Олег Володарський: «Чернігівщина — амфора класичної культури»

Джерело: https://jak.koshachek.com/articles/choloviki-jaki-vishivajut-hto-v-ce-povirit-alisa.html

Попченко Валентин Миколайович, військовий штурман морської ракетоносної авіації, майор

Чернігівщина — генетично глибокий край. Складно усвідомити, а тим більше передати наскільки безмірна ця глибина. Я неймовірно вражений тим, що відчув душею під час перебування тут. Це те, що я шукав усюди: на Гуцульщині та Буковині, Одещині та Дніпровщині. Те, що кличе до мене і не дає спокійно спати, раз у раз надихаючи на нову мандрівку нашою неймовірною країною.

Де наша Батьківщина? Чому я бачу її уві сні, але не можу віднайти наяву? Це потім, коли я почав знімати діалоги з Нацією, коли почав слухати та чути «Сповіді» українства, я побачив проблиски тієї величної Русі, котра квітла величчю на увесь світ.

Чернігівщина — амфора класичної культури. Древляни, поліщуки… Величний край з величною історією. Ми маємо уважно та завзято вивчати нашу історію, аби усвідомлювати, хто ми є та яке ми маємо коріння.

Та сьогодні основа існування українства зачинена для нас. І якщо ми хоч трохи поважаємо себе, ми почнемо змінювати це і ставитися до цього вкрай принципово. Від цього залежить майбутнє нашої країни. Генетику потрібно культивувати! Це надважливо для України та українства.

Але нашу національну ідентичність останні сотні років знищують під акомпанемент нашої байдужості та рабської покори. Та все ж таки посеред нас є ті, в кому бринить українство. Ті, хто цінують, шанують та бережуть його. Свято. Ревно. Переконано.

Валентин Миколайович — один з таких людей. Українець. Офіцер. Сильний характер військового та глибока, творча душа. Участь у фольклорному колективі, народна вишивка. Красива душа, котра творить красу. Я вперше спілкувався із чоловіком, котрому вистачає терпіння та зосередженості займатися вишивкою. Це молитва без слів, молитва руками.

Він прийшов на ефір у власноруч вишитій сорочці. Сталева воля і ніжне серце. В цій людині надзвичайно красива гармонія контрастів. А ще в ньому стільки українства! Воно бринить в ньому. Сяє. Палає. Усвідомленість. Совісність. Принциповість. І глибока любов до своєї Батьківщини.

В той дощовий осінній день музей Олександра Довженка, його співробітники та гості зігріли нас теплом надзвичайно красивих душ. Люблячих душ. Українських. Ми побачили іншу Чернігівщину. Спокійну. Усвідомлену. Глибоку.

В них варто повчитися любити. Вони це роблять так переконано, щиро та назавжди. Ці дивовижні українці не звикли говорити про свої почуття, адже для них це очевидні речі. Та для мене можливість розповісти про них українству стала надзвичайною втіхою. Ми, українці, вміємо любити. І які ж ми красиві у нашій любові до подарованої нам Господом України!