Він не здатний захищати українців

Татьяна Худякова (Таня Адамс)

Как причудливо тасуется колода.
Иран ПРИЗНАЛ, что самолёт был сбит их ракетой, поскольку его приняли за вражеский объект. Человеческий фактор, все дела, плюс американцы туда-сюда летали. В общем, он упал, да.

А теперь наблюдаем реакцию Володеньки Ссаныча. И его команды, если они уже таки когда-нибудь соберутся вместе. Предельно интересно, с помощью каких залипух пани Мендель станет собирать до удобоваримой кучи весь ассортимент вовочкиных словей по этому поводу.

Во-первых, Путин пособолезновал. И это оказалось важно настолько, что сообщили широкому загалу. Чтоб украинцы прекратили уже думать, будто РФ – средоточие сил зла, некий Мордор, снабжающий ракетами мирных шахтёров Ирана и трудолюбивых верблюдоводов Донбасса.

Во-вторых, вот эта вся хрень про то, как пилоты хотели вернуться на аэродром, и следы от шрапнели на фюзеляже называли нормальными при просто пожаре. Ну да, мы ж на шестом году войны ваще ни разу не в курсе, как выглядит побитая железом техника.

Благодарочку Ирану за сотрудничество тоже надо как-то стройно вписать в общую канву «Вовка- надёжа и опора, и ни разу не пи*ор!» То, что весь мир орал в припиздентское литцо: «Вас тут немношк поимели», а оно (литцо) утверждало, что всё не так однозначно.

Кароч, работы по гланды.
Но ещё более важно, что же молодая команда политиков-международников по этому вот поводу предпримет.
Неплохой такой вызов.
Юристы ваши, законописцы с очень средним образованием, уже себя показали в полный рост, перепутав релокацию с репатриацией в законопроекте №2708. Теперь очередь международников экзамены сдавать. Зимняя сессия. И пересдачи не будет, как вы, надеюсь, понимаете.

Ну что ж. Берём попкорн, наблюдаем.

Вовка, есличё, я за тебя болею. Не потому, что ты мне нравишься как президент. Строго говоря, ты вообще не очень президент, ты – муляж президента. Кривой и мятый. Просто я хочу, чтоб у тебя, говнюка мелкого, хоть что-то уже наконец получилось, блин! Тот факт, что требования к шестому президенту снизились до уровня «а вот сегодня он не обосрался, ликуемте!», меня немножко пугает. Потому как в таких раскладах дешевле было бы содержать в твоём кресле кота.

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Молодець проти овець

Трагедія загибелі українського «Боїнга» стала першим серйозним іспитом для президента Зеленського. Корабель, як відомо, перевіряють штормом, а офіцерів – боєм. Політиків, аби знати їм ціну, перевіряють кризовими ситуаціями. Що показав у кризовій ситуації Зеленський?

Про загибель українського «Боїнгу» компанії МАУ преса повідомила 8 січня біля 6-ї години ранку. Приблизно двома годинами пізніше президент Зеленський висловив співчуття рідним і близьким пасажирів і членів екіпажу – з Маскату (Султанат Оман), де перебував на скандальному відпочинку, який ОПУ старанно називає «робочою поїздкою». Буквально через 15 хв видання «Daily Mail» повідомило, що український літак міг бути збитий. Ще через 15 хв Зеленський заявив, що припиняє «робочу поїздку» в найдорожчий готель Оману і терміново вилітає до Києва.

Отут і почалися дива. «Терміново» у виконанні Зеленського – це через 18 годин. До Києва Зеленський прибув о 2:30 ночі 9 січня приватним літаком. Видання «Тексти» встановило, що літак був замовлений і прибув до Маскату ще до аварії, тож затримала Зеленського не відсутність транспорту. Що конкретно, не зрозуміло.

По прибуттю до Києва Зеленський провів нараду в своєму офісі, на якій були відсутні голова СБУ Баканов і голова ОПУ Богдан. Обоє все ще перебували на відпочинку. Існує інформація, що лише увечері 9 січня з відпочинку повернувся міністр інфраструктури Криклій, в підпорядкуванні якого знаходиться Державіаслужба. Незрозуміла інформація по міністру МВС Арсену Авакову, – схоже, він відпочиває ще й досі.

Далі більше. До вечора 9 січня керівники Британії, Канади і США зробили заяви про, те що український літак, схоже, був збитий іранською ракетою. Україна… промовчала. Про можливість ракетної атаки президент заговорив лише о 9:13 10 січня. Нагадаю, вперше про можливість ракетної атаки преса повідомила через 2 години після аварії. Але й це не межа. У Верховній Раді, де у президентської сили монобільшість, на момент написання цих рядків не відбулося засідань комітетів ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки та комітету з іноземних справ. Це у парламентсько-президентській республіці.

І на біс. СБУ так і не відкрило справу про теракт, МВС натомість шукає помилку пілотів «Боїнга».

Аби зрозуміти те, що сталося, я наведу простий приклад, – уявіть собі загострення на фронті, під час якого начальник Генштабу – на пляжі, командувач ООС – у відпустці, командири бригад – на дачах, і що в неповному складі їх вдається зібрати лише через 18 годин після події, а МО загострення взагалі ігнорує. Питання на кмітливість – де на той час уже буде ворог? Очевидно, свій перший справжній іспит президентська команда провалила з тріском, виставивши себе – негідною, а країну – незахищеною.

