Жорж Санд - ... коханка...

З Інтернету: огляд польських медіа [для власного навчання]

http://wyborcza.pl/alehistoria/1,127741,12111146,George_Sand__Nie_taka_zla_kochanka_Chopina.html
Ta strona jest czci systemu Piano [сервіс є платним абонементним 19,90 злотих щомісяця]
George Sand. Nie taka za kochanka Chopina Sebastian Duda 11.07.2012 , aktualizacja: 13.07.2012 19:25

Не така вже зла коханка Шопена....

Ми, Поляки, звели її до ролі коханки Шопена, яка не потрафила оцінити його як музичного генія. Це несправедливе й неправдиво. Вона була однією з найвидатніших жінок своєї епохи. Про Жорж Санд оповідає професор Регина Бохенек-Франчакова, директор інституту Романської Філології Ягелонського (Краківського –

перекладач) Університету.

http://wyborcza.pl/alehistoria/1,127741,12111146,George_Sand__Nie_taka_zla_kochanka_Chopina.html

Цю світлину Жорж Санд зробив в березні 1864 року Фелікс Надар, - один з перших майстрів XIX-вічній портретовій фотографії. В його студії позорували найбільші особистості Франції в період II-го Цезарства: письменники, малярі, музики, політики та журналісти. Надар ставився до Жорж Санд з непритворною прихильністю. Він сам звернувся до неї з проханням про позорування до серії портретів. Письменниця була дуже задоволена з ефекту, й тому не хотіла користатись послугами інших фотографів.

Ярослав Івашкевич у своєї відомій біографічній книжці про Фридерика Шопена розважує про Жорж Санд як про «французький розрахунок”, «тягу до матеріальних добр та лічбу кожного гроша”. То є неправда. Рівно як й констатація її творчості: «її красномовність вражає”. Івашкевич, рівно як багато польських біографів Шопена, виразно упереджений до Жорж Санд .

Тому нічого дивного, що в його багаторазово виданій картині «Літо в Nohant ”, Жорж Санд це радше постать жалісна та пласка, яка в любовному зв’язку з композитором керується перед усім облудою та розрахунком, Тим часом вистачить зануриться у збірку листів композитора і письменниці (на щастя маємо їх польську одисею!), аби переконатись, яким неправдивим є такий її образ.
Полякам Жорж Санд асоціюється більше як жінка свобідна, яка вибирає собі коханців, проявляє ініціативу та розриває зв’язки, коли хоче, аніж як відома письменниці та «добра пані з Nohant”, - жінка статечна, повністю віддана дому, дітям та онукам, приятелям та праці.

Цурка міщанки, праправнука короля

Насправді вона називалась Амантина Аврора Люцилля Дупін (Amantyna Aurora Lucylla Dupin). ЇЇ матка була дочкою паризького продавця птахів, натомість в жилах батька текла королівська кров. Його прадідом був не хто інший як Август II Міцний, елект саксонський (вибірний король - перекладач) і король Польщі. Батько був потомком короля в однієї з численних ліній байстрюків, але коли б то не суспільні зміни через французьку революцію, батьки Жорж Санд певне ніколи б не зустрілись.

Її походження відбилось як на особистості, так й на переконаннях письменниці, яка ніколи не приховувала, що завдяки матки виходить з паризького люду. Й дивувалась тим рисам матки, які вважала за плебейські: підприємливості, працьовитості, кпини на адресу великих цього світу.

На світ вона прийшла 1 липня 1804 року в Парижу, але дитинство провела в батьківському маєтку в Nohant, в районі Berry на півдні від Орлеану, неподалік Bourges. В

Nohant Авророю опікувалась бабця, – батько осиротив її, коли вона мала чотири роки, і матка тоді повернулась до Парижу. Підростаючу Аврору було віддано до пансіону для пань, що провадився в монастирі Августинок в Парижу. Там вона пережила період містичних виображень.

