Ігор Пелих. :-(

  • 08.05.09, 14:45

Ігор Пелих, шкода журналіста. я любив його проекти. він був класним, але....

ЧОМУ ЙДУТЬ З ЖИТТЯ ГАРНІ ЛЮДИ?

Україні загрожує знищення суверенітету?

http://suveren-ua.info/index.html

В Україні зявивися суверенний народ. Ваші коменти?

Нам буде половий жіночий орган

  • 28.04.09, 17:19
11

28.04.09 17:18

херня, виживем. запустим колайдер, розженео двы кырпечини ы розыбэмо ъх. нубыру буде пизда. вона нахуй з орбыти зыйде. а єсі шо то в погребах пересидим.

а вопше ахуєнно наблюдать конецю світу. прикинь. сидиш на балконі, а над головою два сонця. і ти знаєш що за тиждень пизда всьому.
а коли залишиться пять хвилин до кінця світу потрібно помолитись.
а раптом після буде життя?
апокаліпсис! крутту! з 1990 року чекаю. думав як я недождксьтак хоть правнуки побачать. дочекався


аааааааааааааааааааааа! судний день! все в бібілії описано. пізда нам. неблаговаірним правидникам.
 

...---...4

  • 24.04.09, 13:02
 

Звичайна людина, але…

   Понад 500 мільйонів людей у світі є інвалідами в результаті розумових, фізичних чи сенсорних розладів. Тому недивно, що 1992 Генеральна асамблея ООН проголосила 3 грудня – Міжнародним днем інвалідів. Цей день відзначається і в нашій державі. Село Бакаївка розкинулось на околиці Ічнянського району. Саме там проживає звичайний грома-дянин Олександр Овчарик. Та є одне «але»: він інвалід першої групи з дитинства, хворий на   церебральний параліч.

   Сашко найменший у своїй не-малій родині, а всього в сім’ї їх було дев’ятеро братів і сестер. Однак двоє діток померли ще малими, а цього літа відійшла в небуття і сестра. Залишилося в Олександра Олександровича п’ятеро братів. 

   Хоча Олександр і має особливі фізичні потреби, та це не завадило йому здобути повну середню освіту. Навіть навчався непогано, коли по закінченні Дніпропетровської шко-ли-інтернату для інвалідів отримав атестат зрілості, в ньому було лише три трійки. Вирішив навчатися далі, тому й подав документи до одного з Харківського навчального зак-ладу. Мріяв стати бухгалтером, однак за два тижні довелося забрати документи – здоров’я не дозволило продовжити навчання.

   Олександр говорить, що хоче підлікувати спину в санаторії. Звер-тався за путівкою, та її чомусь не дають. Натомість недавно з управ-ління праці та соціального захисту населення йому привезли новий інвалідний візок, хоча чоловік каже, що він йому не дуже підходить. По снігу рухатися важко: колеса малі.

   Держава, звичайно, допомагає таким людям, але, говорить Олек-сандр, могла б робити й більше. А поки що рідні дужче допомагають. Також він назвав людей не бай-дужих до його проблем, згадав сільського голову Костянтина Бережняка та сусідку Тамару Моринець. Вона допомагала по господарству, коли мама, з якою Сашко мешкає,  перебувала на лікуванні.

   Під час розмови чоловік розповів, що в нього багато друзів і всі його розуміють і поважають. А ще я довідався, що сорока-однорічний Сашко любить футбол і в місцевій церкві виконує обов’язки дзвонаря. 

   Незважаючи на цілу низку створених законів щодо захисту прав інвалідів ук-раїнська влада, а також кожен з нас має глибоко усвідомлювати наскільки важлива наша підтримка інваліду. Те, що стосується здорової людини, стосується й інваліда. Теоретично вони мають безліч прав, утім практично можуть бути позбавлені най-елементарнішого. Стосовно інвалідів дер-жава дуже багато декларує, але дуже мало виконує.

Я не курю, я тільки навчаюсь

   Особисто мені цікавий напис в магазинах: «Я не продаю цигарки неповнолітнім». Навіщо таку табличку чіпляти, якщо фактично напис продавцями ігнорується.

   А малолітнім курцям тільки того й треба. Вини навіть облаштовують поза школами для себе спеціальні курилки. Там вони викурюють придбані в магазинах чи кіосках «Прилуки». А ще звідти швидко добиратися до школи, вволю накурившись. Крім того там вони недосяжні для дбайливого учительського ока.

   Якось мені в одній з таких курилок вдалося поговорити з учнем сьомого класу. В яку школу він ходить  та як йог звати я не запитував. Та й дуже благав хлопчина не говорити нікому.

   Батьки знають що ти палиш?

   – Матір цигарку якось в кишені знайшла, так я сказав що хлопці від учительки ховали. Колись була внюхала дим. Одтріпала тоді мене по «повній програмі». А якби батько дізнався, то на місці прибив би. Матір тоді йому нічого не сказала, а я пообіцяв що більше не буду.

