З Інтернету:
огляд польських медіа [для власного навчання]
Agnieszka Krzemiska 30 padziernika 2010 Aleksander. Wielki znak zapytania.
Олександр. Великий знак запитання. Олександр Македонський – пиятик, гомосексуаліст, недолюдок, але при тому геніальний стратег і політик. Крим загадки смерті про нього знаємо усе. Тільки – чи то усе є правдою? http://static.polityka.pl/_resource/res/path/bf/eb/bfeb2392-287b-426f-aeb9-d202b2292db5_665x665 Олександр під Issos. . Фрагмент мозаїки з Помпеї. http://static.polityka.pl/_resource/res/path/70/e9/70e91390-cdc3-4271-93fc-4ac09034c96b_665x665 Голова бюсту Олександра ВеликогоХиба не має в старожитньої історії більш ефектного прояву генія грецьких вчених, ніж…. Олександр Македонський Олександр Македонський, найвидатний вождь старожитності, людина, мілітарний геній якого… Вже за життя Олександр став легендою. Стародавні автори описали його шлях до влади, перемог, інтриг, характер, пороки, вигляд, уподобання. Хоча й знаємо послідовність подій, Олександр може набирати риси героя, або огорнутого жадобою влади алкоголіка. З мішанини історичної правди, ошуканств, легенд та пропаганди, можна витягнути необмежену лічбу інтерпретацій (героїчно-казкову версію пропаганди. Фільм «Олександр” Olivera Stone’a z Colinem Farrellem). Досі невідомі обставини смерті Олександра. Йшла вже мова про малярію, алкоголізм, бойові рани, вірус гарячки західного Нілу, тиф, а тепер знов плітки повертаються до отруєння. Король занедужав наприкінці травня 323 року н.е., після пиятики з нагоди згоди богів на героїчний культ недавнього померлого Hefajstiona – улюбленця Олександра. Стало ще точно так, як передбачали вавилонські капелани, відраджуючи йому візит до Вавилону. Повз перестороги Олександр вирушив. На добре залитій бесідці випив кільки кубків вина, після чого, коли вже удався на відпочинок, один з товаришив затягнув його на чергову забаву. Там Олександр випив понад силу ще цілий «кубок Геракла” (побіля 6 літрів). Наступного дня злапала його гарячка та болі в черевині, мучила його спрага. Щодня слабішав ще сильніше, але свої обов’язки закинув тільки тоді, коли вже не міг ходити. Перед смертю рухав тільки рукою. Помер пополудню 11 червня 323 року н.е., після 11 днів від появи перших ознак хвороби. Про то, як хвороба перебігала, знаємо з „Efemerides”, себто, щоденнику діяльності королів, в котрих секретар короля Eumenes записував, коли король прокинувся, як убрався, що їв і т.д.. Це на них посилаються стародавні біографи. Олександр був низький (близько 160 см), мав світле обличчя, гладкі шелепи та буйну чуприну, але окрім отих жіночих приваб, за які деякі йому дорікали, був справним і здоровим чоловіком. Що то сталось, що здобувця світу нагле помер перед закінченням 33 літ? Токсиколог Antoinette Hayes та історик Adrienne Mayor зі Станфордського Університету переконують, що Олександра отравлено. Відповідно до легенди, отруту приготував сам Аристотель, а вона була така міцна, що можна було її переховувати у видовбаному копиту осла. Мудрець узяв отрутну воду з Styksu (тут: річка, водойма - перекладач ). Hayes стверджує, що ото описові симптомів хвороби найбільш пасує каліхеямицина – органічна сполука, виділена з мікромоноспори echinospora calichensis. На думку американських дослідниць велике скупчення отих бактерій могло знаходитись в аркадійській річці Mavroneri, вважаємої за Styks [з рації темного забарвлення та факту, що губилась вона під землею, себто впадала до світу померлих]. Маючи сильні властивості цитотоксичні, kalicheamycyna зумовлює відмирання клітин. Отруєний слабне, має болі, перестають працювати почергово його конечності. То досконала отрута, - не має на неї антиотрути, до вбивства достатньо порції величиною з пігулку аспірину. Вже в VII в. н.е. мовлено, що вода в Styksie отрутна. Pauzaniasz згадує в II в. про кози, які здихали після її пиття; Hezjod, що навіть для олимпийських богів була вона небезпечною. Коли за кару її мали скуштувати, терпіли страшні страждання – не могли рухатись, та втрачали голос. Так саме, як й Олександру, зауважує Mayor. «Ще не певні, що це вода зі Styksu вбила Олександра Великого, але думаємо, що це можливе”, - переконують американські вчені. В наступному році, на їх прохання, воду з Mayroneri проаналізує на наявність бактерій італійський гидротехник Walter D’Alessandro.