Нелегка доля квартиранта

Після 5+ років проживання в дешевому, але дико некомфортному житлі (без ванни, гарячої води і опалення), я нарешті вийшов із зони комфорту і звалив на нову хату, змінивши кімнату в приватному буднику на кімнату у двушці вельми патріотичної бабусі. Трошки дорожче, але житло схоже на людське, навіть буває гаряча вода. 

Загалом норм, але, як завжди, є "але". У сусідній кімнаті живе бабуся трошки за 70. Вона ще адекватна, без набридливих старечих маразмів, гарно говорить українською і дивиться по старому, пузатому телевізору виключно телеканал "Прямий", жваво реагуючи на жарти Ганапольського.

Вона давно на пенсії, відповідно, цілий день удома. Але чомусь приготування їжі дуже часто здійснює після 17 00, коли я приходжу додому з роботи. Як і прання. 

Так часто буває, що я, прийшовши в квартиру, чую возню з кухні або полоскання у ванній. Часто ці процеси поєднуються. Так і хочеться сказати: "Шановна бабушка, ну якого хєра ти увесь день робила? Невже тобі не доходить, що в мене після роботи є лише кілька годин (ви ж знаєте, що мені треба лягати рано), щоби переробити купу справ?". 

Але я мовчу, а бабуся продовжує свій неспішний ритм, який, мабуть, року з 2000-го не змінювався ні на хвилину.

Це не завжди так. І справжнім святом є моменти, коли хозяйка ввечері вирушає в магазин. Ходить вона, повільно, тому у мене є близько години  свободи, і за цей час я встигаю приготувати їжу, покупатись і подр**чити; години вистачає, якщо працювати швидко, та, благо, деякі справи з цього важливого списку багато часу не займають. Бува, приготування їжі, коли кухня зайнята увесь вечір, переношу на ранок - прокидаюсь за годину раніше анд мейкінг май брейфаст. Раніше любив ранки, а тепер від них тащусь, однак серце йокає, коли чую рухи з бабиної кімнати і благаю всіх богів на світі, аби ця прекрасна колись панянка спала якомога довше і не відбирала мою годину моєї свободи.

Я - квартирант. Я викручуюсь і пристосовуюсь. Така доля і інакше ніяк. Хоча це той випадок, коли треба порівнювати, адже ще навесні цього року я жив у кімнаті, як уже було сказано, без опалення і взимку спав в одязі (і не один рік), тримаючись за адекватно-мізерну квартплатню, і постійно тримав двері замкненими, бо в будь-який момент міг нагрянути господар-алкаш зі своїми незрозумілими, навіть йому, спічами. Власне, він, а не холод чи інша битовуха, змусив мене піти на доволі болісну спочатку зміну, бо алкоголь зовсім роз'їв ті рештки мозку, які залишились, і він став нести взагалі якийсь бред, намагаючись ввалитись до мене в кімнату і радуючи мій нюх нестерпним запахом гівна і ссанини (навіть зараз із задоволенням уявляю, як він забрідає на поверх, кричить "Ратцінгер! Ратцінгер", а потім помічає замок на дверях моєї кімнати).

Це кінець тексту. Висновку не буде - квартирантське життя триває. Мрію про однушку і величезну зарплату, 10, може навіть 11 тисяч на місяць, от тоді б я зажив... Мріяти не шкідливо, як то кажуть, і я мрію про тишу, ванну без чужого волосся, відкриті двері туалету, ноут без наушників, блукання квартирою в труселях і вільну кухню. Завжди.

Місто - для комфорту, село - на випадок зомбі-апокаліпсису

Я давно став помічати, що, думаючи про яке-небудь явище, не можу сказати для себе чітко: погане воно чи добре. Якщо гарненько поміркувати, то навіть найкрасивіша краса має хиби, а відверта нісенітниця - позитивні моменти.

У всьому є позитивні і негативні сторони. Питання лише в тому, чого більше. І в якій ситуації ці сторони проявляються.

Давній верус "село vs місто" найкраще підходить для ілюстрації, мабуть, всюдисущого і вічного дуалізму.

Місто - це погане повітря, перенаселеність (передусім це спостерігається у великих містах), дороговизна житла і товарно-грошові відносини, які, здається, просотали кожен камінчик середньостатистичного міста-мільйонника. 