   То чого ж ти тоді палиш?

   – А я тільки раз, я більше не буду. Просто контрольну погано написав, вчителька трішки пристрамила. Воно як покуриш так спокійніше стає.

   – Ти знаєш що паління може викликати рак легень?

   – Знаю, нам вчителька розповідала на виховній. Та то все «туфта», я в такі байки не вірю. В мене он дід ще в школу не ходив, а вже почав курити махорку. І зараз курить, каже що звичайних цигарок не накурюється.

   – Де ти береш цигарки, мабуть у батька крадеш?

   – Я ж казав що постійно не курю, а тільки іноді балуюсь. В батька не краду, бо дізнається відразу, а купую в магазинах або в кіосках.

   – Тобі в продажі цигарок колись відмовляли?

   – Було лише пару раз. А так я кажу, що беру батьку. Частіше взагалі нічого ніхто не каже і не запитує. Ну я побіг, бо перерва закінчується.

   Допалив він цигарку, жбурнув її як «старий» і побіг, мабуть на фізкультуру, здоров’я  здобувати.

 

В колі друзів на сповіді

   Коли хтось висловився що «Київ це не інше місто, а інша країна» то мабуть він мав рацію. Там і ціни не такі як у нас, і зарплати на вищому рівні. Та й культура розвивається динамічніше. А найголовніше там є робота. Мабуть останнє найбільше і вабить молодих людей. Ось історія Олександра, який за пляшкою пива розповідав про свої заробітки в Києві.

   – От ви говорите в Київ на заробітки їхати, гроші гарні платять. Та що ви можете знати про Київ? Думаєте так вас там і чекають? От ви приїдете і вам відразу по штуці баксів щотижня платитимуть? Я там від самого початку, і не знаю щоб так було. Можливо за останні роки щось змінилось.

   От ви сидите тут розумні вдома, хочете їхати світ заочі по великі гроші. Я через це пройшов і тепер жалкую. Якби можна було повернути все, то мабуть відмінником був у школі і працював зараз десь банкіром. А все чого, бо дурним був. Воно ж як було, думав що навчатися непотрібно, адже роботи все рівно навіть фахівці за спеціальністю не мали. Вирішив після школи їхати  на заробітки у велике місто. Купив газету із оголошеннями, зібрав манатки та й попхався. Що обіцяли платити вже не пам’ятаю, та сума здавалася на той час захмарною. Думав ось попрацюю півроку, назбираю грошенят, відслужу в армії, прийду куплю машину, одружуся. Ага, щас, так мені і вивалили все що я намріяв. Коли пішов працювати, то мені сказали що оголошену суму можна заробити, але якщо працювати три зміни вряд без вихідних. Діватися було нікуди, підписав контракт тай приступив до роботи. Пропрацював тиждень по три зміни, більше не витримав. За копійки ж працювати нехоті лось. Вирішив розрахуватися й забрати зароблене, а мені кажуть що за умовами договору я маю пропрацювати у них три місяці. А так бувай здоровий, добре що хоч неустойку не змусили платити.

   А потім була армія. Всі її бояться, а для мене це мабуть найкраще що було в житті. От тільки моя дівчина, сволота, так і не дочекалась мене. Вийшла заміж за якогось Чернігівця. Відслуживши думав хоч якусь освіту здобути. Хотів піти в наше училище, сором замучив. Я вже дядько, старик по армійським міркам, буду із сопляками диктанти писати? Вирішив чкурнути на Київ, подалі від ганьби.

   Приїхав я в той вулик, відразу влаштувався на буд майданчик підсобником. Платили не так вже й багато, та я був навчений першим досвідом. Вже за грошима не рвався. Головне платили потижнево і повністю законно. Щоб зекономити гроші жив ще з деякими мужиками прямо на буд майданчику у вагончику. Ота економія мені боком і вилізла. Схопив запалення легенів, насилу вичухався. Що заробив те й на ліки потратив. На додачу ще й отримав хронічний бронхіт. Так хіба що, навчило? Поперла мене лиха година з хлопцями знову на будівництво. Якийсь крутий дачу собі строїв, так не сісти не курнуть не давав. Правда й платив гарно, сто доларів в тиждень виходило чистими. Бетону у відрах та цегли так натягаєшся, що ввечері від денного перенапруження руки тряслися. Ложки до рота не міг донести, тай не лізло вже нічого. Воно то працювати можна було, армія загартувала, зробила справжнього чоловіка. Та якось привезли плити тротуарні, а хлопці мали приїхати з дому тільки ввечері. Хазяїн за швидку розгрузку запропонував мені подвійну плату. Ну я погодився, як результат тепер і  відра води підняти не можу.

