Ляхи, спати

З Інтернету: огляд польських медіа [для власного навчання]
Kresopedia Historia II Wojna wiatowa Lachy spaty!
Dodane przez Lipinski Opublikowano: Czwartek, 21 czerwca 2012 o godz. 15:03:27

Ляхи, спати!

Коли 17 вересня (1939 р. – перекладач) Червона Армія перейшла наш кордон, Поляки в Кисілину пережили шок. Натомість, Жидів і Українців огорнув шал радості. Вони почали готуватись до входження більшовиків. Заповнили вулиці, аби привітати визволителів. На видок Поляка кпили – Скінчилась ваша панська Польща!

Анеля Дембська народилась в 1925 році в Кисілину горохівського повіту в родині Антонія та Станіслави з дому Сидоровичів. Її предки кілько поколінь мешкали в тієї місцевості, у підніжжя розліглого узвишшя на п’яті пісковатих пасах, які вторгались в болотисті луки Стоходу, які там мали свої джерела. У місцевості здавна мешкали Поляки, Українці та Жиди. Колись місцевість була містечком, але в міжвоєнних двадцятих роках становила собою село з деревинною забудовою. Камінними єдине були костьол з плебанією та церков. Про інши пам’ятки історії, що свідчили про давню славу містечка, коли воно належало до Киселів, кружляли тільки усні перекази.

http://static.kresy.pl/image/x/84717b0a53c3c39259dda821316af810.jpg
Совіцький пропагандовий плакат

В тридцятих роках моя родина вела дуже заможне господарство на обширу 20 га, - згадує Анеля Дембська. – Господарство мало до ужитку усі тодішні господарчі аграрні машини: січкарню, молочарню, швальню, жниварку, плуги, культиватор і т. п. . Батько був людиною дуже відкритою на усілякі агротехнічні новинки, й старався собі їх вводити. Разом з вуйком Теофілом Сидоровичем їздили вони до Затужіць, де в великому маєтку господарював Станіслав Липинський. Вуйко Теофіл теж належав до передових господарів в околиці. Він спеціалізувався на відгодівлі тварин. У моєї родини завжди старались додержуватись патріотичних традицій.

Тяжко ранений
- Пам’ятаю, що й діди брали участь в національних повстаннях, та, що було були часи, коли перед тим як опуститись в хлопи, Сидоровічи мали герб Огончик і Домброва, а Словінські герб Любичу. Мій батько в 1913 р. був покликаний до служби в царській армії в Лейб-гвардії Павловському піхотному полку. Трафив до нього, бо виконував вимоги: був росту середнього, осадистим блондином з дещо задертим носом. Там його застала війна. Поїхав з підрозділом на фронт, де, за його споминами, воював завжди стріляючи в гору. В боях був тяжко поранений. По відновленню здоров’я зголосився до Легіону Довбур-Мусницького. Після розброєння цієї формації вернувся до Кисілину, який на тої час було цілковито знищено, бо багато місяців там стояв фронт. В 1923 р. пошлюбив мою маму. Я була їх найстарша дочка, після мене в 1927 р. народилась моя молодша сестра Туміла, а в 1930 р. наймолодший брат Альфонс. Коли вибухла війна, мала я 14 літ, та власне закінчила сьомий клас. До школи ходила в Кисілину, вона містилась в кам’яному будинку, ще за царя збудованому. Будинок за війну був знищений, але, коли я почала ходити до школу, то вже він був відбудований. Перед початком війни в Кисілину мешкало близько 600 осіб. Понад половину з них становили Жиди. Українців і Поляків більш менш було порівну. Кожна з тих громад скупчувала до чверті громадян. Співжиття між націями було задовільним, хоча ж бувало, що Українці не приховували своєї нехітті до польської держави. На державні свята, яка припадали третього травня та одинадцятого листопаду, наприклад, прапорів не вивішували. Жиди вивішували, хоч теж траплялось, що декотрі з них прапори профанували, вивішуючи їх брудними та подертими. Отих, поліція місцевого посту штрафувала. Українці та Жиди також не належали до „Strzelca” (Стрілець, - громадська організація військових запасу – пояснення перекладача), а потім до його замісника Союзу Резервістів та Кракусів.

