Продовжуючи попередню тему...

Можливо, комусь стане при нагоді...

“РЯТІВНИК” - ЦЕ НЕ ДОБРОТА. ІНОДІ ЦЕ СПОСІБ ВТРАТИТИ СЕБЕ...

Свого часу написав допис про “рятівника”… І, чесно кажучи, я був шокований.

Понад мільйон переглядів. Тисячі коментарів. Сотні повідомлень. І майже в кожному - одне й те саме: “Це ж про мене…” Виявляється, нас таких дуже багато...

Тих, хто:

- біжить допомагати навіть тоді, коли не просять;

- намагається “врятувати” всіх;

- витягує людей із болю, хаосу, проблем;

- пояснює, переконує, підтримує;

- і в результаті… сам залишається виснаженим...

І знаєте, що я зрозумів із роками? Рятівник дуже рідко рятує інших. Частіше він просто повільно тоне разом із ними.

Особливо важко це прийняти добрим людям. Бо всередині живе установка: “Як я можу пройти повз?”, “А раптом без мене людина не впорається?”, “Я ж хочу як краще…”

І тут ховається пастка... Ми починаємо брати на себе те, що нам не належить. Чужі емоції. Чужі проблеми. Чужі рішення. Чужі драми.

А потім дивуємось:

- чому немає сил?

- чому зникає радість?

- чому життя перетворюється на постійне “гасіння пожеж”?

І ось найважливіше, що я зрозумів. Не всіх людей треба рятувати. І не всіх можна врятувати. Є люди, які справді хочуть змін. А є ті, кому комфортно в ролі жертви.

Вони роками:

- скаржаться;

- страждають;

- шукають винних;

- ходять по колу...

І їм потрібна не допомога. Їм потрібен глядач їхньої драми... Жорстко? Можливо. Але дуже чесно.

І ще одна болюча правда. Далеко не кожна людина хоче, щоб її “рятували”. Іноді люди хочуть:

- бути правими;

- бути нещасними;

- жалітись;

- звинувачувати;

- нічого не змінювати...

І тут для рятівника починається пекло

Бо він щиро не розуміє: “Ну як? Я ж допомагаю…”

А відповідь проста. Не можна витягнути людину туди, куди вона сама не хоче йти.

І знаєте, яка думка мене колись буквально звільнила?

“ЦЕ НЕ МОЯ ЗОНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ!!!”

Боже… як же важко було це прийняти.. Бо раніше мені здавалось, що я маю:

- пояснити;

- переконати;

- достукатись;

- врятувати;

- не дати людині впасти...

А потім життя дуже красиво показало:

ІНОДІ, НАЙКРАЩЕ, ЩО ТИ МОЖЕШ ЗРОБИТИ ДЛЯ ЛЮДИНИ - ДАЙТИ ЇЙ ПРОЙТИ СВІЙ УРОК САМОСТІЙНО!

І це не байдужість. Оце важливо. Бо багато хто зараз подумає: “То що тепер, нікого не підтримувати?” - Підтримувати! Але не жити чужим життям замість людини.

Є величезна різниця між: ДОПОМОГТИ і ТЯГНУТИ НА СОБІ!

І ще одне важливе усвідомлення.

Людина, яка справді хоче змінити своє життя - ШУКАЄ МОЖЛИВОСТІ!

А людина, яка не хоче - ШУКАЄ, КОГО ЗРОБИТИ ВИННИМ!

Тому зараз у мене з’явилось дуже просте правило... Я готовий:

- підтримати;

- підказати;

- поділитись досвідом;

- бути поруч..

Але я більше не біжу “рятувати”. Бо маяк не стрибає в море за кожним кораблем... Його задача - СВІТИТИ!

І, чесно кажучи… саме після цього в житті стало:

- більше енергії;

- більше миру;

- більше легкості;

- і того самого стану “ПРЬОТ”

Обіймаю всіх добрих “рятівників”... іноді найбільша любов до себе - це перестати рятувати тих, хто вперто пливе на дно… і нарешті доплисти(чи допливти

) до свого берега.

Мережа.

Anne

Продовжуючи попередню тему...

Останні статті

Коментарі