   Зараз працюю охоронцем в супермаркеті, платять звичайно малувато. Зате проживаю за місцем роботи, за квартиру не платити. І що з того, що тепер із мене? Де гарно платять я не потягну, бо здоров’я немає, де фізично не працювати там, потрібна освіта. Щодо сім’ї я взагалі мовчу. Мені через пару років тридцять, вже хочеться приїхати додому, до дітей, щоб дружина чекала. Та чи довго вона чекатиме, якщо мене тиждень дома не буде, грошей мізер привезу, та ще й здоров’я не маю? Отож учіться бовдури, бо будете як я «без роду, без племені», або ж шукайте на місці роботу.   

 

...---...3

  • 24.04.09, 12:56

До чого доп’ється молодь?

   Нещодавно в Чернігів-ському прес-клубі реформ відбулося засідання під назвою «Підлітковий алкого-лізм: чому спивається майбутнє України і кому це вигідно». Звичайно, в ході захо-ду конкретних імен названо не було, про-те цифри, що на-штовхують на роз-думи, все ж були оголошені.Так за даними Всесвіт-ньої організації охорони здо-ров’я Україна займає перше місце в світі з підліткового алкоголізму. Але ще більше вражає той факт, що за ста-тистичними даними 70% ук-раїнських дітей вперше спро-бували алкоголь з рук бать-ків. Статистичні дані також свідчать про таке: за перше півріччя цього року на профі-лактичному обліку перебуває 102 підлітки, які зловживали алкоголем, наркотиками та токсичними речовинами. Але насправді алкоголезалежних підлітків набагато більше.

   Та це обласний показник, а що ж у нас із підлітковою пиятикою? Статистику із цьо-го питання я отримав у опер-уповноваженої кримільної міліції у справах неповноліт-ніх Вікторії Кириченко. З її слів, за вісім місяців цього року трьох підлітків взято на облік як таких, що система-тично вживають спиртні на-пої. За цей же період складе-но п’ять протоколів за 156 статтею – порушення прав торгівлі тютюновими та алко-гольними виробами.

   За останні роки молодь та підлітки підсіли на приваб-ливо розрекламовану так звану «слабоалкоголку» та «спортивне» пиво. Здавало-ся б, ну що тут такого, коли дитина вип’є пляшечку-другу шипучої ром-коли чи пля-шечку пінного пивця. Так, фактично нічого, окрім того, що дитина після цього пере-буватиме в стані алкоголь-ного сп’яніння.  

   Слабоалкогольні напої – це лікеро-горілчані напої міц-ністю від 1,2% до 8,5%, виготовлені на основі водно-спиртової суміші з викорис-танням інгредієнтів, напівфаб-рикатів та консервантів, наси-чені чи не насичені діоксидом вуглецю. Особливість впливу таких напоїв в тому, що вони містять у собі вуглекислий газ. Він прискорює прохо-дження алкоголю через шлу-нок і його всмоктування в кишечнику, а через це швид-ко створюється висока кон-центрація алкоголю в орга-нізмі.

   Вживання слабоалко-гольних напоїв небезпечне не стільки біохімічним впли-вом на організм людини, скільки формуванням у нього стилю алкогольної по-ведінки, подібної до пове-дінки алкоголіка.

   Половина 15-річних шко-лярок вважають нормальним вживання ром-коли або джин-тоніка щотижня. На-стирлива, а ще краще сказати – агресивна реклама пива вже зробила його націо-нальним «напоєм» українців. Стереотип нібито пиво – це безневинний «напій», роб-лять свою справу: людей, що пристрастилися до пива, стає все більше.

   Виробники пива, рекла-муючи свій товар, прагнуть збільшити приплив покупців тим твердженням, що пиво – слабоалкогольний, нібито нешкідливий і ледве не ко-рисний напій. І це незважаю-чи на те, що за останні роки вміст алкоголю в пиві сягнув у деяких сортах 14%, у той час як за СРСР міцність пива коливалася (залежно від сорту) в межах 1,5-6%, а частіше – від 2,8% (у «Жи-гулівському») до 3,5% (у «Московському»).

   Свою думку з цього при-воду висловили і наркологи. Але уряд України (звичайно, не без допомоги виробників пива, що одержують за своє смертоносне зілля надзви-чайні прибутки) закрив на це очі. Офіційно пиво виключе-не з розряду «алкогольних напоїв», а отже, на нього не поширюється заборона на рекламу й багато інших об-межень. Як результат – на очах у батьків тверезі діти перетворюються в питущу молодь, а питуща молодь – у батьків-п’яниць.

   99% наркоманів почина-ли з пива та сигарет. Іншими словами – пиво є надійним трампліном у пияцтво, алкого-лізм та наркоманію. За дани-ми опитувань, школярі систе-матично п’ють пиво, почи-наючи з 10-13

років.

 

Вакцинація – що дума молодь?

   Стосовно вакцинації від кору та краснухи молодого до- та післячорнобильського покоління точиться багато різних розмов. Розгорнувся навіть справжні антивакцинальний рух. Наші медики  запевняють що нічого страшного у вакцинації немає, революціонери ж запевняють що таким чином хочуть винищити цвіт нації. А що думає сам народ віком від 16 до 29 років?  