Колишні працівники адміністрації президента вже пишуть, як з початком війни з Грузією (!) у Києві на Банковій вони зібралися через дві години – прямо з курортів. Це за «слабкого» Ющенка. Коли стався напад на українські кораблі в Керченській протоці, про агресію Росії президент Порошенко заявив того ж 25 листопада 2018 р., у ніч на 26-е засідало РНБО, а о 16:00 26 листопада Верховна Рада вже зібралася по питанню впровадження Воєнного стану. Порівняно з нині… Як там кажуть прибічники Зеленського? «Дайте йому ще 100 днів – навчиться»? А не запізно вчитися?

Все це на тлі іміджу «крутого мачо зі вдачею гопника», який Зеленському ліпили весь рік ще до виборів. Правда, дивно? Президент, який погрожував посадками політичним опонентам. Який на засіданнях звільняв міністрів. Який визначив винних у вбивстві Шеремета ще до суду і завершення слідства. Який розповідав добровольцям, що він «не лох якийсь». Але коли лідери трьох провідних країн уже говорять, що літак був збитий, той самий президент тягне час, чекає доказів, з’являється в столиці через 18 годин після катастрофи  і нездатний зібрати та поставити задачі власним підлеглим.

Про таке український народ зроду-віку казав: «Був молодець проти овець, а зустрів молодця – і сам як вівця».

А тим часом вже й сам Іран визнав, що український літак був збитий іранською ракетою.

Андрій Смолій

Замість висновків.

Від самого початку у мене не було сумнівів в українському екіпажі. Не було сумнівів в їх професійності та бажанні врятувати літак.

У мене були, є і будуть сумніви в компетентності та адекватності теперішньої влади. В тому, що ці люди взагалі можуть захищати інтереси держави чи хоча б їм не шкодити.

Навіть в цій страшній ситуації ці люди показали себе абсолютно інфантильними, байдужими і навіть антиукраїнськими. Саме ці особи з різних щаблів влади не мають нічого спільного з поняттям «національний інтерес» чи «безпека та оборона».

Ми всі спостерігали як президент, глава СБУ, генпрокурор, а з ними і решта топ-чиновників колесили по Оманах, Куршевелях та інших найдорожчих відпочинках. Як вони плювати хотіли на загострення ситуації на Близькому Сході та халатно віднеслися до виконання своїх обов‘язків. Саме вони не закрили повітряний простір для наших літаків. Саме Зеленський майже добу не повертався зі свого «релаксу» в Омані. Саме Зеленський навіть після збиття літака з таємних причин залишався там. Саме туди прилітав літак з Москви, а потім назад до столиці держави-агресора.

А потім наслідки трагедії, відверте виправдання Ірану з боку нашого посольства, ігнор з боку президента та МЗС. Коли весь світ кричав про збиття літака іранською ракетою російського походження, Зеленський дякував президенту Ірану, а також ставав фактично на сторону версії РФ та вищезгаданої держави.

Саме ця байдужість, безхребетність, нехтування національними інтересами, відверто антиукраїнський ідеологічний дух влади і призводить до знищення суб‘єктності держави на міжнародній арені й, зрештою, до страшних наслідків.

Їм «какая разніца» до всього. До безпеки, до оборони, до армії, до мови, до інформаційної війни, зрештою, до всього українського.

Вони будують країну «какая разніца». До всього. І це наслідки. І ці наслідки будуть відчуватися все дужче й дужче, поки народ не зрозуміє, в яку яму і яке ярмо потрапила держава.

Аплодує Кремль. Аплодує Путін. Аплодують всі ненависники українського. Браво. Ідеологічно та фактично вони перемогли.

Поки що. Поки ми це дозволяємо.

Гліб Бабіч

Особа, яка обіймає посаду глави моєї держави, вимагає від держави, яка збила наш літак і вбила наших (і не тільки) громадян, відповідальності, компенсації та співпраці… під серйозним тиском глав інших держав.

До цього він встиг:

Максимально затриматися десь між каламутними терками і відпочинком, маючи у державі максимальну авіакатастрофу за всю історію України.

Заявити, що версія ракети виключається (потім здати назад).

Триматися твердої лінії – “все не так однозначно”.

Пожурити союзників “за спекуляції”.

Дотримуватися в версіях і риториці позиції Ірану і росії. На противагу позиції Канади, Франції, США та Австралії.

Подякувати вбивцям за співпрацю і разом з ними відбиватися від усього світу, вимагаючи доказів, і знов кажучи про “неоднозначність”.

Тобто вести себе не як “найвпливовіший”, а як звичайне ссикло.
Або як сторона, що зацікавлена в іншому варіанті “істіни”.

Єдине, що забезпечило в цей раз торжество справедливості, – наявність на борту громадян інших держав. Держав, які всіма силами відстоюють права своїх громадян – живих або мертвих. Вмикаючи всі свої ресурси і взаємодію.

В іншому випадку, боюся, ми б разом з Іраном відстояли якусь із версій власної провини. Найбільш зручної.
(Дуже, ДУЖЕ хотів би подивитися три ЗАКРИТІ версії власної держави).

Вітаю вас, тих, які постали під зелений прапор “джихаду” малоросії проти України.
З вами можна робити все, що завгодно.
З вами будуть робити все, що завгодно.
І винними в цьому завжди будете ви самі.
Хоча… ви і так переконані “терпіли” по життю.

Олексій Петров

Подивився… Вірніше, намагався додивитись до кінця звернення президента України.

Знов урінотерапія в офтальмології космічного рівня. Бла-бла-бла з опери «Ми орали! Я і трактор» варто було пропустити…

Але як громадянин України я так і не почув відповіді на дуже просте питання «Чому ти, Пасажир Нелохович, приперся до країни аж через двадцять годин після трагедії? Де ти вештався?»

Все інше за тебе та твою дрім-тім відпускників зробили американці та канадійці. Тобі залишилось лише зняти ролика.

Добре, хоч прапори України спромоглися придбати. Дорослішаєте поступово…