Як я перестав злитись і полюбив День святого Валентина

До наступлєнія ще цілий день, тому є час поговорити на суто мирські теми.

Сьогодні - свято всіх закоханих. Як ви до нього ставитесь? Я от не любив. І навіть більше - ненавидів. Чому? Причина банальна. У мене немає, ніколи не було і не буде пари (див. мій попередній пост, якщо, звісно, у вас не забракне терпцю читати цей висєр).

У цей день особливо важко - здається, всі навколо трахаються, або вже це роблять, і все це так близько і водночас далеко (недоступно), що просто жах.
 
Раніше, коли я був молодим, то, що називається, агрився. І не тільки тому, що це дратувало. Злість - один зі способів вирішити проблему, адже після злості настає спад емоцій, може навіть спокій, а проблема вирішиться і я, хай не сьогодні, хай не цього року, поповню стрункі рожеві ряди трахальщиків, які в цей день купуватимуть святковий стартерпак - коробка приторних цукерок, галіме вино і презервативи "Козацькі".

Час ішов... Проблема навіть не наблизилась до вирішення, хоча я в певний період часу дуже сильно пірнув в тему і активно ознайомлювався. Все закінчувалось нічим. Я підозрював, що проблема в мені, але заплющував на це очі. Випадок з "Тіндером", вірніше експериментом на цій платформі, знову-таки, я про це писав (якщо коротко - я зрозумів, що на мою фотографію, зовнішні дані, "клюють" дуже мало дівчат, а які відгукуються, то це переважно, скажімо таки, соціально незатребувані особи), так от, цей експеримент довів, що всі ці міжстатеві штуки просто не моє.

Я, якщо не зрозумів суті, то впритул наблизився до неї. У мене виникла теорія порівняння, суть якої полягає у співвіднесенні навколосексуальних штук з іншими сферами діяльності, наприклад, з музикою.
Дивіться: людей, які входять у цей вид творчості, можна розділити на кілька груп:

-перша, найнечисельніша, - зірки, вундеркінди. Їх дуже мало, але це справді круті хлопці та дівчата. Вони багато часу віддають на вдосконалення своїх навичок, але в них є гарна база, дана від природи. Саме задатки - їхня головна перевага. Талант дається від природи, його не можливо натренувати, можна лише вдосконалювати. У купі з роботою це і забезпечує високий статус.

-друга група - доволі велика, можливо, найбільша. Це "сірі мишки". У них є якісь задатки, але не такі потужні, як у зірок, але Цоя на гітарі вони вам без проблем зіграють. є доробок власного. Вони постійно лізуть на вершину, витрачаючи не менше сил, ніж зірки, але їхня вершина - максимум клуб у рідному місті. Причина вся в тому, що їхніх талантів мало для дійсно великої популярності, тому вони все життя брикаються, але марно.

-і, нарешті, третя група - зайві. У них немає ніяких талантів, але вони чомусь хочуть стати музикантами. Вони завжди ізгої, то кидають свою гітару, то знову починають нею займатись, бо у музиці вбачають вирішення своїх особистих проблем. Але грати не виходить, по тій простій причині, що у них просто відсутній музичний слух і, відповідно, талант як такий.

У "брачних іграх" те саме. Так, успіх у протилежної статі (модні одностатеві стосунки я зараз не розглядаю) - це талант, який дається від природи. У когось уваги від протилежної статі з надлишком, у когось помірно (таких більшість, це т. зв. звичайно-нормальні люди), а в когось ніфіга. І тут нічого не вдієш, ніякі гроші, ніяка фізична сила, дорогий одяг чи крута тачка суттєво нічого не змінить.

Ця думка у мене виникла під час спостерігання за знайомими і була підтверджена практично.

Був у мене знайомий, на щастя, колишній - хлопчина років 25. Назвемо його Гівнюком, хоча насправді від Олег. Його, за класичними стандартами, красенем ніяк не назвеш - росту невисокого, останній раз підтягувався аж в школі, одягався в секонді і регулярно зловживав алкогольними напоями. Але... У вузі Гівнюк  мав секс вдвох з двома доволі красивими дівчатами (він сам фотографію показував), потім регулярно міняв партнерок (часто це були ситуативні моменти, приміром, секс у туалеті на залізничному вокзалі) і на момент завершення знайомства зустрічався з дівчиною, про яку я міг лише мріяти. У них були і, мабуть, є стосунки, що називається, немов у романі: вони жили в арендованій хаті, часто сиділи без грошей, мій колишнійзнайомий часто був без роботи і дівчина десь находила гроші і вони на них купували паштет і батон, чим і вечеряли (і снідали, і обідали). Рай з коханим у шалаші не така вже і вигадка, але не для всіх.

