Тези по Хайдеггеру: можливість Neue Anfang

Фрідріх Ніцще

Мартіна Хайдеггера я вже торкався, але є сенс звернутись до нього ще. Те що це найвеличніший філософ ХХ століття - це без питань і розуміння сьогодення, спроба осмислення в ХХІ столітті без Хайдеггера це оффтоп. Треба розуміти таку річ, що якби Хайдеггер був звичайним, талановитим, але не більше філософом, то його б швидко піддали остракізму і замовчували, як це робили скажімо з Ернстом Юнгером, якого сьогодні доводиться знову відкривати. Хайдеггер ж то був в НСДАП, одним з передових філософів Третього Рейху і що найбільше муляє лібералам ніколи не сказав жодного вибачення або не виказав жодного жалю з цього приводу, ніякої спокути, це те що назвали "мовчання Хайдеггера". Така поведінка Мартіна безумовно могла привести до остракізму (певний час так і було), але навіть такі соплі не здатні були змінити факту - питання які поставив Мартін Хайдеггер у філософії не можна було просто "забути", після Хайдеггера бути філософом і не знати Хайдеггера не можливо, можна з ним сперечатись або погоджуватись, але не проходити мимо. Філософи 60-80 осмилювали все про Хайдеггера, Ліотар навіть цілу книгу написав "Хайдеггер і "євреї", де намагався розібрати факт самого "мовчання" Хайдеггера. Інша справа терени колишнього СРСР - в совку філософії не існувало, совок заскнів у марксизмі і там існували лише "академіки інституту філософії". Це є сучасної ношею України - сучасної української філософії не існує як такої, є якісь академіки, котрі продукують банальності, звісно персон рівня Хайдеггера про це і мови бути не може, але навіть рівня якогось Ліотара чи Хабермаса (а це явно не фонтан, Хайдеггер їх би і за філософів би не вважав, сказав про них nichtmenschen) і тих немає. Щодо сучасних українських "філософів" можна сказати слова Авла Геллія: Barbam video, sed philosophum non video.

Складність Хайдеггера ще визначається специфічністю текста Хайдеггера. Існує навіть такий термін як "terminologie Heideggers", це дуже специфічні слова, композиції, це гра слів у німецьких коріннях. Хайдеггера треба читати німецькою, Хайдеггера максимум можна читати французькою, бо французи зробили багато зусиль, щоб перекласти Хайдеггера, а от вже англійською читати Хайдеггера не радив би, мовчу вже про російські та українські переклади. Екстремалам можна спробувати переклад Бібіхіна на російську, але це скоріш Бібіхін про Хайдеггера, ніж Хайдеггер сам про себе. Треба розуміти, що сам Хайдеггер осмислював себе як філософа neue Anfang ("нового початку"), він відрікався від всіх здобутків, від всього комплексу європейської філософії, її базису, її понятійного апарату, він називав стару філософію Abend Philosophie ("філософія вечора") намагаючись їй протиставити Aufgang Philosophie ("філософія свтіанку"). Це складна філософія, яка починається з осмислення Geschichte європейського духу. Вже тут можна побачити складність перекладів Хайдеггера, бо в німецькій мові наше слово "історія" може перекладатися і як Historie, і як Geschichte, але для Хайдеггера є фундаментальна різниця між Historie та Geshichte. Історія для Хайдеггера це якась подієва сітка, розгортання якихось дій, абсолютно випадкових. Історія це наше буденне розуміння історії, як расказів і оповідань з підручників з історії. Ця історія Хайдеггера не цікавить. Хайдеггер каже, що те що vergehen, пройшло в сенсі проходити буквально, не може бути, sein kann nicht vergehen. Це дуже складно для перекладу, тому я розумію чого не має поки що якісних перкладів. Треба пам'ятати таку річ, котру вам скаже будь-який пристойний філолог - прямих перекладів не існує. Саме тому всі порядні філософи і навіть історики філософії використовують специфічні терміни мовою оригінала, лише даючи приблизний переклад, це не тому, що вони хотять показати, що знають як цей термін іншою мовою, а тому що спеціфічні категорії перекладу не підлягають, лише умовному. От як перекласти хайдеггерівське Geschichte? Річ у тім, що слово Geschichte походить від коріння schik, звідки слово schicken - посилати, відправляти. Geschichte - це певне послання, історія-месседж. Хайдеггер уводить таке новостоврене слово як Seyngeschichte, зловити сутність цього слова важко. 
Тут Seyn це старогерманське написання Sein - буття та історія-месседж Geschichte. Про різницю Seyn та Sein ми ще поговоримо. Seyngeschihte - я волію розглядати як послання буття, словами Юнгера це щось на кшталт "розгортання вічності у просторі". Тут в цьому близьке поняття Гегеля на історію як на певне розгортання абсолюнтої ідеї у просторі, гегелівський сенс історії у відкритті ідеї і її самопізнанні. Гегель також свій твір, який в нас перекладають як "Філософія історії" назвав не "Philosophie der Historie", що було б дійсно прямим перекладом на нашу як філософія історії, але у Гегеля "Philosophie der Geschihte". До речі Хайдеггер, який вів полеміку з Гегелем, казав, що Гегель це "філософ ранку, який прокинувся вночі і почав мислити так, як начеб то сьогодні день".  Але за Хайдеггером це час Zwielicht, сутінків, наближення вечора і пітьми у європейській думці. Тому Гегель і не зміг нічого змінити. Тобто Seyngeschichte це зовсім інша історія, це розгортання послання від буття в сенсі Seyn, а не Sein.

