Ніжин – місто величної історії, місто церков, храмів та соборів

Ніжин – старезне місто на ріці Остер,

Колись – Ніжатин, а пізніш – Уненіж,

Як Ніжин знають всі його тепер,

Тут стиль сучасний зі старим – впереміж.

Він літописно – славний у віках:

З часів Русі відомий українцям,

У благодатних сіверських краях

Здавна селились греки й ассірійці.

Ще й досі пам’ятає ті часи,

Як містом був торговим, благородним,

Шляхів – пересіч, між боліт – ліси,

Ріка Остер – глибока, судоходна.

Була фортеця, Ніжинський свій полк,

А на гербі – сам Юрій Змієборець,

Що знав у війнах, безперечно, толк,

Та був для міста – вірним охоронцем.

Та все ж не раз зруйнованим було:

Перш – половці, пізніш – війська московські

Палили місто у боях на тло,

Пізнало руки польські та литовські.

Цей град і Магдебурзьке право мав,

Та занепав помалу безнадійно,

Коли позбавив цар указом прав,

Став тихим, сірим, чисто провінційним.

Наразі в нім – нелічено церков:

Дзвіниці сяють, наче наречені.

Як історично склалось, на Покров

Торговища проводяться шалені.

Маленьке місто, в зелені садів,

В базарні дні бурхливо оживає:

Тут купиш все, що навіть не хотів,

Рясніють ятки щедрістю врожаю.

Раніше ярмарків було аж три,

Ще й гомоніли тижнів десь із пару,

З усіх усюд привозили дари

І цілий центр ставав одним базаром.

Вславляли Ніжин Гоголь і Бернес,

Плекав чимало він талановитих,

На кожнім кроці – пам’ятки чудес.

Ну, як це місто можна не любити?

Оксана ДНІСТРАН

Цього разу дороги Чернігівщини вели нас до Ніжина – спочатку зовсім незнайомого, а через кілька днів вже майже рідного для нас міста. Ніжин – місто величної історії, місто церков, храмів та соборів. Намолене місто. Місто, в якому живуть люди дивовижної душі, незламного українського духу та глибокої віри.

Не зважаючи на вранішню недільну пору в Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя на нас вже чекали родина Самойленків: Олександр Самойленко – ректор університету, його батько Григорій Васильович – професор університету і донька та онука цих потужних науковців Анастасія Самойленко.

Олександр Самойленко. Ректор Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Відкрита у спілкуванні людина, при цьому розсудлива, виважена та багатогранна. Людина з потужним інтелектом, завдяки чому з ним можна говорити про складні та важливі речі простими словами.

Григорій Васильович Самойленко. Доктор наук, професор, заслужений науковець України. Патріарх родини Самойленків. Цей науковець 50 років життя присвятив університету. Про його регалії та наукові здобутки можна говорити дуже довго. Та мені запало в душу щодо цієї людини зовсім інше – він українець сильного українського духу, котрий віднайшов себе в українстві та українство в собі, живе з повагою та любов’ю до завітів наших предків, до нашої історії та культури, яку знає та відчуває. І, що не менш важливо, продовжив себе, свій рід Самойленків у своїх нащадках – сильних, потужних, розумних українцях. Своєю працею, своїм життям ця людина зробила для України стільки, що усе важко навіть осягнути. Нація має знати та шанувати таких людей.

Анастасія Самойленко. Представниця третього покоління роду Самойленків. Онука патріарха родини. Яскрава представниця покоління незалежної України. Розумна, кмітлива, незалежна та сильна. Вона цінує та поважає свою родину, любить її та пишається нею. Проте самостійно відшукує себе у житті: набуває власного досвіду, робить власні висновки, пізнає світ власною душею, постійно розвивається та самовдосконалюється. Ця дивовижна українка через юний вік ще сама не усвідомлює, що сили духу, подарованої їй родом вистачить для того, щоб підкорити будь-які вершини, досягти будь-якої мети та скоро вона це відчує та усвідомить.

Свято-Покровський храм зустрів нас яблунею зі стиглими налитими сонцем плодами, що росла на церковному подвір’ї. В мені одразу прокинувся маленький розбишака, котрий в дитинстві «збирав» ароматні плоди у сусідських садах, і я простягнув руку за яблуком раніше, ніж зрозумів, що роблю. І лише потім засоромився такого дитячого пориву та відвів руку.

Митрофорний протоієрей Михайло Якубів по-батьківськи зустрів нас, пригостив кавою з медом та смаколиками, а потім запросив до зимового храму, де ми й розпочали запис програми. Мудрий священик з добрими, живими очима та люблячою душею.

Дарія Якубів. Матінка. Дружина отця Михайла Якубіва. Добра. Світла. Розуміюча. Любляча. В ній стільки по-материнськи ніжної любові до людей, Бога та України!

Протоієрей Олексій Котенко. Капелан. Він, як ніхто знає, яких зусиль нині коштує українцям можливість будувати своє майбутнє, адже він бачив війну на власні очі. Потужний, сильний духовний воїн.

Музей рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Зали музею наповнені мудрістю та давниною, котра дивиться на нас зі старовинних фоліантів. Олександр Морозов. Директор Музею рідкісної книги. Письменник. Публіцист. Він думав ми його не почуємо. Література навчила його відчувати ціну та цінність словам, тому він вкрай неохоче погодився на запис програми. Та у цій «Сповіді» нам вдалося почути душу цієї глибокої, мудрої людини.