   Костянтин, Прилуки, студент;

   – Я вважаю так: не Індійську вакцину нам непотрібно, а свою. У нас що, фахівців немає в державі, вони є. гроші Америка на закупівлю вакцини дала, то нехай би наші спеціалісти за ті гроші розробили препарат. Мало що індійці нам «толконуть». Вакцина перевірена в Індії, а в індійців же трохи не такий імунітет. Хвороби в них теж не такі як у нас. Та там і клімат зовсім інший. Якщо вакцина буде вітчизняного виробництва, то тоді я буду не проти зробити щеплення.

   Юля Сімакова, Гужівка, школярка;

   – Я невпевнена що, що вакцинацію проводитимуть справді сертифікованою вакциною. Хтозна що мені будуть вводити. Може ж бути так, що нам покажуть сертифікат на одне, а використають зовсім інше. Все залежить від совісті тих людей, які причетні до вакцинації. Хоч я і невпевнена у якості вакцини, та все ж буду проходити вакцинацію.    

   Людмила Клейнодська, Ічня, молода мама;

         Зараз так роблять щеплення, що зроблять і боїшся. Ще дають підписати папірець, в якому необхідно написати що коли щось станеться з дитиною, то ніяких претензій пред’являти не будеш. Та робити звичайно потрібно, зараз екологія погана і діти слабкі. Чи робитиму собі вакцинацію не знаю, я хворіла на ці хвороби. Говорять що як раз перехворів, то більше не хворітимеш. В мене наприклад була в дитинстві вітрянка, то коли дитина на неї хворіла я не заразилась. Та якщо буде необхідність вакцинацію пройду.       

 

 

Молодіжна хіп-хоп культура

  Хіп-хоп – молодіжна субкультура, що з’явилася в кінці 1970-х у середовищі афроамериканців. Для неї характерні своя музика, танці, графічне мистецтво та інші подібні речі. Дана культура не оминула і наші краї.Реп – одна із складових Хіп-Хоп руху. Є багато те-орій розшифрування цієї назви. За одною з них реп – нібито абревіатура. Нази-валися розшифровки типу «Rhythm and Poetry» (Ритм і Поезія), «Rhytmic African Poetry» (Ритмічна афри-канська поезія), або «Radical ameriсan Poetry» (Ради-кальна американська поезія).

   Вперше реп з’явився в 1970-х роках серед афроаме-риканців району Бронкс, куди його «експортували» при-їжджі ямайські ді-джеї. Чи-тали реп спочатку не в комерційних цілях, а заради задоволення і робили це спочатку також ді-джеї. Це були незамислуваті римовані куплети. Виконання рифмо-ванних речівок прямо на вулицях до сьогоднішнього дня залишається традицією чорношкірих кварталів.

   Нещодавно я дізнався, що на наших теренах не так давно був реп-гурт. Хлопці правда роз’їхались і гурт фактично розпався, але їхні два випущені диски ще можна знайти. Натомість їм прийшло молоде покоління. Такий собі гурт із двох ічнянців, Богдана Кириченка та Юрія Шкребка, під музику, написану на компютерній програмі, начитують власні речівки. В їхньому арсеналі записано 50 пісень, які уві-йшли до диску «Нити жиз-ни».

   Інша складова Хіп-Хоп культури – графіті. Це пи-сання або малювання на стінах будинків і переходів, вагонах поїздів, а також парканах та інших верти-кальних поверхнях. Сама назва сучасних художників графіті – райтери. Нане-сення графіті на будівлі та споруди без дозволу влас-ників цих об’єктів трактується в кримінальному праві ба-гатьох країн як вандалізм. В Ічні є близько десятка таких «шедеврів». Цілком зрозуміло чому їх автори ретельно «маскуються».

   Одним із перших сучасних райтерів вважається нью-йоркський тінейджер Деме-тріос. У кінці 1960-х він почав виводити свій творчий псев-донім TAKI і номер своєї вулиці 183 на стінах і станціях метро по всьому Манхет-тену. Незабаром інші тіней-джери запримітили TAKI і стали виводити власні імена. Кожному райтеру хотілося виділитися із загальної маси та отримати визнання собі подібних. Тому стали засто-совувати кілька кольорів фарби і, нарешті, на стінах стали з’яв-лятися цілі композиції, деякі з яких є справж-німи вит-ворами мистецтва.

   А от на-прикінці 60-х, по-чатку 70-х років з’я-вилися люди, які стали своєрідно рухатися під музику. Так народився танець, який у фіналі свого розвитку став брейком. З часом він навіть замінив вуличні бійки. За допо-могою «танцювальних битв» вирішували різні питання. Вулицями Нью-йорка ходив навіть вислів «боріться за допомогою творчості, а не за допомогою зброї». Це зму-шувало тамтешніх танцю-ристів викорис-товувати свою уяву, щоб викону-вати всілякі тан-цювальні трюки. Головною метою було побити суп-ротивника біль-шою винахідли-вістю всіляких фризів і рухів, виконанням швид-ких і чітких «за-біжок».

