"Війна це щастя", "Чоловіки народжені для війни"...
- 26.12.25, 21:48
А Соловйов мабуть не чоловік, а "воно". А синуля взагалі виступає в гей-клубі в Британіі.
Як співала Наомі "нах з екрану соловйов, най танцюють лебеді". 
Останні статті
- "Війна це щастя", "Чоловіки народжені для війни"...
26.12.2025, 21:48 - "Але людям треба їсти зараз.."
25.12.2025, 13:33 - Публікація порожніх файлів.
24.12.2025, 20:40
Свіжі фотографії
"Але людям треба їсти зараз.."
- 25.12.25, 13:33
Учора Чилі обрала президентом ультраправого кандидата Хосе Антоніо Каста – сина німецького емігранта та шанувальника Піночета. Його батько, Міхаель Каст, народився в Баварії у 1924 році. У віці 18 років (1942 року) Міхаель добровільно вступив у нацистську партію - НСДАП, і вирушив на службу у вермахт.
З 1943 року Каст-старший перебував на Східному фронті: йому дивом вдалося врятуватися з Корсунь-Шевченківського «котла» у лютому 1944-го. 1945-го Міхаелю надали звання лейтенанта вермахту, зазначивши «лідерство на полі бою».
П'ять братів Каста-старшого теж служили у вермахті і були вбиті.
Після капітуляції Німеччини Міхаель Каст потрапив у полон до американців, але втік із табору та купив у Баварії підроблений паспорт на інше ім'я. 1947 року він, як і багато нацистів, перебрався до Аргентини, а звідти 1950 року – до Чилі, заснувавши там ковбасну фабрику.
Згодом він заперечував, що був членом НСДАП, доки журналісти не роздобули документ. Дружина Каста-старшого заявила – бідолаху, змусили стати нацистом, сказавши: так ми пошлемо тебе до Криму, інакше – до Сталінграда.
Повідомлялося, що Міхаель Каст працював на Національний центр інформації – піночетівську спецслужбу, виконуючи завдання щодо арештів та викрадень людей. Як офіцер гітлерівської армії він робив це професійно. Після падіння режиму Каста до відповідальності не було притягнуто.
Міхаель помер у 2014 році, у своєму ліжку, у віці 90 років.
Нині його син Хосе Антоніо Каст став президентом Чилі. Чудово, чи не так? Він жорсткий прихильник Піночета, збирається керувати суворими методами, вислати всіх мігрантів (при тому, що сам син мігранта) і посилити армію та поліцію.
Загалом, як за старих добрих часів. Кандидат у президенти від Комуністичної партії Чилі та блоку лівих програла, набравши менше 42%. Як же вийшло, що після дикої непопулярності Піночета та його відставки за наступні 35 років ліві, комуністи та соціалісти примудрилися все просрати?
Я був у Чилі рівно 20 років тому. Вночі, прийнявши на груди 200 грам, гуляв із одного бару до іншого, і не був нікому цікавий. Панувала приголомшлива для Латинської Америки безпека – краще лише на Кубі. Поліція не брала хабарів. Все чисто, пристойно, найбагатша країна на півдні. Нині порівняно з недавнім минулим – небо та земля. Багато моїх друзів і колег розповідають, що там повне кримінальне свавілля. Навіть у висотних будинках решітки на вікнах. Залишили айпад та телефон у машині на 10 хвилин – розбили скло та витягли.
Напали з ножами на вулиці (людина втекла, їй порізали куртку). Кидалове під час обміну валюти. Водії таксі блокують двері та грабують пасажирів. Безробіття досягло 9%, і це офіційно. Економіка після ковіда впала на дно, все екстремально подорожчало, національна валюта впала, зарплати знизилися.
Країну у 2019-2020 pp. стрясали масові протести населення проти погіршення життя. Двічі ліві намагалися змінити Конституцію, прийняту за Піночета – і обидва рази програли референдум.
Ну і, за підсумком населення (це передбачувано) затужило по сильній руці. Адже за Аугусто такої хуйні не було. Порядок був, безпечно, немає грабежів, ходили стрункою, нуль мігрантів, вночі дівчата гуляли. Забулися (у людей у принципі коротка пам'ять) і безробіття в півтора рази вище за нинішнє, і тисячі вбитих комуністів – сотні ув'язнених, причому взагалі зникли безвісти.
Але людям треба їсти зараз, і здалеку думається - хм, той самий диктатор у темних окулярах був не такий поганий. Жили ж при ньому спокійно. Ті, хто не відкривав рота.
Тож і голосують за сина нацистського офіцера.