Але, з іншого боку, це комфорт. Хто живе в такому місті, як Харків, мене зрозуміє: коли будете йти вулицею свого району, роззирніться. Що ви бачите? Магазинчик, де продається свіже м`ясо, аптека, салон краси, АТБ, заправка, невеликий ринок, знову АТБ, тільки більше. 

І це все в межах кілометра. Мешканець такого району може задовольнити більшість своїх потреб за пару годин, відійшовши від милої серцю хрущівки на якусь сотню метрів. 

Для інших потреб також далеко ходити на варто - у зоні пішої доступності кінотеатр, ресторан, живі квіти, бюро ритуальних послуг і вулканізація. 

Якщо ви працюєте десь неподалік, то ваше життя може цілком комфортно крутиться в межах напханого магазинами гетто, що часто і відбувається.

Робота... Це окремий вогник, який так вабить людей з містечкових і сільських околиць. 

У селах роботи часто немає. 

Від слова "взагалі". 

А влаштуватись охоронцем кафе у сусідньому смт можна лише, маючи гарних знайомих у тому ж таки кафе. 

Хто не виїхав у Польщу, їде у велике місто - там робота є завжди. 

Так, це може бути не за профілем. Вакансії не завжди відрізняються пропозиціями високої зарплати, її взагалі можуть погано платити чи компенсувати продукцією, але така-сяка копійка на пару "Мівін", хліб і пачку сигарет заробити можна. Не забудьте відкласти за аренду. Тут гаманець доведеться вивернути добряче.

Базові блага - величезний плюс міста. Жирний і великий, як емблема гурту "Раммштайн". Хоча воду доведеться добряче економити (змивати тим, що залишилось від купання), а ввечері переміщатись приміщенням з увімкненим ліхтариком телефону. Комуналка, хай її, дорога.

Але і вода, часто навіть гаряча, і опалення (дорого, але гробити спину на рубанні дров не треба) - усе це в місті доступно "за замовчуванням". У селі ж те, що в місті робиться кількома простими рухами, перетворюється в квест. 

Уявіть - звичайна ситуація: зима, початок лютого. Погода має бути теплою, але вулиці ще вкриті тонкою і смертоносною кіркою, яку наморозило вночі. Ви прокинулись і вам треба зробити звичайний ранковий туалет. У місті ви пішли б в спеціальну кімнату, де є спеціальний білий пристрій для однієї справи, інший, блискучий, - для іншої (унітаз і кран). У селі ви ж у такому випадку берете пару відер і фігачите по льоду до колодязя по воду, проявляючи на зворотньому шляху дива еквілібристики. Далі залишаєте відра в хаті і чешете в туалет в кінці двору. Примітка: якщо випав сніг, то перед тим, як пописяти, треба розкидати сніг. 

Так, ми не в Середньовіччі і можна провести в сільську халабуду воду і намутити туалет з ванною та душовою кабінкою. Але питання зараз не зовсім про це, а про те, що подібні блага в місті ідуть за замовчуванням і не є чимось неординарним. Туалет у квартирі, вода сприймаються містянами як звичайна річ і, звісно, потрапляючи в село, у них настає ступор: як, у вас немає гарячої води? а як ви купаєтесь? в тазиках у столовій? а це відро навіщо? ви що туди пис...?

Переваги міста можна перераховувати ще довго. Сюди ж можна віднести розвиненість служб доставки їжі та напоїв, велику кількість культурних і не-дуже заходів (звісно, за умови "зеленої зони"), букет з громадського транспорту (це тобі не стояти на зупинці пів години і думати, доїдеш ти сьогодні до райцентру чи ні, хоча він лише кілометрів за сім), велика кількість людей - знайомся, спілкуйся і так далі.

І тому, означуючи плюси і мінуси села та міста, в останньому кількість переваг значно перевищує недоліки. І це не моя, суб'єктивна думка. Подивіться, скільки народу в Харкові, Києві, скільки людей приїжджають у міста... І будуть приїжджати. Їдуть за роботою, передусім, навчатися, за рухом людського мурашника, гранітним метро, таксі о четвертій після клубу, фонтанами і парками, скверами і бульварами.

Тому що місто - це комфорт, перспектива, місто - це саме життя.

Утім, село не таке погане. По-перше, там тихо і повітря свіже. Коли ви останній раз у своєму місті чули тишу, бодай п'ять хвилин без шуму коліс авто і людських кроків? А де в місті можна на повні груди вдихнути повітря? Парк, ліс? До нього же дістатись треба, а часу немає, тому доведеться чекати вихідних чи взагалі "майських"... Отож.

