З Інтернету
огляд польських медіа для українських читачів
Kraj wiat Spoeczestwo Martyna Bunda 11 lipca 2011
Мартина Бунда
Партнерські союзи – польська правова проблема
А теща?
Укладаючи шлюб, дві особи творять особливо охороняєму інституцію. Укладаючи партнерський союз, підписують цивільну угоду про абищо, що тільки визнають за суттєве, - але на власну відповідальність. Не стають при цьому родиною.
http://www.polityka.pl/spoleczenstwo/artykuly/1517220 ,1,zwiazki-partnerskie---polski-problem-prawny.read
Навіть, коли б партнери дописали б до своєї угоди про партнерство цілий розділ прав та обов’язків подружжя з сімейного кодексу, то й через це не стануть вони родиною у правовому сенсі .
http://static.polityka.pl/_resource/res/path/7d/00/7d00de99-3dbc-47d0-81aa-4d1b9c707470_665x665
Якщо партнери у партнерській угоді не запишуть нічого, окрім наміру про укладення союзу, держава загарантує їм тільки декотрі застереження з тих, що діють для родин при розлученні.
http://static.polityka.pl/_resource/res/path/f4/96/f4961a86-7fc3-4c99-bc36-e045dcd131cb_665x665
Тої, хто захотів би укласти партнерський союз, відмовлявся би не тільки від супутніх подружжю проблем та тягот, але також й від евентуальній підтримки родини у майбутньому.
Партнерські союзи – як це робиться у Франції? Шанси на ухвалення в Польщі закону про партнерські зв’язки у найближчому часі є невеликими…
SLD (Польська Народна Партія – примітка перекладача) хоче партнерських зв’язків
Повертаючись до дебатів про партнерські зв’язки SLD спритно затрудняє життя своєму недавньому колезі…
У польському сімейному кодексі права і обов’язки подружжя є детально описані: взаємодопомога, опіка та спільна долєва участь в утриманні родини. То, що так романтично виглядає на весіллі, теж має конкретні правові наслідки, - у разі ухилення від обов’язків якоїсь із сторін втрутиться сімейний суд.
У приватній партнерській умові, можна би й записати подібні речі, та тільки нема на це примусу. Можна домовиться аби про що (може бути тільки за винятків домовленостей щодо регулювання інтимного життя, бо ж кожний суд визнає такий казус суперечним засадам суспільного життя).
Якщо партнери у партнерській угоді не запишуть нічого, окрім наміру про укладення союзу, держава загарантує їм тільки декотрі застереження з тих, що діють для родин при розлученні. За рік перебування в партнерському союзі вже вільно їм буде спадкувати як то подружжя, - до цього часу єдиним способом на це, для спадкування іншим партнером, було укладення заповіту.
Однак, від спадщини сплачувалась найвища ставка податку, як від сторонній особи. Партнери, як й подружжя, могли би спільно розраховуватися з податками. Отримують певну охорону на випадок смерті партнера: може бути призначена пенсія, як й на дітей, право спадкування за угодою найму житла без особливих складностей, можливості отримання грошей на поховання партнера з його банківського рахунку, також й до відкриття спадщини.
(спадщиною, податками, боргами, опікою над дітьми присвятимо окрему публікацію)
Але, навіть, коли б партнери переписали до своєї угоди про партнерство увесь розділ прав та обовязків подружжя з сімейного кодексу, то й при цьому не становили би родину у правничому сенсі. А що ж за цим іде, - навіть, найбільш до них необов’язковий батько, вже дорослі діти чи давно небачені родичі, - усі вони у певних правних ситуаціях будуть людьми ближчими, аніж багаторічний партнер.
Наведемо гіпотетичний приклад: панство Х та У 20 років у союзі. Х западає на здоров’ї й втрачає можливість заробітку та самообслуговування, а почуття У охолоджуються й він вирішує йти.
