Странно, но ответ однозначно не "вижить". 

Самое главное для меня сейчас, наверно, это почувствовать, наконец-то, себя комфортно в своем теле, в своем доме. 

На тело я долгое время забивала, дойдя до 100 кг массы, но хотя бы начала им заниматься. А то даже в зеркало лишний раз перестала смотреться. Домом начала заниматься немного раньше. Даже привела в более-менее приличный вид. Нюансов, конечно, еще полно осталось, но все же. 

Следом идет поиск работы, так как без денюжек я не буду чувствовать себя комфортно. Хочу спокойную, не напряжную работу, что бы мозги не пилили и платили приемлемо. И рядом с домом желательно. Пока хожу на собеседования, но толку никакого. Еще прохожу конкурс на интересную работу, но тут как повезет. Итого, дома я уже сижу 2 месяца. 

Ну и напоследок пускай будет домашнее животное, которого у меня пока нет. При завершении ранее упомянутых нюансов буду думать в этом направлении. Очень хочу двух котов: сфинкса и ориентала. Первых люблю за бархатную кожу, вторых - за глупые морды. И, конечно, же большие ушииии 

Вона старалась навчить мене жіночності в підлітковому віці, але стригла під хлопця і дозволяла лазити по деревах, коли я була малою. На підборах я так і не навчилась ходити, фарбуватись також, плаття і юбки настільки рідкість, що на пальцях однієї руки можна порахувать їх наявність в гардеробі. Я ніколи не почувалась в них безпечно. Бо з ранніх літ наслухалась, шо "мужікам нужєн только сєкс", шо по вулиці бродять злі дядьки, які можуть мене вкрасти (це вже від баби наслухалась) і бог зна шо (у всіх подробицях) зі мною зробить. І бабка ще любила все це підкріпить "реальними" історіями. 

Напевно, мене можна порівняти з пластиліном, що довго пролежав у воді: наче мнеться, але якось не так. 

Ох, скільки разів ми сварились через надмірний контроль. Вона постійно дзвонила з питанням де я і шо я. І я запевнила себе, що то вона просто переживає за мене. Спочатку я навіть не опиралась. Коли стало трохи за 20, я почала зустрічатись з другим хлопцем, ми періодично з мамою гризлись з цього приводу. Він їй дуже не подобався і вона всіляко намагалась переманити увагу на себе. Маніпуляції і все таке. Тут мені не дали шансу самій вирішувати. В кінці кінців, ми з ним розійшлись. Якось про нього також напишу епос, буде корисно. 

У 2019 році мені було 26 років. І останні пів року перед її смертю ми дуже сварились. Я розуміла, що їй самотньо і тому вона потребує мого спілкування. Але я вважала тоді, що досить. Що я маю жити своє життя сама. Хоча б спробувати. І для цього мені потрібен був простір. І я його отримала, але якою ціною. 

Так, у мами було багато недоліків, але вона була, є і буде людиною, яку я буду любити до кінця своїх днів. Шкода тільки, що не скажу цього вже особисто.

Весьма занимательный вопрос. Тут надо напрячься и вспомнить, какой я была десять лет назад. Закомплексованной, тихой, несамостоятельной, очень зависела от мнения окружающих и ждала, что все само собой придет. Примерно так. Так что, скорее всего, я-десять-лет-назад написала себе нынешней что-то вроде такого:

Знаю, со мной не легко. Я лентяйка и не шибко умная. Но надеюсь, что через десять лет у нас все наладится и будет машина, квартира и дача на Канарах! Желаю успехов и новых свершений :)" 

А к черту все это. Херня на постном масле... 

Не певна, що саме мається на увазі: люди, події чи речі в прямому значенні слова. Тому змішаю все воєдино. 

Перше, що прийшло на думку, це старий мультфільм "Дарю тебе звезду". Де мужчінчік у всі часи і епохи обіцяв своїй дружині дістати зірку і провести на край Всесвіту. 

 "Любимая, я тебя поведу к самому краю Вселенной...Я подарю тебе эту Звезду! Светом нетленным будет она озарять нам путь в бесконечность...."

Тоді, в дитинстві, для мене це був смішний мультик, але він так міцно засів у мене в голові, що здихатись його не можу досі. Він в більшій мірі сформував мій погляд на сімейне життя. Що це одні пусті обіцянки і брудні каструлі. Плюс це підкріплювалось, як мені зараз здається, не зовсім коректними маминими поясненнями. Я б сказала, що вона надто чесно і відверто розповідала про взаємовідносини між чоловіком і жінкою. І, напевно, надто рано. Безперечно, мама хотіла мене підготувати до дорослого життя, щоб я сама не набивала собі гуль, а користувалась чужим досвідом. 

А ще вона мені розповіла, що народжувати - то дуже боляче, тому з моменту мого першого сексу і до нині я панічно боюсь завагітніти. 

Мультик, якщо комусь цікаво:

Друге, напевно, це людина. Про нього я вже розповідала раніше. Тому коротко: моя перша любов у всіх відношеннях. Він дуже посприяв у тому, ким я стала зараз. І, на жаль, дякувати йому нема за що, на даний момент. 

З третім виникають складнощі. Я не можу пригадати нічого особливого, що вплинуло б на мене так само сильно, як попередні два пункти. Не хочеться знову вертатись до теми батьків, бо їх вплив - то "само собой разумєєщєєся". Тому третім пунктом стане життя на 30 квадратних метрах втрьох. Я з дитинства чітко собі пообіцяла, що, поки у мене не буде достатньо можливостей і кімнат у квартирі, я не приведу в цей світ нове життя.

Пам'ятаю, як доводилось вчити вірші для уроку у ванній, бо кухня і кімната були зайняті. Коли у когось був поганий настрій, неможливо було не попастися один одному на очі. Звідти і сварки періодичні. 

Зараз я в тій самій квартирі, але вже одна. І так до біса хочется знову бути втрьох...

Якось слабенько вийшло. Треба час на розкачку і наступного разу продумаю відповідь більш змістовно.