Радіво Солідарність 80-х років...

З Інтернету: огляд польських медіа [для власного навчання]

Grzegorz Majchrzak, 20 kwietnia 2012 Radio Solidarno nadaje

Говорить Радіво Солідарність

Підпільне Радіво Солідарність товаришувало мешканцям столиці та багатьох інщих міст понад вісім літ. Перша програма вийшла 30 літ тому, 12 квітня 1982 ро

ку.

Радівопередавач Радіва Солідарності

Варшава, 1983 р., процес радистів. Серед вісімки осуджених осіб були м. і. Збігнев та Софія Ромашевсьці.

Летучка з «програмою” Радіва Солідарність

.
Термін Радіво Солідарність повсюдно асоціюється з періодом воєнного стану після 13 грудня 1981 року (хоча воно працювало під різними назвами вже в період карнавалу солідарності, в 1980-81 роках). Воно функціонувало не тільки у великих осередках (Варшава, Вроцлав, Торунь, Седлице, Гданськ, Бидгощ, Познань, Піла, Гожув Великопольський, Краків, Катовице, Бельська-Бяла, Глівице, Лодзь, Кельце, Ельблонг, Кошалин, Ольштин, Конин, Щецин), але також й в багатьох малих місцевостях (Свідник, Пулави, Пабянице, Семяновиці Шльонські, Кендзешин-Козле, Зари, Пекари Шльонські, Остжешув, Закопане, Вегожеве, Явожина Шльонська чи Ясло). Радисти з великих осередків добірались до малих містечок та сіл по усьому краю. Іноді програми були ретрансльовані Радівом Свобідна Європа, і в такий спосіб з поворотом трафляли до краю.

Перша передача нелегального Радіва Солідарності вийшла 12 квітня 1982 року, на другий святковий день Світлого Вознесіння Христового на варшавській Охоті (дільниця столиці - перекладач). «Стали ми на даху хмарочосу у центрі Варшави.

Навколо нас фантастичний вид – сотні тисяч світильників, аж до невидимого видноколу. Точно у призначений час (хиба то була година 21-а), повні емоцій встановлюємо передавач та магнітофон з записом програми. Один з нас у витягнутій руці тримає антену, другий стоїть на кільку кроків далі з контрольним приймачем. І велика полегша: передавач “заїграв”. Чуємо «фіфулки” [мелодія окупаційної пісеньки «Сокира, мотика…” – G.M.] – опізнувальний сигнал та перші речення програми. Бо в душі дуже непокоїлись, хоча вголос ніхто про це не казав, аби непередбачувана технічна аварія не знівечила наших копітких багатотижневих проб та підготовки, та не справила гіркого враження на тисячі наших слухачів. У середині програми пауза, де ми просили слухачів, аби вони підтвердили прийом програми миганням світильників. Й ото перед нашими очима заміготила уся Варшава, аж по найвіддаленіші кутки. У поблизьких домах відкривались вікна, люди вибігали на балкони, чулись тріумфальні окрики. Не так вже піддаюся почуттям, але тієї миті мені горло стиснуло та й сльози в очах. То була найгарна хвилина в моєму житті ”, - згадував Януш Клековський, який разом з Марком Расінським видавав програму в ефір.

Ініціаторами задуму про радіво були Збігнев і Софія Ромашевські. Корені задуму сягали періоду легальній діяльності союзу. Тоді планувалось, – на випадок можливої кризи, наприклад, блокади звичайного телефонного зв’язку, телексу і т.п., - створення мережі незалежного зв’язку між закладами праці. Виробництво передавачів узяв на себе інженер Ришард Колишко. Роботу над запланованою мережею зв’язку затримало вочевидь введення воєнного стану. Після 13 грудня 1988 р. вирішено використати запроектовані передавачі як джерело масового віщання, ані як зв'язок. Перші пробні передачі (єдине тільки з музичною програмою) надані були ще на початку 1982 р. на варшавській Празі (правобережна дільниця столиці – перекладач). ЇЇ видавали в ефір неповнолітні сини Колишків – Даріуш та Кшиштоф. Функції дикторів виконували Ромашевська та Клековський.

