[ Читати далі ]

Інфоциганство: Як розпізнати і захистити себе

Друзі, сьогодні поговоримо про явище, яке стає дедалі поширенішим у нашому цифровому світі – інфоциганство. Що це таке і як не потрапити на гачок шахраїв?

Хто такі інфоцигани?
Інфоцигани – це люди, які продають інформаційні продукти (курси, тренінги, вебінари) з обіцянками швидкого успіху та великих заробітків. Найчастіше вони не мають реальної експертизи та використовують психологічні маніпуляції для залучення клієнтів.

Ознаки інфоциганства:
* Гучні обіцянки: "Зароби мільйон за місяць", "Секретний метод успіху", "Стань експертом за тиждень".
* Дуже дорогі курси. Висока вартість, яка не відповідає якості контенту.
* Відсутність конкретики. Нечіткі описання того, чому ви навчитесь і як це допоможе.
* Маніпуляція почуттями. Тиск на емоції, створення відчуття терміновості чи страху втратити шанс.

Як захистити себе:

1. Досліджуйте! Перевіряйте інформацію про автора курсу, його досвід і відгуки.
2. Порівнюйте! Дивіться на інші подібні продукти на ринку і порівнюйте їх вартість та зміст.
3. Ставте питання! Не соромтеся запитувати про конкретні деталі програми, результати інших учасників.
4. Прислухайтесь до інтуїції! Якщо щось здається занадто гарним, щоб бути правдою, можливо, так і є.

Будьте обачними і цінуйте свій час та гроші! Інвестуйте в знання мудро і не дайте себе обдурити.
(с)
З Фейсбуку.

Шо то за чувак, уявлення не маю, але він мене надихнув щось написати з чогось почати...
В мене немає нічого цікавого, що могла б розповісти. Всі щось про себе розповідають інколи у замітці. Ті, хто можуть і готові про себе щось написати...
Я люблю зависати у своїх думках і своєму внутрішньому світі. Сидіти на балконі дивитись на небо, слухати як співають пташки. Це для мене цікавіше ніж сидіти з кимось на лавочці і триндіти.
Зараз дуже інтеграційне життя у багатьох. У гаджетах цікавіше. Там можна отримати швидкий у невеличкій кількості дофамін. Про гаджети писати? То я можу, але вони і так багато часу життя забирають на себе. Хоча завдяки їм багато в чому стало зручніше у житті, деякому вони ускладнили життя.
Я можу оплатити проїзд у трамваї і тролейбусі. Якби всі пасажири були такі як я, то кондуктори залишилися би без роботи. Якісь вони у більшості своїй нервові ті кондуктора. Нервова в них праця схоже. А телефон на мене не набуркає.
Мій мозок може надумати багато справ, я помітила, що і у інших так, особливо, коли стосується справ інших. Вважається, що людина як заведена дзига повинна все встигати, причому паралельно декілька справ, а якщо не встигає, то все... Ти відстала дегенератка, ледарка або просто тупа... Шось я скатилась з позитиву. Мене ніхто дегенераткою не вважає, принаймні, не каже мені то в очі))) З повагою відношусь до життя інших і намагаюсь не близько до серця приймати поради, бо повну версію подій як в мене у житті, знаю тільки я. Буває прислуховуюсь. Бо намагаюсь оточувати себе адекватними людьми, думку яких цікаво слухати або які не ускладнюють моє життя ще більше.
Одна з причин, чому більшість людей такі байдужі, бо в них самих купа проблем і вони не можуть вивести ще чиїсь. Не вистачає ресурсу, ні морального, ні матеріального.
Пригадала одну свою знайому, яка мені жалілася на свого чоловіка... Коли я не знаю як вчинити, то я не знаю. А мене за це сприймають байдужою. Ну нехай. Ця улюблена звичка людей - маніпулювати чиєюсь провиною і, якщо це не принесло користь, вважати людину бездушною.
Коли тут на сайті хтось щось пише або коментує, він перш за все розповідає про себе і яким чином він сприймає цей світ.
Я багато чого у своєму житті не сприймаю і багато чого сприймаю... У кожного свої вподобайки. Що я можу розповісти про себе? Так наче і нічого. А, з іншого боку, нічого теж може багато що повідати про людину.
Колись тут був користувач Ганнадій М і він помер. Я дуже сильно переймалася через це, з іншого боку розуміла, що це не нормально, але звернулася тоді до одного знайомого психіатра і вона порадила мені заспокійливі пігулки. З того часу багато чого сталося і часу пройшло. То були часи ковіду, зараз в країні війна. З тих пір ми не зустрічалися. Тут ось випадково зустрілись у магазині і лікарка-подруга питала мене як справи з такою участю в очах, наче я знову перенеслася у той минулий час, коли плакала через Гену. Це виглядає так, ніби ми заморожуємось, законсервовуємось у думці про людей з якими припинили спілкування. А коли відбувається зустріч через декілька років поспіль, наче повертаєшся у минуле і через розмову заповнюєш ті пробіли, які утворились у життєвих подіях через час. Хоча за п'ять хвилин більшість пробілів не заповниш. Багато знайомих у житті, які нічогісінько не знають про мене, а я про них. Таке дивне відчуття було говорити з подругою-психіатром і ділитися з нею, що в мене все добре.
Відносно добрре, якби не війна. Зараз українцям для щастя більшого і не треба. Щоб припинили український нарід знищувати.

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]