"Провокація" від зеленського.

Роман Федюк

Не знаючи, що робити із загостренням на фронті – чи то апелювати до гарантів Мінських домовленостей, чи то виходити із нормандського формату – Зеленський вирішив вдавати, що ніхто й нічого не порушив. Просто "бувають провокації". Цим він вибив грунт з-під ніг українських дипломатів і не скористався можливістю для тиску на Кремль

Сьогоднішня заява президента Володимира Зеленського про те, що вранішній напад бойовиків на Донбасі був просто "провокацією", а Україна впевнено наближається до припинення війни, вже зібрав чимало коментарів.

Більшість з яких стосується як моральних оцінок подібної заяви, так і її співвіднесення з реальністю.

Радикальні політичні противники чинної влади встигли констатувати, що президент таки веде країну до катастрофи. Фронтовики та волонтери додали чимало прикрих слів до пасажу про "нашу потужну армію", яка "сильно відповіла" ворогу. Всі решту задумалися, як саме чинний гарант Конституції зреагує на "прозорий натяк" з боку господаря Кремля. Переконається, що вести переговори з Путіним таки неможливо – чи призначить побачення Медведчуку.

А представники чинної влади, зрозумівши, з якого боку дме вітер, взялися, хто як вміє, підтримувати генеральну лінію. І якщо хтось думає, що "провокаційна" заява чинного президента стосовно сьогоднішніх подій – це верх дипломатії з боку "зе-команди", то він помиляється. Щоб в цьому переконатися, досить перечитати, наприклад, спіч секретаря українського Радбезу Олексія Данілова. Який заявив буквально наступне: "Не всі мають бажання і розуміння, що нам потрібен Нормандський формат для того, щоб ми припинили війну на території Донецької та Луганської областей. Я не можу сказати, що всі в цьому зацікавлені. І ті сили, які не зацікавлені, постійно роблять певні провокації, як відбулося сьогодні". Крапка. Кінець цитати.

Прочитавши цей пасаж, можна запідозрити, що "провокацію" вчинили не російські найманці чи бойовики з числа місцевих сепаратистів – а якась невідома науці сила. Марсіани. Чи, гірше того, озвірілі націоналісти за підтримки приспішників-волонтерів, яких з дня на день знайде і кине за грати Аваков.

А сам тон заяви очільника українського Радбезу, який звинувачує невідомо кого в невідомо чому, виходить навдивовижу співзвучним сьогоднішній промові Дмітрія Пєскова, який констатував, що спочатку Москві слід розібратися, хто на кого напав, і які сили стоять за інцидентом.

Втім, реакція на президентський спіч в соцмережах, ефірах українських ЗМІ та кабінетах, де в кутку висить український прапор – це тільки внутрішньополітична частина інформаційного відлуння від заяви Зеленського.

У неї, вочевидь, будуть і зовнішньополітичні наслідки. Які, насправді, теж не видаються надто втішними.

По-перше, якщо все, що відбулося сьогодні, – лише "провокація", а не спроба підтримуваних Росією сепаратистів змінити ліню розмежування, то про будь-яку відповідальність Росії не йдеться. Як не йдеться про можливе підсилення санкцій, чи бодай би злощасне "висловлення стурбованості" з боку ЄС чи США. І які б заяви не робили українські дипломати в ПАСЄ, на Генасамблеї ООН чи на зустрічі в Держдепі, над ними висітиме першотравневим транспарантом заява Зеленського: "Просто провокація".

По-друге, розведення сил, яке продемонструвало свою недієздатність, продовжиться – на тлі заяв про "скору нормалізацію". Цей процес явно не допоможе на фронті реальному, і помітно зашкодить на фронті дипломатичному. Не можна насичувати західну пресу новинами про хід розведення сил і при тому скаржитись, що "про конфлікт забули", як то робить чинний український президент.

І, по-третє, оскільки Україна рухається до миру, не зважаючи на провокації невідомих сил, то виходить, що нова політика Макрона і ПАРЄ, які наполягають на діалозі з Путіним, таки дає свої плоди.

А іще одним наслідком сьогоднішньої промови українського президента стане той факт, що Путін тепер впевнений – можна. Можна і потрібно нарощувати силовий тиск на Київ задля досягнення геополітичної мети. Вдавши раз, що нічого не трапилося, Зеленський, скоріше за все, чинитиме так і надалі. А атаки на лінії фронту – ті, які "просто провокація" – будуть підточувати його рейтинг і радикалізувати політичних опонентів. Не кажучи вже про той простий факт, що президент, який не зреагував на втрати внаслідок ворожої вилазки, сам стимулював повторення подібних дій.

Маючи можливість бодай спробувати переконати світову спільноту, що керовані Росією комбатанти свідомо порушують Мінські домовленості, Володимир Зеленський вирішив вдати, що нічого не трапилося. Прикрість полягає в тому, що наслідки цього рішення вплинуть не тільки на його особисту політичну долю.