В наступні тижнях, місяцях та літах Радіво Солідарність з’являлось в інших місцевостях. До його діяльності долучались щораз більше людей, замінюючи арештованих колежів. Радіво еволюціонувало – початкове найчастіше виходило на ультракоротких хвилях (UKF), а пізніше – з погляду на глушення та ризик запеленгування – на звуку та відео Телебачення Польського. Також повернулись до використання відокремлених місцевих радіовузлів, які спорадично виходили в ефір за допомогою спеціальних пристроїв, так званих gada [гадал - (тут у значенні: ретранслятора - перекладач)]. Власне у такий саме спосіб трансльована хиба найголосніша програма в новорічну ніч 1982 р., призначена для посаджених в ув’язнення на Раковецькій, в т.ч. членів першої групи варшавського Радіва Солідарність.

Різнорідною була апаратура, якою роспалогали радисти: від маленьких саморобних передавачів потугою неповного вата, до сильних передавачів власної конструкції, або доставлені з Заходу потугою кількасот (200, 400, 600) ват. Тож й різним був їх радіус поширення, - від кількасот метрів до багатьох кілометрів. Виходили в ефір з усіляких придатних до того місць: від балконів та дахів, з поблизьких пагорбів та гірок, аж до, наприклад, вежі костьолу святої Бригиди у Гданську… Виходили в ефір з рухомого автомобіля (Пабяниця), чи попросту з землі. Гадали розміщували теж на деревах, стовпах чи лініях між домами. Хиба найбільш нетиповим місцем, в якому їх було розміщено, були квіти на могилі застрілянного органами публічної безпеки Казимира Міхальчика, 27-річного токаря з вроцлавського ELWRO.
Передачі нелегального радіва (окремі осередки якого функціонували незалежно, хоча й неодноразово співпрацювали) найчастіше мали місцевий характер, наприклад, виступали в них регіональні діячі Солідарності. Оголошувались також комунікати нелегального керівництва союзу та коментувались важливі події загальнокрайового значення, м. і. вибори чи річниці. З часом появились історичні теми (річниці), екологічні програми, чи присвячені стану господарки ПНР. Перед червневими виборами 1989 року ефір (наприклад, в Седлицях) надано кандидатам Громадянського Комітету Солідарність. Іноді передачі мали розважальний характер: пісеньки та дотепи. Незвичайною була остання передача під керівництвом Єжего Ястжембовського (прийняв він варшавське радіво по арешту Ромашевського) 1-го квітня 1983 р. на вул. Раковській (поблизу садиби МВС), яка мала інформацію по мнимому похованню Войцеха Ярузельського. Навіть, був відтворений відповідний гоноровий салют.
“далі » 15.09.12.
http://www.polityka.pl/historia/1525851,1,radio-solidarnosc-nadaje.read
Варшава, 1983 р., процес радістів. Серед вісімки засуджених осіб були м. і. Збігнев і Софія Ромашевські.