Будучи в Чилі, в колонії Дігнідад та місті Пуерто-Монте, з німецькою діаспорою, я у місцевих будинках бачив багато портретів дідусів у формі вермахту та СС.
Лінк в коментарі.
Публікація порожніх файлів.
- 24.12.25, 20:40
У США опублікували великий масив документів із файлів Епштейна.
Найсмішніше слово тут - "опублікували".
Документи масштабно цензуровано.
Найяскравіший приклад: 119 сторінковий документ свідчень перед Мін'юстом.
У ньому повністю приховані усі 119 сторінок.
Розумієте?
Вони "опублікували" 119 сторінок чорної фарби.
Це ж чиста оруелівщина.
Огляд боїв в Гуляйполі. Продовження. Саботаж в Гуляйполі.
- 20.12.25, 11:23
Все в одній купі, некомпетентність комбатів, саботаж солдатів. Катастрофа в Одесі.
Не додає оптимізму що до того, що втримаємо Південь. І не підемо на "похабний мір" (с) як Ленін в 1918му.
Не додає оптимізму що до того, що втримаємо Південь. І не підемо на "похабний мір" (с) як Ленін в 1918му.
Одеське повстання 1960 року. Не знав.
- 19.12.25, 10:41
У стихійному повстанні в Одесі 18 грудня 1960 року віддзеркалилася більшість негараздів тодішнього СССР, про які не люблять згадувати шанувальники міфічного «смачного пломбіру» та ковбаси по 2.20.
У неділю вранці до горілчаного відділу крамниці на розі вулиць Іванова та Мизикевича (зараз – Дальницька та Степова) завітав солдат строкової служби. Історія не зберегла для нас його ім’я, прізвище, за непідтвердженими даними, Бєляєв. Ніщо не віщувала чогось надзвичайного – служивий узяв пляшку горілки «Московская особенная».
Продавець Юра на псевдо «Рибак», брутально порушив норми совєтської торгівлі. Бо продав горілку людині в робочому, точніше солдатському, одязі. З подальших подій випливає, що вояк перебував у самоволці, і йому продали горілку виготовлену підпільними цеховиками, а продаж пальонки підривав горілчану монополію Компартії СССР.
Вояк з горілкою, вийшов за ріг крамниці, і там прямо з горла, почав гасити власні труби, що палали пекельним вогнем. Як на лихо, армійський сніданок, що перебував у солдатському шлунку, вирішив подивитися – хто ж там заливає пожежу душі? Якщо відкинути метафори – захисник СССР почав блювати.
По завершенню очисної процедури, він стрімко повернувся в крамницю, де звинуватив продавця в продажу паленої горілки, та почав вимагати компенсації моральних збитків новою пляшкою за рахунок закладу. Продавець відреагував в кращих традиціях совєтської торгівлі: відлупцював бідолаху та викинув на вулицю.
В ті часи не існувало Інтернету, телебачення в СССР робило перші кроки. Реальне життя – єдине джерело розваг, що дарувало людям мало цікавих подій. Тому біля крамниці зібралася юрба.
Натовп привернув увагу міліції, що випадково проходила повз. П’яний солдат для них справжня знахідка: якщо випив – значить при грошах. Отже його треба затримати, пограбувати, і передати військовій комендатурі на розправу.
Аби швидше понишпорити в солдатських кишенях, держиморди примусили водія першої-ліпшої вантажівки доправити їх у міліційний відділок.
Щоб зрозуміти подальші події, варто пригадати реалії тодішнього СССР. У колгоспах ще панувало «Второе крепостное право (большевиков) – ВКП(б)». Сталінське закріпачення промислових робітників тільки почали потроху скасовувати у 1955 році.
Натомість визиск набирав нових форм: комуністична влада зрізала розцінки на оплату праці та, водночас, підвищувала ціни на товари і послуги. До того ж у торгівлі панував дефіцит – більшості товарів просто не існувало в роздрібній торгівлі.
На додачу до цього, понад 20% населення СССР, пройшли через тюрми й концтабори, тому без симпатій ставилася до більшовицьких карально-репресивних органів: міліції, КГБ, суддів та прокурорів.
Народ заходився визволяти сердешного солдата. Його конвоїри отримали на горіхи. Разом з ними натовкли пику й невинному водію вантажівки. Народний вуличний суд вирішив покарати й продавця горілки – але той уже встиг зачинити крамницю та втекти через службовий вихід.
Поки розбурканий люд розмірковував, що робити із зачиненою крамницею, для відновлення соціалістичного порядку прибуло 20 міліціонерів. Їх викликав по телефону якийсь стукач.
