Поміж нами Поляками...

КІЄВСЬКІ ВІСТІ - “Дзеннік Кійовські” 
/ Dziennik Kijowski /
індекс передплати 30678
Видання громадське, економічне й літературне
/представляє організації поляків в Україні/
існує від 1906 року
№ 10 (329) травень 2008 [с.3]
   
= Поляки України =
Поміж нами Поляками


Без перебільшення можна сказати: Карта Поляка, попри
таке довге очікування, та почасти омріяна у полонійному
середовище, викликала певного роду шок в українському
суспільстві

Ну й як воно бува майже завжди, так й на цей раз Карта стала приводом для коментарів в українських медіа, у яких не бракувало спекулятивних оцінок.

Наприклад, шановане мною часописмо “Свобода”, де з’являються також й мої публікації, у № 12 від 31 березня п. року вмістило пасквіль такого собі Володимира Руденка під назвою “Мітка для українського поляка”, в якому автор дозволив собі таку нісенітницю у відверто образливої формі:

“Колись людей, яких гнали в неволю, мітили розпеченим залізом. А нині видумали інший метод – при допомозі чиновницького циркуляра, одним з новітніх виявів якого є так звана карта поляка.”

Цією поверховою та підступною тезою автор розпочинає свій допис, й надалі старанно, без жодних підстав льє бруд на тих громадян України, які відкрито виказують своє польське походження, називаючи їх “перекинчиками”, себто інакше зрадниками,
Далі – більше: “(…) акція з “картою, яку польський сейм впровадив ще у вересні (…) несе в собі, окрім усього іншого, ще й абиякий ідеологічний заряд, який навряд чи сприятиме зміцненню добросусідських відносин, котрі з немалими труднощами встановлюються між двома народами.”

Що стосується “немалих труднощів” – цілком зрозумілим є те, хто їх створює. У будь якому разі ні той, хто справді хоче “сприяти зміцненню добросусідських відносин”, а той, хто злостиве вигадує дурниці про те, що нібито Карта Поляка має у собі “неабиякий ідеологічний заряд”.

Той “заряд” - відповідно до В.Руденка – конечне має бути деструктивним, агресивним та антиукраїнським.

Вочевидь цьому панові польський вектор українських зацікавлень та відповідних намірів (при наочних досягненнях Польщі, зросту її авторитету в Європі та у світі), є менш при-вабливим поруч з азійськими посуненнями Росії, яка наполегливо проводить в Україні експансіоністу політику.

Але досить вже про це. Нам, Полякам, радіючим Карті Поляка як Великому Досягненню, що наповнює наші серця вдячністю до Материзни, яка в спосіб офіціальний дає кожному з нас свідоцтво приналежності до Польського Народу, належало би саме зараз поміркувати про те, як нам використати цей унікальний шанс для “зміцнення добросусідських від-носин” між народами – братами, між Поляками й Українцями.

Й тут маємо перед собою широкий простір для чину на міжнародному рівні (у ланцюгу Україна – Польща) та на внутрішньодержавному – в Україні. З цього приводу у котрий раз звертаю увагу на об’єктивну реальність (яка майже ніколи належним чином не вико-ристовувалась): кожний громадянин України з польською краплею крові є силою речі та обставин мостом (лібо хоч би таки маленькою опорою великого мосту) між “двома на-родами”. Опорою миру, елементом культуротворчим, освітнім, інформаційним, мента-льним.

Та чи кожний й з нас, Поляків, усвідомлює цей святий обов’язок “моста поєднання” ?

Відомо ж бо: міст українсько-польського поєднання потребує ще багато нових опор, найважливішими з яких (чи хоч би найактивнішими) повинні бути польські організації в Україні.

Карта Поляка є великим шансом й підтримкою для Союзу Поляків України та Федерації Польських Організацій України, адже без зусиль керівництва цих двох великих опор – виконує інвентаризацію наших творчих можливостей.
 У відомої книжці: “Що є гранями української Полонії?” я на випередження подій запропонував проведення інвентаризації наших “сірих шерег” в Україні й тоді ж поставив досить просте питання: скільки нас?

А знаючі скільки нас є, можна провадити персоніфікацію – визначитись з можливостями організацій: хто, що, коли, де, як та наскільки здатний до роботи для “зміцнення добросусідських відносин між двома народами”.

Для отого зміцнення зовсім не потрібно кудись їхати, не треба інвестувати грубі гроши чи стрибати на небо. Достатньо завше й завсіди використовувати абиякий привід, щоби природно проявлятися оточенню своєю справністю та особистою культурою щодо основних елементів польських традицій.

Й так не тільки на організаційних заходах в полонійних осередках на гроши Консульства РП, а щодня, у своєму оточенні: в праці, з колегами, у різних життєвих ситуаціях.

Карта Поляка вже самим фактом впровадження виконує функцію інвентаризації та персо-ніфікації людності польського походження в Україні, створює інформаційний банк даних, де будуть відповіді на перші два засадничі питання: скільки нас? Нащо здатний кожний?

Відтак, послідовно й логічно повстає трете засадничє питання: як ми можемо (й повинні) творчо використати усю громаду Полонії?

А вже по інвентаризації й персоніфікації потрібно перейти до етапу формування загальної організації. Розумію, що для наших шановних панів Голів осередків приклад об’єднаної Європи у постаті UE не є переконливим свідченням загальних тенденцій світу.

Тим не менш давно вже очевидно, що без об’єднання Полонії в одну, міцну організацію ніколи в парламенті України не буде Поляка, а українці й надалі будить отримувати інформацію про Поляків в Україні з дописів, подібних цитованому.

Вважаю, що публікація подібних антипольських-антиукраїнських дописів на сторін-ках українських газет й можлива тільки за умов, коли пересічний громадянин України й надалі так же кепсько буде поінформований про події в Польщі, про діяльність Поляків в Україні, про зусилля Польщі щодо торування Україні шляху в Європу та міжнародні організації, про польську культуру, історію, раціональну організацію життя.

До такого злого інформаційного стану свої п’ять грошей доклали рівно й польські органі-зації, архаїчна структура та методи роботи яких виразно показали їх непридатность в Україні – навіть в травневий День Полонії у жоден спосіб не за маніфестували своєї присутності (навіть в медіа). А коли немає декларуючої себе та активно працюючої Полонії, тоді пустка заповнюється плітками, як наприклад про Карту Поляка.

Хибна позиція польських організацій в Україні та їх пасивна роля в українському суспільстві не витримує жодної критики.

Поляки України… існують якби-то у підпіллю. Здатні ще образитись на фальшиву стати-стику, яка рахує польську людність в Україні на якихось 150000 осіб. Але скільки-то насправді Поляків – не тих, що мають документи про польськість, а тих, в кого у серці по-чуття обов’язку: - скільки маємо?!

Російську мову в українському середовище чуємо на кожному кроці – а польську? Серед вірних нашої парафії немало навіть таких , що обурюються: “Розмовляйте українською, адже не всі Вас розуміють!”. Й це говорять не чужоземці, а геть добрі знайомі.  
Подальша русифікації їх не обурює…

Сучасний стан справ вимагає змін: у т.ч. зміни цей несправедливої та нераціональної ор-ганізації, за якої поки що слабенький голос української Полонії не чутний у хору будівників демократичного суспільства.

Карта Поляка насамперед може бути стимулом й вогником до “pospolitego ruszenia” [ народного руху – перекладач] української Полонії.

Євген ГОЛИБАРД [ Eugeniusz GOLYBARD]

[ переклад з польської мови А.Грабовського;  
16.06.2008 року; Дебальцеве ]