Польська держава без Землі...

З Інтернету: огляд польських медіа [для власного навчання]

Tutaj jeste: rp.pl » Wiadomoci » Kraj Polskie Pastwo bez Ziemi
Ryszard Terlecki 29-10-2012, ostatnia aktualizacja 29-10-2012 00:00

http://www.rp.pl/galeria/10,1,75791.html rdo: Instytut Pamici Narodowej
Піввіку тому комуністі слідкували за еміграцією, пробували її розсварити та поділити, і, навіть, перейняти відзнаки влади президента Речіпосполитої Польської

129 літ тому, 29 жовтня 1892 року, народився Станіслав Островський, передвоєний президент Львова, президент Польщі на вигнанні (помер в 1982). Текст з архіву "Rzeczpospolitej", з додатку "Najnowsza historia Polakw"

Коли у неділю 22 квітня 1956 року вулицями Лондону під біло-червоними прапорами та транспарантами з вимогами незалежності Польщі марширувало понад 20 тисяч люди, його організатори мали причини до гордощів та сатисфакції. Польська держава без Землі витримала повоєнні біди та залишилось вірною покинутій вітчизні. Поводом для маніфестації був заплановий візит Хрущова до Великої Британії. «Польська хода зробила велике враження на публічну опінію Великої Британії”, - наступного дня оповістили лондонські газети та перелічили прізвища генералів, що йшли на її чолі: Владислава Андерса, Тадеуша Бур-Коморовського, Ґжеґожа Пельчинського. Враження, яке викликала ця маніфестація, було таке велике, що коли через чотири роки той самий Хрущов збирався з візитом до Франції, генерал де Голль наказав затримати понад 800 іммігрантів, головним чином Поляків, але також й Українців, Угорців та Хорватів, а затим на кільку днів інтернувати їх на Корсиці.

Незалежна наука і культура
Еміграція не тільки протривала, але створила мережу інституцій, організацій, об’єднань, часописів, видавництв. Для краю найважнішою була польська радіостанція Радіво Свобідна Європа, забезпечуваючи доступ до ретельної та актуальної інформації для розпорошеній по світу польської інтелігенції, - паризький Літературний Інститут, та видаваним ним щомісячник «Культура”, для емігрантів на Британських островах - видавані в Лондону „Dziennik Polski i Dziennik onierza”, (”Польські Вісті та Вісник Жолнежа”), а для жолнежів-блукачів - загальносвітове Об’єднання Польських Комбатантів (SPK), найдинамічне серед громадських організацій.
В Англії та Шотландії після війни діяли польські вищи школи, а з 1951 року навчав молодь Польський Університет в Еміграції (PUNO) в Лондону, визнаний вишами усього свобідного світу. Серед різноманітних ініціатив слід відзначити збудований наприкінці 60-х років респектабельний Польський Громадсько-культуровий Осередок (POSK), - серце польського Лондону, де містилась Польська Бібліотека, театр, виставкові зали, осідки чисельних об’єднань, польська ресторація і книгарня, а з половини 70-х років також дуже популярний «посередник” праці для прибульців з краю.
Важне місто в незалежній польської культурі та науці відіграло Польське Наукове Товариство в Еміграції, Польська Бібліотека в Парижу, Інститут Юзефа Пілсудського в Новому Йорку та Лондону, Інститут і Музей ім. генерала Владислава Сікорського в Лондону, Польські Музеї в Раперсвілі, Польські Нелегальні Студії в Лондону, Галерея Ламберт в Парижу. Польські парафії в Європі та Америці стали осередками релігійного життя, та рівно й центрами культури, освіти та різноманітних громадських ініціатив.
Серед понад півтора мільйони польських громадян, які у добі закінчення другої світової війни, знаходились в Західної Європі, близько 800 тисяч, – у тому понад 200 тисяч жолнежів, вирішили залишитись на еміграції. До них долучились вигнанці, які покинули Польщу в 1945-1950 роках, а чергові, хоча й чисельно скромні, хвилі емігрантів з’явились наприкінці 50-х років, від половини 70-х років та в 80-х роках. Природно, що політичним та культуровим запіллям для них була стара Полонія, замешкана перед усім в Сполучених Штатах, та також в Бразилії, Канаді чи Франції.

Уряд на Темзі
Для воєнних емігрантів суттєве значення мало збереження «легалізму”, себто конституційної тяглості влади Речіпосполитої, уособленої в особах президента РП на вигнанні та прем’єра і міністрів еміграційного уряду. Улітку 1954 року еміграція поділилась між двома осередками влади: один творили Август Залеський, президент Речіпосполитої та створений ним уряд, другий – конкуренційна стосовно президента Рада Трьох та створена нею Екзекутива Національної Асамблеї, також виконуюча функцію еміграційного уряду. Залеський був видатним дипломатом, колишнім послом в Афінах та Риму, міністром закордонних справ після травневого замаху в 1926 році, та ще на боці генерала Сікорського в Парижу і в Лондону, а з 1947 року президентом РП. Раду Трьох творили Томаш Арцішевський, один з лідерів ППС, і прем’єр воєнного уряду Речіпосполитої в 1944-1945 роках, генерал Владислав Андерс, легендарний командувач 2-го Польського Корпусу та здобувця Монте Кассино, з 1946 р. головнокомандувач історичній вже армії, та Едвард Рачинський, у 1934-1945 роках амбасадор Польщі у Лондону.
Джерело: http://www.rp.pl/artykul/10,75791-Polskie-Panstwo-bez-Ziemi.html
http://www.rp.pl/artykul/75791.html
29.10.2012.