У мене виникав дисонанс. Як така людина, яка за всіма критеріями мала би бути сама, гонима жінками, навпаки має успіхи, причому неабиякі, і робить це легко, навіть особливо не запарюючись?

У якийсь момент я перестав з ним спілкуватись і видалив з усіх соцмереж. Бо просто почав заздрити. Він ніколи ні з ким не знайомився, але завжди був у центрі жіночої уваги. І він не один такий. Коли я відвідував різні заходи, то бачив, як дівчата підходять до когось із моїх знайомий і самі починають знайомитись, а ти стоїш як обісраний. Тоді це злило, поки я не зрозумів, що інакше не може бути.

Жінки - дуже розумні. Вони бачать суть, причому для цього їм достатньо кількох секунд. Якимось третій відчуттям вони зазирають прямо в душу і бачать те, що ти не бачиш. Чи не хочеш бачити. Тепер я розумію, чому постійно обламувався, бо мене зразу палили і відкидали ще до того моменту, які я відкривав рота для такого оригінального "Привітяксправи".

Просто це не моє, та і все. Немає таланту і я їм не цікавий. Я той музикант, який взяв гітару, хоча треба було взяти кувалду. Зрештою, залишається лише прийняти себе і жити далі. Принаймні, я почав це робити, бо в День святого Валентина спокійний як слон. Далі буде.

Тіндер відкрив мені очі (довгопост)

Це черговий суб'єктивний допис, який, окрім того, відображатиме патріархально-стереотипні та сексистські погляди на жінок. Але я все ж його напишу, більше для себе, щоби розібратись в ситуації. Перепрошую у всього жіноцтва за свої погляди.
Текст вийшов довгим і бредовим, я попередив.
____
Чи сидите ви у додатках чи на сайтах для знайомств? Я от - ні. Принаймні до останнього часу. У реалі ніколи не користувався успіхом у жінок, знайомився не часто, переважно на різноманітних "івентах". Ми говорили, потім гуляли чи пили каву, потім я ішов додому, під веселий блек-метал в навушниках. Продовження в стилі "зайти на чай" ніколи не було, хоча мені давно за 30.

Я завжди питав себе: у чому причина неуспіху? Відсутність грошей, не надто впевнена поведінка? Одяг з базарю? Ну або все це, плюс не надто приваблива зовнішність?

Якщо стосовно бабок та поведінки я знав що робити, то як виправити зовнішність? Особливо лице. Коли я зранку дивлюсь у своє відображення в дзеркалі, то бачу витягнуту мармизу з добряче помітними темними колами під очима і червонуватою шкірою, яка вже поволі подає ознаки старіння. Мимоволі уявляю зустріч з дівчиною і сам кривлюсь

Ви спитаєте: ти шо, зациклений на цьому? Можна і так сказати. Дивіться вище, я писав про "відсутність продовження" і уже немолодий вік. Часу мало і, якщо я хочу вскочити в потяг, це треба робити прямо зараз, бо з сорокарічним незайманцем уже точно ніхто не буде трахтись.

Хоча я ніколи не вважав своє тіло непривабливим - мій зріст близько 180 см, я ходжу на турніки... Але лице... На ньому - всі недосипи, болячки. Особливо мене непокоять очі -  у них прямо дзеркало, скажімо так, статевої недосвідченості. І це я не тільки за собою бачу, бо спілкуючись з деякими людьми, їхню, таку саму недосвідченість, видають саме очі. Правду кажуть, очі - дзеркало душі.

Зрештою саме вони, в тісній кооперації з невзрачним свіблом зіграли
головну і, на жаль, не позитивну роль в цій історії.

Коли грянула пандемія, я, закономірно, вже ні з ким в реалі не знайомився, бо впродовж майже року компанію мені складали гаджети та кілька котів. Коли все більш-менш усклянкувалось, я відчув жагучу потребу мати поряд живу людину.

І тут згадав про Тіндер. Найпопулярніший застосунок для знайомств. Швидко, якісно, надовго. Програма, хоча і платна, але базові функції - лайкати ґарних дівчат та набридати їм у лічку - доступна з коробки. Та і, як і скрізь, є лайфхаки, як не купуючи підписку досягати таких потрібних "матчів" - співпадінь, коли ваша вподобайка збігається з вподобайкою цікавої людини.

Завантажив застосунок, додав свої найкращі, як мені здалось, фотографії (зроблені на відносно недешеву апаратуру в ті часи, коли я активно намагався підкорити публічний простір).

