Лілії Ібрагімовій вдалося знайти гармонію — Олег Володарський

«На території музею-садиби Олександра Саєнка пройшов перший дводенний пленер для вихованців чернігівської арт-студії «Колібрі». Керівник творчої студії, член національної спілки художників України Лілія Ібрагімова зазначила: «Це перший пленер нашої студії на території садиби Саєнків. Таке місце ми обрали через його дивовижність, майже магічність. До цього ми влаштовували пленери на теренах Чернігівщини, іноді виїжджали у Національний музей народної архітектури та побуту України у Києві». Загалом у пленері взяли участь 6 живописців: Маргарита Тишковець, Іван Калашніков, Наталія Мельниченко, Олександра Труш, Вероніка Шевченко, Василь Трохименко та Вероніка Шевченко. Перший день пленеру почався з екскурсії музеєм від наукового співробітника музею Алли Кривець. Надихнувшись творчим доробком родини Саєнків, кожен учасник пленеру створив по одній картині аквареллю. Серед творів вихованців арт-студії «Колібрі» — фасад дому-музею, пейзажні композиції, види садиби зі сторони саду та вікові дуби.

Творчий відпочинок молоді митці провели у Мистецькій галереї імені Олександра Саєнка, яка розташована у Борзнянській загальноосвітній школі №1 ім. Христини Алчевської. У ній дбайливо зберігає твори художника директор школи Зінаїда Москаленко. Перший день пленеру завершився переглядом фільму «Новели старого саду» про життєвий і творчий шлях художника».

Джерело: https://www.dolesko.com/Plener-u-muzeyi-sadibii-Oleksandra-Saienka.html

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Лілія Ібрагімова, художниця, засновниця арт-студії «Колібрі»

Коли людина бачить світ власними очима — це чудово і правильно. Ми бачимо, значить розуміємо. І тоді ми здатні усвідомлювати. А якщо усвідомлюємо, значить душа відчуває цей світ і дає тобі змогу відчувати, а завдяки цьому і творити красу.

Очі людини навпроти не просто бачили, вони відчували. Випромінювали світло. Лілія Ібрагімова. Мені знадобилося доволі часу, щоб налаштуватися на цю статтю. Інформаційний потік напоював мене відомостями про Чернігівщину, її минуле та сьогодення, а також про її яскраве культурне життя.

Наш діалог з цією людиною завершися понад місяць тому, а я подумки й досі повертаюся до нього, відтворюючи в пам’яті слова, думки та відчуття. Все це залишилося жити в моїй пам’яті й одного дня спогади перетворилися на ці рядки. Слова складалися у речення, речення в абзаци. І ось вже на великому письмовому столі, котрий вже давно є мовчазним свідком народження історій про красиві душі українців, лежать колись чисті аркуші, зараз заповнені рядками про ще одну нашу дивовижну співвітчизницю.

Грайливий сонячний промінчик пробігшись по столу, зупинився на розкладених аркушах і з цікавістю почав їх розглядати. А я знову згадував очі цієї людини. Трохи втомлені, але настільки добрі та мудрі, вони мені сказали набагато більше, ніж слова.

Пані Лілія навчає маленьких українців творчості. Творчості та українству. Колись у розмові з Олексієм Альошкіним я запитав у нього: «Чому у творчості я відчуваю стільки Божого?» «Тому що творчість дарована нам Творцем і в ній ми наближаємося до Бога. Творчість — це молитва без слів, наповнена любов’ю до світу та усвідомленням краси», — відповів мені тоді мій мудрий співрозмовник.

В дивовижному місці, викоханому душею цієї неймовірної жінки, в артстудії «Колібрі», понад 250 юних чернігівців навчаються творчості та українству. Бог і Україна. Мені доводилося зустрічати таких Вчителів. Таких, котрі віддають усіх себе своїм учням та вихованцям. Вони запалюють очі та душі, наповнюють красою та знаннями дитячі серця. Та мало хто знає, наскільки втомленими вони можуть бути. Знесиленими від того, що не залишають ні часу, ні сил для себе самих.

Тим приємніше мені було бачити поруч з собою людину, котрій вдалося знайти гармонію між вчителюванням, творчістю та собою. Звісно, інколи цей баланс порушується, та раз за разом їй вдається його відновлювати та продовжувати творити, навчати та любити. Продовжувати ЖИТИ.

Діти. Вони у нас такі неймовірні. Ми прагнемо їх навчити жити правильно, але правда в тому, що вони навчаються на нашому прикладі, а не на наших словах. Важливо усвідомлювати, що для того, аби стати прикладом для них, ми самі маємо в них багато чому навчитися. А це досить не просто зрозуміти та прийняти. Дуже важливо спочатку почути дитину, а лише потім навчати дитину слухати нас. Лише так можна зберегти дитячу індивідуальність та викохати яскраву, потужну особистість.

Навчати навчаючись. В цьому величезна мудрість. Це так важливо – уміти жити, всією душею радіючи кожному дню, кожній миті. Уміти насолоджуватися маленькими радощами та відчувати життя захопливою казкою, в якій на тебе чекають захопливі пригоди та цікаві, дивовижні відкриття. Для нас, дорослих, ця здатність часто виявляється недосяжною. Радіти. Любити. Дякувати.

Насолоджуватися життям, замість того, щоб втрачати себе в гонитві за «благами цивілізації». Лілія Ібрагімова це знає. І саме цьому навчається у дітей сама, а потім навчає їх. А я вдячний Богу за те, що наша Нація має таких Митців, таких Вчителів, такі Душі.