Із засобів для механічної обробки населення прибулі мали лише свистки: кийки тоді ще не запровадили, а видача вогнепальної зброї потребувала виконання складних бюрократичних процедур.
Міліціонери сміливо кинулися на юрбу, сподіваючись розігнати збурений натовп демонстрацією посвідчень. Але народ не кинувся врозтіч. Навпаки, карателі швидко помітили, що їх з усіх боків оточило кількасот розлючених громадян.
З усіх бойових мистецтв міліціонери володіли лише навичками грабунку п’яних та гуртового побиття беззахисних затриманих. Блакитні мундири усвідомили – прийшов час розплати за всі паскудства міліції: їх зараз битимуть від усієї душі та щирого серця.
На жаль, оточення виявилося не щільним: міліціонерам вдалося врятувати двох товаришів, які раніше намагалися затримати солдата, і чкурнути зі швидкістю, якій позаздрили б усі професійні стаєри світу. Рятуючись від граду каміння, вони забарикадувалися в одному з найближчих дворів.
Повсталий народ жбурнув по сховищу держиморд залишки каміння, і повернувся до крамниці Юри Рибака. Де зустрів нового міліціонера – старшого лейтенанта Ентіна. Міськвідділ МВД вислав його на мотоциклетну розвідку.
Повстанці захопили мотоцикл і заходилися його трощити. Водієві мотоцикла народний суд визначив вищу міру соціального захисту – смертну кару. Працівника каральних органів зв’язали і поклали на трамвайну колію.
На щастя міліціонера, жоден водій трамваїв не погодився плямувати руки об нього. Їх можна зрозуміти – вони були звичайними гуманними людьми, а всі бузувіри, на кшталт Землячки і Папаніна, працювали в МВД та КГБ.
Поки одесити умовляли водія трамваю привести у виконання народний вирок, міліціонер утік. Не виявилося серед тих людей катів – вони не вміли ані вбивати, ані добряче в’язати. В іншому разі, вони працювали б у репресивних комуністичних органах.
Оскільки всі захисники комуністичного режиму полишили поле бою, повстанці вирішили, що треба брати трофеї в держави, яка стільки років визискувала їх. Збурений люд розпочав експропріацію майна крамниць комуністичної імперії.
Першою стала крамничка, де працював винуватець усіх тих подій, крутій та гендляр Юра Рибак. Повсталий народ виломив двері крамниці, у надії знайти горілчаного баригу. Але того як водою змило. Неможливість поквитатися месники компенсували трофеями з його крамниці.
Московсько-більшовицький режим вислав пожежні машини з наказом розігнати повстанців водометами. Для довідок: пожежний брандспойт здатен не тільки збити людину з ніг, але й завдати досить значних ушкоджень. Додайте до того, що поливати юрбу мали зимовим морозним днем, холодною водою.
Не все сталося, як гадалося. Одесити атакували пожежні машини, вивели їх із ладу та змусили пожежників тікати.
Короткий грудневий день добігав кінця. З настанням сутінок, кількість повстанців досягла кількох тисяч. Панівний режим червоної імперії вислав на придушення бунту два взводи солдат строкової служби з дозволом відкривати вогонь на ураження.
Комуністична влада, яка називала себе «народною», не вагаючись, віддавала накази стріляти в народ, за найменшої загрози своєму пануванню. О 10-й вечора центр повстання на Молдаванці оточили вояки. Треба віддати належне командувачу військовим округом Амазаспу Бабаджаняну – він заборонив військовикам стріляти в повсталих одеситів.
З настанням ночі народ почав розходитися по своїх оселях. День гніву пересічних одеситів минув. Внаслідок повстання ніхто не загинув, лише декілька міліціонерів на власній шкірі зрозуміли, що не тільки вони, але і їх можуть добряче віддухопелити.
Щойно люди розійшлися по домівках, настав час чекістів. Удень вони нишпорили серед повсталого народу, винюхуючи імена найбільш активних, аби згодом запроторити їх у буцегарні.
В ніч на 19 грудня 1960 року, в Одесі заарештували 124 особи. Слідство по їх справі тривало менше місяця. Для покарання «антисоветчиков» і залякування простих громадян, влаштували відкритий суд.
Трьом особам впаяли 15 років концтаборів за полярним колом. Одна жінка, Валентина Блайвас, отримала 13 років ув’язнення, за заклики «бити мєнтов», які вона начебто виголошувала.
Ще дев’ять осіб отримали терміни від 12 до 10 років. Через деякий час новий суд по тій же справі, відправив на «малолітку» ще п’ятьох неповнолітніх хлопчаків.
