Опять накатило это дурацкое состояние, когда так не хочется делать что-то важное, что я отвлекаюсь на все, что подвернется под руку. Телефон? О, да, интересно, как там поживают малознакомые и незнакомые люди, надо посмотреть. Вышла новая серия аниме? Надо срочно посмотреть, иначе (о, боже!) она никуда не денется. Составить плейлист для важного занятия? Конечно, ведь без этого настроя совсем не будет. Эта песня не подходит, эта не нравится, эта под другое настроение.
И так проходит день. А вечером ведь можно и отдохнуть, верно?) О, я давно не посещала свой онлайн-дневник! Надо что-то написать...
Була вчора на дні народження своєї подружки. Виповнилось 30 рочків. Ресторан, програма. Я дізналась про неї багато нового. Були її друзі. Погуляли добре. В холодильнику ще було безалкогольне пиво, тому посиділа ще до пів другої ночі, коли приїхала додому.
Поспала від сили пару годин і все. Прокинулась і не змогла далі заснуть. Спати хочу піпец як, але вирішила вже встати і піти в душ там, поїсти. І написати.
Ми вчились разом. Шанси в нас були однакові. Тільки вона вйобувала як проклята, а я вирішила, шо мені і так все впаде з неба. Навіщо старатись, навіщо надриватись. Адже я з Києва, все і так влаштується. А ще я слухалась маму. І вірила, що я особлива і мені все буде, навіть без зусиль. І чогось я відносилась до подружки так снісходітельно, типу "дорогенька, важко тобі напевно, бідненька". І бляха, так соромно за це.
А тепер її черга так ставитись до мене. Тільки вона краща за мене і їй це не потрібно. Вона запросила мене, хоча я відмахувалась від неї постійно. Напевно, ми подружки тільки тому, шо в коледжі нас було всього двоє в групі. І просто не було більше з ким дружить. Вона молодець. Я захоплююсь нею. Вона здійснила і купила майже все, що хотіла. А я сижу в своїй київській квартирі і чекаю, коли ж воно, бляха, впаде.
Самое главное для меня сейчас, наверно, это почувствовать, наконец-то, себя комфортно в своем теле, в своем доме.
На тело я долгое время забивала, дойдя до 100 кг массы, но хотя бы начала им заниматься. А то даже в зеркало лишний раз перестала смотреться. Домом начала заниматься немного раньше. Даже привела в более-менее приличный вид. Нюансов, конечно, еще полно осталось, но все же.
Следом идет поиск работы, так как без денюжек я не буду чувствовать себя комфортно. Хочу спокойную, не напряжную работу, что бы мозги не пилили и платили приемлемо. И рядом с домом желательно. Пока хожу на собеседования, но толку никакого. Еще прохожу конкурс на интересную работу, но тут как повезет. Итого, дома я уже сижу 2 месяца.
Ну и напоследок пускай будет домашнее животное, которого у меня пока нет. При завершении ранее упомянутых нюансов буду думать в этом направлении. Очень хочу двух котов: сфинкса и ориентала. Первых люблю за бархатную кожу, вторых - за глупые морды. И, конечно, же большие ушииии
Купила сьогодні вумні ваги, які вираховують індекс маси тіла і інші різні показники. Все дуже погано При моєму зрості 175 см така вага - то занадто. І судячи з моїх же записів, основні кг я набрала за останні 7-8 місяців.
Наразі стан такий: вага: 99,8 кг, ІМТ: 32,5 (дуже високий), жир: 42,4% (високий), вода: 41,1% (недостатньо), білок: 13,1% (недостатньо). Зате м'язи аж 54,18 кг від загальної маси.
Сьогодні мій другий день, як я ходжу в зал. Поки що обмежуюсь біговою доріжкою і орбітреком, але планую збільшувати навантаження. Сподіваюсь, мені вистачить сил ходити далі.