Так, у селі часто немає елементарних побутових умов. Але інколи ця хиба обертається плюсом, причому доволі значним. 

Відключення життєвоважливих комунікацій у селі краще переноситься: немає газу - ідеш, рубаєш дрова, топиш пічку. Ось тобі тепло, гарячий чайник і неповторна атмосфера, яку створюють відсвіток вогню на стінах і медитативне потріскування дровиняк... Питання поломки водопроводу вирішується уже згаданими відрами і колодязем - це безплатно і, загалом, доступно. Без електрики складніше... На жаль, напругу в мережі компенсувати складно. Як і Інтернет. Так, він є в селах. Дорожчий, ніж у місті, і не такий якісний, але так само життєвоважливий, особливо з настанням пандемії.

Знаєте, так довго можна кидатись плюсами і мінусами й ті, хто дочитали цей великий текст до кінця, уже знемагають і всіма членами жадають висновку, бодай якогось. 

Ось він: місто - це для звичайного життя: робота, сім'я, розваги. Село - відпочити після смогу і шуму свого мільйонника, а також на випадок форс-мажору. 

Ми живемо в країні, яка не відрізняється стабільністю. Та і ще теплиться пам'ять про "лихі 90-ті" з віяловими відключеннями та інфляцією. На жаль, 90-ті досі висять над шиєю дамоклевим мечем, бо реформи - лише на папері, а в посадових кріслах - ті самі люди, нехай і під прикриттям акторів (до речі, відстійних). 

Тому не виключена чергова повномасштабна дупа, з масовим скороченням робочих місць, дорожчанням гречки і доларом по сто, двісті, ваш варіант гривень. 

І тоді міста почнуть пустішати, і довгі каравани містян в чистих спортивних костюмах, знову, як і в 90-х, потягнуться до сіл, містечок чи дачних кооперативів, де все ще стоять сарайчики, дачі чи покояться в чагарях "фазенди", які ще здатні давати картоплю, томати та іншу продукцію, якої вже немає в магазинах або яка є, але коштує як середньостатистична нирка. 

Одним словом, село - гарний варіант для апокаліпсису, малого чи великого, коли зомбі, не важливо, донецькі чи дніпропетровські, вирвуться на вулиці міст, перегризуть електричні дроти і поїдять всю картоплю в АТБ, а люди потягнуться в села, подалі від хаосу, покинутих на вулицях авто, забитих унітазів і переповнених, смердючих смітників. І вже кілометрів за сто, стоячи в темряві і в повній тиші перед своїм двориком, уквітчаним виноградом, видихнуть: нарешті, вирвався, і ну його нафіг те місто...


Якби виглядало б місто без людей (спойлер - круто)

Харків, Харків, Хуярків. Чесно кажучи, я думаю мої два останні шлункові розлади саме через нього. У мене передоз людей. Звідси, і блювання.
Люди в місті скрізь. Один потік пливе назустріч, інший оминає тебе зі спини. Ідуть і ідуть, і немає кінця-краю цьому людському морю. Чоловіки хмуряться, красиві жінки навіть не дивляться на тебе. Діти бігають, бомжі тягнуть брудні смердючі торби. 
Зранку, ввечері і, звісно, вночі. Лише годині о третій ночі таке-сяке безлюддя... і тиша. Хвилина, дві, три... І хтось вже кричить п'яним голосом з найближчого ресторану.
Минає ще година-дві, і в нутрах бетонних мурашників починає шум - гупають ноги, гримають двері, спускається вода. І вулиці знову заповнюються потоками.
Блять, годі йти, у мене вже від вас в очах рябить! Заткніться! Замовкніть! Астанавітєсь!
Ви скажете: ну ти дивний. Мені от, особисто, норм. Мені круто, кльово і кайфово. І навіть мало. Я живу в сусідньому будинку. Мені мало людей. Тому я завів собі пса. Щоб він тіснився зі мною в однушці. А вдень бігав по вулиці, там же так порожньо.
І ідуть та ідуть кудись ті люди. Куди вони ідуть? Чому вони не можуть не іти? Мабуть, це якась потреба містянина - наводити суєту. Треба йти. Треба гриміти. Треба голосно говорити по телефону. Треба одночасно в квартирі включати телевізор і радіо. І все мало і мало, мало і мало.
Тоді він виходить на вулицю. А там "рай" - дзеленькають тролейбуси, пшикаючи пневматичними механізмами, шумлять шини авт, створюючи шум, через який ти сам себе не чуєш. Гул, гам, справжня пекельна симфонія. І мешканець міста задоволено всміхається і дістає з кишені телефон.
Здається, це щось сутнісне. Замовкне остання людина, зупиниться останній тролейбус і все, помре місто. Але якби було би добре погуляти безлюдними парками, тихими вуличками і проспектами без авто...