Через кільку років повернулась до Nohant, де відновлялась та зав’язувалась дитяча дружба, якої вона мала залишитись вірною на усе життя. Там її покорив народний фольклор і музика, чому вона пізніше давала вираз в своєї творчості. Багато читала, інтенсивно вчила, та збурювала околицю своєю нетиповою поведінкою: їздила кінне в чоловічому вбранні, та разом з молодим сусідом Ajasson de Grandsagne студіювала анатомію. Сучасні біографи письменниці твердять також, що чоловічі манери в способі життя, чоловічі літературні псевдо та певна агресивність письменниці, виникали з того, що вона підсвідомо хотіла заступити батька у боці матки.

Бабця вмерла, коли Аврора мала неповні сімнадцять літ, і тоді дівчина замешкала з маткою в Парижу. То там вона пізнала барона Казимира Дудеванта (Kazimierza Dudevanta), за якого вийшла заміж в 1822 році.

Уродини Жорж Санд

За рік по шлюбу Аврора народила сина Мауриці (Maurycego), який назавжди буде її улюбленою дитиною, а, за плином чергових п’яті літ, на світ прийшла дочка Solange. На цей раз пішли плітки, що не була вона дитиною пана Дудеванта, - Аврора тоді вже не мала щастя в шлюбі.

Виїзд з чоловіком «на води” в Піренеї закінчився (однак хиба платонічним) коханням до певного молодого правника з Борде,
В 1830 році наступив перелом – Аврора нав’язала роман з парубоцьком Юліушем Сандом (Juliuszem Sandeau).

Восени того ж року отримала «заповіт ” чоловіка, який визнала за геть образливий. Барон був розтринькувачем і не мав наміру зберігати статків Nohant для дружини та дітей. Аврора домовилась з чоловіком, що відтепер буде проводити пів року в Парижу, а пів року в Nohant. Від січня 1831 року мешкала в столиці у вбогій мансарді, але зате з улюбленим Юліушем.

Вони спільно (з Юліушем Сандом – перекладач) написали кільку оповідань та повість "Rose et Blanche", видану ще в 1831 році під псевдо "J. Sand" (скорочення від прізвища Санд). У другій половині того ж року Аврора працювала в Nohant над вже власною повістю, яку затитулювала «Індиана”.

Союз з Сандом розпався, але завдяки тому народилась нова письменницька індивідуальність. До прізвища «Санд” Аврора додала ім’я «Жорж” (опускаючи кінцеве та невимовне «s” в французькому відповіднику нашого "Jerzego"). Й отак, з часу опублікування у травні 1832 року «Індиани” для літературі народилась Жорж Санд.

Зірка Парижу

З того часу писала нові повісті, про які палко дискутиване в артистичних колах Парижу. Також голосно було чути про романи письменниці, які вона особливо й не приховувала.

Широко обговорювався її зв'язок з великим романтичним поетом Alfredem de Musset (й то, що покинула його у Венеції), чи невдала пригода з Проспером Меріме, письменником, який м. і. написав новелу «Кармен”, за якою Жорж Бізе поставив свою оперу. В колі приятелів швидко знайшлися найвищій слави тодішній культуровій столиці Європи Оноре Бальзак, Францішек Лист, Євгеніуш Делякруї, видатні постаті французького театру, літературні критики, політики.

В 1835 році Жорж Санд сполучив роман з адвокатом Michaem de Bourges, який допоміг її в процесі про розподіл майна. Пан Дудевант програв справу – суд признав письменниці як маєток в Nohant, так і опіку над дітьми. Але, зв'язок з новим коханцем виявився короткотривалим. Була покинута, й улітку 1836 року разом з Lisztem та його приятелькою графинею d'Agoult удалась у Швейцарію.
"далі »
[email protected]
http://wyborcza.pl/alehistoria/1,127741,12111146,George_Sand_Nie_taka_zla_kochanka_Chopina.html

Ґжимал у справі Шопена

За поверненням, власне в салону графині d'Agoult, Жорж вперше зустрілась з Фридериком Шопеном. ЇЇ захватила особистість польського композитора та його музика. Натомість, Шопенові письменниця видалась досить антипатичною.