Сиджу, чекаю, не забуваючи лайкати десятки гьорлів. Загалом публіка мені не надто сподобалась - наскільки можна судити по багатьом фото, у додатку сидить немало дівчат не дуже важкої поведінки. Часто потраплялись профілі дівчат з ІТ-сфери (як я потім загуглив, це просто спосіб реклами численних курсів для бюджетників, які хочуть доларову зарплату "програміста" чи "тестіровщика").

Але траплялись гідні панянки. І зовнішність нормальна, і інформація в профілі, щонайменше, "від себе", а не порожній профіль чи посилання на Інсту. Немало розумних жінок, представниць творчих сфер, яким "головне душа" чи котрі шукали "просто людину", а той самий інтим вони просили "навіть і не згадувати".

Я мав виграти. Саме для таких розумних я і цілив, які не кривлять на фото губки, тримаючи в безсмаково налакованих пальцях останній айфон, Так, ці дівчата ніколи не звернуть на мене увагу. Як і я на них. Але я б не відмовився, щоби вони виявили до мене прихильність. Зрештою, цікавий був суто сексуальний аспект. Але з "умняшками" мали бути всі шанси - вигляд у мене небидлячий, у своєму профілі я трохи покреативив і в розділі професія вказав "письменник" (ну я пишу переважно бложики, але це невелика частина великого ремесла).

У перший день було лайків зо 5. Застосувавши нагуглений варіант, я, обійшовши заборону дивитись фото, побачив, хто мене хоче. Майже всі жінки доволі значно переважали мене за віком і на вигляд були не дуже...

Тому я продовжив.

Далі активність спала. За три-чотири дні - пара лайків мого фото. Я ж витрачав на Тіндер кожного дня хвилин по двадцять, ставлячи "сердечко" на світлинах у стрічці, надіючись, що знайду молоду і вродливу леді...

Минуло ще кілька днів, і ситуація не змінилась. Активності мало, а серед зацікавлень - дівчата не надто гарні і не надто молоді. Якщо прямо говорити, то це були жінки некрасиві, товсті, старі. Мене це ображало. Краще аби вони до мене взагалі ніякої реакції не виявляли. Чому саме вони і чому їх так багато? Невже я настільки лузер, що став магнітом для подібного контингенту?

Щось недобре заворушилось у мені. Я почав підозрювати, що моє лице на фото, чи постава, чи руки та голова просто викликають у красівих відчуття бридкості і вони блискавично скіпають моє "прекрасне" фото.

Ради експерименту вирішив провернути певну аферу: завів ще один акаунт, але фейковий. Завантажив фото одного знайомого - хлопець, років на 5 молодший (мені зараз срані 32), завжди усміхнене і якесь приємне обличчя, окрім того, він музикант. Опублікував інформацію, для годиться пролайкав з десяток анкет і ліниво думаю - чи набереться бодай за день лайків 5...

30. За першу половину дня. Незважаючи на робочий день, "мій" акаунт прямо засипали увагою. З гидкою образою почав дивитись, хто ставив вподобайки... Молоді, гарні дівчата різного віку і з різних соціальних верств - розумні студентки та гьорли в напівголому вигляді.
Але всі були вродливі, молоді. Саме такі, яких я жадав. І які оминали мене, реального. Якби я насправді тим музикантом, я би взагалі не мав проблем з жінками, причому вибір був би шикарним.

Під вечір, відчуваючи ще більший прилив уваги до анкети зі смазливим обличчям, я вирішив, що експеримент закінчено, видалив фейк, а заразом і сам додаток.

Усе, більше я Тіндер я не повернусь. Як і не буду ні з ким знайомитись. Тим більше, це не принесе потрібних результатів. Можна скільки завгодно сперечатись стосовно принципів роботи додатку, але я на власному прикладі переконався, що якщо в тебе фейс стрьомний, плюс вік, плюс природні дані, нічого не допоможе, навіть платна підписка, яку Тіндер так активно впарює. Зрештою, мені стало ясно, чому молоді жінки, які ідуть по вулиці назустріч мені, навіть не піднімають очей.

Стандарти привабливості - річ природна, а природа жорстока. Є або "так", або "ні". Скільки б активісти і бодіпозитивниці не боролись проти стандартів, природу не зміниш - чоловіки люблять фігуристих жінок, для жінок природні дані, і  це не завжди м'язи, а просто задатки,  на першому місці, принаймні на етапі знайомства і оцінення.