   Дуже рідко, але навіть у нас бу-вають такі «бої» на дискотеках. Одним із їх учас-ником був Дми-тро Галета. Він перетанцював заїжджого тан-цюриста. Варто зазначити, що це вже не «бої агресії» афро-американських кварталів, а спортивні змагання у формі танцю. Хлопці навіть хотіли провести їх між танцюрис-тами брейку з нашого ра-йону. Та, на жаль, зібрати достатню кількість учасників не вдалося, проте хлопці не полишають задуму. А тому бажаючі можуть зателе-фонувати за номером 8-096-96-16-56-9 і зареєструватися для участі.

...---...2

  • 24.04.09, 12:49

Це не молодіжний сленг, це інша мова

  Прочитавши текст розмови одного студента по телефону, ви, мабуть, погодитесь, що це не молодіжний сленг, а  якась інша мова. Юнак нібито й спілкується вільно українською, непо-гано володіє англійською, та все ж рідні його інколи не розуміють.   – Прикинь, вчора був та-кий масдай. Зайнявся апг-рейдом компа. Почистив ба-тони, і тут сидюк полетів. Короче, савндтрек шо купив на днях я не бачив. При-йшлось втикать солянку на вертушці.

   Сьогодні з ранку трохи друшлятив. Сходив до брат-ської могили, думав до сті-пухи бабок стрельнуть. А там мусора, бо один чувак ліг в кроватку.

   Пішов, короче, я на пару, а там старий бивень загру-жать давай зачотом. Кажу кенту, шоб дав шпору, так той тормоз поки роздуплився… Короче, поплив я, добре, шо хоч одна дока знайшлась і врубилась шо мені треба. Пішов я, значить, на шпорах, да тільки засипавсь. Хай ме-не покрасять, я ж списував правильно. Ну і шо мені те-пер робити із хвостом? Пре-под той малахольний, поїхав, мабуть. Хотів вирішить питан-ня знаннями із зачотки, так староста крисою став, каже, шоб стольнік давав. Таку ці-ну запросив, хай мене покра-сять. Я йому шо, лимони но-чами малюю?

А тим, хто нічого не зрозумів подаємо невеликий словничок «термінів» і «понять»: масдай (крайній ступінь невдоволення), апгрейд (поліпшення, модернізація комп’ю-тера), батони (клавіатура комп’ютера),  сидюк (дисковод та диски CD-ROM), вертушка (CD-програвач), савндтрек (мелодія, що супроводжує відеофільм), солянка (збірний концерт), друшляти (прогулювати пари), стіпуха (стипендія), братська могила (гуртожиток), хвіст (заборгованість), шпора (шпаргалка), плавати (погано знати матеріал), йти на шпорах (списувати), врубитись (зрозуміти), засипатись (не скласти іспити), бивень (розумово відстала людина), дока (знаюча людина), квасити (пити спиртне), мусор (міліціонер), малахольний (ненор-мальний), лимон (мільйон грошових одиниць), поїхати (збожеволіти), стріляти (просити), хай мене покрасять (подив), криса (той, хто краде у своїх), лягти в кроватку – (покінчити життя самогубством), скинься в тюбик (поводься тихіше), тормоз – (людина, яка повільно реагує на все), чувак (чо-ловік, хлопець), кент (у кримінальному жаргоні дане слово має значення «друг»), труба – телефон.

   Да не квашу я, в мене ж і капусти немає. Короче завтра підтянусь. Ану, малий, скинься в тюбик, не бачиш, я по трубі з мамою розмовляю.

 

 

 

На чужині знайшла кохання

  За радянських часів між США та СРСР точилася напружена холодна війна. У кож-ному іноземцеві вба-чали агента таємних спецслужб. Тоді навіть припустити було неможливо, що хтось із-за кордону проживатиме й пра-цюватиме в Україні. Та часи змінюються, стереотипи теж. Протягом двох років в Іч-нянській ЗОШ №4 працює американка із штату Індіана Мішель Руньйон. Приїхала вона в наше місто як волон-тер від Корпусу миру. До цього приблизно п’ять міся-ців працювала в населеному пункті Гайворон Кіровоград-ської області. Її місія – про-паганда здорового способу життя та допомога у вивченні англійської мови.

   Коли приїхала в Україну, а потім і в Ічню, то подумала: «Куди я потрапила? Я не знаю, де я, я загублюся». Ви-бору, в яку країну поїхати, вона фактично не мала. Кор-пус миру запропонував одну- єдину країну і дав на розду-ми лише вісім днів. Вибір було зроблено.