Зурочена Жорж Санд написала довгий лист до Войцеха Ґжимали, приятеля Шопена, і попросила про поміч в отримані симпатії Фридерика. Зусилля оказались результативними. В 1838 році Санд і Шопен стали коханцями, а восени того ж року виїхали разом з дітьми письменниці на Майорку.
Перший тиждень на острові було був іділією, наступний – катастрофою, оскільки вологий климат викликав у Фридерика початок невиліковній хвороби. На Майорці було неприхильне ставлення для хворих на сухоти (сьогодні підозрюють, що Шопен хворів радше на генетично обумовлену mukowiscydoz), а право наказувало палити усі речі, з якими контактував.
Шопен і Санд знайшли сховок в монастирі Картузів у Valldemossie. Письменниця хотіла дочекатись там весінніх, тепліших місяців, але хворий Фридерик не був здатен на чекання. У лютому 1839 року, в жахливому смороду та бруду (єдине доступне судно перевозило свині), вони відпливли до Марселя.

Санд описала оцей нещасний побут у «Зима на Майорці” (цей опис з’явився через кільку літ по смерті Шопена, а польський переклад був виданий тільки в 2006 році!).

З того часу чергові літа Санд і Шопен провадили досить розмірене життя: зимою в Парижу, літом в Nohant. Оцей щорічний побут композитора в маєтку письменниці рятували його підірване здоров’я.
Вбрів тому, що твердило і стверджує у нас багато хто, Жорж Санд дуже дбала про Фридерика. Адам Чартковський і Софія Єжевська слушно написали у своєї біографії композитора, що власне завдяки «неї життя Шопена тривала довше на десять літ (…), що тільки завдяки тому, що вона ним так по-материнські займалась, маємо стільки шедеврів, які з’явились в останньому десятиріччі його життя: усього 37 описів з 65 виданих перед його смертю”.

У зв’язку з Шопеном Санд певно не була егоцентричною, погруженою у власні еротичні потреби, коханкою, а, шкода, саме такий її образ від літ добре усталився в польської культурі. Композитор знайшов в письменниці віддану приятельку (за кільки літ перестала їх єднати еротична ваба), берегиню думок та доглядальницю. А вбрів поширеним виображенням про лагідного «поета фортепіано ” Фридерик таки не мав лагідного характеру.

Дружба була перервана за два роки до смерті Шопена в 1847 році. Дочка Санд - Solange – пошлюбила скульптора Auguste'a Clsingera, який дуже цікавився грошима тещі. Від того виникли спори. Шопен неодмінно тримав сторону Solange, який від літ протегував коштом її брата Мауріція.
Тої Шопена не любив, бо вважав композитора за конкурента (йшлось про любов матки). Скінчилось тим, що Шопен виїхав до Парижу, й ніколи вже до Nohand його не було покликано, а Жорж Санд не з’явилась на його похованні.

То є неправда, що Жорж не цінила твори Шопена. Вона мала велику музикальність, захоплювалась композиціями Фридерика, про що свідчить дуже цікавий фрагмент її автобіографії, присвячений його музиці.

Улюблениця генія

Саме Жорж Санд зв'язок з Шопеном також приніс багато нових цінностей, - завдяки ньому пізнала польських емігрантів, скупчених навколо князя Адама Чарторийського. Вона була єдино відомою особою у Франції, яка пропагувала творчість Міцкевича та Красинського. Зрештою, пізнала Міцкевича, а його III частину «Дідів” ставила вище (хоча тодішній французький переклад бажав бути ліпшим), навіть, за «Фауста” Гете. Наш поет мав кореспонденцію з Жорж Санд, й дуже цінив її твори. Не він один.
Найбільш у тої час цінімий французький письменник Віктор Гюго щиро дивувався великій виображні письменниці. Автор «Жебраків”, який, як і Жорж Санд, був республіканцем, цінив її праці, заангажовані в проголошення ідей поступу, вразливість на суспільні проблеми, незгоду зі злом та кривдами того світу.

У свою чергу Густав Флобер, автор «Пані Боварі” (у цієї повісті Санд відразу й як одна з нечисленних розпізнала шедевр), звертався до неї: “ ma chere ma^tre ”, себто «моя дорога майстриня”, що звучить дивно як по-французьку, так й по-польську. Дивувався її творчості, а бо ж були особистостями досить відмінними. Санд у свою чергу дивувалась, що Флобер так тижнями чи місяцями томився над однією думкою. Для неї писання було чимось майже природним, так як дихання.