В роздягальні потрапила в дуже ніякову ситуацію: переді мною йшла людина з короткою стрижкою, в джинсах і куртці. Я подумала, що то хлопець заблукав і доволі голосно сказала, що це жіноча роздягальня. А він повернувся до мене лицем і сказав "я в курсі". І тут я зрозуміла, що це дівчина)) Так соромно мені ще ніколи не було)) Я вибачилась і побігла до своєї шафки. В залі намагалась не пересіктись з нею навіть поглядом
Буде мені наука не лізти куди не просять.
Піду завтра на ще одну співбесіду. Поки чекаю результати перевірки моєї персони з іншої контори, вирішила ще походити. А то вдруг не візьмуть туди, бо там, як виявилося, ще 5-6 кандидатів на розгляді. Хоча мова йшла вже про оформлення. Але то таке, переживу, якшо шо.
Яка людина вплинула на мене в минулому (в негативному чи позитивному сенсі)?
Мабуть, це найочевидніша відповідь: мама. Вона була моїм компасом, моїм локомотивом. Вона вчила мене, виховувала і всіляко оберігала та контролювала. Швидше за все, це єдина людина, яка вплинула на мене найбільше. На моє становлення як людини, формування моральних принципів, обрання життєвого шляху. Інші просто не були допущені.
Коли її не стало – це був колосальний удар. Я не знала, що робити. Як жити це життя далі. Стало ні з ким радитися, нема кому було підказати мені, як бути в тій чи іншій ситуації.
Вона намагалася навчити мене, як бути "дурненькою", будучи розумною. Але так само вкладала чесність, порядність і людяність. Тому з цим завданням я не впоралась. Я не вмію змовчати, коли потрібно, постійно тащу за чесність, справедливість.
Вона старалась навчить мене жіночності в підлітковому віці, але стригла під хлопця і дозволяла лазити по деревах, коли я була малою. На підборах я так і не навчилась ходити, фарбуватись також, плаття і юбки настільки рідкість, що на пальцях однієї руки можна порахувать їх наявність в гардеробі. Я ніколи не почувалась в них безпечно. Бо з ранніх літ наслухалась, шо "мужікам нужєн только сєкс", шо по вулиці бродять злі дядьки, які можуть мене вкрасти (це вже від баби наслухалась) і бог зна шо (у всіх подробицях) зі мною зробить. І бабка ще любила все це підкріпить "реальними" історіями.
Напевно, мене можна порівняти з пластиліном, що довго пролежав у воді: наче мнеться, але якось не так.
Ох, скільки разів ми сварились через надмірний контроль. Вона постійно дзвонила з питанням де я і шо я. І я запевнила себе, що то вона просто переживає за мене. Спочатку я навіть не опиралась. Коли стало трохи за 20, я почала зустрічатись з другим хлопцем, ми періодично з мамою гризлись з цього приводу. Він їй дуже не подобався і вона всіляко намагалась переманити увагу на себе. Маніпуляції і все таке. Тут мені не дали шансу самій вирішувати. В кінці кінців, ми з ним розійшлись. Якось про нього також напишу епос, буде корисно.
У 2019 році мені було 26 років. І останні пів року перед її смертю ми дуже сварились. Я розуміла, що їй самотньо і тому вона потребує мого спілкування. Але я вважала тоді, що досить. Що я маю жити своє життя сама. Хоча б спробувати. І для цього мені потрібен був простір. І я його отримала, але якою ціною.
Так, у мами було багато недоліків, але вона була, є і буде людиною, яку я буду любити до кінця своїх днів. Шкода тільки, що не скажу цього вже особисто.
Какую короткую записку/послание я-десять-лет-назад написала бы себе сегодняшней?
Весьма занимательный вопрос. Тут надо напрячься и вспомнить, какой я была десять лет назад. Закомплексованной, тихой, несамостоятельной, очень зависела от мнения окружающих и ждала, что все само собой придет. Примерно так. Так что, скорее всего, я-десять-лет-назад написала себе нынешней что-то вроде такого:
"Здравствуй, будущая я!