Дуже переживали
- Виняток становив тільки Яшка Волфман, легіонист і учасник війни з більшовиками в 1920 році. Завжди він парадував в дні зборів та державних свят в мундиру резервістів з нашивками плутонового, і постійно оповідав про свої воєнні звитяги. Комуністична Партія Західної України та Жидівський «Бунт” давали про себе знати при нагоді 1 травня. Тоді оті організації вивішували червоні прапори, але завжди поза забудовами, на деревах, або на цвинтарі в Кисілину. В 1936 р. поліція арештувала кількох комуністів, які отримали дужі вироки. У Кисілину їх контактовим пунктом був кооператив – крамниця мішаних товарів, та приміщення «Просвіти” Українського Культурово-Освітнього Товариства. Про війну з Німеччиною в Кисілину мовили вже з весни 1939 року. Всі вірили, що, якщо війна навіть й вибухне, то Польща поб’є Німців, та оборонить незалежність. Коли ж 1 вересня війна стала фактом, усі мешканці це дуже переживали. Тим більше, що понад 40 чоловіків з Кисілину було мобілізовано до армії. Тато теж був мобілізований разом з возом і два коні. З якимсь резервним підрозділом дійшов до Оликів, до маєтку князів Радзівілів, де м. і. на якийсь час затримався з урядом президент Ігнацій Моштицький. Як Совіти вступили до Польщі, то його підрозділ розпустили, і йому вдалося вернуть до Кисілину. Бічними дорогами якось зміг пройти до дому. Кільку іншим мешканцям це теж вдалося. Це не було легко і безпечно. Бо ж Українці полювали на польських жолнежів, які або вертались в родинні сторони, або старались дістатись до кордону з Угорщиною та Румунією.  
Пам’ятаю, що в лісу під Кисілином були дві могили, де спочивали польські жолнежи. Тато врятувало те, що вертався сам, тільки з іншим жолнежем – Українцем з Полісся.

Врятував його Українець

- По дорозі ж бо він був затриманий та обшуканий українською боївкою в одному селі. Заїхали на подвір’я до одного Українця, щоби там накормити коней та дати їм відпочити. Тоді ж їх і заскочили. Поліщук однак їм роз’яснив, що є Українцями, повертаємось до дому. Український господар, в якого затримались, однак не радив їм залишатися на ніч, побоюючись, що боївкарі з червоними опасками на рукаві можуть прийти, та їх забити. Він казав татусеві в’їхати з кіньми та фурманкою до стодоли. Затим замкнув ворота та відкрив з другої сторони, й як стемніло, вказав батькові дорогу за своїми забудовами, якої міг, оминаючи головну дорогу з постом боївки, що ловила польських жолнежів, видістатись з села.

Може бути, що отої Українець врятував життя отцеві. Коли 17 вересня Червона Армія перейшла наш кордон, Поляки в Кисілину пережили шок. Натомість, Жидів і Українців огорнув шал радості. Почали вони готуватись на входження більшовиків. Висипали на вулиці, аби привітати визволителів. На видок Поляка злосливо мовили – Скінчилась ваша панська Польща! - 17 вересня більшовики однак до Кисілину не прийшли. Наступного дня найбільш нетерпеливі рушили дорогою до Затужець, лічачи, на шосе Луцьк – Володимир, яке проходило селом, такі побачать «освободителів”. На чолі групи, автом марки „morris-oxford”, купленим перед війною від майора Турчина з Горохова, поїхали Українець Вітка Подлевський, Жид, фотограф, Ривін та мешканець німецько-чеський Миша Зенфт. Через кільки годин вернулись пішаком без авта, від якого їх освободив якійсь руський лейтенант. До Кисілину совіцькі бійці в’їхали тільки 23 вересня пізнім пополуднем, на чотирьох вантажівках, які виглядали так, нібито зараз мали розвалитись.