(Аби) знову в школу

У школі школу не любив - нудні уроки, домашка і булінг останні три роки. Але зараз, коли минуло стільки років, уже без подиву визнаю сам для себе - оце би зараз у школу.
Звісно, не у моєму віці. Скинути би пару десятків років, взяти свій новий наплечник, від якого ново пахне пластиком, з десяток ще чистих зошитів, щоденник з Наталією Орейро на обкладинці і по старій асфальтові доріжці до великої, триповерхової будівлі.
Це не ностальгія, не об'єктивно. Уроків багато, але вільного часу теж немало. Життя сприймається як гра, тіло ще свіже і без болячок, друзі, все нове і свіже. І пофіг на математику.
Проблеми були і там. Але вирішити їх дуже просто.
На нудні уроки - забити.
Хуліганів - заткнути за пояс, навіть ціле стадо, бо достатньо натовкти вожаку, інші самі розбіжаться.
Відмінниць на х*й, у прямому чи переносному сенсі.
Оце би зараз повернутись назад. Скільки таких людей так себе питає? Тільки зараз розумієш, що колись було краще і що зараз повна фігня.
Хочу бути вічним п'ятикласником, після уроків бігати у футбола з друзями, а вдома дивитись мультики. І так завжди. Неможливо... Але дайте хоча би помріяти...

Плач Порохобота

Успішне реформування країною "прогресивною" владою з відтінком зеленкуватого, смердючого болота йде повним ходом. 

Нова влада зі старими замашками відразу взяла курс на економічний добробут країни, якого було вирішено досягати скороченням. 

Чиновники, озброївшись великими м'ясними сокирками, без жалю рубають ставки в державних закладах, урізаючи жирні, на їхню думку, хвости пересічних коректорів, викладачів, техперсоналу, залишаючи їм "мінімалку" (6 тис. на місяць для звичайної людини цілком достатньо, адже не треба змінювати дороге авто на ще дорожче і харчуватись телятиною в рябчиках, думає чиновник), а то і взагалі відрубуючи ставку - у країні немає грошей, вибачте і слава Україні.

При цьому, звісно, чиновник себе не чіпає. А всі примазані до теплих місць, зі зв'язками та доларами під подушками, жиє собі спокійно далі і, очевидно, у найближчий час помирати не збирається. 

Система знову виграла, цього разу виграш "сухий" - протестантів-одиночників заткне його ж завжди залякане бюджетне стадо, начальник знайде, як позбавитись болючим для нахаби способом або ж до справи візьметься пара молодиків - кілька тумаків і баночка сірчаної кислоти відіб'ють бажання протестувати у будь-якого, навіть найзатятішого революціонера.

Ну а майданів не буде. Навіть найрадикальніші радикали ховають ножі і розряджають калаші, прекрасно розуміючи, що нестабільність у країні, навіть тимчасово, автоматично відкриє безвіз для російських танків, "Градів" та буряточитинців, які давно готові з улюлюканням бігати затишними українськими містечками, бити, руйнувати і ґвалтувати доньок на очах у батьків, як у старі-добрі часи нащадків скрепників - татар і монголів.

Ситуація складна, але висновки певні є. Головний - ця влада зламалась, несіть нову. Однак, як це часто буває, патріотична спільнота, у який раз зав'язнувши у власних чварах, розпорошиться на десятки кандидатів і домінуючим кольором знову стане блакитний. Єдності проросійського електрорату можна лише позаздрити, хоча секрет простий - "за каво угодно, ліш би только не біндєри". 

Надіємось бодай на повернення на головну посаду Кондитера Всія Русі - ідеальний кандидат, якщо порівнювати з тією людиною, яка чомусь зараз обіймає посаду президента. 

Буде це - невідомо? Адже президент - молодий і красивий, усміхається і вабить приємною хрипкуватістю голосу, не агресивний, не націоналіст, а картинка телевізора така яскрава...

