Святкуємо самоврядування

Львів був другим в Україні після Володимира-Волинського (1324) містом, яке 1356 року одержало Магдебурзьке право, хоча деякі історики схиляються до думки, що ще до польського періоду в історії Львова місто користувалося Магдебурзьким правом і тут існувало німецьке самоврядування. Загальні справи міста вирішував перший війт. Його обирали князі та польські королі аж до часів Володислава Опольського (70-і роки XIV століття), поки місто не отримало привілею обрання власного уряду з місцевих мешканців. Найбільш вагомим свідченням про існування магдебурзького права у Львові в княжі часи є згадка про уряд спадкового війта Бертольда Штехера у 1252 році та особливі права райців у 1352 році, що беззаперечно виявляє не тільки елементи магдебургії, а й власне управління на магдебурзькому праві. Таким чином, Львівський привілей короля Казимира III можна вважати формальним підтвердженням реально існуючого статусу міста. Польський король Казимир III в середині XIV століття переносить центр міста на нову територію, на заболочену рівнину Полтви, де він міг вже без участі завойованих українців, залишених ним на Підзамчі, розбудовувати вірне польській короні місто. Навіть не довіряючи своїм, полякам, зведення класичного європейського міста з класичною європейською ринковою площею, він доручає німцям. Казимир III сприяє масованому напливу до краю німецьких колоністів: будівельників, ремісників, землевласників і для забезпечення їхніх прав легітимізує німецьке право в Галичині. Львів формально отримав Магдебурзьке право 17 червня 1356 року. У грамоті про надання місту Львову Магдебурзького права відзначалося: «Ми, Казимир, з Божої ласки король Польщі… доводимо до відома усіх, що за благочестивою згодою королівської величності, відвертаючи численні клопоти і труднощі нашого, знищеного жорстокими ворогами міста Львова, прагнемо, щоб це місто процвітало і збільшувало свої вигоди, доходи, користі й добробут. Для втіхи згаданого міста і збільшення кількості його вірних мешканців надаємо і встановлюємо цьому місту на вічні часи німецьке право, яке звичайно називається Магдебурзьким, усуваючи там усі руські права і всі руські звичаї, будь-ким ухвалені, які можуть якимось чином стояти на перешкоді цьому німецькому праву. Також ми звільняємо вказане місто і його мешканців від усіх юрисдикцій каштелянів, воєвод, суддів, підсудків, возних і від влади будь-кого, яким би титулом він не користувався…

Приєднатися до події

Давним-давно в наших предків то було свято Долі з молодіжними обрядодiйствами та забавами, але з поширенням християнства на нього наклалося свято Катерини, яка вважається заступницею шлюбу та наречених.

Пiд Катерину та на Андрiя гадають на коханих. Дiвчата ворожать про свою долю, вагiтнi жiнки моляться про легкi пологи, навіть парубки загадують на майбутнiх жiнок. Свято Катерини можна вважати найбільшим і найзнаменнішим серед численних жіночих свят. Сподіваючись на допомогу святої Катерини, жіноцтво просило її про щасливий шлюб, злагоду в сім’ї.

В самий же день свята дівчата ворожили і закликали долю. Вранці, до схід сонця, дівчина йшла в садок і зрізала гілочку вишні. В хаті ту гілочку ставила у пляшку з водою і чекала на свята Маланки. Якщо до Маланки вишня розів’ється і зацвіте — добрий знак, то й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту — кепська ознака.

Увечері дівчата сходилися до однієї хати і варили спільну вечерю — борщ і кашу. Приходили хлопці – починалися розваги. Після опівночі, перед тим, як заспівають перші півні, дівчата брали миску з вечерею, обгортали її новим рушником і йшли “закликати долю”. Кожна з дівчат вилазила по черзі на ворота, тримаючи в руках вечерю, і тричі гукала: “Доле, доле, йди до мене вечеряти!” 

Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалась”, якщо ж ні – то “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Журиться дівчина й проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!” Гірше, коли зірка з неба впаде — погасне доля. 

Хоч Катерини вважається більше жіночим святом, святом саме жіночої долі, але й парубки на нього зважали. Напередодні Катерини вони постили, щоб Бог послав їм добру і гарну жінку.

У четвер, 4 грудня, греко-католики та православні святкують празник Введення в храм Пресвятої Богородиці, один з 12 найбільших свят у році. У цей день святі Йоаким і Анна – батьки Пречистої Діви Марії – відвели свою доньку на службу Богові в храм Єрусалима.

Йоаким і Анна довго були бездітними. Вони дали обітницю Богові, що, коли у них з’явиться дитина, віддадуть її на виховання до храму. Коли Марії виповнилося три роки, вони привели її до первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Як розповідається в Євангелії Іакова, «Марія виховувалася, як голубиця, у Храмі Господньому, й одержувала вона їжу з рук ангелів». Згодом Богородиця під наглядом священиків дістала досить високу освіту та навчилася виконувати різноманітну ручну жіночу роботу. В Єрусалимі Пресвята Богородиця перебувала аж до заручин з Йосифом.

З народною назвою свята - Введення - у деяких місцях пов’язана легенда. У цейдень нібито Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло. «Душа видитьсвоє тіло, тому й Видіння». На підставі цієї легенди свято Введення, Введінняназивають іноді ще й Видіння. На Введення починалося катання на санях. У народіцей день здавна пов’язували з початком справжньої зими. Вважалося, якщо сніг випадедо Введення - він обов’язково розтане, а коли після Введення - то ляже зима. Існували й інші прикмети: скільки на Введення води, стільки на Юрія трави; якщо є на Введення вода, то буде в мисці молоко.