Прихід більшовиків
- Овацій вже не було, але зацікавлення такі було. Один з Жидів, Епель, на якого кисілинські діти волали «Аллілуйя”, підійшов до одного авта і зашварготав по-жидівську до якогось жолнежа, в якому розпізнав певне свого сопліменника. По хвилі повернуся до групки Поляків, й під ніс кинув коротко – Нуж гут! – що по-польську означало «Не добре!”. – Потім селом пройшло ще кільки більшовицьких підрозділів. Їх жолнежи поводились непогано. Що то означає більшовицька влада, довідались ми досить швидко, коли почали в нас організовуватись їх органи. Жиди, власне багаті, не чекаючи на її зміцнення, почали виносити товари і цінні речи, та ховати поночію в підготовлених схронах. Досить докучливою для усіх мешканців була зміну часу з польського на московський. Треба було вставати на дві години раніше. Швидко почала антипольська агітація. На кожному кроці висіли пропагандові плакати, що показували опасистих польських панів, втікаючих від багнету совіцького жолнежа.. На іншому совіцькому плакату совіцький жолнеж пробивав багнетом польського орла. Запам’ятала ще один, складавшийся з трьох образів. На першому, під назвою «так було”, був хлоп, закутий в дибу, на другому, підписаним «так є”, - тої самий хлоп гонив вилами пана, а на третьому з написом «так буде, - знову тої самий хлоп, помолодівший та радісний сидів на трактору.

Усіх почали викликати на мітинги та виховні зібрання. На них мешканці Кисілину довідались, що головною засадою совіцього права є: «хто не працює, тої не їси”. Говорене також про біди робочого класу в Америці, та про наїзд «Ясних Панів Польських на Совіцький Край”.


Агітація до колгоспу
- Почали більшовики закладати в Кисілину колгосп. Скликали зібрання, на яких вихваляли переваги спільного господарювання. Бувало теж, що агітатор приходив до дому, та на місце намагався переконати господарів, аби ж вони вступали в колгосп. В Кисілину цим займався такий собі Лисенко, що при розмовах з господарями бавився з пистолею. Аби заохоти людей до вступу в колгосп, введена була драконівська система податків, яка поступово позбавляла людей усього маєтку. Кожний господар мусив в межах обовязкових поставок майже задарма доставити до закупівельного пункту визначену кількість різних продуктів, м. і.: хліба, масла, м’яса, молока, вовни, картоплі і т.д.. Оті, що, наприклад, не мали м’яса, чи збіжжя, мусили це купити, а потім віддати майже задарма. За 100 кг жита платили 5 рублів. За півлітра водки, наприклад, треба було заплатити 8 рублів. Усіх почали гнобити податками, неможливими до сплати. Особливо вони ударили в багатих господарів. Навіть, якщо продавали би увісь врожай збіжжя, то й так не були би в стані заплатити навіть половину податків. Тож аби їх сплатити, мусили поступово позбуватись усього маєтку. Якщо цього не чинили, то приходив до них урядовець з сільської ради, й сам забирав, що тільки знайшов цінного. Наша родина також оказалась на прицілу.

Батько ні за які скарби не хотів йти до колгоспу, і волав продати усе по черзі, ніж підписати декларацію про вступ до колективного господарства. Так чинили й інши Поляки, мешканці Кисілину, та такі жоден з них до колгоспу не вступив. Зате до нього записались усі Українці. Творячи колгосп, більшовики розмістили його центр в нашого сусіди, себто вуйка Залевського.

Примусове виселення
- Він диспонував великим подвір'ям, господарськими будинками та слюсарним обладнанням, відомим не тільки в околиці, але й в столиці воєводства, себто в Луцьку. Займався він не тільки ремонтом рільницьких машин, але також їх виробництвом. Сезонно в ньому працювало 20 осіб. Його примусово виселили, й в тих забудовах розмістили садибу колгоспу. У нас в певній час забрали на користь колгоспу пів городу та стодолу. Забили ворота, й від них поставили пліт, який відділяв наше подвірє. Мій батько силився протестувати, підійшов до отого Лисенка, який стояв на нашому подвір'ї та наглядав за операцією, та запитав, де тепер він буде складати своє збіжжя. Бо ж був червень й жнива от-от. Він кинув скрізь зуби, - а ти гадаєш, що будеш сам ще збирати збіжжя ?. Та посміхнувся насмішкувато. Вже знав, що вже підготовлена чергова вивозка, й що ми вписані до листу антисовіцького елементу. Напад Німців на СССР однак нас від вивозки зберіг. У тому часі, окрім однієї корови – годувальниці, не мали майже нічого. Батько продав навіть меблі, аби ж мати гроші на оплату податку. Вивозок ми усі дуже боялись. У кожному польському дому були наготовлені сухарі, запакований одяг та різні речі, потрібні на засланні. З вивозкою кожний рахувався. Деяких не вивозили, тільки арештовували під абияким претекстом. Вуйка Залевського, про якого я згадувала, поза тим, що позбавлено маєтку та викинуто з дому, у спокою не залишали. За 9 місяців від виселення в його обійстю зроблений був трус. На купі брухту енкаведисти знайшли новісінький, у змазці польський багнет. Дуже правдоподібно, що звичайно раніше його й підкинули. За наявність зброї скарано його на 5 літ ув’язнення. Від відбуття кари його врятувала апеляція та вибух німецько-совіцької війни. НКВД також працювала й за батьком. Був він постійно кликаний на допити та розпорядженнями ганяли його на так звані фурманки.