   Батьки Мішель сприйня-ли це нормально і були раді, що їхня донька їде не в якусь країну африканського конти-ненту. Її мама була приємно вражена, коли в бібліотеці по-бачила багато книжок про Україну.

   Та в книгах всього не бу-ло написано. Найбільше в нашій державі Мішель зди-вувала маршрутна система, у тому числі й метро, що люди в маршрутки «трамбуються». Найбільше волонтерці спо-добались діти в українських школах і наша кухня, особ-ливо червоний борщ, варе-ники й картопля. Мішель каже:

   – Американські та ук-раїнські діти подібні, вони ма-ють одні й ті ж проблеми – здоров’я, наркотики, паління, спиртне. За розвитком і своєю психологією діти не відрізняються, хіба що є від-мінність у фізичному наван-таженні. Діти в Україні ба-гато працюють, особливо в селах, школи  в їх жит-ті віді-грають дуже важливу роль. В Америці, крім школи, є дуже багато місць, куди ді-ти мо-жуть піти для сво-го роз-витку. Україн-ські ж ді-ти прак-тично обме-жені школою. Особли-во чітка розбіжність між українською та американською школою в тому, що тут стосунки побу-довані на принципі родини, на більш сімейних відносинах.

   За спостереженням Мі-шель, люди в Україні багато працюють фізично. Роблять постійно, а грошей не мають. Американці ж за свою працю отримують непогані гроші. Волонтерка говорить, щоб жити в Україні, потрібно мати велику силу духу.

   За час перебування на чужині молодій американці пощастило знайти україн-ського бой-френда Олек-сандра (нареченого в нашо-му розумінні). Історія їх зна-йомства цікава. Хлопець їхав додому в громадському транспорті. Аж раптом почув, що на задньому сидінні якась дівчина розмовляє по телефону англійською. Він зрозумів, що дівчина потра-пила в халепу, бо не знає куди їхати. Олександр повер-нувся до неї і запропонував їхати з ним. Була вже майже десята вечора. Мішель спер-шу вагалась, та все ж погоди-лась. Звичайно, вона була налякана, але коли приїхав Сашків батько та з автомо-біля вийшла жінка – мама хлопця, у дівчини від серця одразу відлягло.

 

 

Чемпіон світу народився в Бережівці

   Хто б міг подумати, що в нашому районі може наро-дитися чемпіон України, або чемпіон світу. Неймовірно, але молодий і енергійний уродженець Бережівки

Олег Кравець став

чемпіоном світу. Спочатку Олег займався футболом. Грав за команди Бережівки, Іваниці, Парафіївки. З часом зрозумів, що це не те, адже це командна гра і рости професійно в ній дуже важко.

   Вступив до Чернігівського педаго-гічного університету ім. Шевченка. Навчаючись за спеціальністю «Фізичне виховання та спорт», юнак почав займатися боксом, теквандо. Але й це було не те, до чого він прагнув. Будучи студентом третього курсу, Олег запи-сався до секції кікбоксингу. Тренувався, брав участь у змаганнях, але до збірної не потрапляв. На довгі для спорту 2,5 роки хлопець «закинув» бійцівські рукавиці.

   Лише у вересні минулого року він знову одягнув рукавиці і вийшов на ринг. Сталося це коли Олег працював викладачем на кафедрі теорії та методики фізичного виховання у Київ-ському педагогічному університеті ім. Грінченка. Розпочав юнак свій новий бійцівський шлях із міських змагань Києва, потім вийшов і на чемпіонат України. Зрозуміло, що ставши її чем-піоном, Олег Кравець потрапив таки до збірної України. В її складі і вирушив на чемпіонат світу із кікбоксингу.

   У перших числах травня на Кіпрі, де на змагання прибули збірні команди з 30 країн світу, Олег провів п’ять боїв. Із суперників його спромігся перемогти лише один, і то в останньому бою. В результаті Олег став срібним призером світу. Збірна України тоді зайняла перше загальнокомандне місце і при-везла з собою 25 золотих, 16 срібних та 23 бронзових медалей.

   Та навряд чи наш земляк став би чемпіоном такого рівня без спонсор-ської допомоги. Фінансово йому допоміг голова правління ВАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла», депутат обласної ради Віктор Кияновський. Вдячності Олега Кравця немає меж, адже якби не Віктор Павлович, то взяти участь у змаганнях він би не зміг. Депутат пообіцяв юнаку й надалі підтримувати його у спортивній кар’єрі.

   Зараз хлопець готується до чемпіонату Європи, який відбудеться у Латвії.

 

 

 

 

 

...---...1

  • 24.04.09, 12:40

За коханням по направленню

   У перші жовтневі вихідні відзначають своє професійне свято вчителі. Цього року до святкування долучились і молоді фахівці, що приїхали в наш район за направленнями.

