З інтернету: огляд українських медіа
http://vijsko.milua.org/
Сайт «Українське військо», тема – історія української армії до сьогодення включно. Сайт поділений на окремі відділи за епохами розвитку, відділи «Бібліотека» та «Посилання» мають аналогічний внутрішній поділ. Наразі переважають матеріали щодо армії УНР, період УПА представлений менше. Дуже велика кількість різноманітних посилань – що є основною перевагою сайту. http://vijsko.milua.org/t_10.html Новини Історія Командири Війська Мультимедія Однострій Бібліотека Форум Посилання
Ця публікація з'явилась на моїй сторінці завдяки Теобальду Полуботок-Свіщенко, за що я йому щиро дякую.
Євген Пінак
ЗМАРНОВАНА АРМІЯ .Д-р У.Карп’юк
З сумом питаєш себе, чому ніхто із західно-українських діячів не навязав ПІД ЧАС війни зв’язків зі Стидом [Колишпій редактор "Таймсу", один з найбільше впливових англійських журналістів. - прим. авт.] — він-же знав неодного з них у Відні — чому не була поставлена справа утворення українських легіонів з полонених в Італії? -— нарікав у свій час п. Боршак, пишучи в "Ділі" про „Спомини Вікт. Стида".З тим більшим сумом питали себе колись по таборах наші полонені в Італії. БУЛО ЇХ 100.000, з того кількасот старшин, всі вони походили з найкращих австрійських полків ріжної зброї, досвідчені в боях на фронті сербськім, російськім та італійськім.
Розміщено їх малими гуртками по таборах усієї Італії, на континенті і по островах, всуміш з иншими Австрійцями. Всяке листуванню між таборами було заборонене. Італійці одначе переносили деяких полонених з одного табору в другий, з якого переселенці розносили зі собою вісти про табор, з якого вийшли Лише в той спосіб мали змогу наші полонені мати огляд чисельного стану Українців та настроїв серед співтоваришів неволі в инших таборах.В той сам спосіб упевнились наші полонені, що всіх їх лучить один дух і одно незломне бажання — видістатися в цілости як армія з неволі домів чи то для оборони нападених земель, чи як завязок українського вйська.
Італійське міністерство війни стежило уважно за настроями серед полонених Австрійців, особливо Славян, котрих задумувало вихіснувати для утворення протиавстрійських національних леґіонів. У тій ціли покликано до життя в Римі спеціяльні комітети для полонених Хорватів, Чехів, Поляків і Румунів. Комітети ті увійшли в звязок зі своїми полоненими; — лише українського комітету в Римі не було.Тим часом Австрія poзnaдалася. Один із останніх фронтових звітів італійського головнокомандуючого ген. Діяві подавав до відома, що Австрія валиться, австрійські відділи кидають свої становища й утікають в запілля або піддаються без опору побідним Італійцям на цілім майже фронті - «Soltanto i battaglioni rutheni del Galizia Orientale nel Tirole del Sud ci prestano una resistenza accanita» (Одинокі лише відділи Українців iз Східної Галичини ставлять нам в полудневім Тиролі завзятий опір).
Инші славянські полонені перетворені були вже на готові легіони і складали присягу на площі Гарібальдіого перед своїми комітетами в Римі НА вірність їхнім нововоскресшим батьківщинам. По заприсяженню від’їздили легіони в повнім еквіпунку під дальший провід Праги, Варшави, Білгороду і Букарешту. Кожний із тих новопосталих урядів мав під рукою готове свіже військо, без якого не були би вони показали себе такими геніяльними будівничими своїх держав.Випустили - заки зажадали видачі своїх! Невже ніхто в краю і не думав про заміну?
Серед таких вістей наші полонені ждали дальше. Ждали ці вимирали, нестерпний клімат, малярія і тиф забирали кожного дня по кілька жертв. Виснажені на тілі невольники піддавались недугам, зате духом не подавались. Всякий, когоб лише спитав, рвався домів – не не до родини, а просто на фронт. Иншої відповіди не можна було й почути. Італійці часто не мали «слів подиву для наших жовнірів, зрештою дивувались байдужности Українського Уряду і співчували з полоненими.Наші полонені неначе віджили. Зараз-же вислали до гр. Тишкевича привіт, описали докладно ПОЛОження полонених Українців; їх ЧИСЕльність і бажання. Особливо заявили полонені готовісгь станути всі як один муж в обороні наших нападених земель. Полонені благали, щоб їх вирвати з неволі і РОЗпоряджати ними як українською армією.