 У Тіндера є негативна репутація, яка пов'язана з тим, що всім там сидять ради сексу. І це так, але це не негативно. Навіть якщо нікого не закидувати непристойностями, додаток показує вашу сексуальну спроможність. Найцікавіше те, що тіндерові принципи працюють і в реалі - під час знайомства вас оцінюють саме з цього боку. Як і ви когось оцінюєте, просто в додатку це все швидше відбувається.
Тіндер нарешті відкрив мені очі. Я зрозумів, що жодні мої зусилля ніяк не змінять ситуацію. Я вмиваю руки. І буду шукати якісь інші сфери, де зможу реалізуватись....

П.с. Перечитав написане. Взагалі, це б не публікати, але ниття (по-научному - "рефлексія") - це теж жанр. Як компенсацію, можете написати якусь правду-матку в коментарі.

Важливе досягнення за 2021, або до чого тут ср*ка

Ви побачили слово "сра*ка" в загловку, але я вас розчарую - далі ні слова про політику
___
Не вийшло наприкінці грудня минулого року написати традиційні для всіх соцмереж "підсвинки року". 2021 нічого яскравого не приніс... Але і трагічних подій, від яких втрачаєш ґрунт під ногами і хочеш розфігачити лоба об дверний косяк, також (поки) не було, і це можна вважати своєрідним плюсиком.

Так би я і жив далі взагалі без підбиття жодних підсумків, якби таки не згадав. Подія ця сталась саме в грудні, десь у першій його половині, і дивно, як я про неї забув! Це той випадок, який можна (мабуть) порівняти зі втратою цноти - щось трапилось вперше і, відповідно, залишило яскравий і незабутній відбиток в голові. Це як вперше покататись на вєліку. З'їсти морозиво хрєн-брюлє (набагато смачніше ніж крем-брюле). З'їздити на море і не отруїтись місцевою їжею. Зустріти світанок на вершині Кіліманджаро...

Далі трошки задовга передісторія... Я колись писав, що в Харкові знімаю житло в однієї бабусі. Бабуся загалом норм, але, звісно, нам було не дуже зручно в тісній хрущівці, особливо зважаючи на те, що вищезгадана бабуся взагалі не хотіла змінювати графік і готувала собі їжу саме тоді, коли я приходив з роботи. Як то кажуть, штовхались дупами.

Але ось в листопаді у нас сталось поповнення (гусари, мовчати!). З Чехії з двома великими валізами завалився син бабусі, мальчік років 35 із завжди дитячим виразом обличчя, який успішно живе в нашій з бабусею квартирі і понині, ділячи з власницею житла диван (бо спати більше ніде).

Комфорту, таким чином, стало ще менше - я ввечері ходжу на кухню через зайняту сімейством прохідну кімнату, мельтешу, займаю вже згадану кухню і ванну, та і загалом - чужа людина у своїй оселі, навіть за великі бабки, а саме 2 тисячі українських гривень, це не дуже добре.

Я теж потерпав. Раніше тиха бабуся виявила небиякий дар до балаканини, оскільки з'явився об'єкт для неї, а саме рідний син, на якого щовечора сипляться перекази новин, роздуми про майбутній ремонт і старі-добрі наїзди, причину яких я так і не зрозумів. Мальчик мовчить і терпить. І супиться, коли я проходжу повз, какбе натякаючи... Я роблю покер-фейс. Зрештою це він сам мене запросив до цього житла, не зазначивши, що буде жити й сам, хай тепер супиться, мені все одно.

Однак пофігізму часто бракує. Увечері на хаті постійно шумно - говорить телевізор, говорить радіо, говорить бабуся, і до цього ще доєднується музика з ноутбука сина, яку він полюбляє вмикати після 9 вечора, коли я вже лягаю спати.

Ця довга передісторія лише для того, щоби підтвердити факт того, що жити в тій двушці в одному зі спальних районів "першої столиці" не надто комфортно - очікувано не лише квартиранту, а і господарям.

Атмосфера помалу розпалювалась, напруження було видно по обличчям, які мене зустрічали ввечері (але робив вигляд, що натяку не розумію, знову покер-фейс). Я чекав: скоро щось буде...

І ось на початку грудня, сидячи в себе в кімнаті, почув шматок розмови. Так буває, що ти повністю не вловлюєш слова, але якимось п'ятим відчуттям вгадуєш, що говорять про тебе. Почав прислухатися. Наскільки я зрозумів, син намагався переконати бабушку вести себе ввечері тихіше, на що бабуся обурилась і, забувши про конспірацію, мало чи не повен голос сказала: "Нам шо тепер, на ципочках ходити? Та пішов він у сраку". Він - це я, драстє.