   Після закінчення Ніжин-ського державного університету прибув у Монасти-рище і Дмитро Козачок, виходець одного з сіл Житомирщини. До вступу у вуз юнак закінчив комп’ютерні курси, трішки працював викладачем, навчаючи комп’ютерної грамоти. Ма-буть, саме тому, при виборі між двома університетами, перевагу надав педагогіч-ному.

   Ось так, провчившись на фізико-математичному факультеті за спеціальністю математика і економіка, він отримав нап-равлення в своє рідне село на Житомирщині.

   Та доля вно-сить свої ко-рективи. Сталось так, що майбутня дру-жина Дмитра проживає на Ічнянщині, не-забаром за-кінчує теж цей навчальний заклад. Тож хлопець вирішив бути поряд із коханою. Кожні вихідні він при-їздить до неї в село, а з початком робочого тижня повертається в Мона-стирище, де навчає учнів математики, інформатики, праці та образотворчого мистецтва.

   Вчителює Дмитро Анато-лійович із задоволенням, хоча й очікував труднощів. Міняти професію не збирається, однак у майбутньому планує розвиватися в галузі еко-номіки та інформатики. Задоволений він і педаго-гічним колективом, у якому пощастило працювати. Проблем із житлом немає, адже йому виділили шкільну квартиру. Сусіди теж добрі люди, каже Дмитро, один з них навіть телевізор приніс.

 

Новий вид спорту, для нас

   Звичне явище для вели-ких міст – брейкери, які тан-цюють просто неба, ролери – мчать скверами, скейт-бордисти, що виконують несамовиті трюки на дошці з колесами. Зустрівши в Ічі юнака, що досить профе-сійно почувався на скейті, я не стримався і зав’язав з ним розмову.

   – Ти місцевий?  

   – Я із Кременчука. Звуть мене Дмитро Подолян. При-їхав до братів погостити на час канікул. В Ічні ж провів все своє дитинство.

   – Як давно ти займа-єшся скейтбордом?

   – Ось уже більше трьох років я стою на дошці. Зараз у майстерності переступив рівень початківця. За цей час відвідував фестивалі скейт-бордистів «Урбанія», «Спа-лах». Там переймав досвід.

   – Чи розділяється скейтборд за стилем, як, на-приклад, брейк?

   – Так. Має три види: флет – їзда на асфальті, стріт – їзда по бордюрах, перилах, вьорт – їзда між конструкціями, що нагадують чашу. А от рівень їзди теж ділиться на три гру-пи: початківець, ама-тор і експерт. Остан-ні, до речі, досить непогано зароб-ляють. Вони без-коштовно отримують одяг від магазинів спортивного споря-дження. Цим самим вони їх рекламують.

   – Яке потрібно мати обладнання для їзди на дошці?

   – Звичайно, перш за все дошку. Її ціна коливається. Наприклад, професійні дошки продають розбірні, і вартість самої дошки без коліщат досягає 700 гривень. Пот-рібно мати спеціальний за-хист, але я його сюди не брав. Не завадить і спеціальне взут-тя – кросівки зі збільше-ною підошвою, язичок, тоді нога добре фіксується.

   – Чи були в тебе трав-ми і чи важко їздити на дошці?

   – Були, звичайно, і синці, і травми. Навіть у експертів це звичне явище. А на дошці кататись неважко, якщо це робити постійно. Після зими складніше, доводиться від-новляти форму. Бувало, аби підтримати її, навіть при деся-тиградусному морозі катався.

  

Без грошей на чужині

   Якось в Ніжині мою увагу привернув юнак років двадцяти п’яти. Він стояв із клаптем паперу, на якому було написано: «Дуже хочу додому. Допоможіть на квиток». Прохання, на перший пог-ляд, смішне та наївне. Та справа ось у чому: хлопець влаштувався на роботу в обласному центрі. Отримав-ши першу солідну заробітну плату, він зібрався їхати додому в Миколаїв, де жила його старенька бабуся. Це була його єдина рідна душа, оскільки батьки, коли йому було п’ять років, отруїлись грибами і померли.

   Взявши гроші, хлопець вирушив на автовокзал, але до нього не дістався. По дорозі на нього налетіли молодики, добряче побили та відібрали гроші й докумен-ти. До міліції він не звер-нувся, бо все одно напад-ників не розгледів. Крім того, боявся, що його запроторять до буцегарні до з’ясування особистості та місця про-живання. Друзів там він ще не встиг завести. Додому вирішив добиратися чим доведеться: попутним транс-портом, потягами.

   Ось така історія. Став-лення до цього хлопця мо-же бути різним, хтось щиро-сердно поспівчуває, а хтось скаже, що то звичайний аферист. Аферист він чи ні, це не так важливо, адже в такій ситуації може опини-тись кожен із нас. Добре, якщо є друзі чи знайомі, додому недалеко, місто знайоме. Що робити, якщо ви насправді потрапили в таку ситуацію?