Знаю, со мной не легко. Я лентяйка и не шибко умная. Но надеюсь, что через десять лет у нас все наладится и будет машина, квартира и дача на Канарах! Желаю успехов и новых свершений :)"
Не певна, що саме мається на увазі: люди, події чи речі в прямому значенні слова. Тому змішаю все воєдино.
Перше, що прийшло на думку, це старий мультфільм "Дарю тебе звезду". Де мужчінчік у всі часи і епохи обіцяв своїй дружині дістати зірку і провести на край Всесвіту.
"Любимая, я тебя поведу к самому краю Вселенной...Я подарю тебе эту Звезду! Светом нетленным будет она озарять нам путь в бесконечность...."
Тоді, в дитинстві, для мене це був смішний мультик, але він так міцно засів у мене в голові, що здихатись його не можу досі. Він в більшій мірі сформував мій погляд на сімейне життя. Що це одні пусті обіцянки і брудні каструлі. Плюс це підкріплювалось, як мені зараз здається, не зовсім коректними маминими поясненнями. Я б сказала, що вона надто чесно і відверто розповідала про взаємовідносини між чоловіком і жінкою. І, напевно, надто рано. Безперечно, мама хотіла мене підготувати до дорослого життя, щоб я сама не набивала собі гуль, а користувалась чужим досвідом.
А ще вона мені розповіла, що народжувати - то дуже боляче, тому з моменту мого першого сексу і до нині я панічно боюсь завагітніти.
Мультик, якщо комусь цікаво:
Друге, напевно, це людина. Про нього я вже розповідала раніше. Тому коротко: моя перша любов у всіх відношеннях. Він дуже посприяв у тому, ким я стала зараз. І, на жаль, дякувати йому нема за що, на даний момент.
З третім виникають складнощі. Я не можу пригадати нічого особливого, що вплинуло б на мене так само сильно, як попередні два пункти. Не хочеться знову вертатись до теми батьків, бо їх вплив - то "само собой разумєєщєєся". Тому третім пунктом стане життя на 30 квадратних метрах втрьох. Я з дитинства чітко собі пообіцяла, що, поки у мене не буде достатньо можливостей і кімнат у квартирі, я не приведу в цей світ нове життя.
Пам'ятаю, як доводилось вчити вірші для уроку у ванній, бо кухня і кімната були зайняті. Коли у когось був поганий настрій, неможливо було не попастися один одному на очі. Звідти і сварки періодичні.
Зараз я в тій самій квартирі, але вже одна. І так до біса хочется знову бути втрьох...
Якось слабенько вийшло. Треба час на розкачку і наступного разу продумаю відповідь більш змістовно.
Всегда, начиная что-то новое, я использую слова без конкретики: "попробую", "возможно", "посмотрим" и другие. Начиная эту заметку, первой фразой было "попробую начать". Будто избегая ответственности за результат. Давая себе заранее поблажку, что можно не сильно стараться, раз все равно не получится. И соответственно делаю все спустя рукава. Это жуть как бесит иногда.
И так было всегда. Я никогда не старалась сделать что-то так, будто от этого зависит моя жизнь. Никогда не старалась на отличный результат, всегда устраивал хороший. Но каким-то чудом получила два красных диплома с отличием в коледже и университете (бакалавр). Третий диплом специалиста я не вытянула. Как я тогда говорила "устала учиться". Отчасти это было правдой. Отчасти - моей ленью. Да и сейчас я бегу куда глаза глядят, когда мне предлагают "сходить на какие-нибудь курсы"...
Это я к чему все... Хотела начать квест "100 вопросов за 100 дней для познания себя", но времечко упущено. Завтра нужно рано встать и я уже выпила таблетку для сна.
При моєму зрості 175 см така вага - то занадто. І судячи з моїх же записів, основні кг я набрала за останні 7-8 місяців. 
