Нація як Signum spiritus

Цікаве птиання, яке вже давно ніхто не ставить - що є нація? Коли мова заходить про це, то всі (хто взагалі визнає це поняття, в конформістських інтелектуальних колах, особливо на Заході, нація - це mauavais ton) то всі виходять з деякого апріорі в цьому питанні. Хотя структурно в цьому питанні ми залишаємось в рамках розуміння нації, як її визначили просвітники - французьке etat-nation. Дені Дідро в своїй "Енциклопедії" визначав націю, як "значну кількість людей, що живуть на певній території й управляються одним урядом". Ця формула лягла в основу сучасного політологічного окреслення "політичної нації". Тобто "політична нація" це ті хто живуть в данній державі, скажімо як би це абсурдно не звучало, але в цьому контексті існують химерні нації - такі як скажімо американці, бельгійці і т.д. Тут явно видно, що нація це не поняття "знизу", а поняття "зверху", тобто від уряду, якихось державних кордонів або безликого "історичного прогресу", але не в сенсі гегелівської філософії історії, а в сенсі безсенсового руху матерії у часі. По-суті явище випадкове. "Ну так склалося історично" і під "історично" тут розуміється певне накопичення абсолютно випадкових подій.

Це виходить прямо з ідеології лібералізму, для якого нація не може мислитись інакше, ніж в розумінні Дідро про "значну кількість людей", це в суті повне заперечення гегелівського закону діалектики, що кількість переходить в якість, але у просвітників і лібералів кількість завжди лишається кількістю, масою, накопиченням індивідів. Культура тут, як базис нації, також має певний ліберальний відтінок. Славой Жижек в книзі "Про насилля" пише про "ліберальне" розуміння культури:

"В рамках либерализма культура продолжает жить, только будучи приватизированной — как образ жизни, набор верований и практик, — переставая быть общезначимой сетью норм и правил. Она в буквальном смысле обретает иную сущность: те же самые наборы верований и практик из силы, скрепляющей коллектив, превращаются в выражение персональных, частных идиосинкразии. Раз культура как таковая — источник варварства и нетерпимости, отсюда с необходимостью следует, что преодолеть нетерпимость и насилие можно только в том случае, если стержень существования субъекта, его универсальная сущность будут от культуры освобождены: субъект по своей сути должен стать непричастным к культуре, kulturlos. Философский базис этой идеологии универсального либерального субъекта — картезианский субъект, особенно в кантианской версии. Предполагается, что субъект этот способен шагнуть прочь от личных культурных/социальных корней, утвердить свою полную независимость и универсальность: основополагающий опыт декартовой позиции универсального сомнения — это опыт «мультикультурный», убеждающий, что личная традиция любого из нас ничем не лучше того, что со стороны кажется нам «эксцентрическими» традициями других..."

Як бачемо лібералізм відчужує, лібералізм не має "якісного" визначення нації. Він радикально реалізує ідею Канта про Ding an Sich, про що ми говорили, те що викликало протест Гегеля. Звідси, саме з Канта, до речі, і є вхід в постмодерн - адже "річ в собі" завжди матиме тільки суб'єктивну сторону, а звідси поняття "істини", нації, ідеї - не може мати жодної об'єктивності. Як кажуть постмодерністи - існує тільки "абсолютнй плюралізм ідей і поглядів". Поняття "істини" сьогодні вже винесено за дужки. Нація в розумінні лібералізму - цк скупчення "речей в собі", що не мають ніякого об'єктивного соціального зв'язку між собою, лише суб'єктивний. У вигляді скажімо вигоди. Тут яскрава ідея "суспільного договору" - як угоди купи торгашів створити державу для власної вигоди і тут вже відбувається відчуження людини і держави.

Тут треба звернутись до розуміння Карла Юнга. Суспільні відносини - це насамперед відносини символічні, нація - це символ. Не треба розуміти "символ" як щось абстрактне і недійсне. Навпаки - символ зачасту являє собою дійсність більш реальну за сприймаєму нами реальність. Символ за Юнгом - це спосіб передачи, спосіб показу колективного несвідомого. Це як в критиці Гегелем Канта. Критикуючи в своїй "Наука логіка" "чистий емпіризм", Гегель погоджується з Кантом, що емпірично пізнати "річ в собі" неможливо, тобто повне пізнання за допомогою Verstand неможливо. Цікаво, що на українську мову слово Verstand перекласти не можливо, російською це буде "рассудок". В українській мові немає розділення на "рассудок" і "разум" - в нас одне - розум. Це цікаво, бо ми не робимо протиріччя між Verstand та Vernunft (розум), ми минаємо найнижчу ступінь пізнання за Гегелем, а одразу пізнаємо розумом. І от Гегель погоджуючись, що Verstand не пізнає "річ в собі" об'єктивно, але він каже, що річ якби "показує себе", просвічує сама в собі і пізнаючи її "світло", ми можемо пізнати її саму. Юнг на цю тему робить аналогію, уявляючи колективне несвідоме як кристал, який неможливо пізнати емпірично, але досліджуючи його відблиски, ми можемо казати про нього. Оцей відблиск "кристалу" колективного несвідомого і є символ. Це як в аналогії Платона про печеру - ми на бачемо об'єктивність як таку, але ми бачемо тіні на стіні печери.

