Східні Креси ... УПА ...Єва Семашко

З Інтернету: огляд польських медіа [для власного навчання]

Kresy Wschodnie
WIE NA KRESACH POUDNIOWO-WSCHODNICH POD DWIEMA OKUPACJAMI
Східні Креси
СЕЛО НА ПІВДЕННО-СХІДНИХ КРЕСАХ ПІД ДВОМА ОКУПАЦІЯМИ

Східні Креси - fotogaleria

Внаслідок двох агресій на II-у Річпосполиту Польську: 1 вересня 1939 р. гітлерівській Німеччини та 17 вересні 1939 р. Союзу Совіцьких Соціалістичних Республік, та таємних договорів між агресорами, східні воєводства оказались під совіцькою окупацією, що тривала до кінця червня 1941 року. Лінія розмежування польських земель (демаркаційна лінія) під двома окупаціями на центральному та південному напрямках пробігала вздовж Бугу і Сяну. Воєводства поліське, волинське, тарнопольське (тернопільське укр. - перекладач) та станіславівське (Івана-Франківське укр. - перекладач) цілком перейшли Совіцькому Союзові, натомість львівське воєводство було поділено: на совіцькій стороні позосталась більшість повітів та частина декотрих (сяноцького, леського, перемишського) – на схід від Сяну. Воєводства волинське, тернопільське, івано-франківське та львівське були включені до Української ССР, поліське воєводство була поділено між УССР та Білоруською ССР. Також змінився й адміністративний поділ – створені були області, а в їх межах райони (структури менш за повіти).

Окуповані терени були зі змішаною національністю. На Волині та Східній Малопольщі переважала українська людність, на Поліссі Білоруси та Українці. Поляки були меншістю. Відсоток Поляків становив: 14,5% на Поліссі, 16,5% на Волині, 22% в станіславівському воєводству, близько 45% в східній частині львівського воєводства, 49% в тернопільському воєводству (ці рахунки були дещо інщими на селі). Оті терені також замешкували й Жиди.

Терор і совіцькі репресії щодо мешканців сіла полягав в арештах під найдрібнішим претекстом, засланнях, ув'язненні вглиб Совіцького Союзу до таборів праці, депортаціях та виселеннях. У перших місяцях окупації репресій торкнулись головним чином землевласників та заможних хлопів, так званих куркулів, яких, або відразу арештовували, або спочатку виганяли з садиб, позбавлене власності, а потім вже арештоване.

Черговою групою польської людності, що підлягала відбору, були осадники, які прибули на Східні Креси в міжвоєнний період, - усі військовики (на Волині) та частка цивільних (у Східній Малопольщі) разом з родинами. У лютому 1940 р. вони були депортовані до північних районів Совіцького Союзу. У такий спосіб на Волині зникло понад 100 військових осад (побіля 3600 господарств). Разом з осадниками була депортована частина лісової служби. Жахливі умови транспортування і поселення, каторжна праця зумовили в отієї групі величезні втрати. В наступних депортаціях з південно-східних воєводств (квітень – червень 1940 р.) мешканці сіла становили меншість (наприклад, члени родин арештованих). Загалом з Волині та Малопольщі, відповідно до документації Конвойних Військ НКВД, які не заслуговують на повну довіру, було депортовано 168 149 осіб, серед яких Поляки були найчисельнішою групою (три чверті засланих). За неповною документацією та існуванні обставин, зумовлюючих більші польські втрати внаслідок заслання, зустрічаємо значно вищі рахунки лічби депортованих.

Це дії щодо знищення особливо цінних верств суспільства, які зберігали польський етос та виявляли велику активність в різних площинах суспільного життя, становили злочин геноциду.

Репресивна совіцька політика стосовно села проявлялась понад то в пограбуванні господарств шляхом накладання високих контингентів в натурі та податках, та реквізиції сільськогосподарській продукції й інвентарю, змінах аграрної системи, на що накладався ще: поділ між безземельними та малоземельними хлопами приватних та державних маєтків в 1939 р., обмеження більшості господарств до 15 га, з 1940 р. створення колгоспів та держгоспів. На південно-східних Кресах зі змішаною національністю совіцькі репресії головним чином були скеровані проти польської людності.

Внаслідок агресії III Рейху на Совіцький Союз 22 червня 1941 р. до перших днів липня 1941 р. східні воєводства II Речіпосполитої були охоплені німецькою окупацією з новими, рівним чином репресивними порядками. Наступив новий адміністративний поділ. Волинь і південне Полісся увійшли до складу Комісаріату Рейху Україна (нім. Reichskommissariat Ukraine) як один з шести генеральних округів – Генеральна Округа Волині та Поділля (Generalbezirk Wolhynien und Podolien). Округа була поділена на комісаріати, що були відповідниками повітів, в межах яких залишені були створенні у часі совіцькій окупації так звані райони. Малопольські воєводства були включені до так званого Генерального Губернаторства (від вересня 1939 р. охоплюючи центральну Польщу) як п’ята адміністративна одиниця – Дискріт Галіція (Distrikt Galizien).