Брудні руки героя Задум досконалого вбивства певно сподобається прихильникам теорії заколоту, але на жаль, він є неправдоподібним. Плітка про вбивство Олександра появилась за кільку років по його смерті в період боротьби між його наступниками, званими Diadochami (тут: як суперники за корону - перекладач), які взаємно оскаржили один одного про отруєння короля. До Вавилону отруту привіз син Антипатра Касандр, а кубок з вином подав Олександрові його підчаший Jolaos. – У плітки повірила, що правда, Olimpias, яка помстилась на Jolaosie, нищачи його могилу, але, навіть, античні автори не вірили оцей байці, а вже задум, що отруєно його водою зі Styksu, то фантазія, - говорить історик з Вроцлавського Університету професор Кшиштоф Навотка, автор “Олександра Великого”, однієї з кількох виданих в останніх роках монографій Македончика. Так, як Antoinette Hayes i Adrienne Mayor тягнулись до легенди, так й інши, – такі як Американець John Maxwell O’Brien, - твердять, що помер з перепою. На його думку алкоголізм доводив, що владця впадав у злочинний шал – спалив Persepolis, на банкету в Самарканду забив старого товариша Klejtosa, наказував мордувати людей. Кільку років тому припущення O’Briena підтвердила група лікарів, які в «New England Journal of Medicine ” підтвердили, що симптоми вказують на отруєння метанолом. – Олександр міг бути пияком, проте не алкоголь його вбив. Найбільш переконливими є аргументи, що це був черевний тиф. За їх думкою, тіло Олександра тому довго не розкладалось, бо навіть за констатацією смерті, король ще жив – був тільки паралізований, що є ознакою останньої стадії тифу. Хвороба брудних рук є менш героїчна ніж отруєння, але більш правдоподібна, - твердить професор Навотка.Орієнтований на Схід
Дослідження причин смерті трохи нагадує переливання з пустого в порожне. Для істориків більшу цінність мають нові документи зі Сходу, бо ж грецькі та латинські джерела подають євроцентричний пункт бачення. Досліджуючи арабські тексти, вавилонські чи єлинські, можна встановити нові обставини. Під час війни в Афганістані виплили арабські папіруси, які описують діяльність адміністрації у східній частині Перської імперії за часів Олександра. Завдяки ним можна ліпше зрозуміти, як функціонували близькосхідні суспільства, та як Македончики в тую систему вписувались. З західних джерел знаємо, що товариши (старшина - перекладач ) закидали Олександрові піддання східним впливам, пихацтво, перський одяг. Тим часом король попросту орієнтувався, що ліпше буде, коли він використає для власних цілій вже існуючи іранські структури, та приєднає до себе місцеву аристократію. Тої союз скріпляли масові одруження між його македонськими компанійцями з іранськими княжнами. – В останні роки впав мит, що перська імперія в IV віці н.е. хилилась до упадку, була слабка, роз’їдена корупцією та гаремними інтригами. Та, навпаки, противне, то був період відновлення імперії, яка відновила майже усі раніше втрачені провінції, а перський король Даріуш III узагалі не був невдахою, попросту він мав невезіння, що трафив на Олександра, - тлумачить професор Навотка. Раніше також стверджувалось, що Олександр створив новий світ, проте, в цілому не був він такий аж грецький, як представляли західні літописці. Нашестя Македонців допровадило перську імперію до упадку, але Перси не зникли. У книжці «Олександр Великий та іранський світ”, виданій Жешовським Університетом, доктор номинуваний Марек Ольбрихт доводить такі, що держава Олександра підверглась глибокому взоруванню, що ліпше видко в його війську (а потім в арміях наступників), де переважали іранські жолнежи. Seleukidzi (сельджуки - перекладач ) теж керували завдяки порозумінню з місцевою аристократією (дружиною Seleukosa була baktryjska княжна Apame), а деякі сатрапи було були іранцями. По упадку держави Олександра елинський світ не був вже чисто грецьким, подібно як жадне з 70-ті закладених ним міст.Правда проти пропаганди
Історики мусять бути обережними в розпізнаванню фактів від легенд. Стародавні джерела передавали безліч анекдотів про Олександра, у які вчені переважно не вірять. То є спадок німецької філологічної школи з перелому XIX та XX віків, яка поділила джерела на вірогідні та вимишлені для риторики. Іноді вдається встановити нові факти. - Епіграфічні студії позволили мені розрішити спір про те, чи Олександр оголосив свободу малоазійських грецьких міст в 334 році, чи то була тільки пропаганда, аби владу прийняли прихильні йому аристократи. Оказалось ж то, що він допровадив до зміни устрою з олігархічного на демократичний, - мовить професор Навотка. Пізньоелинська „Historia Alexandri Magni” – це є головне джерело анекдотів про Олександра. Автора цього твору названо псевдо-Kallistenesem, бо справжній Kallistenes – хронікер Олександра, - не міг бути свідком його смерті (вмер раніше), а вона там описана. – З часом назву джерела змінено на “Романс про Олександра”, бо ж це джерело вважалось за повість. Та не усе може там бути літературним вимислом. Знаємо, наприклад, що снобуючий на Грека Філіп, шукаючи рецептора (тут більш: у значенні енциклопедиста - перекладач ), оголосив конкурс, в якому виграв Аристотель, але чи був він єдиним вчителем Олександра? У «Романсу” згадувані й інши. Чи сприйняти це за байку, чи прийняти, що псевдо-Каллістенес фактично повторює інформацію за невідомими джерелами? Оце є диллема дослідника, - тлумачить професор Навотка, автор найновішого, виданого Університетом Адама Міцкевича у Познані, перекладу цього твору.Загин коханців