Коли б то Х та У були подружжям, сімейний суд міг би відмовити у розторгненні шлюбу з уваги на загрозу інтересам Х, - потреби опіки над ним. Міг би суд також дозволити розлучення з виключній вини У та присудити з нього аліменти, яки б він сплачував на користь Х навіть пожиттєво.
А, якщо б розлучення було б без означення вини У, то він міг сплачувати аліменти протягом п’яти років. Бо ж сімейний кодекс говорить, якщо один з подружжя живить в нестатку, другий зобов'язанний брати участь в його утриманні,також й при збережені шлюбу. Справою аліментів та стосунками подружжя зайнявся би сімейний суд.
А тепер таж сама ситуація, коли Х та У не є подружжям, а тільки партнерським союзом (відповідно до проекту закону), У уходить, а Х залишається без засобів для життя. Відповідно до права, зобов'язанними для фінансової підтримки Х будуть почергово: - діти Х, потім його батьки, а наприкінці – родичі. Й це незалежно від того, чи У відмовився від угоди партнерського союзу.
Читати далі »
http://www.polityka.pl/spoleczenstwo/artykuly/1517220 ,1,zwiazki-partnerskie---polski-problem-prawny.read
Батьки Х могли би уникнути сплати аліментів на дорослу дитину, колиб ще оказалось, що У однаке має можливість заробітку, але їх не використовує. Але, родичі Х вже не мали б їй такого шансу. Коли б Х залишився в нестатку, родина (у правному сенсі) мусила б йому допомагати, незалежно від того, чи він сам спричинився до оцього нестатку, Суд узяв би до уваги єдине платоспроможність евентуального платника аліментів.
Якщо б Х трафив під суспільну опіку, то тоді вона вірогідно сама міркувала би за Х про притягнення його дітей, батьків або родичів до платежів. Такий тепер тренд: велика частина добре ощадливих осередків суспільної допомоги має готові взірці позовів на такі випадки. Х мусив би їх тільки підписувати.
Так, можна собі виобразити, що покинутий Х сам міг би виступити в цивільному суді до У щодо аліментів. Але, тільки у межах підписаній угоди, себто за умови, що у неї знайшовся конкретний припис про фінансуванню партнера після розлучення або хворого.
Як видко, партнерський союз був узагалі іншою інституцією, аніж подружжя. Такі особи як-от теща чи шваґер, - у сенсі сімейного права, - тісно належать до кола тих, з якими входимо у залежність, хоча б й не з ними стаємо на весільний рушник. Хто захотів би укласти партнерський союз, ухилившись від навколо подружньої участі у чомусь та тягот, але, при цьому, теж з евентуальною підтримкою родини в майбутньому.
Ідея партнерського союзу закладає, - як у випадку кожної цивільної угоди, - добровільність зобов’язань. Введення цієї інституції у межі сімейного права, вказування на те, що вона не дає такі повної охорони партнерам, врешті, домагання її «ошлюбнення”, було би запереченням отой саме ідеї добровільності.
Партнерські союзи наразі є у стадії проекту. Допоки законом, лобійованним SLD,займеться Сейм (а певно до цього дійде в наступній каденції) ще є час, щоб детально придивитись запропонованим рішенням: у чому оця нова інституція буде нагадувати, а у чому різнитись від шлюбу? Які з цього будуть користі та загрози, - з перспективи осіб, погоджуючих на оце партнерство, їх близьких осіб, також держави.
Справа є дуже поважна, бо у мнимо дрібних, прозаїчних рішеннях можуть критись цілковита нова філософія буття удвох та нова дефініція родини. Сьогодні у нашому циклу пишемо про фінанси, - про справу найбільш приземлену, але теж виразне ілюструюючу суть спору.
Джерело: сайт тижневика ПОЛІТИКА 13.07.2001ю
http://www.polityka.pl/spoleczenstwo/artykuly/1517220 ,2,zwiazki-partnerskie---polski-problem-prawny.read
…………………………………………………………………………………………………………………………………………………………
(з польської мови переклав: А,Грабовський,)
22.07.2011.; Дебальцеве
За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Перекладач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились .
Коментарі