Загальновідома була її легкість письма: сідала до праці увечері (коли домочадці та гості покладались спати), й за ніч здолала за понад десять сторінок. ЇЇ рукописи рідко мають сліди закреслень чи змін. Злостиві навіть стверджували, що коли в ночі здавалось її закінчити повість, то сідала за чистий лист та починала новий твір. ЇЇ літературний доробок імпонує – тільки повістей та довгих оповідань написала вона близько 90. Писала також й новели, театральні твори, оповідання для дітей, інтимні щоденники та автобіографічні твори, есе та рецензії, політичні та громадські письма. ЇЇ кореспонденція видана в понад 25 томах.

Не усі твори витримали пробу часом, але в її спадщині є твори справді гідні уваги. Що цікаве, що феміністки часто хочуть бачити у неї перед усім авторку феміністичних повістей (то є правда, що так звана тема жінки - то головний мотив ранішнього періоду її творчості), і першу в Європі левіцеву письменницю “прогресу”.

Поляки часто дорікали її постаттю хворого, східноєвропейського князя Кароля в повісті «Лукреція Флоріані”, яка на думку багатьох була завуальованим образом Шопена у часі його зв’язку з письменницею (Санд це заперечувала).

« далі»
[email protected]
http://wyborcza.pl/alehistoria/1,127741,12111146,George_Sand_Nie_taka_zla_kochanka_Chopina.html?as=2&startsz=x

На мою думку Санд перед усім була типовою дитиною романтизму. Вона так в автобіографічної «Історія мого життя” представила свою письменницьку програму: «Належить ідеалізувати почуття, які становлять тему, залишаючи артистизму письменника опіку про подання цієї теми в умовах достатнє реальних, аби створити відповідне тло”.
«Консуело” і «Диявольський став”

Серед найвидатніших її досягнень перед усім потрібно назвати «Консуело”, повість 1842 року, що тож написана в період зв’язку з Шопеном, яка ще чекає на сучасний та ретельний польський переклад. Це є історія геніальної співачки, яка мандруючи Європою, познає музичний світ XVIII віку.

Консуело, походженням з Венеції, є вбогою дівчиною, завдяки гарному голосові та праці потрапила на найліпші сцени Європи (м. і. до Відня), де отримала великий успіх. Тут видумані постаті перемішуються зі справжніми, - на сторінках повісті появляється Юзеф Гайн, та славетній оперний композитор XVIII віку Ніколя Порпора, що у книжці був вчителем героїні.
Та музика – це тільки одна з важливих тем повісті. В інших можна знайти зацікавлення Санд рухом сен-симонівців, філософією утопічного соціалізму Piotra Leroux, думки ксьондза Lammenais (до яких багаторазово звертався Міцкевич). В повісті появляється таємнича, діюча як серед вбогих, так й серед аристократії, секта «Невидимих”. ЇЇ програма стосовно відродження людськості, спирається на кільки понять: вольність, рівність, братерство, справедливість.

За повістю Консуело, при проходженні в секті чергових ступенів ініціації, втрачає голос. Починає компонувати та грати; як свобідна артистка переміщається Європою, несучі своїм мистецтвом потіху людям, незалежно від їх стану та народження. Як наголошує Жорж Санд, справжня творчість не витворюється в блиску відомих театрів, чиж в життю, свобідним від пригнічуючих умов життя, таких як от слава, гроші, залежність від заможніх меценатів. Навіть, якщо виклад повісті видається дещо наївним, її артистична вартість уві Франції є загально цінуєма.

Іншим твором Санд, який у хвилі публікації збудив захват, є невеличка повість "La Mare Au Diable" ("Диявольський став"). На жаль, й вона не дочекалася доброго перекладу на польську мову.

Це є твір, який за неповторній симпатії трактує долі людей, які живуть в селі в регіоні Berry, а теж бо родинні сторони Санд. Писарка призналась, що написала цю повість, аби зберегти від забуття щоденний труд селюка, а також виразить симпатію та шану для цих пересічних людей. То є шокуючий підхід в XIX-вічний літературі. Санд здолала описати життя на селі з талантом та легкістью, які безбоязно можна порівняти з бальзаківськими описами народжуючей, власне в тому часі, капіталістичній метрополії. Артистичний ефект є насправді неабиякий.

