післявоєнним бандитизмом
Громадянська Міліція підчас ліквідації бімбровні (шинок з торгівлі бімбером (укр. самогоном) – перекладач) в околицях Радомська, 1946 р.
У вересні 1939 року на свободу дістались тисячі рецидивістів, а на ринку появилась велика кількість зброї. За статистикою гранатової поліції (темно-сині мундири поліції періоду німецької окупації Польщі – перекладач) виникає, що протягом одного місяці 1940 року в пулавському повіту здійснен о 22 розбійних напади. Посилення явища наступило по вибуху німецько-совіцької війни в 1941 році. До лісів наплинули совіцькі в’язні, яким вдалося збігти з гітлерівської неволі. Аби здобути їжу, вони нападали на мешканців сіл. Нерідко – як твердив „Biuletyn Informacyjny” АК, - ґвалтували і мордували.
Початок Акції Reinhardt в 1942 році зумовило те, що Жиди шукали порятунку в лісах. На одній тільки Люблінщині створили кільки десять менших та більших відділів. Здавалось ще так, що зголоднілі та змучені люди нападали на хлопів. Ефектом цього була ескалація ненависті щодо Жидів, яка поглиблювала трагізм їх становища.
Лихо бандитизму
Апогей страху від з’яви злочинності припав на 1943 рік. За оцінкою Делегатури Уряду бандитизм став однією з «найтяжких та найзагрозливих бід польської провинції”. Влітку 1943 р. у більшості повітів Генерального Губернаторства (поточне званого теж Generaln Guberni) зафіксовано по кільки десять і більше розбійних нападів щотижнево. Й чим далі на схід, тим більшим був хаос.
На родинну чи сільську колотнечу ще накладались політичні конфлікти. Одні села виступали за АК, інши підтримували комуністів чиж Батальйони Хлопські. Подекуди бандитські групи підшивались під рух опору, й грабували під приводом оподаткування на справу збройної боротьби з окупантом, подаючи як збір коштовностей та одягу. Перші відомості цього роду процедури знаємо з 1942 року. У відповідь в 1943 р. з’явилась інструкція нищення бандитизму, видана головним комендантом АК. Про вироки смерті захопленим злочинцям інформував «Інформаційний Бюллітень” АК.
Також траплялись вже по закінченню воєнних дій випадки покарання підрозділами підпілля. Один з них на початку червня 1945 р. в околицях села Вичулки на Люблінщини, захопив двох чоловіків, які везли вкрадені речі. Покликано мешканців села та віддано ним власне майно. Обидва чоловіки були розстріляні. Подібних випадків у тому часу було ж більше, проте хвилю злочинності вони не затримали. Нічого дивного, що в декотрих місцевостях спонтанно повставала сільська міліція.
У містах на початку окупації присутність Німців, патрулі та обшук прохожих, поліційна година, до певній степені затрудняли пересування вулицями зі зброєю. Від того було тоді, – принаймні в перших роках окупації, – відносно менше розбійних нападів та вбивств. Більше було кишенькових крадіжок на обскубування в брамах. Джерелом існування для тисячів людей стали контрабанда та спекуляція на чорному ринку. Але, й так, наприклад, в Варшаві у час окупації лічба розбійницьких нападів багаторазово перевищила лічбу акцій підпілля.
Інший напрямок легкого заробітку визначило гасло: На Жидів.
Паразитування на них, зване szmalcownictwem (як здобування сала – перекладач ), можна зарахувати до однієї з форм воєнного бандитизму. Для смальцівників люди, позбавлені підтримки, співчуття, стосовно яких не потрібно було навіть фізичного примусу (вистачало пострашення доносом), були омріяними жертвами. Окрім того, при невеликому ризику та власних стараннях, вдавалось досягти високий зиск, який рідко давала інша форма злочинності. Розвинулись клани смальцівників, в рамах яких відбувалась професіональна спеціалізація на розвідників й інформаторів, та отих інших, для шантажу та примушення. У книжці „Ja tego yda znam...” (Я цього Жида знаю… - перекладач) Ян Грабовський наводить кільку прикладів того роду банд, діючих на терену Варшави. Смальцівництво не належить генетично пов’язувати з антисемитизмом. Расові смальцівники находили ховаючих Жидів без заробітку.