Щоб зрозуміти хід думок Хайдеггера, вірніше спобувати це зробити, звернемось до його базового твору "Sein und Zeit". Отже Хайдеггер починає з певного відчуття, що ми втратили щось суттєве, не просто одне з суттєвих, а фундаментальне суттєве. Цей стан європейської філософії можна виразити словами персонажа серіалу Девіда Лінча "Твін Пікс" Лори Палмер: We have everything except everything ("ми маємо все, окрім всього"). В дєбрях думок ми загубили основне питання: що є буття і який його сенс? Для відповіді на питання: як? коли? і чому? Хайдеггер робить фундаментальну роботу з осмислення всієї європейської філософії. Починається звісно з греків. В Греції відбувається те, що Хайдеггер називає "Erhaben Anfang" ("великий початок"). Великий початок починається у філософії досократиків.Важливо зазначити, що філософією думки доскоратиків можна назвати умовно, бо базові для Хайдеггера філософи Геракліт і Парменід не були філософами, вони були жерцями. Це треба тримати в умі. Отже Геракліт і Парменід роблять "великий стрибок" "Erhaben Sprung". Вони висловлюють таку базову для Хайдеггера думку - Das Sein ist nicht das Seiende, Буття не є сущим. Є суще - те що нас оточує, але стрибок доскратиків вгору, підняття над сущим і висновок з цього, що все існуюче, все суще не є буттям. Причому цей "великий трибок" відбувся не шляхом роздумів, а те, що Геракліт називає "божественною блискавкою", озарінням (в Парменіда цю думку йому висловлює Афродіта, що з'являється до нього у ві сні). Це був за Хайдеггером Majestatisch Augenblick ("величний момент") в європейській Seyngeschichte. 

Однак Erhaben Anfang швидко перетворюється у Anfang vom Ende ("початок кінця") і пов'язано це з грецькими філософами в прямому сенсі, що починаються з Сократа. Грецька філософія осмислюючи Буття екстраполює на нього суще, якщо провести операцію, яку ми не можем зробити українською, але якщо німецькою ми побачемо, що суще (das Seiende) утворюється з Буття (das Sein), але філософія робить це навпаки - вона подвоює суще в деякий ідеальний стан, так народжується метафізика (фізис грецькою природа), тобто Буття усвідомлюється як деяке "ідеальне суще", Боги - як ідеальні люди, якісь надприродні сили - як природні, але більш могутні і т.д. Тобто "Буття як не суще" перетворюється у "Буття як сверхсуще". Саме тут Хайдеггер вбачає коріння майбутнього нігілізму сьогодення. Саме тут Хайдеггер розділяє Seyn і Sein, Seyn - це "Das Sein ist nicht das Seiende", а Sein - це "Das Sein ist metaphysischen das Seiende". Важко, так, з іншої сторони дарма ми звикли, що мислити (не як Verstand, тобто "рассудочно" російською, а саме як Гегель розумів Sinen - тобто над побутовими уявленнями, аналітично) це дуже легко, ми ж європейці, а європейці завжди досягали висот своїм мисленням.