Тому я дуже жалкую, що польський читач немає доступу до тих книжок, а його знання про якість творів Жорж Санд за потреби такі спираються найчастіше на інтерпретаціях, які як стан постави, мають неправдивий та несправедливий образ її зв’язку з Шопеном. У нас часто представляють її як істоту ексцентричну, з цигаркою в зубах та в шароварах.
Мало хто в нас хоче пам’ятати, що більшу частину життя Санд утримувала себе і близьких люди виключно з письменництва. А вела відкритий дім у Парижу, і в Nohand. Опікувалась Шопеном, а, коли в пізнішому періоду життя нав’язала роман з Aleksandrem Manceau, молодим графіком та сухотником, то опікувалась й ним з великою чутливістю кільку літ. Аж до смерті коханця.

Жорж Санд в політиці

Не була вона сентиментальною дамою з претензіями. Її дуже займали політичні та суспільні проблеми. Санд була прихильницею виборчих та парламентарних реформ, права на працю усім. З ентузіазмом сприйняла революцію 1848 року та проголошення II-ї Республіки. Давала вираз своєму оптимізмові – вірить у вирішення конфліктів без вжиття сили, в силу почуття і людської солідарності понад суспільними поділами. Багато з цього виходило з наївності, але без сумніву у тому проявлялась характерна риса темпераменту та вразливісті письменнці.

Вона заприятелювала з соціалістичними діячами тимчасового уряду, Людвіком Блянцем та Армандом Барбесом, з тривогою спостерігала перемогу поміркованої фракції. Публікувалась. В Парижу брала участь в редагуванні урядових документів, в яких її займала м.і. жіноча проблема, та заохочення люду до подальшій боротьби.

Вона голосила, що люд це «більшість, відвага та шляхетність”. Та теж вважала, що люд може змінити суспільство тільки тоді, коли його поведуть інтелектуали. Коли Барбес разом з іншими соціалістами був ув’язнений, Санд, відчуваючи небезпеку, виїхала до Nohaht.
Старалась використати своє знайомство з Людвіком Бонапартом (пізнішим цісарем Наполеоном III) для звільнення увязненних приятелів. Відважно вставала в обороні Віктора Гюго, який в період II-ї Імперії був на вигнанні. Наприкінці життя з запалом писала коментарі на тему французько-прусскої війни та Паризької Комуни (1870-71).

Оця діяльність і творчість Жорж Санд були щироко відомі в усій Європі. Admiratorami та приятелями письменниці були великі Росіяни – її добрий приятель Іван Тургенев та Федор Достоевський, який був найприхильним до її таланту. Зрещтою, в Росії Санд й сьогодні тішиться великою популярністю, а її літературна спадщина й далі перекладається. В Польщі апогей зацікавленя її творчістю припав на XIX вік, - її твори тоді були читані та коментовані, а варшавські та краковські театри з успіхом ставили її п’єси. Пізніше переміг образ «злої коханки Шопена”.

А коли ж вона вмерла в Nohant 8 червня 1876 року, Віктор Гюго не без поводу вигукнув: “Оплакую померлу, вітаю несмертельну”. Поховане її в скромному склепу на територіїї її маєтку. Вже кількк літ у Франції точиться дискусія над наміром, або могилу Жорж Санд перенести до паризького Пантеону.

Регіна Бохенек-Франчакова,
професор, доктор номинований, працює в Інституті Романської Філології Ягелонського (Краківського - перекладач) Університету, займається творчістю Жорж Санд та її сприйняттям в Польщі, а також повістями французької просвіти та французької революції.
[email protected]

http://wyborcza.pl/

alehistoria/1,127741,12111146,George_Sand_Nie_taka_zla_kochanka_Chopina.html?as=3&startsz=x

джерело: 05.08.2012.
(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
26.08.2011.; Дебальцеве

За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.
Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.

Zaremba

Жорж Санд - ... коханка...

Останні статті

Коментарі