Гр. Тишкевич відповів коротким листом. Він дякував за привіти, висловив своє співчуття і згодився на намір полонених, щоби звернутись через нього з довшим письмом до папи. Рівночасно повідомив він полонених — на тих-же велике здивування — що в Раді істнує він довшого часу окремий висланник українського уряду в справі полонених та що до того висланника належалобися в першій мірі звернутися. Тим висланником мав бути п. Севрюк. – ВМИТЬ звернулись полонені на вказану адресу один раз, другий, одначе ніколи жадної відповіди звідти не одержали. Папа Бенедикт XV звертався з успіхом до прилюдної опінії Европи в кількох справах, назверх принайменше, світських, прим, в справі Вірменії. Тому вислали наші полонені через гр. Тишкевича до папи довше пнсьчо. Просили його, щоб вставився за них перед повищими органами, щоб поміг їм вирватись з полону, де вони безпотрібно так караються на тілі і на дусі, ез вісток від родин. Рівночасно просили вислати греко-католицьких священиків до таборів, де є Українці.
Поляки нпр. одержували до схочу латинських священиків з Ватикану, при їх помочі мали влекшений звязок з Римом від самого початку неволі, — опісля-же комітет польський у Римі працював при сильній піддержці Ватикану. Наші полонені не могли доблагатись ні одного свого духовника, хоча Ватикан знав, що понад сто тисяч греко-католиків невільників біля нього нудьгує.Окрім того звернулись полонені з відповідними письмами до голови української делегації Сидоренка в Парижі, до одного визначного італ. посла до парламенту в Римі, до д’Аннунція і до Митрополита. На те останнє письмо, до нашого Митрополита у Львові, покладано найбільше надії. — Всі такі письма висилано тайно, ріжними дорогами, без певності доручення.
Розіславши такі письма — вичерпали полонені всі засоби самопомочі, щоби вирватись з неволі і прислужитися свойому краєві яко збройна сила. В надії на підмогу від котрогось із адресатів тих писем — полонені ждали дальша. Було це ще в місяць перед офензивою генерала Грекова в Галичині. Дорога з Італії по Карпати і в Галичину стояла ОТВОРОМ; навіть через Угорщину можна було перевезти без перешкод транспорту. Італійці чванилися тим, що їхній посол в Будапешті, Романеллі, користується найбільшим впливом перед угорським урядом зпоміж усіх инших представників Антанти. В самій Італії переводжено тоді вже постепенно демобілізацію, а в наслідок того зростало безробіття і ускладнювалося внутрішнє положення краю, для котрого цілі громади таборів заповнених останками австрійських полонених, були прикрим тягарем.Згаданий транспорт приїхав до Відня ніччю 28 серпня — а слідуючого дня ранком вислали наші поворотці делегацію до ген. Окопенка – голови Українського Чер. Хреста і головного опікуна всіх наших полонених того часу.
Ген. Окопенко прийняв делегацію якнайприхильній ше, вислухав її звіту і — заломив руки. — Він і український уряд ніколи не ставився байдужно до полоненик в ІТАЛІЇ, навпаки: числив на них як на спасення; урядові бракувало жовніра і тратив пядь за пядею наших земель. Так численний легіон а Італії був би вмить заважив на дальший хід ПОДІЙ у Галичині і Великій Україні. Поспіх був вказаний, італійська місія у Відні ішла назустріч у цій справі і згодилася радо видати візу для виїзду українських уповноважених у тій справі до Італії. Та саме серед українських діячів розгорілася страшна битва за те, котрий із них має виїхати по наших полонених. Щораз то нові особи заходились біля візи для себе, а кожний із них виказувався якимись уповноваженнями українського уряду, та ще й заперечував уповажнення инших. Серед такого натовпу українськиж кандидатів, охочих до виїзду в Італію по наших полонених, Італійська МІСІЯ у Відні опинилася в клопоті і заявила, що не визнається в нашій акції відносно полонених, зчеркує всі доти видані віза і відкликує всякі обіцянки на будуче. Ген. Окопенко добув зі свого столика відносні акти і з обуренням вказував делегації на звернені, численні подання з виданими, а опісля уневажненими візами.Майже припадково збереглася віза для п. Севрюка. Його й виряджено в дорогу. Тодішиий міністер закорд. справ Вол. Темницький супровожав п. Севрюка особисто до полудневого двірця у Відні і прощаючи пригадував йому: Пам’ятайте лише за полонених. Я жду годинами Ваших вісток з Риму! На жаль, п. Севрюк не зайнявся взагалі полоненими — у Відні не одержали від нього жадної вістки.
Оповідання ген. Окопенка накликало найбільше пригноблення; делегація відійшла.Дальші транспорти полонених з Італії до Відня слідували по собі, що кілька тижнів.
Прибувши до Відня — часть поворотців наших вибиралась по кілька осіб на Вел. Україну, часть на Чехословаччину, а инші залишались у збірній станиці без жадної опіки.
Останні наші жовніри видісталися з полону щойно в січні 1921 р. До того часу поважна часть полонених вимерла.Джерело : http://vijsko.milua.org/t_10.html Передрук для особистого користуванняhttp://avr.org.ua/
Коментарі