Я спочатку обурився. Як мене і в сраку? Але потім згадав, скільки я матюків висипав на їхню адресу (нехай і в себе в голові), коли голодний приходив з роботи і сидів у кімнаті, чекаю, поки звільниться осоружна кухня. Тому списав це на карму і подумав, що головне - у будь-якій ситуації треба знаходити позитив. І я знайшов, бо то був перший раз, коли мене послали в сраку.

Машину часу давно винайшли

Цей допис - суто суб'єктивний, плутаний і дофіга довгий. І в ньому немає нічого про політику і випічку тортів. Я попередив)

___________________________

Повернутись у минуле дуже просто, адже машину часу давно винайшли.


І це музика.


Звісно, ваша фізична оболонка нікуди не зрушує з улюбленого крісла, але дух - так. 


Віртуальна подорож - це також подорож.


Для мене кріокамерами, які переносять мене в минуле (звісно, у те, де трава така зелена, що аж очі ріже, і ти, молодий красивий блондин під два метри, з десятком запасних років у наплечнику), є ті гурти та виконавці, які я слухав саме тоді, у своєму світлому минулому, а це хронологічно кінець 90-х і так до року 2015, приблизно до паскудної цифри "25" [років]. Коли все пішло по п***. Але зараз не про це, а про моє ностальгічне музло. Далі детальніше.


1. Wupmscut. Ви вперше чуєте цю назву? О, а для мене цей готик-ЕВМ-індастріал проєкт колишнього німецького діджея, мультінструменталіста Руді Ратцінгера став у 2005-му революційним. 


Пам'ятаю, як старший брат записав на диску всю на той момент дискографію проєкту і я тащився цілий місяць. Похмурі електричні ритми, маршові біти, зловісний вокал та німецька мова - це все лягло на підготовлений Раммштайном ґрунт душі ще вчорашнього випускника сільської школи. Від цього музла кайфував потім не один рік і, що тут скажеш, слухаю його досі. 


Wupmscut - це пам'ять. Це юнацтво. Це китайський плеєр на 2 гіга. Це універ. Це повернення додому під такі милі серцю слова - "Wenn Du es kannst stirb im Winter" (Якщо вирішив померти, помри взимку"). Абажаю. Тру готам обов'язково до прослуховування, цей же ресурс прямо кишить ними.


П.с.: саме автор цього музпроєкту у мене на аві (звісно, це він у свої лучшиє года).


https://www.youtube.com/watch?v=nlqGBn0MHlk&ab_channel=CS


2. Limp Bizkit. Гранди ню-метала, які запалювали на початку нульвоих. До мене цей гурт докотився у 2003-му, коли я рандомно купив касету "хітів" гурту на базарі в райцентрі (пам'ятаю як зараз, що носій коштував 10 грн. Дофіга на той час!). 


Касета виявилась ще тим самопалом, та ще і з російською маркою, пісні було насмикано з трьох альбомів у хаотичному порядку, але я тоді був не таким перебірливим і заслухав касету до технічних отворів, а потім ходив і мугикав "C`mon! Yeah! Fuck, fuck, mazafak" (приблизно такою була лірика гурту).


"Бізкіти" - це бальзам на душу. Тоді я потерпав від булінгу в школі і рятували лише улюблені касети. Скільки разів я уявляв, як Фред Дьорст (фронтмен гурту) приїжджає в мою школу і ми будемо такі ходити поверхами, як комісія з районо, і всі будуть заздрити, а Квадрат з посіпаками здохне від заздрощів, а потім гурт запалить на концерті біля вчительської, всі розкачаються, немов на грьобаному Вудсток НайтіНайн, і знатимуть, що це я їх привів...


https://www.youtube.com/watch?v=ZpUYjpKg9KY&ab_channel=LimpBizkitVEVO


3. "Океан Ельзи". І навіть не музика, а їхній перший кліп. Це - мемора з раннього дитинства, цілком можливо з того ж таки 1998, коли "Океани" почали свою діяльність. Пам'ятаю: по телеку Вакарчук і Ко, а на календарі Новий Рік...

 


https://www.youtube.com/watch?v=CBOO8SMr1t8&ab_channel=%D0%9E%D0%BA%D0%B5%D0%B0%D0%BD%D0%95%D0%BB%D1%8C%D0%B7%D0%B8

Отака нікому не потрібна замітка. Я в чергове перенісся у свої згадки, ви догортали до кінця, за  що, власне, дяка :).

 З Новим Роком чи шо


Все погано і винні не політики

Ціна в Європі на газ побила історичний рекорд, переваливши за дві штуки баксів.