На окупованій території Німці провадили владу, послуговуючись терором за посередництвом німецької поліції, служби безпеки, Вермахту, а також колобораційної української поліції. Ці формації контролювали суспільне життя, стежили за нелояльними щодо влади, підпіллям та усілякою громадською діяльністю. Німецький терор щодо польської людності проявлявся в арештах, екзекуціях, висилкою до концентраційних таборів та пацифікації сіл.
На окупованих теренах Німеччина тяжила до максимальної господарської експлуатація та використання робочої сили. Для збирання більшості врожаю з хлопських господарств, Німці накладали на село високі контингенти збіжжя та м’яса, непоставка яких каралась. В 1942 р. проведений був набір на виїзд на роботу до Рейху. Призначенням людей на примусову працю займались адміністративні підрозділи нищого щаблю, що були обсаджені Українцями, а ухиляння від виїзду було каране, наприклад, пацифікацією або побутом в концентраційному табору. На роботу в Рейх спрямовані були урядовцями-Українцями, зв’язаними з націоналістичними організаціями, в першу чергу молоді Поляки.
За контакти з совіцькою партизанкою (що провадила диверсії перш за все на Волині, а з 1943 р. також в Східної Малопольщі), організованим польським підпіллям та партизанськими відділами, та за переховування Жидів, Німці застосовували крайні пацифікації (за участю української поліції або добровільних українських підрозділів Дивізії СС-Галичина) стосовно багатьох сіл на Волині та в Східної Малопольщі, в яких здійсненні масові екзекуції та спалення Поляків в забудуваннях. Найбільші злочини скоєні в наступних селах: на Поліссі – Будки Войткевські (800 жертв) ; на Волині – Єзерце (469), Рудня Ленчинська (200), Людвіківка (172), Борщувка (160), Кошищі (145), Лідавка (104), Оборки (51); у Східної Малопольщі – Ходачків Великий (862), Мєрув (123).

У часах німецької окупації польська людність Волині та Східної Малопольщі оказалась в лещатах двох ворогів – окупанта та українських націоналістів. Діюча нелегально в II-ї RP з початку 30-х років Організація Українських Націоналістів (ОУН) поставила собі за мету виборення – на «одвічних українських” теренах «окупованих” Польщею – незалежної української держави «тільки для Українців”. Це мало відбутись шляхом біологічної екстермінації Поляків, визнаних за найбільших ворогів, та інших неукраїнських національностей. Сприятливі умови для реалізації такого плану ОУН появились підчас німецької окупації (заангажування Німеччини у війні з Совіцьким Союзом). У II-ї половині 1942 р. ОУН розпочала організацію партизанських підрозділів, які в наступному часі були названі Українською Повстанчою Армією (УПА).

Деполонізацію обширу, спільного замешкуваного Українцями і Поляками, ОУН розпочала з Волині. Початкове (IV квартал 1942 р. та січень 1943 р.) мордувались поодинокі особи та родини. Від лютого 1943 р. дуже чисельні боївки УПА та ОУН , та заангажовані групи місцевих українських хлопів нападали на чисто польські сільські оселі та Поляків, які жили в українських селах, мордуючи усіх, яких вдалося дістатись, - від немовлят до сивих старців.
З причини націоналістичних мотивів вбивств злочини ОУН-УПА кваліфікується як злочин геноциду. Над жертвами повсюдно знущались, застосовуючи варварські тортури (genocidium atrox, себто, геноцид дикий, страшний - перекладач).

Вбивали головним чином з використання усякого типу господарського реманенту (сокир, віл, кіс, молотів і т.п.). Рухоме майно польської людності грабоване, а господарства палене. У такий спосіб район за районом усувалась польська людність Волині, - від північного сходу в південному та західних напрямках цілий 1943 рік. У другій половині 1943 р. різанину почали поширювати на малопольські воєводства. Аналогічно як на Волині, спершу гинули поодинокі особи і родини, потім невеликі групи Поляків, а з початку 1944 р. здійснене вже різанину цілих осель. Найбільше збільшення мордів та найбільше жертв в Малопольщі припало на I-є півріччя 1944 року, підчас якого ОУН-УПА тяжила до цілковитого позбуття Поляків перед насуванням фронтових німецько-совіцьких боїв.

Геноцидні акції на Волині і в Східній Малопольщі доточили усієї сільської польської людності. В містах присутність німецьких залог стримувала від нападів, але околиці були загрожени. Польська людність в різний спосіб старалась зберегти життя. Найпоширенішими були втечі до міст, звідкіль вигнанці були забиранні Німцями на роботу до Рейху, або втікали у певний час до Генерального Губернаторства, - на терени теперішньої Польщі. Ситуація вигнанців була трагічною: брак засобів для прожиття, брак одягу, безпритульність та хвороби, скупчення в місцях затримання. Опіка над вигнанцями, що провадилась Головною Опікунською Радою, не задовольняла потреби.