Дикий схід і відновлені землі
З приходом фронту в 1944 – 1945 роках для усіх типів бандитизму наступив найліпший період. Початковий брак інституцій публічного порядку, – поза регіонами, де було сильне підпілля, - робив злочинну діяльність безкарною. Навіть, розставлені в найблизькій околиці пости не поправляли безпеки. Значна частина міліціянтів не була підготовлена для виконання своїх функцій. Як признавалось в одному з міліціянстких рапортів: «Брак вишколених кадрів, недостатня знайомість слідчій служби, є причиною зростання злочинності. ”
А в хлопських шайках часто перед вели колишні жолнежи WP та партизани, дезертири тощо. «Це є групки особистостей, що живуть білим днем серед інших людей, а вночі вдають на пошук »eru«” (тут: жиру – у значенні жирувати – пояснення перекладача) – читаємо у рапорті, який описує ситуацію на Келечизні улітку 1945 року. На Люблінщини були цілі села, в яких чоловіки займались розбоєм. Найчастіше це був родинний інтерес, в рамах якого діяли батько з сином, брати, шваґер. З околиці Калоша хтось доносив у вересні 1945 р. : «Жінка в бору знайшла вбитого, а він був з Гроджця, називався Михалем Збанушком, а вбили його за гроші, при собі мав 200 тис., йшов купувати корову. Був вбитий Вечурками, вбили його батько з сином”.
Сфера діяльності отих сільських груп зазвичай не перевищувала 10-15 км. Тому дуже часто виконавці мусили маскуватись, а жертвам наказували відвертатись обличчям до підлоги. Один з тих жертв згадував: «Грабіж був організований 5-ма опришками, замаскованими, в 11-оо ночі. Грабіж тривав десь годину. При грабежу був присутній сторож Май та пані Бронця, яка мліла, коли її тероризували, приставляючи зброю до голови, вимагали 100 000. Коли сплюндрували партер в Касу, під зброєю ми перейшли до мого мешкання, й тут почався обшук усього в постелі, коморах, шафах, стріхах і т.п. Забрали пледи, мою білизну та сорочку Стефана, різні інши речі… Були так дивно вбрані з червоними сітками на голові, добре озброєні, думав, що є я в Мексиці найменше ”.
Оскільки не завжди вдавалося уникнути розпізнання, в декотрих регіонах доходило до війни між селами. Початкове це виглядало нібито невинне: зібрання картоплі, зимою палива, крадіж свині. Однак, за впливом літ наступала ескалація агресії. На побиття відповідане побиттям, на ґвалт ґвалтем. Коли винуватець скривався, каране хльостом позосталих членів родини, збиране добуток, підпалюване забудування. Відбувались й вбивства.
В деяких регіонах конфлікт почав нагадувати явище, окреслено Еріокою Р. Вольфом іменням хлопської війни. Найсильніше вона розпалилась на Люблінщині та Жещовщині. Характер хлопської війни набрали неприязнь поміж репатріантами з різних регіонів краю, наприклад, Кєлесчини і Кресів, а також автохтонами на Опольщизні, Дольному Шльонську, Мазурах.
читай далі »
21.05.2012. http://www.polityka.pl/historia/1511100 ,1,bandytyzm-powojenny.read
Післявоєнна статистика не ілюструє повну картину явища. Причиною того є темна лічба злочинів, як її окреслюють соціологи (себто «латентна” чи прихована злочинність – примітка перекладача), себто така ,яка ніколи не була повідомлена органам слідства. Зі статистичних даних виникає одне: стан безпеки досяг дна в 1945 році. Відповідно до міліційних даних, тоді оголошено 26 471 розбійних нападів, в 1946 р. – 23 987, а в 1947 р. вже тільки 10231. Також міліція в 1945 р. зафіксувала 121 729 усіх крадіжок загалом (кишенькових та з проникненням до помешкань), в 1946 р. – 139 594, та в 1947 р. – 128 310.
Дослідники повоєнного підпілля явище його бандитизму ефемерно окреслюють як проблему. Радше повинні бачити в ньому катаклізм з суспільними, господарчими та політичними наслідками. Напади на поїзди, залізничні станції та автотранспорт нищили комунікаційну мережу краю, на банки, крамниці, гуральні та фабрики – затрудняли відбудову господарки. Безперервні ж грабежі в селі продовжували стан дестабілізації, не виключено, що вони мали вплив на високі ціни товарів повсякденного вжитку. Бандитські акції на рештках жидівській людності зміцнили серед них бажання еміграції.
Жолнежи занепадали
Процес занепаду жолнежів підпілля пригадував явище німецьких жолнежів наприкінці 1-ї війни. Для обох груп спільний знаменник становили: почуття поразки, брутальність поведінки та радикалізація політичних поглядів. Зростаючий радикалізм дозрів у лісових командирів, згрупованих в околицях Замостя в половині 1945 року, - Зигмунт Клюковський, лікар, у своїх щоденниках оцінив їх як осіб твердих, звиклих до вживання сили, невразливих на виконання за їх наказом актів ґвалту та свавілля.