   У даному випадку юнаку варто було звернутися до міліції. Навіть якщо злодіїв і не знайшли б по гарячих слідах, то через добу-другу видали б папірець, що пос-відчує особу. Крім того, право-охоронні органи посприяли б у безперешкодному проїзді залізничним транспортом. Можна, звичайно, і без доку-ментів на попутку, та навряд чи вам зупинять, якщо ви в обірваному одязі. До того ж необхідно мати й неабиякі знання з географії. У даній історії юнак збирався пішки дістатися Миколаєва за три дні, не знаючи навіть, в яку сторону прямувати.

 

 

Наймолодший фермер в районі

  Передивляючись список фермерських господарств району, натрапив на наймолодшого зареєстрованого в нас фермера. Народився він  в не такому вже й далекому вісімдесят шостому році. Володимир Лощина розповів, що своє власне гос-подарство створив минулого року. Займатися фер-мерством вирішив після шко-ли. Мабуть, не останню роль у прийнятті цього рішення зіграв батько, який ось уже багато років фермерує у Максимівці, на батьківщині.

   Наскільки Володимир ус-пішний, можна судити з та-кого факту. Першого року батько допоміг своєю техні-кою обробити землю, реалі-зувати продукцію. Володи-мир узяв кредит і купив новий трактор МТЗ. За нього віддав 80 тис., з яких держава повернула 25. Із боргом повністю розрахувався, тому планує в цьому році придбати вантажний автомобіль марки ЗІЛ. Звичайно, в тому разі, якщо урожай буде хороший.

   Вирощує він продукцію, яка в нашій державі завжди матиме ринок збуту. Ідею взяв із журналу «Пропози-ція», а потім ще й батько, повернувшись із конференції, розповів про знайомство з менським фермером. Він і запропонував відвідати його господарство, перейняти досвід та закупити посівний матеріал.

   Отримавши три гектари землі, хлопець засівяв її вруч-ну картоплею та столовими буряками. Несе затрати на гектар близько десяти тисяч. Як результат досягнута вро-жайність – 430 центнерів з гектара. Для збирання вро-жаю використав тракторну копалку КТН. Коли наймані працівники вийшли на поле, то просто розгубилися, побачивши таку велику за розмірами картоплю. Воно й не дивно, адже «Слов’ян-ка» спромоглася вирости найбільшою майже в півтора кілограма, а «Белароза» мала найбільшу вагу в сімсот п’ятдесят грамів. Здивувати може і плата найманим правникам в тридцять гри-вень за день, плюс до всього триразове харчування. Во-сени майже відразу реа-лізував картоплю, зокрема на Київ. Продавав її й одно-сельцям із Максимівки на посадку. 

   До речі, Володимир  говить, що насінням із се-лекційних станцій залишився незадоволений. Коли кар-топлю придбав на базі, то багато траплялось гнилої і без вічок.  Справжньою за-гадкою став сорт картоплі «Загадка», яка вся вродила дрібною. Сортову картоплю «Беларозу» довелося ку-пувати на Чубинській вис-тавці у фермера із Терно-пільської області.

   На питання, чи важко фермерувати, Володимир відповів, що фермером бути важко, бо вранці встаєш і не знаєш що спершу робити: орати, сіяти чи звіт писати. Крім того, не задоволений відсутністю паритету цін. А взагалі каже, що працювати можна, якби тільки землю давали. Хоче розширюватись, але землі не дають. Говорять, що нічого дати, мовляв, земля перебуває в оренді, хоча є поля, що толокують. Тому молодий фермер вирішив узяти п’ятдесят гек-тарів у Прилуцькому районі. Адже він там постійно про-живає. У Максимівці він перебуває на час сезонних польових робіт.

 

 

 

 

 

Мені сниться кінець світу. До чого б це?

  • 22.04.09, 12:48

і вже декілька разів. кожного разу по новому. одного разу приснилось що весь кисень вийшов з планети і всі люди задихнулись. востаннє снилась війна люцифера із янголами. хто переміг незрозуміло. а ще ядерний мегавибух. таке видовище красиве. горизонт рожевий-рожевий. тільки жарко дуже відразу стало. і вітер сильной подув.

 

цікаво, а який він, кінець світу?

 

і чому мені хрінь така сниться?

 

один ізсвященників мені сказав, що існування сіту закінченням біблії не закінчується. адже цілком можливо, що десь в якомусь закутку  нашої планети який пророк пише другу главу біблії.  

Перезагрузка.

  • 16.04.09, 14:21
ctrl+alt+delete. користувача успішно перезавантажено.

про смайли

  • 15.04.09, 15:47

до введення нових смайлыв було зрозумыло що вони значать. тепер хрын поймеш. даю тлумачення. так, як бачу їх я.

yazyk  дуполиз

cry  неможе проблюваться

huh може

lol  зараз чхне

love ааааа! де мої очі!

omg дебіл

popa хітродупий

smutili ща воздух спорчу

tears не так воня як очі ріже

hypnosis оргазм