Замах на де Голля...

50 років тому, 11 березня 1963 р. у Парижу розстріляний був 36-річний полковник повітряних сил Jean Bastien-Thiry (далі Жан Бастіян - перекладач), організатор невдалого замаху на де Голля. Цей день історики визнали за символічну дату поразки Організації Підпільної Армії, яка кільку літ тероризувала Алжир і Францію.

Генерал Шарль де Голль, справа позаду ген. Рауль Салан, Алжир, червень 1958 р.

Полковник Жан Бастіан ., організатор невдалого замаху. Ростріляний був 11 березня 1963 р.

Пропагандовий плакат «Браття ОАС”

Ген. Салан в хатньому арешті. Командувач ОАС, скараний на пожиттеве ув’язнення, вийшов на свободу в 1968 р.

Алжирська війна, розпочата уніч з 31 жовтня на 1 листопада 1954 р., не була звичайним антиколоніальним повстанням. Наскільку для більшості алжирських Арабів вона національно-визвольнй характер, настільки для Французів було то боротьба за єдність і цілість держави. Друга Республіка (1848-51) бож визнала Алжир не за колонію, а за інтегральну частину Франції, поділену на три департаменти. У 1865 р. Нвполеон III надав усім її мешканцям, рівно ж і мусульманським, як й європейським, французьке громадянство. Нічого дивного, що для чергових поколінь осадників в мешканців метропольній Франції Алжир став фактом доконаним. Тож з гори це визначало, що в розпочинаючим конфлікті з компромісом буде зле.

У 1954 р. в Алжиру мешкало близько мільйону pieds noirs (чорних ступнів), себто Європейців різнорідного походженя (перщ за усе французького, іспанського, італійського), уважних однак за стопроцентових Французів, 200 ти с. Жидів та 8 міл. Музульманів, ця ота лічба обіймала також супротивників Арабів Кабилув, та, так званих Harkis – Арабів, що підтримували французьку присутність.  Як у тієї ситуації можна була й передбачити, війна відразу не повелася. Прислані з метрполії війська Республіки переважно брали гору, та це були локальні успіхи, які не могли спричинитись до реального послаблення арабського Фронту Національного Визволення (FLN), підтриманого Егитом і Тунисом.

Не послабило його навіть зачищення Алжиру від повстанців (1957 р.), досягнуте парашутистами генерала Jacques’a Massu при вживанні найбрутальніших методів, з масовими тортурами на чолі. Тривав двосторонній терор, по одній та другій стороні росла лічба вбитих. Не сила та брак концепції війни у влади IV Республіці, що була роздерта партійними роздолами, винесли до влади «сильну людину” Шарля де Голля (1 червня 1958 р.). Парадоксальне, але з ним великі надії повязували алжирські Французи, так, щора чисельніши, прихильники уходу з Алжиру. Тим часом сам де Голль не мав з цього питання ясній концепції.

Знаменитий англійський історик Alistair Horne зібрав його виступи у місяцях по посіданню урядів. Червень 1958 р. (в Алжиру, перед тлумом pieds noirs, що як вогник домагався залишення в Республіці): «Зрозумів Вас!”; тож у червні 1958 р.; «Хай живе французький Алжир!”; жовтень 1958 р.: «Незалежність Алжиру? – Може за 25 літ”; березень 1959 р.: «Французька армія ніколи не покине Алжиру, а я – генерал де Голль – ніколи не буди дискувати з отими панами з Каїру чи Тунису”; квітень 1959 р.: «Є єдиною особою, яка може принести вирішення алжирської проблеми;”: вересень 1959 р.: «Вважаю за конечне проголошення права на самовизначення мешканців Алжиру”; січень 1960 р.: «Вирішення має бути французьке”.

Беремо справу у власні руки

Ще пару разів де Голль помахав шабелькою.  Слово «самовизначення” однак вже впало, і протягом наступного року повторював його президент шораз частіше. 

