Збагнеш колись... А мо і не збагнеш....

Де розум з досвідом сплелись,

Душі там нічого робити…

Як прийде час – збагнеш колись,
Змарновані згадаєш літа.

Бо ж розум каже: це твій шанс –

Щоб жити далі – тільки спокій!

Над ним потішиться душа,
Зірок сягаючи високих.

На відчайдушний здатна крок,

І бозна-де у неї сили:

Найнедосяжнішу з зірок

До ніг обраниці прихилить.

Навіє мрії. І зведе

У них палаци повітряні...

Повір: безсилий розум, де

Душа заскочена коханням.

Ним все освячене в житті.

Хто не збагнув – повір на слово:

Немає вищих почуттів

За почуття святе любові.

Якщо в тобі його нема,

Який не був би ти розумник,

Вважай: життя прожив дарма,

Бо правив балом розрахунок.

Взірець для мене – відчайдух,

Що в розуму й душі двобої

Зумів загартувати дух,

Незламний дух, котрий з любові.

Котрий дає нам пізнання

Життя. І спонука на вчинки,

Що їх і смерть не зупиня:

В ім’я Вітчизни, роду й жінки.

Хай розум з досвідом сплелись –

Душа із ними у двобої.
Як не збагнув – збагнеш колись,

Як серце сповниться любові.

zmi_j

Збагнеш колись... А мо і не збагнеш....

Останні статті

Коментарі