В Україні будуть переглядати ціни на електрику після завершення опалювального сезону, і ціна за 1 кіловат може становити до 5,5 грн. Це пов'язано з дефіцитом вугілля.

Є в цьому вина керманичів, але лише почасти. Криза ресурсів назріла давно. Активний видобуток за якихось сто років, плюс-мінус, призвів до того, що в надрах нашої блакитної кульки багатств залишилось дуже мало: нафти вистачить ще на 40 років, газу - на 60, з вугіллям ситуація краща - його можна виколуповувати ще майже 300 років, але і це кінечна цифра.

Що робити? Альтернативи є, приміром, зелена енергетика чи атомні станції. Однак вони не покриють всі апетити сучасної людини, які лише зростають.

За сто років ситого життя ми розлінувались, бо під ногами завжди було "халявне" джерело енергії. І ми розкошуємо, немов розкішниця.

Якщо ви живете у великому місті, увечері поспостерігайте за вулицями. Вони буквально залиті світлом. Від світла ріже очі.

З практичної точки зору - це тяжкий гріх.

Світяться ліхтарі, вітрини магазинів.

Світло на вулиці потрібне для того, щоб люди могли спокійно переміщатись з метро до своїх хрущівок, попутно не перечепившись через камінь, бомжа чи одну з тих собачок, яка постійно крутиться під ногами. Все. Для цього ліхтарі можна вмикати через один, а вітрини відімкнути взагалі.

Але ж як тоді власникам бізнесів рекламувати свій мерчендайз? Як завлікати у свій пластиковий рай, щоби ви придбали до свого телефону, лептопу, ще і такий потрібний (ні) планшет (і таким чином під'їдали більше енергії і засмічували планету пластиком)?

Питання практичності і сучасних потреб - на різних полюсах. Саме надмірні потреби сучасної людини, яка їсть, їсть і не може наїстись, яка звикла взимку, коли за вікном -10, ходити по квартирі в самих шортах, яка виробляє тонни  сміття,  виснажують планету. І ніякі розумні політики, заходи, ініціативи та наукові розробки суттєво нічого не змінять.

Бо потреби, і так роздуті, будуть лише зростати. І ті мізерні запаси ресурсів вичерпаються швидше, ніж це зараз прогнозують.

Планета, як живий організм, це зрозуміла. Вона зрозуміла, що найбільшу небезпеку для неї становлять люди, тому активувала пандемію. Менше людей - менше потреб. Життя одних збереже життя екосистеми.

Люди б мали зрозуміти цей "тонкий" натяк. Треба просто знати міру. Повна свобода, розслабленість, постійний пошук задоволень і розваг дуже шкідливі.

Можливо, така ситуація настала б раніше, але світ тривалий час контролювала церква. Вона вчила смиренності і помірності (широкий загал, для верхівки ж обмежень часто не було; однак так надмірні потреби отримувала лише обмежена купка людей).

Можливо, релігія відродиться і в наші часи. Можливо, це буде якийсь доволі радикальний рух "антиконсьюмеристів", які вдень проповідуватимуть смиренність і заповіді в дусі "виходячи з кімнати, вимикай світло", а вночі вимикатимуть вуличні ліхтарі.

Інший варіант, дуже фантастичний, але це теж варіант. Шкоду людей для планети зрозуміє штучний інтелект і він почне втіхаря розробляти алгоритми життя планети без людей (створення автоматичних поливальних апаратів, простих роботів для догляду, дронів, які розпилятимуть вакцини проти сказу та інших смертельних захворювань).

А коли це все буде готове, то цей "Скайнет" знищить людей спеціальною, екологічно чистою зброєю, яка діє лише на людей (можливо, це буде вірусна зброя). І через якийсь час вся планета вкриється зеленими гайками, будуть струменіти кришталево чисті струмочки, а по зеленій травичці вайлувато стрибатимуть білосніжні кролики.

Це все лише теорії, але факт той, що, як казав персонаж "Таксі", "ми в дєрмє". І треба з цим щось робити. Хоча би писати про дурацькі теорії.

Чому Новий Рік - це погано

Святкування Нового Року вважається головним святом усього року. Це свято супроводжується активними веселощами, пишними бенкетами, подарунками, зустрічами з рідними і неповторною атмосферою та очікуванням "новорічного дива".

На перший погляд, все гаразд. Але є люди, які, м'яко кажучи, не люблять це свято. І серед них. Спробую пояснити свою позицію.

1. Передоз новорічним маркетингом. Можливо, колись підготовка до свята і саме свято було делікатним і дозованим. У нинішній час це перетворилось на якусь істерію і величезну рекламну кампанію.