Щодо загрози поширення цієї хвороби здавали собі справу декотрі командири АК. Вже в самій природі конспіративній діяльності квили гени, які у сприятливих обставинах легко могли дати бандитський ефект. Конспіративні організації за означенням були структурами, - як би ми сьогодні мовили, - нетранспарентними, а діяльність поодиноких жолнежів, рівно, як й більших груп, утаємничена, часто навіть не підлягала контролі командування. Це спричинило то, що кожний бандитський крок на власні потреби ставав усе легшим. Тим більше, що деякі жолнежи диверсії були до таких акцій спеціально вишколені.
Для розбудови структур та підрозділів підпілля для продовження боротьби були потрібно гроші, харчі, вбрання, зброя і т.п. Звідти ж численні акти експропріація (так звані екси), авторизовані командуванням, на установи, банки, німецькі інституції. Однак, наскільки в часах окупації такого типу діяльнісь була узасаднена та потрібна, настільки після війни рівень нападів на кооперативи, залізничні каси, банки, лісництва , не можна витлумачити тільки потребами боротьби з комуною.
Хоча не можна виключити участь аматорів, здається, що тільки професіонали потрафили би зробити такі наскоки, як в Варшаві на касу Окружного Суду, звідки зрабоване 300 тис. злотих ( серпень 1946), чи в Любліну на бюро фірми Labor, звідки викрадено 400 тис. злотих (жовтень 1946). Грабежі,здійснені в маленьких місцевостях, в державних інституціях, стали повоєнним лихом. Часами це були рейди від села до села, з зупинками на залізничних станціях, чи в кооперативу, на взірець американських злочинців Bonnie i Clyde’a, з тим тільки, що наші злочинці їздили фурманками.
Не відмовляючи в героїзмі багатьом жолнежам антикомуністичного підпілля, які наважилися боротись за вільну і незалежну Польщу, не можна не зауважити, що поволі у щобільшої лічбі випадків, їх боротьби перемінювалась в якусь жахливу карикатуру самої собі. Зажди, у часі такого типу рейдів, наскільки, річ ясна, знаходились на комунікаційних трасах, роблений був попас в гуральнях. У рейтингу найбільш окрадених місць після війни вони знаходились на першому місці, значне попереду залізничних станцій та сільськогосподарських кооперативів. З Красічина хтось доносив влітку від 29 травня 1945 р.: «Страшно паскудні часи. По ночам грабежи у селах та в маєтках. Зокрема, бонецька гуральня падає жертвою ще й ще. Вже нелічену кількість того спирту взяли звідти, вже уходять з нічим, бо вже усе вичерпало ”.
Політична помста і чистий бандитизм
В історії занепалих жолнежів ключовим оказався розпад структур підпілля, своєрідної суспільної мережі, з її контактами та нормами. Як звертає на це увагу історик Рафал Внук, літом та осіню 1944 р. на визволенних Совітами теренах внаслідок арештів та вивезення людності, АК втратили більше офіцерів ніж у часі усієї німецькій окупації. «Авторитет і значення організації маліє з кожним днем”, - нотував у своєму щоденнику наприкінці грудня Зигмунт Клюковський. Паралельно занотовував також: «Бандзюрка стала загальним явищем, і не видко намірів її зупинити».
То саме признавали командири АК. У травні 1945 р. в одному з підрозділів, - сотні B3, Варти Округи Львів АК, - під командуванням плутонового підхорунжого на псевдо Grony (Грізний), його зверхники писали, що є він «добірне бандитський ”. На рахунку мав знищену пивоварню, гуральню, кільки фільварків. Гроші, здобути таким шляхом, жолнежи разом з командиром витрачали на алкоголь. Вірогідно, що п'яні спалили два села, розташовані між Ярославом та Перемишлем.
Політична помста перемішувалась з грабежем. Жертвами нападів падали як Поляки, Білоруси, Німці, так й Жиди. Видко певне правило, а особливо там, де знаходились скупчення національних меншин, луплене (тут у сенсі: здобуття трофеїв – луп - перекладач) в першу чергу. Тому на Білостокщині жертвами грабіжницьких нападів найчастіше падали білоруські села. Один з командирів WiN (підпільна організація Вольність і Незалежність – перекладач) , що діяв у південній частині Пущі Книшинської, по літах признавався: «Постачались ми харчами головне в Білорусів, ну ж бо більше ніде?”.