Гіпсовий бюст Сталіна
- Постійно призначали його до привезення з Ождзитич коханки голови сільської ради Петра Базюка, й відвезення її назад. Коли повертався уночі домів, негайно був кликаний на довірительну розмову. Буквально усі жили дуже бідно. Не можна було нічого купити. Перед війною в Кисілину були, наприклад, 23 крамниці. Через кільки місяців залишився тільки кооператив та приватна крамниця. В кооперативу були на продаж головним чином гіпсові бюсти Леніна і Сталіна, газети та водка. Часом траплялись у ньому такі товари, як сіль, гас, чи сірники. Раз на місяць привозили туди цигарки та цукерки. З 1941 р. постійно там висіли піонерські галстуки. У приватній крамниці – водка, шампань та чайна заварки. Раз на тиждень привозили пиво. В кооперативі, аби що купити, потрібно було стати у чергу, часом за кільки день. Поляки старались якось триматись, Наприклад, не позволили закрити костьол. В січні 1940 р. швидко зібрали 8 тис. рублів та заплатили накладений на нього податок. Більшовицька влада тому дуже здивувалась, і, натомість, за два місяці казали заплатити податок подвійний у розміру 16 тис. рублів. Православні Українці податку не хотіли платити і більшовики замкнули церков. Поновне відкрито її на Різдво Христове 1941 року. Приїхав до неї новий піп – Барщевський.

Очікування на Гітлера
- З весни1941 р. щораз частіше говорили, що Німці чи через день нападуть на СССР. З Кисілину багато людей працювало на будівництві прикордоних укріплень, тож інформували мешканців, що там діються дивні речі. Відкрито літали німецькі розвідувальні літаки, через кордони проникали різні диверсанти, шпигуни, українські націоналісти, співпрацюючи з Німцями. НКВД про це достеменно відало. Про це свідчить виступ голови колгоспу Костантина Базюка на святі 1 травня. Промовець без обіняків сказав: «Тут між нами є люди, що чекають на прихід Німців, аби отримати від них золоті погони”. Двома місяцами пізніше націоналісти його розстріляли. Їх конфіденти підготували списки осіб, підлеглих ліквідації. Поляків на початку не чіпали, відклали їх собі на пізніше. Німецький фронт нашим тереном перевалився швидко. Німці перли вперед дуже швидко, а Совіти шли врозсип. Деякі німецькі загони в Кисілину затримувались на бівуаки. Голились, чистили мундири, гонили Жидів, змушуючи їх приносити яйця. Моя мама, споглядаючи їх, відразу оцінили, що це не ті Німці, що були на Волині у часу I-ї світової війни. Оці на кожному кроці демонстрували пиху, впевненості в собі, погорду для оточення, як нібито виїхали до Азії. Мама застерегла, що нічого доброго від них сподіватись не можна. Досить швидко її слова справдились. Німці домовились з місцевими Українцями, щоби для Поляків впровадити поліційну годину. Вона розпочиналась вже в 18-оо год., та була обов’язковою також й для Жидів. Українці ж могли відьно ходити по вулицях до 21-оо годині. Була то перша звістка про те, що Українці будуть Німцями фаворизовані. Пам’ятаю, що стояли ми всією родиною при фіртці, а вулицею йшов Українець. Як нас він побачив, від разу пробурмотів – Ляхи спати!

Marek A. Koprowski Марек А. Копровський
Джерело: 27.07.2012.
http://www.kresy.pl/kresopedia,historia,ii-wojna-swiatowa?zobacz%2Flachy-spaty
Портал повстав при підтримці: Сенату Речіпосполитої Польської
за посередництвом Фундації Допомоги Полякам Сходу

(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
01.09.2011.; Дебальцеве
 За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.
Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.