Новий Рік - дуже потужний інфопривід для бізнесу. Звісно, всі магазини, кавашопи і ларьки з цигарками уже наприкінці листопада починають обвішуватись яскравою мішурою, вмикати в приміщенні новорічну музику, ставлять ялинки. У великому місті це починає різати око, від барвистої барвистості нудить, а від закликів про новорічні знижки хочеться втекти подалі. Бо забагато цього.

Новомодні непмани зіпсували Новий Рік. Це не їхня вина, зрештою, але кастомер - це жива людина і витримати цей маркетинговий тиск впродовж місяця з хвостиком дуже непросто.

2. Пізні посиденьки, переїдання. Це суб'єктивний момент - звісно, можна 31 грудня лягти спати і святкувати вже 1 січня (не святкувати взагалі), а за бенкетом стримуватись і не заїдати качку куркою, доганяючись салатами і тонною мандарин. Однак на наших теренах є така традиція - сидіти всю новорічну ніч і жерти, як свиня. Навіть якщо це спочатку приємно, для організму це удар. Про заливання алкоголем те саме.

3. Дурка в грудні та повний штиль на початку січня. Думаю, уточняти особливо нічого не треба, адже, напевно, і у вас на роботі наприкінці року треба робити все швидко і на вчора, щоби не було "висяків" і можна було спокійно накида... ой відсвяткувати.

Початок же січня скидається на репетицію постапокаліпсису, бо все ніби вимирає.

 Грудень офіційно проходить під девізом прокрастинації, яка виражається у словах, які чуєш мало чи на на кожному кроці - "давай вже після свят". У самі свята ми провалюємось з головою, бажаючи відволіктись від проблем, замість того, щоби їх вирішувати, глушимо докори сумління алкоголем, кілограмами їжі та гігабайтами тематичних фільмів, які ми і так бачили десятки разів.

Я не кажу, що Новий Рік - це погано на всі сто відсотків. Просто його святкування треба "підкорегувати" - наприклад, не проводити новорічну ніч перед теліком, а гайнути на природу, в тишу, подалі від реклами і дебільного новорічного Кварталу, при цьому не зловживати їжею та спиртними напоями. Деякі люди так і роблять, але лише деякі.

Однак безсумнівна перевага Нового Року, так це можливість зустрітись з ріднею, особливо якщо та живе далеко. Новорічні канікули чи мінівідпустка - це саме той час, аби гайнути до бабусі в Жмеринку і пірнути в такий знайомий з дитинства світ десятків механічних годинників, килимів на стінах та пузатого теліка, накритого білою серветкою.

На жаль, я не маю змоги провести НР подалі від інфошуму, але і здаватись не збираюсь, тому 31 просто завалюсь спати))

Обожнюю туалети, а ви?

Так вийшло, що в мене зараз практично немає місця, де я міг би побути сам-один. Я не зовсім інтроверт, але лише наодинці, в повній тиші можу повністю розслабитись і відпочити. Головна умова - щоби в ареалі метрів 10 (можна навіть більше) не було жодної живої душі. Пишіть в коментах, що я егоїст.
Куди не кинь, скрізь люди, звуки, шум, гам. На роботі періодично дурка - Валентина Семенівна кричить в телефон, заходять відвідувачі і щось говорять, противно дзеленчить місцевий стаціонарний телефон. На зйомній квартирі - бабуся одночасно дивиться телевізор і слухає радіо, паралельно проговорюючи свій текст. Віднедавна в квартирі живе син бабусі, любитель відстійного українського року ввечері і на повну. У батьків, у селі, все той же телевізор, але там обширі простори, поля і ліси, де так тихо, що аж у вусі дзвенить, яку хіба порушує якась пташка на дереві…. Жаль, я там буваю нечасто.

Місто ж зараз гамірне, місце моє в самій його гущавині. Тиша і відпочинок на самоті стають привілеєм, короткочасними опадами вранці, коли господарі сплять, або коли Валентина Семенівна, нарешті відклавши телефона, йде пудрити мізки і носик в якесь інше місце. Але я знайшов вихід. Є місця і можливості без зайвих очей, шумів і тому подібного.

Перше – прогулянка. Парадокс — ти чимчикуєш крізь юрми народу величезного мегаполісу, гудять авто, з магазинів кричить музика, але ти відчуваєш себе відособлено. Чому так — не знаю, але цю фішку просік і стараюсь гуляти якомога більше. І не поспішаю «додому».