далі

Той поділ на кільку десять літ передрішив упадок політичного значення лондонської еміграції, а за урядових спорів віддалив рівно й найважніші опініетворчі осередки, як Радіво Свобідна Європа чи щомісячник «Культура”, так й Конгрес Американської Полонії, найбільший серед польських організацій на чужині. Затим, коли після смерті Залеського в 1972 році стало можливим поновне об'єднання урядового осередку, вже ще раніше померли великі вожді еміграції: в 1964 році єпископ Юзеф Гавліна, хранитель еміграції, в 1966 році генерал Тадеуш Бур-Коморовський та Станіслав Миколайчук, в 1969 році генерал Казимир Соснковський, в 1970 році генерал Владислав Андерс.

В 1972 році президент Островський, передвоєний президент Львова, допровадив до об’єднання пересварених до того еміграційних групіровок. Престиж “замку”, як в Лондону популярно називане садибу влади Речіпосполитої на 43 Eaton Place, підняло зав’язування контактів з антикомуністичною опозицією, що вона формувалась в краю. В 1979-1986 роках, в період президентства Едварда Рачинського, влада РП на вигнанні надавала опозиції і «Солідарності” достатні фонди, поліграфічне обладнання, заборонені в країні публікації. Після Едварда Качинського функції президента обійняв Казимир Сабат, а, після його смерті, Ришард Качоровський, який 22 грудня 1990 року передав Лехові Валенсі, вибраному на свобідних виборах та того ж дня заприсяженому президентові РП, відзнаки президентської влади, м. і. герб держави, прапор Речіпосполитої, печатки президентську та сенатську, та оригінал Конституції 1935 року. «Моя президентська місія виконана і закінчена […] усі інституції, які залишаються під моєю зверхністю, визнають зверхність президента Леха Валенси”, - повідомив президент Качоровський підчас цієї урочистості. Того дня добігла кінця діяльність політичної еміграції та еміграційної дер жавної влади, що не мала прецеденту в історії світу.

Тайний фронт розкладення
Комуністі розуміли значення політичної еміграції й усіма способами старались обмежити її чисельність, консолідованість та результативність. Після війни намагались схилити політичних емігрантів до повернення, але затягнення залізної куртині та закриття кордонів на кільку літ перервала ці зусилля. Після смерті Сталіна перша велика рееміграційна операція, координована з Москви та обіймача усі держави комуністичного блоку, розпочалась в 1955 році. Вже скорі польська служба безпеки могла похвалитись блискучим успіхом. У вересні 1955 року до краю з еміграції приїхав Гугон Ханке, діяч Партії Праці, за місяць до того прем’єр еміграційного уряду в Лондону, з 1952 року добровільний інформатор Управління Безпеки. Рішення про повернення до краю так високо впровадженого агента свідчило про значення, яке комуністи придавали розбиттю еміграції та перетягнення до ПНР принаймні части її діячів.

Роком пізніше, у червня 1956 року, повернувся до краю Станіслав Мацкевич, еміграційний поета і публіцист, колишній прем’єр лондонського уряду, який кільки літ мав контакти зі службою безпеки щодо обумовлення умов повернення, за гроші якої видав у Великої Британії брошуру, що порочила еміграційне середовища. Успіхом меншого калібру було намовлення до повернення Адама Щипьорського, одного з лідерів Польської Соціалістичної Партії, до чого була використана агентурна співпраця його сина Анджея, пізнішого ПНР-го письменника.
Служба безпеки понад тридцять літ силувалась розпрацювати Польське Радіво Свобідна Європа, та цим разом однак успіх був значне скромнішим. Певно найважнішим інформатором оказався редактор Віктор Трошцянко, діяч Національної Партії, який з політичних мотивів (ворожість до Німеччини, підтримка антисемітської кампанії), та особистих (конфлікт з директором радіва Яном Новаком-Єзьоранським) в 1965-1971 роках завів «оперативний діалог” з офіцерами Військової Внутрішньої Служби та МВС, відмовляючись проте від оформлення співпраці та виконані таємних «завдань”.

Джерело: http://www.rp.pl/artykul/10,75791-Polskie-Panstwo-bez-Ziemi.html?p=2
друга частина 29.10.12

далі

Значне більший розголос отримала справа нібито проникнення у Свобідну Європу «офіцера розвідки” Анджея Чеховича. У дійсності то не був жаден офіцер, але вигнанець з Польщі, який в 1965 році почав працю на радівостанції, але ще раніше шукав можливість отримання згоди на повернення до ПНР без наслідків за самовільне перевищення побуту за кордоном. Це використала служба безпеки і шантажем змусила Чеховича до співпраці, зрештою скромної, оскільки не мав він доступу до абиякої важливої інформації. Весною 1971 року. Чехович був спроваджений до краю, і тут виступав як «ас розвідки”, який проникнув у усі найбільші охороняемі таємниці Свобідної Європи.