Отже з греків Буття стає надсущим, але лише як продовження, подвоєння сущого. Але якщо питання Буття, хоч і як метафізична категорія ще стоїть в Середньовіччі, з Декартом, а далі емпіриками Буття взагалі зникає, лишається лише суще. Треба розуміти, що Рене Декарт знаковий філософ і йому дуже багато уваги приділяє Хайдеггер. Якщо до Декарта Буття, хоч як і метафізична категорія, була "обьєктивною" (хоча самі терміни subjectum та objectum вводить також Декарт, не треба цього забувати), то з Декарта починається життя Буття як сущого, що є лише суб'єктивною уявою суб'єкта. Об'єкт у Декарта є лише тим, що про нього мислить суб'єкт. Cogito ergo sum значить не просто "існування" в сенсі хайдеггерівської Gegenwart, а трохи інше - об'єкт існує лише постільки, поскільки ми про нього мислимо і є лише те, що ми про нього мислимо, а мислити ми можемо лише об'єкт. Об'єкт є лише те, що існує, тобто суще. Етимологія декартівського терміну objectum значить "те, що перед нами", те що ми бачемо, це те що розділяє між нами простір. Саме з цієї пастки Декарта і Роджера Бекона намагався відчайдушно вирватись Гегель, він намагався відмовитись від objectum на користь Sinen, objectum не є об'єктивним в нашому сьогоднішньому розумінні цього слова, а об'єктивним за Гегелем є лише ідея, як те що передує метаріальному objectum. Він перший і останній, за Хайдеггером, спробував вирватись з прямолінійної логіки греків, ще більше спаплюженої Декартом.

Після Декарта йде щабель недофілософів, nichtmenschen усіляких там "просвітників". Треба розуміти, що для Хайдеггера існують Філософи і є "обслуговуючий персонал", ті хто виривається за межі, навіть якщо це згущення мороку і різного штибу підспівайли, обслуговуючий персонал, котрі там щось вякають, переливаючи з пустого в порожнє те, що сказали Великі, навіть якщо ці Великі нігілісти. Безумовно Гекракліт, Парменід, Платон, Аристотель, Декарт (навіть Декарт) - це Філософи, а усіляки там Руссо, Ламетрі, Монтеск'є Дідро, Локки, Міллі, Гоббси, Юми і т.д. це обслуговуючий персонал, nichtmensch'і, що намагаються зробити вигляд що кажуть щось розумне. Тому власне особливо приділяти увагу скажімо якомусь Монтеск'є або Вольтеру це витрачати час, тож скажімо просто - підспівайли підспівували Декарту до Канта, бо на інше були неспроможні. Потім з'являється Кант, котрий радикалізує Декарта, тепер вже існують лише суб'єкти в собі, я про це вже багато говорив, тому йдемо далі. Потім з'являється Гегель, котрий в якомусь дитячому інтузіазмі кричить, що я не хочу цього бардаку, намагається вирватись з лещат європейського нігілізму, але він окрема тема. Ну і закінчується все на Ніцще. Ніцще для Хайдеггера знаковий філософ, добра половина творів Хайдеггера присвячена саме осмисленню месседжа Фрідріха Ніцще. Ніцще - це підсумок європейської філософії. Підсумок Ніцще висловлений цитатою в початку мого тексту: Пустеля зростає... Нігілізм досяг свого апогею. Буття спочатку низведено до банальної цінності сущого, потім взагалі втратило навіть цінність, лишивши банальну цінність людини. Вже немає нічого, навіть банальних цінностей, є лише Mensch, що перетворюється на Untermensch і оця недолюдина стає абсолютною цінністю для всіх інших недолюдей. "Горе тому хто не несе в собі пустелю" - горе вам, якщо ви ще не перетворилися на untermensch. Це безмістовий світ безмістовних людей. Буття втрачено, цінністості втрачено, не лишилося нічого, тотальний нігілізм - підсомовує Ніцще.

Підсумок Хайдеггер бачить у настанні царства Machenshaft у планетарному режимі. Machenshaft це тотальна механізація, зведення існування людей до механічної діяльності, безмістовної побудови машин і різних технічних новинок. Ера Machenshaft, Ера Zugellos Technik ("разнузданої техніки"). Буття втрачено, зміст втрачено, залишились якісь роботи. Настає planetarismus, як Хайдеггер казав задовго до того, як почали казати про глобалізацію. Це царство "idiotos", ідіотів котрі живуть в планетарному світі Machenshaft. В одній з пізніх своїх робіт він писав, щоб ми подивились навколо. Що ми бачемо? Anericanismus idiotos та Soviet Machenshaft Reich. Сьогодні вже існує конверговане Machenshaft Planetarismus Americanismus Idiotos. Ідіоти, що живуть у механізованому "єдиному світі" без жодної цілі. Лібералізм та Комунізм, ці два монстра знигілізували все, а потім в своєму протиприродньому сексуальному акті з'єдналися, щоб лишити лише бездумне і бездушне american lifestyle.