Частина силилась «триматись на батьківщині”, не бачачи можливості влаштування на новому місці. Тож організовувалась самооборона, яка, за браком зброї та амуніції, частіше була на вартах та спостереженні, яке мало застерегти перед наближенням бойовиків ОУН-УПА, та уможливити втечу людності. В більших скупченнях польської людності, де спромоглись озброїтись, повставали підрозділи, що безперервно патрулювали терен та давали бій УПА. Більшість відділів самооборони на Волині не здолала однак протистояти переважаючим силам УПА: чи вони евакуювались разом з людністю до міст, або, - переможені, разом з підзахисними людьми отримували смерть. З хвилею зайняття Волині совіцькими військам там протримались 11 осередків самооборони, у т.ч. в Пшебражу побіля Луцька, охороняючи пару тисяч людей. Тож творено партизанські підрозділи АК, яки підтримували осередки самооборони. У Східній Малопольщі, де відсоток польської людності був більшим, до дужих акцій геноциду дійшло пізніше ніж на Волині, оборона перед УПА була організована ліпше, - постало значне більше осередків самооборони, партизанські підрозділи АК успішно боронили польську людність, а деякі провадили навіть відплатні акції.

Ставлення Німців щодо геноцидних акцій ОУН-УПА було хаотичним, і різнилось місцевими обставинами, але, генеральне не оборонено польську людність перед УПА, хоча й траплялась надання кільку одиниць зброї самообороні на Волині, конвоювання вигнанців. В деяких районах доходило до співпраці між Німцями та ОУН в придушенні польської людності. Німецькі акції проти УПА та сіл, що були її базою, були здійсненні виключно тоді, коли були загрожени інтереси та безпека Німців.

Після заняття Волині і Малопольщі совіцькими військами…. хоча й вони боролись з українськими націоналістами, загроза зі сторони ОУН-УПА надалі існувала. Геноцидні напади мали місце аж до експатріації польської людності в 1945-1946 роках, хоча й на меншому рівні ніж в 1943-1944 роках.

Усього, на Волині і в Східній Малопольщі українські націоналісти замордували близько 130 тис. Поляків у близько 410 місцевостях.

На Волині лічба жертв масових злочинів ОУН-УПА в 49 місцевостях становила від 101 до 200, в 12 місцевостях – від 201 до 450, та в 5 місцевостях понад 450 осіб (Янова Долина, Острівки, Воля Островецька, Гай, Колодне). У Східній Малопольщі в 90 місцевостях ОУН-УПА залишила після себе від 40 до 200 жертв. Місцевості, в яких від рук ОУН-УПА загинуло понад 100 Поляків: у львівському воєводству – Бриньче Загірне, Гуцько, Пишувка, Уліцьке Середкевич; в станіславівському воєводству: Долина Войніловська, Кути, Людвиківка, Маріампіль, Пасічна, Павликівка, Підшумлянце, Слобідка Конкольницька, Широке Поле, Шешори; у тернопільському воєводству: Березовиця Мала, Бовдури, Корошцятин, Пресовце. В тарнопольському воєводству мали понад то масові злочині, облічені в сотні Поляків, здійсненні – спільно з УПА – двома поліційними полками СС (4 і 5), що складались з українських добровольців до Дивізії СС-Галичина: в Гуті Пеняцької, Паликровах та Підкаменню.

Окрім смертельних втрат, спричинених геноцидними акціями ОУН-УПА, в 1943-1944 роках наступило потужне – рахубою в сотні тисяч осіб – зменшення польської людності, і сходу її на терени сучасної Польщі, обумовленого боязню мордів та безпорадністю щодо загроз. ОУН-УПА зліквідувала понад то матеріальний і культуровий доробок, кілкисотрічній польській присутності на Кресах. Знищено було або розграбоване особисте майно жертв, та людей вцілілих. Спалені хлопські садиби, двори, дворики, знищене млини, вітряки, кузні, препарації, комори, рублені сади, парки, підірвано або спалено об’єкти публічного користування, як народні доми та школи, сакральні об’єкти, осквернені гробниці та цвинтарі, знищені документи. Частина знищених будівель, предметів та документів мала велику історичну та мистецьку вартість. Продовжувачами затирання польської культурової та цивілізаційної спадщини була наступна совіцька влада. Останнім етапом деполонізації Волині та Східній Малопольщі, по витісненню Німців Червоною Армією та включення омовленого обширу до Совіцького Союзу, була так звана експатріація в 1944-1946 роках, себто, переселення Поляків на територію Польщі в її нових кордонах (значною мірою примусова) на підставі укладеній поміж ПКНП (Польський Комитет Національного Порятунку - перекладач) та Українською Совіцькою Соціалістичною Республікою угоди про обмін населенням (польської, жидівської та української національності). Внаслідок цієї операції південно-східні креси опустило близько 800 тис. осіб польської національності.

Ewa Siemaszko Ева Семашко
Дослідниця долі польської людності підчас II світової війни на Південно-Східних Кресах

Джерело: 09.12.2012.

http://martyrologiawsipolskich.pl/portal/mwp/405/2508/WIES_NA_KRESACH_POLUDNIOWOWSCHODNICH__POD_DWIEMA_OKUPACJAMI.html

(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
12.01.20113; Дебальцеве

За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.
Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.

Zaremba

Східні Креси ... УПА ...Єва Семашко

Останні статті

Коментарі