Ще більш слабий ефект принесли старання Служби Безпеки щодо пошуку інформатора внутрі редакційного колективу паризької «Культури”. Також намагались «дезінтегрувати ” та розсварити середовище лондонської еміграції, м. і. відслідковуючи діяльність генерала Андерса та його співпрацівників, неустанно вештаючись по редакціях еміграційних часописів, чи стараючись шукати інформаторів серед діячів еміграційного уряду. У краю комуністична пропаганда кпила з лондонських «президентів”, «прем'єрів” та «міністрів”, а паралельно агенти СБ робили абиякі зусилля, щоб то купити або викрасти відзнаки президентської влади, що переховувались в Лондону. Багато років без успіху намагались притягнути до цього намислу Августа Залеського, президента РП у вигнанні, пропонуючи йому можливість повернення до краю та користування високою пенсією. Зусилля про вербування впливових інформаторів провадились серед Полонії та еміграції в Сполучених Штатах та Канаді.

Прокоментуй
29 жовтня 2012 г. 0:50:49
Правдецькі (гість) пише: 29 Жовтня 2012 г. 0:50:49
Запевняю панство, що пост-большевія проводить таку саму політку розсварівання Полонії методою шкидлівих провокацій та маніпуляцій, точно то саме робила большевія за так званої «комуни”. Хоча ж би через бюрократичну обструкцію, яка не позволяла польським громадянам, замешканим за кордоном, брати участь в голосуванню. Залагодження чего-нібудь в польському «консульству” – це дорога через муки, та найліпше узагалі там не появлятись. Там ми потрактовані як докучливі таргани. Навіть, за так званої «комуни” під тим поглядом було дещо ліпше, бо тоді їм потрібна була каса. Тепер усе спонсорує евроколгосп, то ж можна Поляків за кордоном понижати наскільки влізе.
Віддано голосів: 8
29 Жовтня 2012 г. 4:10:48

Збишек з Монреалю (гість) пише:

29 Жовтня 2012 г. 4:10:48
Гадаю, в колах Полонії й надалі знаходяться співпрацівники СБ і ВСІ (Військова Служба Інформації – від перекладача). Можу сказати, що особливу роботу робили краяни михника, Геремка і т.д. Потягнуло це за собою рівень абичого, чого не доткнись. Можу згадати про передачи Tv, яка свого часу надавала кільки десять хвилин на тиждень в Монреалю. До сьогодні Полонія в Монреалю є динамічною. Мимо того, що діє кільку Полонійних осередків. Роблять гарну справу для збереження народної тканини. Окрім саботажу та волокити, що їде з теперішнього Міністерства Закордонних .Справ. Но, чому ще дивитись як черговий колега вищеназваних Пані Пітери та подібних фахівців. Чекаємо, коли ж Родаки врешті прокинуться та прогонять паразитів. Може Польща буде Польщею. Перший раз з вересня 1939 року.
Віддано голосів: 5

29 Жовтня 2012 г. 8:18:10
Альфред (гість) пише: 29 Жовтня 2012 г. 8:18:10
Винятковість польськості полягає на тому, що, навіть, без політичної держави Поляки кохають Польщу. Ту Польщу, яку носять у серці й крові. 123 роки заборів не знищили нас як польський Нарід. 45 літ ПНР-ї та кримінально совіцько-комуністичного забору теж ні. 25 літ III-ї РП знеохотило мільйони поляків до признання тієї політичної держави, проте польськість вивезли з собою за кордон. Цікаво, що в момент так званої вільної Польщі, себто III-ї РП, мільйони виїхали й не вернуться. В Польщі ще багато чого потрібно зробити, аби повстала гідне нашого народу політична держава, але III-ї РП цього ніколи не вчинить. Скажу так: ліпше бути, жити і залишитись поляком за кордоном аніж в III-ї РП. На жаль, III-ї РП не дає жадній надії, що будучина буде ліпше, ані завтра, ані ніколи. Аби Польща була Польщею, мусимо мати учтивих політиків, відданих спільному добру, ані партийняків, відданих своїм власним партійним інтересам та обкраданням каси податників. Зв'язок емігрантів з III-ї РП буде щораз слабшим, оскільки втікати від залежності від урядів III-ї РП.

rdo: Instytut Pamici Narodowej / джерело: Інститут Національної Пам'яті/

© Copyright by Presspublica Sp. z o.o.
Третя частина
Джерело: http://www.rp.pl/artykul/10,75791-Polskie-Panstwo-bez-Ziemi.html?p=3
29.10.2012.
(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
09.12.2012.; Дебальцеве

За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.
Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.

Zaremba

Польська держава без Землі...

Останні статті

Коментарі