Проте, певні речі не підлягають сумніву. Син Філіпа отримав ґрунтовну освіту, основою якої була класична література, з пам'яті читав цілі вірші «Іліади”, й знав риторику. Але ніхто, навіть сам Олександру, не міг навчити його почуття поля битви, - то був дар, з яким він народився. Як й кожний македонський жолнеж, був досить вправний і витривалий. У грецькій армії кожний жолнеж мав одного слугу, в македонській – один слуга прислуговував 10 воякам. Македонці самі носили спорядження, тож брали тільки те, що було їм потрібно. Завдяки тому армія не потребувала додаткового в’ючного транспорту, що він уповільнював марш, й могла блискавично переміщуватись. 90 процентів армії Олександра – були вишколені жолнежи, які воювали в фалангах, послугуючись майже 4-метровими списами (sarica). Перські жолнежи не дали ради отим командос з заходу. На підбій світу з Македонії вирушило з Олександром 34 тис. піших та 5500 кінних рейтарів (hetajrw), проте, не вороги були для них найбільшою загрозою, а хвороби. Щоправда, в текстах домінує інформація про втрати, понесені в боях, але певно, що більше жолнежів вмерли внаслідок хвороб або гулящого способу життя. Яскравим прикладом тому є пияцький конкурс, який провив Олександр ранньою весною н.е. З близько 1000 жолнежів-учасників, внаслідок отруєння алкоголем або охолодження (не могли добратись до наметів) померло 41 особи. Переможець – Promachos випив 13 літрів вина, але нагородою не впало ще натішитись (сума рівна 20-річному військовому утриманню), бо ж вмер чотирма днями пізніше. Багато хто залюбки заглядає Олександрові до ліжка, аналізуючи його сексуальну орієнтацію, а тим часом першоджерела з цією матерією є обережні. - Так, справді, маємо тільки одну інформацію про те, що поцілував він в уста свого фаворита. Певно, мав й чоловіків-партнерів, але також мав дружину й коханок, і навіть кільки дітей, тож був хиба радше бісексуалом, ніж гомосексуалістом, - мовить професор Навотка. Дійсно, знаємо про його велику симпатію до Hefajstiona, що підтверджують донесення про розпач Олександра від його наглої смерті (може бути це був теж черевної тиф). Король постився, рвав волосся на голові, й багато дні сидів біля померлого, і, навіть, - як згадує Плутарх – аби дати вихід фрустрації, “заполював на людей», вбивство яких мало бути таким би видом жертви для Hefajstiona. Однак, належить пам’ятати, що відповідно до грецької воєнної теорії, найліпшими войовниками були власне гомосексуалісти, які швидше дали би себе вбити, аніж впасти в очах коханого (поважні джерела говорять, що виставлений Teby під Cheronej відомий Святий Загин складався з 150 пар коханців).Від інтерпретації дослідника залежить, чи будемо підкреслювати вади, чи вихваляти достоїнства Олександра Великого. Визнаємо його за генія з людськими уподобаннями та слабкістями, чи тяжіючого до примусу та терору владця, історія якого його переросла.
Незалежно від того, чи причиною його смерті був тиф, алкоголізм чи гарячка вірусу західного Нилу, Олександр Великий перед смертю вдався підбити перську імперію, дійшов до Індії, заклав нові міста й дав початок новій епосі. Цезар, Калигула, Наполеон мали його за взірець, заздрячи, що так багато осягнув в молодому віці. У грудні у Вроцлавському Університету відбудеться конкурс на престижні докторські студії в Ліверпулю в рамах міжнародного університетського програму обміну. Хто знає, може по двох роках побуту на стипендії молоді польські дослідники вернуться з новими теоріями на тему епохи Олександра, бо навіть якщо виникає враження, що знаємо вже усе про тої період стародавності, та ще є багато чого для вияснення.Причина смерті генія з Македонії – це тільки менш важливий епізод, хоча – потрібно визнати – дуже медіальний.
[pena tre dostpna dla abonentw Polityki Cyfrowej]Джерело: 02.02.2012.http://www.polityka.pl/historia/1509834 ,1,aleksander-wielki-znak-zapytania.read (з польської мови переклав: А. Грабовський,) 04.10.2012.; Дебальцеве За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор. При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело. Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає за фактичні помилки, яких вони припустились. Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.
Коментарі