Прості істини
- 11.10.25, 08:08
Твоя особиста внутрішня свобода починається тоді, коли ти вмієш сказати: "Стоп".
Якщо хтось чи щось не чіпляє, засмучує, не влаштовує,
суперечить твоїм принципам, поглядам, мріям і не є цінним, –
значить, стоп.
Ти і тільки ти обираєш своє оточення та свої інтереси.
Ти вирішуєш, кого можна впустити у своє життя, а кого з нього викреслити.
На що витратити свій час та емоції, а на що не звернути увагу.
І так у всьому. Без сором'язливості та почуття провини.
Пам'ятай, хто єдиний капітан твого життя – Ти.
Все розумієш … пройшовши деякий період життя.
Джерело - мережа
_____________________________________________________________________________________________________________________
Вона почала прокидатися о 6:00, щоб бігати.
Вона пішла на терапію.
Він сказав: «мені й так нормально».
Вона записалась на курси, почала інвестувати, вийшла за межі «маленьких» розмов.
А він залишився в мемах і новинах.
І одного разу, за вечерею, вона зрозуміла: вони більше не рухаються в одному напрямку.
Він не поганий. Просто залишився там, де їй уже тісно.
Ріст одного завжди підсвічує зупинку іншого.
Коли хтось розвивається, а інший застряє у «як раніше», виникає обрив.
Вона слухає лекції — він дивиться TikTok.
Вона планує подорож у нову країну — він жаліється на ціни у супермаркеті.
І це не про елітність. Це про вектор.
Там, де не збігаються погляди на розвиток — скоро не збігаються і погляди одне на одного.
Справжній розрив завжди приходить тихо.
Ти ділишся — а тебе слухають крізь «ага».
Ти надихаєшся — а він позіхає.
Він сміється з відео, а ти в цей час читаєш про майбутнє.
І нема драми. Але тіло мовчки вимикається.
Ти перестаєш тягнутись.
Не тому, що не любиш.
А тому, що поруч нема опори. Є лише повтор.
Поруч — не той, з ким хочеться йти. А той, з ким «треба» залишатися.
Ти мовчиш — не тому, що все влаштовує.
А тому, що безсенсовно.
Бо він усе одно скаже: «Ну ти знову все ускладнюєш».
І в тобі щось гасне.
Ти перестаєш захоплюватися.
А коли перестаєш захоплюватися — перестаєш хотіти.
Коли перестаєш хотіти — починається внутрішня зрада.
Спершу собі. Потім — стосункам.
І ти продовжуєш бути поруч, уже знаючи: ти пішла першою. Просто не ногами.
Найчесніше, що можна сказати:
«Ти не зобов’язаний змінюватися. Але і я не зобов’язана залишатися».
Стосунки — це не «завжди». Це «доти, поки ми йдемо в одному напрямку».
Ти можеш стояти. Але тоді втрачаєш право бути поруч.
Бо любов — це не лише про почуття. Це про рух.
А любов без руху перетворюється на рутину, де немає тебе справжньої.
І ось тут найглибша біль мого клієнта:вона не зраджує, коли обирає себе.
Вона зраджує, коли залишається там, де вже закінчилася вона.
З мережі, але погоджуюсь з кожним словам.
Дякую тому, хто написав.