Тут добре ілюструє цю позицію радикальний розврив Фрейда і Юнга щодо розуміння соціального і релігії. Фрейд виводить всі соціальни інститути, закони і релігію зі своєї славнозвісної історії про батька. Нагадаю, Фрейд вважав, що десь і колись сини вбили свого батька, бо не могли терпіти його патріархальної влади, вбили і з'їли, але потім їх замучила совість і вони ввели перші табу - безмежна влада батька, заборону на інцест, заборону на канібалізм і певні ритуали "спокути". Юнг був не згоден з цим. Дійсно історія вражаюча, нагадує історію просвітників про "суспільний договір" - десь, хтось і колись, жодного доказу, сама абстракція. Юнг виходить з іншого. Юнг досліджував малих дітей, його цікавило два явища - по-перше відсутність Его у малих дітей (дитина каже не Я, а Катя, Маша, Вася і т.д.), а по-друге те, що ми ніколи не пам'ятаємо нашого раннього дитинства. Юнг доходить висновку, що до певного етапу, коли ще не народжується Его, дитина живе у єднанні з цілим, розчиненні в природі і колективному несвідомому. І ось з народженням Его і соціалізацією цей зв'язок єдності рветься. Це завдає психологічної травми, тому людина інстинктивно тяжіє до повернення в свій "природній стан", у "втрачений рай". І для цього і створюються ритуали і соціальні символічні відносини, обряди ініціації, посвячення і т.д. Не треба забувати, що етимологічно термін "релігія" походить від латинського слова "religare", що значить возз'єднувати. Це спроба возз'єднати втрачений зв'язок. Звідси, якщо Фрейд усю традицію зводить до "колективного невроза", то у Юнга традиція - це важливий чинник людського існування, що якраз навпаки долає невроз, пов'язанний з відчуженням людини від цілого.

Цей символізм і віра як така насправді нікуди не зникають. Зараз модно казати про "цинічних" і "невіруючих", але я думаю тут правду казав Гілберт Честертон: "Той факт, що люди більше не вірять в Бога, не значить, що вони в ніщо не вірять. Це значить, що вони вірять у що попало". Зараз не "суспільство невіруючих", а "суспільство віруючих у все що попало". Ми кичимось своєю раціональністю, хоча вона розуміється сьогодні найбільш примітивним рівнем, як показував Гегель, це рівень Verstand, рівень чистої бінарності "да/ні", але в той же час ми віремо у дійсно, що попало - віримо, що "парламентські вибори щось вирішать", віримо дебільним обіцянкам політиків, віримо рекламі або "думкам експертів". Яскравий приклад тут - "теорія суспільного договору". Це настільки абсурдно і неправдиво, але всі "цивілізовані" країни живуть так, наче це правда - десь, колись, хтось уклав договір з державою. Я вже мовчу про езодебілізм і рептилоїдів. Річард Фейнман, видатний науковець, коли читав свої славнозвісні лекції по квантовій механіці, почав їх словами: "Не намагайтесь ззрозуміти, що я зараз буду казати. Я й сам не розумію". Це не значить, що Фейнман давав якийсь новий символ віри чи те, що він казав неправду. Це значить лише, що на рівні Verstand не можна зрозуміти, як наприклад частка може бути одночасно і власне часткою, і хвилею і так далі. Це дуже добре описав Пол Фейерабенд в книзі "Проти методу" та Томас Кун у книзі "Структура наукових революцій" . Вони показують, що навіть найбільш наукове і раціональне твердження завжди тримається на певному "усному консенсусі" наукових еліт, колективним ритуалом.