Як пітекантропи в Інтернет виходили

Жило-було плем'я. Це були люди, дуже схожі на нас. Нас від них відділяє справжня прірва. 

Пітекантропи, інакше не скажеш.

Вони поводили себе як звичайні люди: бігали, стрибали, раз на кілька років обирали вожаків. Оскільки вони належали до людського роду, їм треба було їсти, пити і сидіти в Інтернеті. 

Навіть пітекантропам треба було сидіти в Інтернеті. Для цього вони брали свої пристрої з вбудованими десятьма мегабайтами пам'яті і шукали у всесвітній мережі міді-файли, щоби завантажити мелодію з фільму "Бумер" чи клубняк. Улюблена музика кожного пітекантропа.

Непросто їм жилось - мамонт тікав, ягоди не росли, а в Інтернеті треба було платити не за завантажені дані, а погодинно. І це все, аби знайти картинку смішного котика. 

У кого не було пристрою, той виходив зранку в поле і шукав окремі хижі, які називали "інтернет-клубами". Ви запитаєте, навіщо ті клуби, коли комп'ютер є в кожному домі і часто не один? Зараз - так, але мова йде про час пітекантропів, людей, які носили картатий одяг і заправляли штани в чоботи. Темні, страшні часи.

Часто інтернет-клуб був єдиним порятунком. Ціла година за сотню монет. Часто лише там пітекантроп дізнавався, що завтра піде дощ, а в серед шаблезубих тигрів шириться шаблезуботигрячий грип, тому краще вже і далі на ягодах. 

Пітекантропи - теж люди. Деяким набридало кудись ходити, та і небезпечно - вовки, гадюки, інші пітекантропи, яким потрібні твої монети. Тому скоро між поселеннями почали з'являтись цілі мережі ліан-дротів, які сполучували хатини, двори, стійбища і т.д. Називали їх "сітями", "сєтками". Тепер вже не треба було нікуди ходити і можна було без зайвих свідків подивитись відео, на якому пітекантропи продовжують рід. 

Давно це було. Звісно, не сотні років тому, але дивлячись на те, як все змінюється, здається, що між 2021 роком і 2008-м пролягає прірва в сотні років, а гаджетами того часу могли лише пітекантропи...

Кавун vs Сучасність

Сезон кавунів у самому розпалі. Але я їх не дуже люблю, бо їх неможливо їсти за комп'ютером. Взагалі, помітив, що після того, як ти купуєш цю, з дозволу сказати, ягоду, треба переодягатись у спортивний костюм, сідати в "Жигулі" і їхати до бабусі / на дачу і вже там, у дворику біля стіни, заплетеної диким виноградом, ласувати червоними скибками. Або просто вийти надвір.

І там уже можна сміло вимазувати фейс червоним і солодким соком та безлімітно плюватись кісточками. У приміщенні поїдання кавуна перетворюється на цирк з конями - треба постійно, після кожного куся, смикатись до миски, щоби сік не потрапив на підлогу, акуратно відпльовувати кісточки в уже і так липку долоню і складати їх у миску. Також треба стежити, аби не чвакати і не сьорбати, бо ми ж усі культурні люди, але без чвакання і сьорбання кавун їсти доволі складно.

Але ти звик жерти біля монітора. Сучасна харчова індустрія давно відреагувала пропозицією на попит, створивши різні снеки, бутери і особливо бургери, які ти їси, поки дивишся, як хтось їсть ці бургери. Сучасно, стильно, молодіжно.

Таким чином кавун - застаріла їжа. Але він, напевно, теж колись був чимось на кшталт фастфуду. Колись селянин, натягавши в корито води і наскирдувавши сіна, ішов на город, вибирав кавуна і, прямо тут, у дворі, на городі чи полі, об коліно ламав вже перестиглий кавунець і комфортно з'їдав його - плюйся і чвакай, витирай рукою обличчя, скибки кидай у цеберку, аби тільки оса не причепилась, і іди далі клепати косу, вичищати і рубати. Кавун у цьому разі - типовий фастфуд. 

Чи, краще сказати, дворефуд. Огородофуд. Полефуд. 

А зараз кавун - це щось типу десерту. І загалом вся ритуальність дійства сприймається як належне. Не дивно, що його споживання неможливе / ускладнене під час використання технічних пристроїв. 

Кавун - штука із зовсім іншого часу. Часу, коли люди все брали від природи і не соромились цієї природи, яка змушує забувати, що ти людина з великої букви "Ле" і, як первісний дикун, чавкати, плюватись, вимазуватись, ставати бруднішим. 