Прихильники французького Алжиру не в тем'я биті. Досконало розуміють, що то за евфемізм. Скора нас зрадить метрополія, мусимо взяти справу у власні руки. За такої концепції улітку 1960 р. народилась Організація Підпільній Армії (OAS), яка взивала до боротьби за французький Алжир без огляду на Париж, який потрібно поставити перед доконаним фактом.

 Наразі є це підпілля невеликих масштабів. Та в армії теж починається броження. 21 квітня генералові Edmond Jouhaud, Marie-Andr Zeller i Maurice Challe (визнаючі зверхництво перебуваю чого в Мадриду Рауля Салана, який також скорі прибуде) проводять військовий переворот. Поривають з метрополією та стають на чолі Алжиру, вочевидь французької. Влада в Парижу до цього ставиться поважно, рахуючись з можливістю десанту бунтівників. На усіх плацях устанавливаються зенитні батареї, з ангарів виїжджають танки. Люди, знайомі з військовими справами, дивяться на це усе преражені. Цеж то застаріли Шермани з часів II світової війни. Але, то є така дійсність.Усі добірні на сучасні танкові зєднання бо ж є в Алжиру. Експерти твердять, що коли б усі підрозділи, які стаціонують в Алжиру, пошли за путчистами і хотіли б за атакувати столицю, опанували би її без труда.

 Ніхто ще не знає, що по тамтій стороні Середземного М оря з великій хмари падає дрібник дощ. Переважна частина війська декларує лояльність стовосно метрполії, частина ще вагається. Надається, що заколотники можуть лічити тільки на частину парашутних дивізій. То це може й еліта, але nec Hercules contra plures [і Геркулесу неможливо – перекладач з інтернету] . Зрештою і серед генералів немає згоди. Challe гамлетизує, гноблять його докору сумління, в кінцю сідає в літак та летить до Парижу віддатися в руки де Голля. Для Alzatczyka Zellera то усе чужі справи. Було був солідарний з колежами, тепер відходить потиху. Залишається pied noir Jouhaud, для якого Алжир є вітчизною, та не приєднаний Салан. Перед обличчям реальній поразки путчу вирішеє перейти в підпілля. Тут з відкритими обіймами вітає їх OAS, пропонуючи Салані головне командування організацією, а Jouhaudowi командування в Орані.

Паризська влада, яку легке заламання бунту вправило у тріумфальній настрій, змушена мати швидке та прикре отрезвлення. То, що військо у своєї більшості не підтримало ребелію, ще не означає, що вона має охоту воювати з OAS, який сприяє майже уся європейська людність Алжиру, включно з більшістю поліції та адміністрації.

Тимчасом OAS не гає часу. Протягом місяца від упадку путчу здійснює понад 80 бомбових замахів, та виконує кільку вироків смерті (свої присуди) на противників французького Алжиру. Гине м.і. Roger Gavoury – верховний комісар Алжиру, Maurice Perrin – відповідальний за торгівлю та господарський розвиток африканських департаментів , себто урядовці найвищої ранги. Jean-Jacques Susini, політичний лідер організації, що потрібно людність переконати, що OAS ударить там, де хоче, а влада не може ще тому протиставитись. У червні провідники організації (Susini, Godard, Gardy, Degueldre), за згодою Салана, вирішують поширити фронт боротьби на метрополію, аби оказати безпосередній натиск на учасників перемов з FLN (Фронт Національного Визволення - перекладач).

Ніхто не має влади над нічим

3 червня капітан Pierre Sergant відправляється до Парижу з завданням створення організаційній мережу OAS та нав’язування політичних контактів з противниками де Голля. У перших

…

3 czerwca kapitan Pierre Sergant udaje si do Parya z zadaniem stworzenia siatki organizacyjnej OAS i nawizania kontaktw politycznych z przeciwnikami de Gaulle’a. W pierwszych...

...

[повний зміст допису доступний дла абонентів Цифрової Політики]

Джерело: 11.03.2013.

http://www.polityka.pl/historia/1536655,1,zamach-na-de-gaullea-i-smierc-oas.read

(з польської мови переклав: А. Грабовський,)

10.08.2013.; Дебальцеве

 За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.

При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.

Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає

за фактичні помилки, яких вони припустились.

Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.