Хайдеггера можна поділити на раннього Хайдеггера і пізнього Хайдеггера, Хайдеггера оптиміста та Хайдеггера песиміста. В ранній період, часи з 20-х по 45-й він каже про можливість "Neue Anfang", нового початку європейської думки. Він каже, що треба повернутись до ранньої думки, до усвідомлення, що Das Sein ist nicht das Seinde, треба повернути Буття, переосмслити його, треба "очистити" філософію від метафізики. В своїй книзі "Euinfuhrung in die Metaphysik" Хайдеггер задається питанням, чому людина до цього скотилася, чому вона все нігілізує та руйнує? Хайдеггер каже філософи на це відповісти не змогли, але поети можуть. Він звертається до Софокла і його поеми "Цар Едіп", де Софокл висловлює саме таку думку - людина ворог всьому навколо, людина все знищує, людина несе нігілізм. Чому питає Хайдеггер? Тому що, відповідає він, людина почуває нестачу, завжде є щось інше за суще, вона в ньому не почуває себе вдома, звідси ці стрибки у гору, тяга до дому. Дім людини насправді в Бутті, а не в сущому, тому, висловлює Хайдеггер, людина так паскудно себе веде у сущому. Вона створює царство Machenshaft, як якийсь замінник Буття, як втечу від самої себе, замість того, щоб усвідомити себе і своє Буття. Вічна втеча у ніщо. Це геніальне визначення Хайдеггера, це просто погляд що просвічує суть. І саме тому Хайдеггер пропонує Neue Anfang, саме в цьому була його суть підтримки Третього Рейху, він сподівався, що Рейх знищить бездушне царство Machenshaft на Сході і знесе Americanismus Liberalismus на Заході, щоб побудувати Neue Anfang, Нову Європу, осмисленну, Європу нового духу, що знищить нігілізм і наступить світанок думки, Der Abend endete und der Morgen kommt.

Вже після 45 року звісно в творах Хайдеггера мова про Neue Anfang не йде, начинається песимістичний етап Хайдеггера. Останнє інтерв'ю Хайдеггер дав у 1967 році журналу "Der Spiegel" і просив опублікувати через 10 років після його смерті і ввжати це його заповітом. В назві цього інтерв'ю сказана вся сутність думки Хайдеггера: Nur noch ein Gott kann uns retten - Тільки Бог може нас врятувати. На запитання журналіста Рудольфа Аугштейна (на диво кмітливого журналіста, це дуже рідко буває), що може зробити людина і філософія взагалі в такому "нігілістичному середовищі" Хайдеггер відповідає:

- Тільки Бог нас може врятувати. Нам лишається єдина можливість: в мисленні, в поезії підготувати готовність до явлення Бога або ж до його відсутності і нашої загибелі; до того щоб перед лицем відсутнього Бога ми загинули.

На запитання Аугштейна чи можна "викликати "Бога, Хайдеггер відповідає, що ми можемо лише "прислухатись" і пробудити в нас готовність очікування. Філософія померла, констатує Хайдеггер. Ми можемо лише тримати себе відкритими до прихода Бога, не більше. Фактично Хайдеггер каже, що передбачена Ніцще пустеля окутала все навколо і вже нічого не зробиш, окрім хіба що піде дощ з неба.

В своєму "заповіті" Хайдеггер не веде вже мову про новий початок, а передбачає кінець.

З іншої сторони вимогу про Neue Anfang треба тримати в голові, песимізм Хайдеггера це його внутрішнє переживання, це особисто крах його надій. Все ж думаю перспектива "нового початку" лишається відкритою, хоча це передбачає такий колосальний і масштабний переворот світу, що тут важко не впасти в пізній песимізм Хайдеггера. Реальної можливості не видно, людей, в сенсі омріяних Ніцще Ubermensch також не видно, зростають тільки лави Untermensch, котрі як грязний потік заполоняє і змиває все на своєму шляху, що було великого і цінного до цього. Людо-свині заполонили собою все, таке враження. Але надія не має померти, нам тільки треба, як каже Хайдеггер у своєму інтерв'ю "wir wermogen hochstens die Bereischaft der Erwartung zu wecken" ми можемо лише проявити максимальну готовність очікування.