У селян були й забобони, пов’язані зі святом Введення. Вважалося, хто першим цього дня зайде до хати, той буде “полазником”, тобто тим, що приносить добро або якесь лихо. Сусіди намагалися зранку не заходити одні до одних в гості, щоб потім не було нарікань, що це вони принесли в дім нещастя. Коли на Введення до хати першим ввійде молодий, гарний, здоровий чоловік і з грошима, то це хороша прикмета – весь рік в домі будуть усі здорові і вестимуться гроші. Коли до хати зайде жінка і щось позичатиме – поганий знак.

У східних регіонах України ще донедавна зберігався звичай у ніч перед празником Введення святити воду. Це робили “дівчата-чарівниці”. Воду брали у такому місці, де в одне русло зливалися три струмки. Набравши води у глечик, запалювали два поліна, а коли вогонь добре розгорявся, тримали їх над глиняною мискою, а воду лили так, щоб вона проходила поміж двома вогнями. При цьому промовлялися певні заклинання. Дівчата вірили, що така “свячена” вода привертає парубків.

На Поділлі на Введення молодиці обсипали корів насінням коноплі й мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока. У деяких селах худобу обкурювали пахучим зіллям, щоб велася. До Введення землю можна було копати лопатою, а починаючи з Введення до самого Благовіщення - не можна, тому що земля в цей час відпочиває і набирається сили для літа.

Стрілися двоє, що долею схожі,

Берег любові в далекім тумані,

……………………………………....... А допливеш, коли спільне бажання, Берег любові та хвилі тривог……....

Слава про цю кімнату швидко поширилася всією Галичиною, і настала нарешті така пора, що ніхто вже не бажав у ній поселятися. А проте це не означає, що кімната пустувала. Привид чоловіка у халаті товкся там щоночі, а його стогони чути було у сусідніх покоях. Тому вже три кімнати перестали приносити прибуток власникові готелю. І це незважаючи на те, що готель "Жорж" був улюбленим місцем постою для українського духовенства. Та привидові чоловіка у халаті однієї кімнати виявилося замало, і він почав провідувати обидві сусідні, викликаючи нічні дрижаки у суміжних покоях. Постала реальна загроза, що скільки б кімнат не пустувало, а привидові усе буде мало і він продовжить захоплювати нові території.

Врешті при перебудові старий готель зруйнували і під підвалом відкопали скелет невідомого в зотлілому халаті і нічному ковпаку. На шиї він мав міцно затягнутий шнурок, який свідчив про те, що його задушили. Невідомого поховали і розпочали розслідування. Для початку поліція виписала з готельного журналу імена усіх чоловіків, які зупинялися в 11 кімнаті до того, як там почало страшити. Список виявився досить поважний, але поволі вдалося виявити, кому належав скелет: поміщикові з Чорткова. А задушив його зять. У новому готелі, який перейняв стару назву, дух вже не з’являвся.

Зате привид панни в "Англійському готелі" на початку ХХ ст. був не такий надокучливий, навіть, я б сказав, аж надто інтелігентний. Панна інколи могла несміливо постукати у чиюсь кімнату і попрохати скляночку молока. Якщо його не було, панна з тихим жалібним плачем відходила і щезала у глибині коридору, шурхочучи довгою сукнею. А якщо у когось таки молоко знаходилося, вона невимовно тішилася. Розгадку цього духа було знайдено під час Першої світової війни, коли знову ж таки у підвалі натрапили на тлінні останки молодої жінки і немовляти. Обоє були отруєні.

            Привид поштаря з великою торбою, набитою листами, ходив маленькими вуличками Личакова, де лише приватні будиночки, і кидав до скриньок листи. Однак коли господарі виходили, щоб забрати пошту, то виявляли скриньку порожньою.

На Личаківському цвинтарі є один непримітний прохід між гробівцями, потрапивши у який, водночас потрапляєш у пастку і стаєш жертвою блуду. Це означає, що доведеться довго і нудно блукати поміж гробівцями, заки виберешся на якусь нормальну доріжку, яка виведе тебе з цвинтаря. І хоча мене попереджали про можливість такої пастки, я в неї нехотячи потрапив. Мені довелося тоді проблукати зо дві години, відчуваючи, що перебуваю в якомусь іншому світі, в іншій атмосфері і чую дивні звуки, в тому числі й шелест  схожий на шепіт.

Те, що ми приймаємо за доброчесність, нерідко виявляється поєднанням корисливих бажань і вчинків, майстерно підібраних долею або нашою власною хитрістю;

так, наприклад, часом жінки бувають цнотливі, а чоловіки - доблесні зовсім не тому, що їм дійсно властиві цнотливість і доблесть.

Усі люди різні. І хоронять себе по-різному.

Можна віддати Вам всю любов на світі, але якщо Ви вирішили залишатися нещасним, то таким і залишитесь. Назавжди.

Ніхто нас не змушує, але ми продовжуємо поводитися безглуздо — і голосно кличемо на допомогу.

Але можна просто припинити цю гру; гра ваша власна — спочатку робити себе нещасним, потім просити співчуття й любові.

ти – масон?                               і я – масон! оба ми масони – не якісь собі профани                                         і не мудодзвони!

шо там ющенки-качинські-                                       меркелі-обами! ти – маґістр!                        і я – маґістр!                                     великі оба ми!

в нас всевидящеє око!                                                    кельня в нас і циркуль! шо ше треба на будові                                        світового цирку!