Ото трохи складній генеалогії Романових. Петро Великий мав двох старших братів. Перший, цар Федір, панував до 1682 року. Після нього на трон вступили два царевичі, Іван і Петро, а регенткою була царівна Софія. Потім Петро усунув від влади обох родичів і панував сам, але після брата Івана зостались дві дочки: Катерина і Анна. Та молодша, Анна, пізніше стала імператрицею Росії та панувала з 1730 року до 1740 року. У старшій дочці Івана, Катерині, яка вийшла заміж за князя Мекленбург-Шверина, позосталась дочка Анна Леопольдівна, яка вийшла заміж за такого собі князя Антонія Ульрика, а її син, який в 1740 році був проголошений імператором Росії, Іван Антонович, а його звергла з трону Єлизавета, а пізніше замордувала вже Катерина II.
Сам Петро був одружений два рази, уперше з боярською дочкою з роду Лопухиних. Вона дала йому сина Олексія, якого він замордував, і онука Петра II, який панував з 1727 до 1730 року та помер на оспу. Удруге узяв шлюб з Катериною Сковронською, яка панувала з 1725 року до 1727 року, та мала дві дочки. Молодшою була вже відома нам Єлизавета; старша, Анна, вийшла заміж за князя Гольштейн- Ґ отторпа, а з того подружжя в 1728 році народився Петро, чоловік Катерини II, пізнішій Петро III, замордований за наказом дружини в 1762 році.
Петро Гольштинський в химерний спосіб нагадує свого великого діда, так, як мавпа, що наслідує рухи людини, нагадує людину.
Петро Гольштинський постійно щось майстрував, креслив, чимось командував, мав дивацькі та брудні помисли.
Катерина оповідає у своїх «Записках”:
„Великий Князь (Катерина завжди пишіть про чоловіка: Великий Князь або Його Імператорська Високість), якось ми приїхали до Оранієнбауму, відразу почав муштрувати увесь свій почет, й ото камергерів і камер-юнкерів нарівні з лакеями і огородниками.
Великий Князь дресирував також й собак, а як це його нудило, то грав на basetli (басетля –назва стародавнього польського смичкового інструменту – віолончелі – перекладач) . У музиці не розумівся, проте, чим басетля видавала дзвяки голосніші та дражливі, то більше його це потішало.
Якось разом застала в покої повішенного щура. Великий князь мне об’яснив, що цей щур був повішений відповідно до військового статуту, оскільки допустив головну зраду: вліз до фортеці, яка стояла на столу, та з’їв марципанового жолнежа, який-то стояв на варті.
Пані Кат. дала Великому Князеві багато дитячих забавок, в т.ч. багато ляльок. Забавки ці вдень лежали під нашим ліжком, а в ночі Великий Князь бавився з ними до другій години. Іноді сміявся, іноді гнівався, бо оті забавки були важки і мене тиснули.
Великий Князь тримав в алькові нашій спальні вісім мисливських собак. Сморід від тих собаки був такий сильний, що ночами мала біль голови.
Раз почула вражливе виття. Це Великий Князь тримав маленького песика за голову, а його калмик за хвіст, при цьому Великий Князь бив того песика у спосіб неможливий. Прохала, аби це занехаяв, але тоді він почав бити його ще шаленіше. Кожне почуття милосердя його невимовно злило і збуджувало.
Поблизу Ораниєнбауму Великий Князь хотів побудувати монастир капуцинів, тож усі ми мали бути вбрані за капуцинів та їздити на віслюках за водою та харчами»”.
Коли Катерина народила дочку Анну, вірогідно дочку Понятовського, Петро з’явився вночі у неї в спальні в повному гольштинському мундирі з шаблею та з острогами, та повідомив, що як лицар і Гольштинець буде її боронити при потребі.
Петро постійно мав собі якихось матрон. У часах, коли коханцем Катерини був Понятовський, матроною Петра була Єлизавета Воронцова.
До тих сцен додаємо ще два оповідання Катерини Дашкової.
Після смерті Єлизавети, своєї дочки, коли Катерина молилась перед труною принцеси, Петро відвідував церков так рідко, аби то передражнювати попів у часі набожества, та голосно муштрувати жолнежів, що стояли на варті.
Якось Петро побачив свого улюбленого негра Нарциса, який бився з чистильником туалетів. Петро бійки любив і споглядав за ними з приємністю, але потім сказав, що Нарциса належить ліквідувати, бо зганився бійкою з такою мізерною креатурою. Тоді йому розтлумачене було, що можна Нарцисові повернути гонор, якщо пройде під полковим штандартом. Це Петрові припало на думку, проте визнав самий прохід негра під штандартом за невистарчальний, та дав наказ стерти йому трохи шкіри до крові держаком штандарту.
Петро був огидним боягузом. Якось рушився дім, в якому мешкала Катерина з Петром. Катерина бігала кімнатами та видавала розпорядження на евакуацію, а Петро з першій хвилини алярму, в сорочці, з криками і страхом, втік на двір.
Чи не забагато тієї російскості в книжці про останнього польського короля?
Ні! Наведені тут образи конче потрібні. О! не тільки тому, що усе панування Станіслава Августа, починаючи від піднесення на трону, є зв’язане з Катериною II. Тут йдеться ще про щось більш засадниче.
Йдеться про велику, істотну різницю між устроєм двох держав, з яких одна перемогла, а друга впала.
Ото, є держава, що розляглась від Балтики до Чорного Моря, сягаючи Тихого Океану, та керована з петербурзького центру так, що може здаватись, що є то бездушна машина, безвольна, яка рухається натиском на малий електричній дзвінок. Величезна держава обертається за натиском на той дзвінок незалежно від того, чи натискує на нього неписьменна баба, як Катерина I, чи не вповні розумна голова Петра III.
Єдиний засіб до усунення переростання влади в нонсенс – це вбивство владців їх наступниками за допомогою кільку тисяч гвардії в Петербурзі, чи то знов діє тільки малий, малюсінький центральний пунктик відносно до розлеглості держави. Усі інше слухають зі справжнім героїзмом неволі.
Й от обік є сусідня держава, не така велично розлегла, але зате складена з громадян багатших, освічених, з високим почуттям гонору. І в отієї другій державі бачимо теж зворотну крайність. Тут ніхто нікого не слухає, ані короля, ані сейму, ані трибуналу, Тут узагалі немає жадній влади, геть панує анархія.
Ото один з прикладів
Ким було був Понятовський в Петербурзі в часах описаних випадків? Не є він польським послом, аби ж то, щоб король міг вислати посла, потрібна була згода сейму, а сейми постійно зривались, тож така згода не могла бути надана. Понятовський є тільки послом Августа III, як саського вибірного короля, хоча й займається виключно польськими справами, й хоча в Петербургу дійсно був й є саський резидент, Prasse, досить неприхильний до Понятовського.
Stanisaw Cat-Mackiewicz Станіслав Цат-Мацкевич
з книжки "Stanisaw August", Wydawnictwo Universitas, Krakw 2009.
запрошуємо на сторінки Wydawnictwa Universitas: http://www.universitas.com.pl/
джерело : 26.03.2012.
http://www.kresy.pl/kresopedia,historia,rzeczpospolita?zobacz/rzeczpospolita-i-rosja
(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
20.07.2013.; Дебальцеве
За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.
Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.
Коментарі