Це Ukraine Україна.

От скажіть чесно, хто читав твори Бандери?

Парадокс полягає в тому, що і політичні опоненти і навіть палкі прихильники в більшості своїй не читали його головних праць.

А там - холодна пророча аналітика, яка пояснює події сьогодення з точністю до деталей.

Я хочу вам зараз показати три цитати, 1951 ріку написані. Там Бандера формулює тези, які дехто не розуміє навіть зараз, через три чверті століття. Уважно прочитайте.

1. «Перемога над Росією є можлива тоді, коли всі поневолені народи валитимуть тюрму єдиним, об'єднаним фронтом».

2. «Розправляючись із ворогом у себе в хаті, треба тямити, що він остаточно лише тоді буде переможений, коли скапітулює на своїй землі».

3. «Кожна московська держава, як царська, так демократична й большевицька, завжди послуговувалась підступом і віроломністю супроти України й інших народів і кожну форму союзу перетворювала в найжахливіше поневолення. Отже, ворогом був не тільки даний режим - царський, чи большевицький, не тільки державна й суспільна система, а сама московська нація, навіжена бісами імперіялізму, жадобою бути все більшою, могутнішою, багатішою, але не власним ростом, а коштом поневолення інших народів, їх пограбуванням і всмоктуванням у себе. Мета наших визвольних змагань - повне незалежнення від Москви через побудову Суверенної Соборної Української Держави».

Уважно перечитайте!

Оскільки я філолог, то люблю розбирати цитати.

Отож.... якщо прибрати емоційне тло, перед нами постає чиста геополітична архітектура, яку Захід починає усвідомлювати лише тепер.

Перше.

Бандера чітко вказує на історичну тяглість. Форма правління в москві - будь то абсолютна монархія, радянський тоталітаризм чи так звана ліберальна демократія - це не змінює її суті. Імперська матриця залишається незмінною, оскільки вона заснована на експансії та поглинанні сусідів.

Друге.

Задовго до сучасних дискусій про деколонізацію, лідер ОУН наголошував: руйнація імперської системи неможлива зусиллями лише однієї нації. Потрібен спільний рух усіх поневолених етносів та суб'єктів, що знаходяться всередині цієї штучної геополітичної конструкції.

От правильно ж мислив?! Але мало хто чув.

І третє. Перенесення фокуса деокупації виключно на власні кордони є тактичною помилкою. Доки джерело агресії не вИзнає своєї повної капітуляції на власній території, тобто там, та не пройде шлях демілітаризації та деімперіалізації, будь-яке перемир'я буде лише оперативною паузою перед наступною війною.

Тепер питання.

Чому Бандеру не чули тоді і чому маємо почути зараз?

На мою думку, усередині ХХ століття світ прагнув стабільності, воліючи не помічати трагедію народів, зачинених, скажімо, у залізній завісі, як і зараз. Нічого нового.

Українську політичну думку таврували як радикальну, бо вона руйнувала комфортний для Заходу баланс сил. І сьогодні ціна цієї глухоти - велика війна в Європі.

Так, ми - Європа.

Як би комусь не хотілося це визнавати чи не визнавати.

І головний урок цих текстів полягає в тому, що компроміс із тоталітарною системою неможливий.

Історична правда - це не питання симпатії до конкретних діячів минулого. Це питання тверезого аналізу реальности.

Тому читаймо праці Бандери, розплющуємо очі на правду.

Людмила Коткова

Anne

Це Ukraine Україна.

Останні статті

Коментарі