Валерій Ісаєнко викохує кожну свою іконну, наче дитину

Молитва до Богородиці, прославленої в чудотворній Жировицькій іконі

О Премилосердна Владичице, Діво Богородице! Якими устами торкнуся до святині Твоєї або якими словами ісповім щедроти Твої, що їх людям являла Ти? Бо жоден, хто прибігає до Тебе, не відходить не вислуханим і без допомоги. Від юності моєї шукаю Твоєї допомоги і захисту та ніколи не був позбавлений милосердя Твого.

Споглянь, Владичице, на скорботу серця мого і побач рани душі моєї. І нині, схиливши голову, стоячи перед пречистим Твоїм образом, приношу Тобі мої моління: не позбав мене всесильного заступництва в день скорботи моєї і в день печалі моєї заступи мене. Не відвернися від струменів сліз моїх, Владичице, і радістю наповни серце моє. Пристановищем і захистом будь мені, Милостива, і промінням світла Твого, розум мій просвіти.

Не тільки за себе молю Тебе, а й про людей, що прибігають до заступництва Твого. Церкву Сина Твого у благості збережи і охорони її від злих нападів ворогів, що повстають на неї. Архипастирям нашим пошли поміч Твою в апостольстві, і збережи їх здоровими, довголітніми, щоб правдиво навчали слово істини Господньої. Пастирям випроси в Бога, Сина Твого, ревність і піклування про душі стада словесного, яке вручене їм; дух розуму і благочестя, чистоти і правди божественної їм пошли.

Виблагай також, Владичице, у Господа верховній владі нашій і містоправителям мудрість і силу, суддям — правду і чесність до всіх, а всім, хто вдається до Тебе, — духа цнотливості, смиренномудрості, терпеливості і любові. Ще молю Тебе, Премилосердна, щоб Ти осінила країну нашу покровом Твоєї благодаті і визволяла її від лиха стихій, нашестя ворогів та міжусобиць, щоб усі, хто живе в ній, у мирі та любові перебуваючи, тихе і безтурботне життя прожили і, вічні блага Твоїми молитвами успадкувавши, могли разом з Тобою хвалити Бога на небі повіки. Амінь.

Ісаєнко Валерій Олексійович, іконописець, реставратор

«Молитва пензлем. Саме так можна по-іншому назвати іконопис, або ж мистецтво писання ікон. Люди, які займаються такою діяльністю завжди поміж нас, віруючих. Бо ж без справжнього церковного життя неможливо відображати в ідентичності — Божественне».

Автор Ольга Палош

Сум. Він наступає раптово, наче порив вітру. Збиває з ніг та огортає спогадами. Тягне за руку в дитинство. Огортає материнськими обіймами. І душа тужить чимось теплим та сонячним. Сум, котрий в молитві відображується істинним милосердям до усього того, що так болить нашому сьогоденню.

І душа, не витримуючи цих вітрів, болить та кличе до Господа у молитві. Підіймаєш очі до неба і віруєш в те, що цей сум розчиниться в нічній тиші полине туди, звідки вже ніколи до тебе не повернеться. Перегорнутий аркуш жовтої від часу книги. Книги складної, стрімкої, інколи не зрозумілої. Твій сум, як жаль за минулими митями абсолютної любові, подарованої Господом цьому світу.

Він зайшов до зали краєзнавчого музею і ми зустрілися поглядами. Мені якось одразу здалося, що я давно знаю цю людину. Той знімальний день видався доволі насиченим та цікавим. Та я з особливим нетерпінням очікував на цю «Сповідь». З’ясувалося, що ми народилися в один день, 7 листопада. Можливо саме через це нам було настільки просто вести діалог з Валерієм Олексійовичем.

Віруюча людина. Богомільна. Ревна. І в цьому ми з ним також виявилися схожі. Ми говорили однією мовою. Він знає шлях до таїнства. Усвідомлює його. І молячись пише ікони. З ним не складно. Але треба обов’язково молитися. Інакше зрозуміти та почути його неможливо.

Він десь там. Де випадкові люди не ходять. Він досягає цього виміру Вірою та Молитвою. Ми говорили про благодать Божу, котра, наче бальзам, лікує та оновлює душу. І це таїнство дається ревною щирою молитвою та постійним спілкуванням з Господом.

Його ікони говорять до тебе. Ти мовчазно дивишся на них, і відчуваєш, як благодать святих образів проникає в тебе. Ми звикаємо бути «хорошими». Граємо «правильні» ролі, самі задихаємося від болю, хворіємо, вигораємо та гаснемо. І лише свіча під іконами забирає нічну тривогу та омиває душу цілющою розмовою з Господом.

Він дорослий, усталений у вірі. Він викохує кожну свою роботу, наче дитину. Тому щиро та здивовано сміється, коли адепти ворожої церкви намагаються представити його творчість як надбання кремлівської церкви. Інший світ. Той, в якому вірують і моляться.

Інші думки. Інший вимір. Це неможливо пояснити словами. Це можна лише відчути. Тому так багато вірян залишаються незрозумілими для мирян. Я вже звик до такого нерозуміння. Він також. Ми посміхалися один одному. Широко та щиро. Ми розуміли один одного з півслова.

Ми поважали вибір один одного, обравши для себе молитву, піст та аскетичність у сприйнятті навколишнього світу. Можна бути ченцем в монастирі. А можна бути ченцем в миру. Можна відмовитися від усього мирського. А можна не відмовлятися, жити серед людей і при цьому не відходити від буття відлюдника.

Розмова з Богом. Те, що робить нас смиренними та покаянними. Те, що ти щоденно сповідуєш Йому. Відчуття внутрішньої свободи. Вкрай глибинне. Усвідомлення себе самого. Молитва каяття. Псалми віри.

З ним було не складно. Я відчув силу його віри. Я розумів відданість його любові. Я чув те, що він мені говорив. Я вчився. Просто вчився у цієї мудрої душі. Вчився любити Бога. У свій день народження я молився за нього разом з ним.

Між нами відстань у 150 кілометрів, але це не завадить почути в молитві дружній ледь хриплий голос. Це не складно. Складніше не знати молитви. І не розуміти того, що нам заповідано вірувати в Бога і Україну.

Авторська программа Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Ісаєнко Валерій Олексійович, іконописець, реставратор

https://youtu.be/yHb7AoMgEzE