Летучка з «програмою” Радіва Солідарність
Нелегальне радіво було для слухачів поважним доводом того, що владі не вдалося знищити Солідарність (хоча й не відігравало більшого інформаційного значення, бо ж добре було глушене, й то іноді досить успішно). Нелегальні радіостанції мали позатим головним чином психологічне значення. Влада досконало здавала собі з того справу, тому нелегальні радіопередачі були досить переслідуваним проявом опозиційної діяльності. Цієї проблеми навіть було присвячена робоча нарада радіво-контррозвідувальних та технічних служб органів безпеки країн соціалістичної Європи 2-5 липня 1985 року у Варшаві. Проти нелегального радіва діяла не тільки Служба Безпеки (власне радіо-контррозвідка і контррозвідка, підтримувана Громадянською Міліцією, військом та цивільними інституціями (на чолі з Державною Інспекцією Радіва , але теж і енердівська Штазі (служба безпеки ГДР - перекладач), яка пеленгувала передавачі в Варшаві чи у Вроцлаву.
Найбільший вирок за незалежну радіводіяльність (4,5 роки ув’язнення) оголошений був Збігневу Ромашевському. Був судимий (як й вісім інших осіб, заангажованих в діяльність варшавського Радіва Солідарності) у відкритому процесу на початку 1983 р., а головним звинуваченням було «розповсюдження через радіомовлення фальшивих відомостей, могучих викликати публічний неспокій та замішання, а також підбурення до злочинів у вигляді непокори законам та правних розпоряджень державної влади”.
Навіть за діяльністю в важких конспіративних умовах Радіво Солідарність розвинулось на диво. Найбільш в столиці, де функціонували три незалежних поміж себе програми та ще Радіво Воля. Це власне в Варшаві у березні 1987 р. час радіомовлення був запропонований усім незалежним профспілковим структурам, групам та політичним партіям, та редакціям часописів і видавництв з Мазовша. Кошт однієї 10-хвилиної програми оцінено було в 500 злотих.
Частота виходу в ефір залежала від можливостей осіб, що обслуговували радіво (часто, окрім легальної роботи, були також заангажовані, вбрів засадам конспіративного BHP, - і в інши форми опозиційної діяльності), фінансів, якості та кількості апаратури. В декотрих осередках (наприклад, Ольштин, Кошалин) були переданні одинокі програми; в інших місцях – кільки, а в найбільших осередках, навіть, кільку сотень, наприклад Радіво Солідарність у Гданську за сім років надало в ефір близько 140 програм на хвилях UKF, та близько 60 на телевізійному мовленні, а Програма II варшавського Радіва Солідарність протягом п’яті років – 99 або 100 програм.

Як вже згадуване, з Радівом Солідарність асоційовалась мелодія окупаційної пісеньки «Сокира, мотика”, бо такий позивний сигнал товаришував столичному радіву до 1989 року. Але, у Вроцлаву звернулись до «Роти” („Rot”), у Свіднику до мелодії з фільму «Царський кур’єр – Михаль Строгов”, в Седлицях до «Мури” („Mury”) Яцька Качмарського, а в Бидгощі до «Щоби Польща була Польщею” Яна Петшака. У Гожову спершу то був полонез Огінського «Прощання з Відчизною”, а пізніше (коли основу радистів становили діячі Руху Незалежної Молоді) пісенька квартету - Войцех Моравський, Войцех Вонглевський, Анджей Новицькій, Збігнев Холдис, - «Ми найліпші, Ми найсильніші”. У Кракові позивним сигналом початкове були «Мури” , пізніше «Як довго на Вавелю”, а потім «Сокира, мотика”. Радіво Шльонсько-Домбровського Регіону використовувало пісню “Солідарні, це наш день”, записана в табору для інтернованих в Лупкові, а Радіво Солідарність в Жарах використовувало фрагмент «Балади про Янка Вишневського”. Програма II варшавського Радіва Солідарності (для свого виокремлення) вибрала «Мури”.
Своєму існуванню незалежне радіво завдячувало справам часто анонимових або забутих вже людей з різних середовищ (робітники, актори, професорові) різного віку та відмінних політичних симпатій. У більшості це не були професіонали радисти чи фахівці з електронники, через що неодноразово виникали проблеми та обмежувались можливості, - постійною болячкою були проблеми з апаратурою та її обслуговуванням. Хоча ж з часом діяльність становилась усе більш професіональною.
Ще не можливо оцінити лічбу осіб, які були (зрештою в різний спосіб – як організатори, конструктори, редактори, диктори, режисери, ті, хто шукав та обладнував приміщення, особи, які надавали технічну та логістичну підтримку та інші) заангажовані у діяльність Радіва Солідарність по усьому краю. Можливо, що це навіть кільку тисяч, як скоро тільки єдине в діяльність Радіва Солідарність у Гданську було заангажовано понад 500 осіб.

Автор є працівником Бюра Публічної Освіти Інституту Національної Пам’яті.

Джерело: 15.09.2012.
http://www.polityka.pl/historia/1525851,2,radio-solidarnosc-nadaje.read
(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
08.10.2012.; Дебальцеве
За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.
Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.

Zaremba

Радіво Солідарність 80-х років...

Останні статті

Коментарі