Здається, що Жиди частіше від Поляків мали смерть з руки бандитів. Рафал Внук звертає увагу, що це належить бачити як частину спонтанної етнічної чистки, здійсненної в різних містах краю на недобитках жидівської людності (у випадку Українців і Німців можемо казати про організовані чистки).
Закриваючи це питання, потрібно пам’ятати, що в лічбі жорстоких чинів кримінального характеру (вбивства, грабунки, побиття) на особах жидівської національності, їх частка становила незначний уламок усього явища, яке набрало розміри епідемії. Потрібно це розглядати в широкому плані загального зросту злочинності. Марек Едельман висловився: «Мордування Жидів було чистим бандитизмом, і я би цього антисемітизму не тлумачив ”.
На маргінесі. Ян Томаш Гросс геть категорично твердить, що після війни особи, які в часах окупації переховували Жидів, побоялись у тому публічно признатись, позаяк, зі сторони сусідів грозила ж їм осуда, що має становити, - за автором „Strachu”, - довід на поширення в польському суспільстві антисемітської постави. Повід до непризнання був ж зовсім інший: острах перед бандитським нападом. Особи, що переховували Жидів, могли стати ціллю, заш стереотип глосив, що Жиди мають золото, ergo (тут: …як життєва настанова – перекладач) мають, та що, є такі Поляки, які їх рятували за війну. Причиною приховування правди про власний героїзм під час гітлерівської окупації, врешті не був страх перед сусідами антисемітами, заш перед сусідами бандитами.
До політичних наслідків страху перед бандитизмом належало суспільне мучеництво від хаосу, принаймні, часткова легітимізація нового режиму, власне, коли він голосив безпощадну війну з бандами. Значна частина Поляків не розуміла сенсу подальшої боротьби. Мало їх обходили психічні проблеми занепалих жолнежів. Зате усі, безвідносно до політичних поглядів, хотили жити без страху.
Повна версія цього тексту наведена в книжці, присвяченій професорові Томашові Шароці „Niepikny wiek XX” (Негарний вік XX – перекладач).
Pena wersja niniejszego tekstu ukazaa si w ksidze dedykowanej prof. Tomaszowi Szarocie „Niepikny wiek XX”.
Джерело : 21.05.2912.
http://www.polityka.pl/historia/1511100 ,2,bandytyzm-powojenny.read
(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
23.07.2012.; Дебальцеве
За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.
Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.
Коментарі
uraha
125.07.12, 09:45
Браво полякам.Самокритично. Певно українцям слід зробити те саме.
Східняк
225.07.12, 13:28Відповідь на 1 від uraha
Поляки, як і грузини, дають "майстер-клас" нашим правителям, а от українськой адміністративний прошарок все більше стає відверто бандитьським. Зараз можна вже з подивом спостерігати на високих посадах держслужбовців відвертих "гопників" ("ландики", "лозинські"
.
Мені доводилось спілкуватись з директорами підприємств та Генеральними директорами виробничіх відділень що мали всі повадки "гопників" і фахову підготовку на рівні ПТУ-шніка. Доки цих вискачок від ПР не повернуть на належний їх розуму рівень (двірниками, вантажниками та охоронцями базарів) в нашій країні годі чекати якихось позитивних зрушень!
uraha
325.07.12, 13:34Відповідь на 2 від Східняк
Наша теперішня адміністрація на Львіщинині - колишні сільські вуйки з найглухіших сіл Турківського району. Вони будуть лизати задницю любій владі аби тільки втриматися біля корита.
Східняк
425.07.12, 16:01Відповідь на 3 від uraha
Так цих жополизів треба всім гуртом відгоняти від корита, невже немає більш-менш освічених хлопців? Авторучка тягне лінію довжиною 5 кілометрів, хіба важко написати пару десятків скарг по різних інстанціях. Едине що треба мати на увазі, так те що 1 лист з 50-ма підписами в статистиці рахується як "1 лист", а 10 листів з 1 підписом кожен вже вважаються як "численні звернення обурених громадян".
Доки ми всі не навчемося відгоняти свиней від корита, так і будемо жити як свині в баюрі!!!
uraha
525.07.12, 18:45Відповідь на 4 від Східняк
Пікети під ОДА щотижня майже.Є і справа кримінальна. Наберіть у ГУГЛі "Справа на мільярд" Але самі ми мало що можемо зробити бо риба гниє з голови. У Львові зараз керує Юра Єнакіївський.
http://3oko.com.ua/pane-dubnevychu-a-slabo-pity-na-vybory-pid-brendom-yury-enakijevskoho.html/#facebook
Zaremba
628.07.12, 09:45