Я жду Весну. Чекаю Дива...

Ще буде зимно. Сніжно буде ще...
Не здасться лютий у полон без бою.
А сонце грає в хованки з дощем,
Цілує руки, що тримають зброю.

Ніжніше вже торкається. М'яке,
Як оксамит весняних жовтих квітів.
Щось відбулось у просторі таке...
Щось ледь відчутне трапилось у світі.

Ще ріжуть ніч сирени. Не до сну.
Безсоння ще сміється наді мною.
А я стою і слухаю весну...
Моя зима вже дихає весною...

Я відчуваю пахощі мімоз...
Поети, мов птахи, ковтають вітер...
Вже й сни позасинали, а мороз
Малює на вікні п'ять білих літер...

Розлючена, розгублена війна
"Шахедний" в небі залишає розчерк.
На склі великі літери: ВЕСНА.
Дві схожі рими...
Різний сенс...
І почерк...

Олена Черненко