Але це бруд віків. 

Кавун - міжчасова ланка і перший кусь першої скибки оживляє в голові пам'ять віків, коли твій прапрапра...дід, брав шаблю і по-молодецьки розрубував бусурменську ягоду, думаючи про неньку-Україну. І наші покоління також це відчуватимуть, тому поки є кавуни, будемо жити!

Трхайтесь, чорнобриві, та не з чоловіками

Фемінізм крокує світом семимильними кроками. Ура, товариШКИ!

Незважаючи на те, що різні про-феміністичні організації запевняють, що фемінізм - це і про чоловіків, однак істинні наміри, все-таки, інколи прориваються і можна лише диву даватись, яке місце чоловікам відводять сучасні прогресивні жінкині (див. картинку нижче). 

Ж. (жінка) Закревська, хоча і подала свій пост в анти-утопічному стилі, віри цій формі немає - це все про тут і зараз. Примітка: ФБ, на диво, спочатку забанив цей пост, але потім "передумав".

Патріархат - штука універсальна, і під неї підпадають всі особи не-жіночої статі та розмова з ними коротка, незважаючи на те, чи ти ґвалтівник чи просто намагаєшся познайомитись з панянкою в барі - чеши звідси, генетичний матеріал з яйцями, твій час минув.


Це все можна було би проігнорувати, якби не значна підтримка подібних ідей серед жіноцтва. І фемінізм - штука закономірна. 


У сучасному світі традиційна роль чоловіка непотрібна - шаблезубих тигрів давно немає і захищати нікого не треба. Жінці не потрібно відповідати за кухню і дітей, бо посуд помиє спеціальна машинка, а з дитиною посидить спеціальна людина, а вона, жінка, тим часом піде на ще одні курси / вирушить у подорож чи просто плюхнеться на диван після важкого трудового дня. 


Деяка частина чоловіків цього не розуміє і не хоче нічого змінювати, бо самим собі готувати і прати шкарпетки - "западло". Інші прекрасно розуміють жінок і готові їх підтримувати, брати частину обов'язків, однак термін "патріархат", який постійно культивується феміністками, не щадить нікого і кидає до однієї корзин усіх мужчинків, бо означений термін, як не крути, базується на статевій ознаці.


Штука ця нездорова, і, безумовно, серед прихильниць і чоловіконенависниць є жінки з перекрученим поглядом на стосунки між статями внаслідок травматичного досвіду чи неправильного виховання, однак питання набагато глобальніше.


Поширення фемінізму, ЛГБТ, відсунення чоловіків на другий план - результат індустріального прогресу, який вніс суттєві корективи у сексуальну сферу. 

Поширеність порно, сексшопів (якщо ви живете у великому місті, то могли помітити, як побільшало подібних закладів за останні кілька років), додатків для знайомств, а також швидкий режим життя і широкі можливості для занять, для яких партнер не потрібен чи потрібен, аби вдовольнити цюхвилинну потребу, поступово деактуалізують традиційні відносини, як і необхідність заводити сім'ю, дітей. 


Діти - величезний тягар і самопожертва, а в сучасному світі розваг так багато спокус, які хочеться спробувати за своє коротке життя.


Тотальна поширеність порнографії - головна причина змін у сучасному світі. Це симулякр і паліатив, який не дає повного спектру відчуттів, однак це лише перша ластівка. 


Технічно-розважальний прогрес триватиме й інтенсифікуватиметься, і віртуальні розваги заміняться реалістичними - на "допомогу" прийде розвиток робототехніки. 

У недалекому майбутньому роботи стануть максимально подібними до людей, передусім у фізіологічному плані. Люди заводитимуть собі ці досконалі сексіграшки і це стане фінальною стадією популярних нині рухів - кількість зґвалтувань знизиться до нуля, домагань на роботі не стане взагалі, натомість люди тонутимуть у багатстві ідеально симульованих задоволень ідеально подібним до людини партнером, з яким не треба говорити, сперечатись, достатньо лише зранку поставити на зарядку. 

І це не моя вигадка. Подібні ідеї озвучуються у фантастиці, особливо, на мою думку, точно вгадали сценарій розвитку автори гри "Detroit: Become Human", серіал "Чорне дзеркало". 