Отже нація це символ, символ колективного несвідомого за Юнгом або символ духу у Гегеля. Нація це те, що можна назвати поєднавши Юнга і Гегеля - реалізація національного духу, це якби відблиск колективного несвідомого, котре поєднує всю націю соціальними зв'язком спільності духу. Саме з цієї точки зору лібералізм не прийнятний, бо він руйнує національний символ відчуженням і знищенням цих зв'язків лишаюч своїх "абстрактних індивідів", "приватизовану культуру" і т.д. Відносини до буржуазних революцій були відносинами символічними, "прозорими" як казав Маркс. Потім символізм замінився товарним фетишизмом. Жан Бодрійяр перевернув погляд в цьому плані. Якщо всі вважають, що раніше панував певний примітивний фетишизм у вигляді поклоніння речам, то Бодрійяр (і деякою мірою Маркс) показали, що до примітивного фетиша нас призвели буржуазні революції - до фетишизма товару, то обоження грошей, в той час як раніше за Марселем Моссом, Клодом Леві-Строссом та Жаном Бодрійяром суспільний устрій характеризувався "символічним обміном". Не прогресували, а лише опустилися до фетишу, змінистивши чисті символи до примітивного поклоніння товарам. Але нація це не "скупчення індивідів", а держава не якийсь механізм, що опосередкований якимось договором. Нація - це символ національного духу, а держава це реалізація національної ідеї. Це те що в Середньовіччі називали "communitatis spiritum" - община духу. Як казав Іоганн Готліб Фіхте "всі індивіди заключені у Єдиній великій Єдності чистого Духу".

Лібералізму місце вже давно на смітнику. Він відчужує і він безсенсовий, це релігія грошей, егоїзму і користі. В той же смітник мають бути відправлені здобутки буржуазних революцій і філософії просвітництва (французького і англо-саксонського звичайно, німецька просвітницька філософія - це бунт проти самої сутності ідей просвітництва). Це пафос просвітництва і буржуазії про "прогрес" привів насправді лише до одного - фетишизму примітивного дикунства, танку навколо золотого тільця і правління сірих посередностей, всесвітній бал примітивної мілкобуржуазної свідомості і боягузливого міщанства. Нам потрібне нове розуміння і самоусвідомлення нації - нації як signum spiritus, тобто символа духу.

Коментарі

Mamay_

14.10.13, 15:27

за скобки - за дужки

"що попало" - класний термін )

Гість: lkjmn

24.10.13, 15:31

А як же "спільнота людей, об'єднана спільною історією, культурою, мовою і самоусвідомленням"?

Lost_paradise

34.10.13, 15:48Відповідь на 2 від Гість: lkjmn

А як же "спільнота людей, об'єднана спільною історією, культурою, мовою і самоусвідомленням"?Тут треба кожне слово розібрати, що воно значить. Історія - як накопичення випадковостей чи як усвідомлений рух? Що мається на увазі під спільнотою? Як Дідро "велика кількість людей" чи органічний зв'язок? Що є культура? У лібералів, комуністів і консерваторів на це різні відповіді будуть і т.д. Сталін розумів націю як " стійку спільність людей, що історично склалася, виникла на основі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється у спільності культури", але у комуністів бів свій погляд що таке психічний склад, культура та історичний процес

44.10.13, 15:52Відповідь на 1 від Mamay_

за скобки - за дужки

"що попало" - класний термін )Дякую, виправив

54.10.13, 15:54Відповідь на 3 від Lost_paradise

Блін, навіщо усе так ускладнювати? До речі, мені подобається визначення, дане Джугашвілі.

64.10.13, 16:03Відповідь на 5 від Гість: lkjmn

Блін, навіщо усе так ускладнювати? До речі, мені подобається визначення, дане Джугашвілі.Ну грубий приклад про культуру. Якщо з точки зору ліберала сажімо, якщо перекласти пісню Леді Гаги на українську і її заспіває Ані Лорак, то це буде "українська культура", тільки "сучасна українська культура", а для консерватора це не має ніякого відношення до української культури і до культури взагалі. От тому ліберал і консерватор говоритимуть різними мовами, навіть якщо обидва на українській

74.10.13, 16:07Відповідь на 6 від Lost_paradise

Тобто, якщо пісня складена в наш час в Україні, українцем, українською мовою, то це сучасна українська пісня і якщо її перекласти іншою мовою, то вона все одно лишиться українською. То це - природно.

84.10.13, 16:17Відповідь на 7 від Гість: lkjmn

Пісня виражає ментальність нації. Іспанська музика буде відрізнятись від української. Інша річ, що те що співає Ані Лорак, навіть так звані "свої пісні" українською мовою - це пародія на міжнародну попсу, в цьому плані Леді Гага, Ані Лорак і Брітні Спірс нічим між собою не різняться, хоч і співають різними мовами. Це комерційним ширпотреб. Інша річ, якщо ми будемо говорити про різницю між Миколаєм Лисенко і Бетховеном або хоча б між Сокирою Перуна чи Ін Екстремо.

Perovdupu