Якщо відкинути белькотіння комуністичної пропаганди, то варто відзначити – повстання на Молдаванці показало, що прості люди ненавидять карально-репресивну систему КПСС, і чекають лише зручної нагоди, аби поквитатися з її карателями і катами. Між народом та диктатурою компартії лежала прірва. Без терору комуністичний режим приречений на повалення. Що і відбулося в 1991 році, щойно ЦК КПСС припинило силоміць утримувати владу, узурповану в 1917 році.
Досі дивуюсь алармістським назвам в ютубі.
- 14.12.25, 14:40
СРОЧНО! МОСКВА В ОГНЕ — СОТНИ TAURUS УДАРИЛИ по ЦЕНТРУ! ВЗРЫВЫ, ЭВАКУАЦИЯ, ХАОС по всей РФ!
Які такі сотні таурусів? Жодного не допросишся. Навіть за гроші. Та ще по центру. Іноді правда дивишся ролік, і він не відповідає назві. Хтось знає хто назви вигадує?
"По третьому колу брати Вовчанськ"
- 02.12.25, 22:45
Москва продала вбиту квартиру, дочекалася, поки там зроблять ремонт, і повернула її через суд.
Ті, хто заряджав банки з водою біля телевізора, перевершили свого вчителя та вийшли на новий рівень.
І ви ще питаєте, чому договори з росіянами не варті чорнила в їхньому підписі?
***
«Ми здобули в Україні жорстокий урок. Ми думали там 70% нас, а 30% проти. А виявилося – навпаки!»
Колишній командувач сухопутних військ РФ генерал Чиркін фактично визнав провал СВО і заявив, що Путін вплутався у війну без підготовки, тому що неправильно оцінив ситуацію і це обернулося великими втратами.
На такому високому рівні подібних заяв ще не було
***
Німеччина втрачає основного союзника, коли «ворог біля воріт», вважає генерал Крістіан Фройдінг
Тісні зв'язки армії Німеччини з американськими військами в Європі й порозуміння з Пентагоном різко зникли після приходу до влади президента США Дональда Трампа.
Про це колишній керівник робочої групи з питань координації допомоги Україні, інспектор армії в міноборони Німеччини генерал Крістіан Фройдінг заявив в інтерв'ю The Atlantic.
За його словами, порядок, який установили багато десятиліть тому і який здавався німцям «стійким і надійним», зникає. Протягом попередніх років він міг «удень і вночі» бути на зв'язку з американськими посадовцями зі сфери оборони, але останнім часом зв'язок бундесверу з колегами у Вашингтоні «дійсно перервано».
Наприклад, адміністрація Трампа не попередила Берлін про рішення зупинити постачання певних видів зброї в Україну для захисту від росії, сказав Фройдінг. Генерал не уточнив, ідеться про припинення передання ракет до систем протиповітряної оборони Patriot і HIMARS у середині літа чи про нове обмеження допомоги.
Для того щоб дістати інформацію про американську політику, Фройдінг звернувся до посольства Німеччини у Вашингтоні, де «є людина, яка намагається знайти когось у Пентагоні», розповів він.
Послаблення зв'язків зі США не могло статися в гірший час, коли посадовці бундесверу «спостерігають за мобілізацією військ у москві, намагаючись визначити, чи накаже путін до кінця десятиліття напасти на країну НАТО й чи прийде в такому разі американський президент на допомогу Європі», каже генерал.
За словами Фройдінга, йдеться не тільки про те, що «ворог біля воріт», а й про втрату основного союзника Німеччини перед імовірним зіткненням із рф.
Якщо повністю, то кремлівський куколд, ржавий, намагається не тількі Україну, а і Європу продати.
Розкривається-лінк в коментарі.
Еге ж. "Какая прєкрасная, отлічная сделка" (с) продавати друзів та партнерів по НАТО.
Який же гарний бізнес!
Який же гарний бізнес!
"Зрадник не буває колишнім" (с)
Мабуть все зрозуміло.
- 27.11.25, 14:46
Гідрант сам сказав. "Ми опинились перед складним вибором..."
Впевнені лідери такого не кажуть.
Мабуть він гадав, що буде вічний президент, добрий дідусь Байден який буде насипати долярців неміряно (яких вистачить і на потреби еліти і на зброю, і на втримання взагалі всього в Україні), а Європі не з'являться Орбани з Фіцами.
А ще раніше, що і війни не буде.
Тому не дуже й турбувавсь, ані про гроші, ані про зброю.
Пагано він знав рашку, порядність США, і розумність коллективного Заходу взагалі. Але врешті отримали боягузство та інфантільність. Тепер у нього є всі шанси стати презом-капітулянтом, який хоче - чи не хоче, а зіллє в унітаз Україну.
