити. Доконечно потрібно не допускати в дітей толерування «дітячій” мови, шепелявій. Бува, що підлітки говорять у такий спосіб по-польську, що наражає їх на осміх. Коли починають здавати собі справу з цього, стидаються та уникають розмов тією мовою.

Дуже важну роллю відігріває читанка по-польську дітям, а потім допомога їм в читанці, оповідання байок, легенд, різних смішних та цікавих подій, та заохочення до огляду польських фільмів, слухання та співання польських пісень. У такий спосіб можна переконати дитину, що певні речі є безумовними для рідній мови, й що польська мова, яка може бути чимсь на зразок шифру, коду або «таємної мови”, є тим, що відрізняє дитину від інших.

Батьки проте мусять проявити незламність і послідовність стосовно J1, бо якщо вони самі від того відступлять, то не можуть очікувати, що й діти будуть поводитись інакше. Бува часто, що щодня заохочують вдома мовлення по-англійську або суржиком, а коли приходять гості, добре (чисто) мовлячи по-польську, батьки картають своїх улюбленців, нагадують та висловлюють свої незадоволення. Це викликає сильне замішання в дитячих розмислах.

Потрібно розуміти, що діти, які виховані у тій саме родині й в тому саме середовищу , не завжди переймають ті саме підстави щодо походження, мови та культури. (дивись. W. Miodunka, Мова і ідентифікація культурна та етнічна. Студії навчання самоідентифікації родичів, належних до другого покоління австралійської Полонії, в: Польська мова у світі. Збірник студій під редакцією W. Miodunki, PWN, Warszawa 1990). Крім того, важну роллю відгріває вік дитини стосовно родичів: зазвичай найліпше говорить перша дитина, молодші частіше спілкується поміж себе бажаною мовою, а з батьками етнічною мовою. Батьки не завжди здають собі справу з того, що, не наполягаючи на знанні дитиною рідній мови, а у крайніх випадках нахиляючи її виключно до використання англійської мови, закривають їм дорогу до білінгвізму. Контакт з мовою мети, яка зазвичай тішиться вищим престижем, є набагато тривалим, інтенсивним протягом дня, й це спрацьовує на шкоду рідній мові. Бажана мова - загроза двомовності * Немає потреби переходити на англійську вдома затим, щоб допомогти дітям швидше опанувати цю мову. Замість очікуваній користі може бути зворотній результат, бо діти будуть переймати помилки батьків з їх недосконалій знайомості J2, або одного дня усвідомлять собі, що знають цю мову ліпше аніж батьки, що може привести до зниження їх престижу. Втрата рідної мови власне вже є неповоротною, а от у випадку її регресу може виникнути, найменше, бажаний мовний ефект. На додаток, витіснення рідної мови може збурити та обмежити комунікацію та взаємне порозуміння між поколіннями, бо мовні засоби ще не достатніми для вираження своїх емоцій, бажань, почуттів, неспокою і т.д.. M. Warcho-Schlottmann стверджує, що більшість Поляків, замешканих в Німеччині, хотіли би, аби їх діти говорили по-польську. Однак, самі не тільки мало що роблять у цьому питанні, але, навіть, погоджуються з ситуацією, коли вони говорять до дітей по-польську, а оті відповідають їм по-німецьку. Тим самим, дозволяють на змішування мов, а потім на повільній перехід на німецьку. У певному моменті вловлюють, що польська мова пішла в забуття й вболівають над тим, але вже запізно: "Дивує короткозорість польських батьків, які у цьому (…) не добачають зародження потенціального конфлікту поколінь, розчарувань та непорозуміння в майбутньому згідно з засадою: дві мови, два світи. Вони самі, які ніколи такої компетенції в німецький мові, як їх діти, не здобудуть, за пару літ не будуть вже відповідними партнерами для своїх німецькомовних дітей з мовного погляду (dz.cyt.). Хиба у кожному еміграційному скупченні існує ця проблема. Наприклад, Й. Смолич (Культура навчання в багатоетнічному суспільстві. Warszawa 1999) цитує один з записників досліджених осіб в Австралії: “Після першого тижня перебування мого сина в школі […] повстала реальна загроза, що втрата ним польської мови буде трагічною для нашій родини. Оскільки мій чоловік не опанував англійську, безпосередній контакт між батьком та сином міг бути перерваний. Зауважила, що діти віддаляються від своїх батьків, якщо не можуть свобідне спілкуватись з ними спільною мовою на різні теми”. K. Serejska-Olszer (Польщизна - погляд