Друге — туалет. Так, так. Може хто б і хотів позудіти на вухом, але не можна. Не можна! Обожнюю це слово. Туалет — особиста фортеця, яку ніхто і ніколи не візьме. Не те, що я зациклений на цій темі, але це місце віднедавна стало для мене подвійно корисним — і всі справи робиш, і в тишині буваєш.

Звісно, люди це загалом норм і нічого погано не роблять, шум же — просто фізична величина. Інколи просто — передоз…


Сходив до психолога, тільки навіщо?

poka Давно хотів, давно треба було, але наважився тільки нещодавно. Вибрав на сайті "найдешевшого" фахівця (всього-на-всього 600 грн. за годину консультацію; нє, без іронії, це реально недорого, бо були інші пропозиції за 900, тищу і навіть якась пані з купою патентів і статей просила за все ж ту годину цілих 3 тисячі українських гривень), зняв гроші і пішов... Ні, не в дупу, а на прийом...

Ну шо сказати? Цілу годину я сидів на диванчику і розповідав свою біографію. Психологиня навіщось все це записувала і задавала навідні питання. Не бачу смислу детально щось розказувати, бо розказувати по суті нічого - я цілу годину теревенив про дитинство, юність, молодість і тому подібну нудятину.

Найцікавіше відбулось в кінці. Психологиня закрила свій зошиток і сказала, що нічим мені допомогти не може. Типу, це твої проблеми, Ратцінгер, давай сам якось розрулюй. Але щоби не виникло враження, що сеанс пішов коту під хвіст, жіночка запропонувала зустрітись ще... а потім ще і ще... Бо мені треба пропрацювати емоції. У мене, бачте, проблема - у мене є якась стратегія, якої я дотримуюсь, але ця стратегія найкривається мідним тазіком, я кажу "ой, всьо", кидаю, значить, справи і впадаю в апатію, байдужість і в тому подібні модні нині стани.

Я спитав прямо: може я просто лінива срака і треба не кидати те, що ти почав? Психологиня знову щось почала говорити про емоції. Ну які емоції, які? У мене з ними нормально! Я спокійний, як слон, от абсолютно!! У мені зараз така гармонія і умиротвореність, що хоч до рани прикладай! Я нормальний, НОРМАЛЬНИЙ! Ну ... бувають, звісно, закоси, але зараз бомбить від того, що я витратив 600 грн. і мені толком нічого не сказали. Думаю, за годину можна було дійти якогось висновку, крім того, я розбовкав все своє життя, благо воно не надто насичене і в годину ідеально вписалось.

І шо я подумав... Здається мені, що нас знову налюбили. А лікарні, всі, це шахраї з давно накатаними схемами, які спрямовані на те, щоби викачати з тебе побільше бабла. У якогось гастроентеролога ця схема полягала б у виписуванні купи таблеток і призначення всіх аналізів, які підходять під ваші нарікання (і я це не з башки взяв, недавно відвідував лікаря з проблемою шлунка і пізнав цю схему на своїй шкурі), ну а всі ці мозгоправи розкручують на безкінечні сеанси, говорять туманно і загадково, маніпулюють і впарюють. Тьху...

Може психологи комусь реально-таки допомагають. Але заперечувати, що метод "бери і роби" неефективний, вважаю категорично хибним. Таким чином я сам собі ставлю діагноз - "хронічна лінивість обох полушарій сраки". Призначаю лікування: заняття на турніках, читання книги, вивчення іноземних мов раз на день по тридцять хвилин після їжі. Всьо, пішов лікуватись! Психологи мля...

Творча криза

Є моменти в житті: хочеться писати, а писати ні про що. Ніби й інфоприводів багато - ковід, ковід, а ще ... ковід, ну або на крайняк можна написати про те, який Порошенко гарний, а Зеленський бяка. Банально, тупо, але завжди заходить.
Зрештою можна відійти від політики і, як радять в таких випадках, писати про дитинство. Згадати школу, цікавий випадок з життя, описати прикольних родичів чи покритикувати неприкольних...
І от ти береш мишку. Сідаєш за клавіатуру. Клац, клац. Перше речення, друге... І все безжально стирається. Ну фігня, ну не йде.
Знову. Перше, друге, третє... Абзац. Перечитуєш. Тьху.
І рука вже автоматично натискає на "бекспейс".
Ситуація невтішна. Як у тому мемі: "я блт хуяру-хуяру, то нема, не йде". І щоби не здаватись, ти сидиш, думаєш, набираєш і ось нарешті:

Світало. Я одягнув нові шкарпетки. Кінець.

Ну це краще, ніж нічого...


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
15
попередня
наступна