Слід заважати, що фантастика завжди була провісником змін і багато колись означених у не-реалістичному жанрі ідей справдились - відеозв'язок, світова пандемія тощо.


Тому, у разі розвитку такого сценарію, на нас чекає ідеальний світ. Ідеально симульований, звісно. 


Як вирішити проблему вимирання сіл?

Тенденція до спустошення сіл з кожним роком лише посилюється. Я це прекрасно знаю, бо живу в селі. Ідеш по вулиці і бачиш порожні двори, зарослі бур`янами, майже на кожному кроці. 
Причина, звісно, банальна і всім відома - у селі немає роботи. Її навіть складно знайти в районі. Раніше в районі був завод, різні підприємства, які займались виробництвом цегли, асфальту, сільським господарством, але це все, традиційно, в 90-х було розграбоване і закинуте (уже можна ностальгувати за Радянським Союзом). 
Як виживають люди? Більша частина населення села - пенсіонери. Вони щомісяця отримують свої дві тисячі, тримають господарство - для себе і трошки на продаж. Незначний прошарок задіяний у школі, парі магазинах, місцевому с/г підприємстві, дехто микається по району, перебиваючись з вахти на вахту. Немало їздять у Харків, але більшість - на заробітки: Польща, Чехія, інші країни Європи. Я якось почав згадувати однокласників і з подивом відзначив, що легше назвати тих, хто НЕ їздив у чергову Польщу.
Я не думаю, що систему, яку очолюють олігархи і різні бандити, змінять коли-небудь і, відповідно, умов для малого бізнесу, який міг би врятувати село (люди могли би, скажімо, брати доступні кредити і займатись фермерством) не варто і чекати. Однак вихід є і він, на перший погляд, фантастичний - держава має побудувати швидкісні залізничні сполучення по всій країні, як у Китаї чи Японії. Щоби будь-яка людина могла би, живучи в селі, їздити в місто, працювати охоронцем в АТБ, кондитером, пекарем, банально десь замітати, бо це також гроші. Звісно, квитки мають бути за доступною ціною. 
З іншого боку, це вирішить проблему завантаженості міст. Містяни можуть жити в селі, промінявши тісну "хрущівку" на цілий будинок на березі річки, і зранку їздити на роботу за сто-двісті кілометрів. Це також плюс до села - збільшиться кількість магазинів, що також більша кількість робочих місць, нехай і їх буде небагато.
Це дорого і довго, але в наших реаліях легко, бо не треба чіпати олігархів і їхню систему. Кошти на будівництво хайперлупів можна брати з грантів чи встановити спеціальний податок. Чекати на зміну влади і те, що ми будемо жити як у Європі, не варто.

Вирішення всіх проблем

Втомились від того, що об вас витирають всі ноги? Не можете знайти сексуального партнера? Головний біль від нецікавих людей?
Тільки для вас, спеціальна пропозиція цього літа!
"Калаш".
Калаш - це універсальне рішення всіх проблем. Має широкий спектр функцій і вирішує більшість проблем, пов`язаних з вашим здоров'ям і гарним почуттям. 
"Калаш".
Дістав хамовитий водій у міжміському автобусі? Візьміть у поїздку "Калаш" і водій лише подякує вам, можливо, надасть вільне місце, можливо своє.
"Калаш".
Набрид холод від кондиціонера влітку, а колеги не можуть потерпіти, бо думають лише про себе? "Калаш" стане в нагоді, і Тамара Степанівна сама розіб'є пульт від шкідливого пристрою і викине батарейки у вікно. Швидкий ефект, гарний результат!
"Калаш".
Ваш начальник самостверджується за ваш рахунок, несмішно жартує і безцеремонно хазяйнує на вашому столі? Візьміть на роботу "Калаш"! Робочий день мине спокійно, а ваші речі на робочому місці залишаться незайманими. І ніяких жартів! З "Калашом" не жартують.
"Калаш" - і нехай весь світ зачекає.
"Калаш" - найкраще і доступне рішення на ринку. З ним ви забудете про довгі черги, тисняву в громадському транспорті, а прийом у лікаря відбудеться швидше і, головне, дешевше, цілком можливо, що взагалі безплатно, спеціально для вас! 
"Калаш" - і весь світ буде ваш. Питайте в аптеках свого міста.
_____
Під "Калашом" мається універсальне заспокійливе, яке нині проходить лабораторні дослідження в наукових центрах Донецької та Луганської областей.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
18
предыдущая
следующая