на віддалі. Польська мова в англомовному світі. Медіа, Родина, Познань 2001) подає лист однієї зі своїх кореспонденток в Сполучених Штатах: Пані пишіть у своєму артикулі, що викликають в неї жаль оті матки, які ломаною та погано акцентованою англійською розмовляють зі своїми малюками, позбавляючи їх у такий спосіб знайомості з польською мовою. Ці матки не задумуються над тим, що коли їх діти підуть до шкіл та добре опанують англійську, побачать, як ця мова бринить в устах матки чи батька, то можуть втратити повагу до батьків. Більш-менш свідомо зачнуть вважати їх за люди неосвічених, а навіть обмежених. Крім того, не уявляю собі, як батьки спілкуються з дітьми тільки-но здобутою й належно не опанованою чужоземною мовою, чи можуть справді з дітьми порозумітись. Це щиро переживаю. Як вони перекажуть ним свої знання, погляди на світ, свою турботу про них, гордість за них, а, навіть, як виражають свою повсякденну, звичайну любов. Бо ж бо, "my darling son" ніколи не замінить нашого теплого «сину, дитина моя люба”. Власне так звертаюсь ще іноді до свого сорокарічного, вусатого велетня (dryblasa), якого колись привела на світ, і він таке звернення дуже любить. Вплив першій (початковій) мови на бажану мову Довгі роки побутував погляд, що перша/рідна мова перешкоджає опануванню та розвитку мови бажаній. Звинувачене J1 за усілякі не поводження в процесі приведення осіб до J2, тому визначено зменшення вживання першої мови, - аж до відхилення її включно. Тепер усталилось, що етнічні мови можуть збагачувати комунікаційні здібності мігранта, але перед усім спричинитись до ефективного опанування J2. (Por. Dulay H., Burt M., Krashen S., Language two, Oxford Univ. Press, New York 1982). Усе вказує на тісний зв’язок між збереженням і розвитком J1, і позитивним впливом двомовності на розумовий розвиток та поступ в шкільній науці дитини. Активна участь батьків у досягненні білінгвізму своїх дітей Батьки, які розуміють можливість осягнення своїми дітьми двомовності, найперше повинні відповісти собі на питання – для чого вона їм потрібна? Найважніші доводи це: бажання і можливість комунікації з найблизькою родиною, власне, з дідами; здатність цінувати рідну культури; підтримання існування етнічної групи; можливість отримання ліпшої праці; збагачення особистості через доступ до двох культур; допомога в реадаптації в разі повернення в рідну країну, нащо рідко хто звертає увагу. Якщо хоч один чинник здається важливим, належить подбати про те, аби рідна мова була збережена та розвивалась. Легше буде нахиляти своїх дітей до навчання польської, аніж її занехаяти, бо ж легше пробуджувати мову у стані приспання, аніж у дорослому віці доробляти заборгованості усього життя, - без великих шансів на успіх. “Вчимо їх [дітей – примітка E.L.] польській мові. Після бунтів та відходу надійде день, коли окажуть вони нам з гордістю вдячність, або запитають з жалем: чому не навчили мене мовити по-польську?” (D. Mostwin, Третя вартість. , KUL, Lublin 1995). У підсумку належить ствердити, що якщо батьки хочуть, аби їх діти становились двомовними, мусять самі активно включатись у цей процес. Вони повинні будити мотивацію до навчання обидвох мов, дбаючи про те, аби настанова на них була так само позитивна (у жодному разі не може мати місце висміювання мови чи культури країни поселення, ані знеохочення дитини до їх пізнання), та налагоджувати контакт з ними в найблизькому періоді. Це означає, здійснення особливого натиску на утримання та розвиток польської мови. Dr Ewa Lipiska доктор Єва Ліпинська Кафедра Польської Мови як Чужоземної Інституту Полонійних Студій Ягелонського Університету ( в Кракові – примітка перекладача) …………………………………………………………………………………………………………………………………………………. Джерело: сайт http://www.krasnale.de/mediapool/61/616774/data/Dwujezycznosc_dzieci_na_emigracji.pdf 07.08.2011. ………………………………………………………………………………………………………………………………………………….. (з польської мови переклав: А.Грабовський,) 14.08.2011; Дебальцеве За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор. При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело. Перекладач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає за фактичні помилки, яких вони припустились.

Zaremba

Двомовність дітей в еміграції – як її досягти

Останні статті

Коментарі