Людмила та Микола Лисенки. Такі різні, але такі схожі. Дві половинки серця, що палає спільною справою. Цікаві діалоги про книги та книговидання у нашій країні.

Роман Желєзко. Історик. Екскурсовод. Письменник. Він власним прикладом, своїми знаннями та досвідом надихає відкривати, пізнавати та любити його рідне місто Ніжин. Душа міста відкривається світу саме такими містянами.

Олександр Забарний. Письменник. Поет. Драматург. Вчитель. Науковець. Я рідко зустрічаю таких людей, але одразу їх впізнаю. За принциповістю та навіть деякою зовнішньою суворістю ховається величезна любляча душа. Він справжній БАТЬКО для Нації та своїх студентів.

Музейний комплекс Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя – справжня скарбничка художнього мистецтва, котра зачаровує глибокою красою експонатів. Анна Парубець. Директорка музею. Її будні наповнені красою мистецьких творів, що виставляються у залах музею і вона з теплою посмішкою ділилася з нами безмежними знаннями про цю красу.

Наталія Примушко. Потужна освітянка. Директор закладу дошкільної освіти, де маленьких українців посвячують у козаки. Тепла та світла «Сповідь». Люблячою материнською душею вона обіймає своїх вихованців, наших маленьких українських дітей.

Сергій Зозуля. Завідувач відділу історії Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського. Людина, котра без зайвих емоцій глибоко вивчає та аналізує історичні факти. Цікавий співрозмовник зі своєю неповторною філософією та поглядом на життя та події, що відбуваються.

Володимир Дорохін. Директор Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької. Музикант. Вчитель. Вчитель, котрий уміє навчити душу творити.

Ніжинський краєзнавчий музей привітно відчинив перед нами свої двері, співробітники музею пригостили нас кавою та надали локацію для зйомок програм. Те, з яким теплом та повагою поставилися до нашої праці, надихало до нових звершень.

Наталія Постол. Викладачка ніжинського коледжу культури та мистецтв. Вишивальниця. Щира та добра українка. Їй вдалося впоратися із хвилюванням, котре охопило її перед початком зйомок та показати себе справжню.

Євгенія Липовецька. Талановитий митець та потужний викладач. Їй не треба стверджувати себе перед зовнішнім світом, адже вона черпає сили та натхнення всередині себе, у своєму внутрішньому світі. Краса та глибина робіт, котрі народжуються в цьому натхненні вражає та зачаровує. Людина з душею дивовижної краси.

Юрій Ващенко. Різьбяр. Викладач. Цікавий діалог з цікавою, талановитою людиною про душу, творчість та Україну.

Вікторія Овод та Діана Савлученко – студентки Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької. Вікторія – майбутній вчитель, вона мріє працювати з дітьми. Діана віруюча дівчинка і контрастно виділяється своїми життєвими принципами та переконаннями на фоні тенденцій сьогоднішнього суспільства. Ці дівчатка є яскравими представницями новітнього покоління Незалежної України й нам дуже важливо їх чути, розуміти та підтримувати.

Валерій Ісаєнко. Іконописець. Ми з ним з першого погляду знайшли спільну мову, а потім з’ясувалося, що ми народилися в один день. У цієї людини величезна любов до Бога і України та дивовижний талант.

Григорій Василенко. Різьбяр. Він створює дивовижні ікони, деякі з яких показував нам під час програми. Він розповідав багато про себе і не сказав практично ані слова про свою творчість. Так буває, коли душа веде за покликанням та значно випереджає свідомість. Людина йде за душею, але не може пояснити, чому обрала саме цей шлях та як на нього стала.

Марина та Валерій Козирєви. Громадські діячі, засновники та власники однієї з сучасних перлин Ніжина, кав’ярні «Gogol point». Сучасна казка на старовинній вулиці міста. Валерій сконцентрований на внутрішній тиші, а Марина – «Та, що біжить по хвилях». Ми доторкнулися душею до створеної ними казки, котрою вони з любов’ю діляться з містянами та гостями Ніжина.

Олександр Кодола. Міський голова м. Ніжин. Дорослий діалог, позбавлений політики та влади. Розмова двох небайдужих Українців про місто, містян, історію та сьогодення.

Володимир Мамедов. Почесний громадянин Ніжина. Волонтер. Ми спілкувалися, а він читав нам свої вірші. Він глибоко відчуває буття душею, а потім ці відчуття лягають на папір віршованими рядками. Він по-батьківськи небайдужий до рідного міста та нашої країни й душею та працею підтримує українство.

Протоієрей Роман Пушка. Його храм ще будується, тому ми зустрілися з ним в римо-католицькій церкві. Отець Роман не багатослівний, та ми зуміли зрозуміти та почути один одного. Під час цієї «Сповіді» я відпочив душею та набрався сил для нових звершень.

Ганна Бьянка. Волонтер. Викладач. Вийшовши заміж за громадянина Швейцарії вона не полишила рідну країну, а з новими силами продовжила допомагати дітям та літнім людям. Вона завжди поруч із тими, хто не може самостійно дати собі ради. Завжди допомагає та підтримує. вона поруч з Україною і Нація відчуває цю підтримку.

Віталіна Скороход. Начальник соціально-гуманітарного відділу НДУ імені М. Гоголя. Ця енергійна людина опікується численними проектами університету та віддає багато зусиль та праці втілення та реалізації все нових і нових заходів.

Євген Луняк. Історик. Доктор наук. Професор. Вчитель. Учасник російсько-української війни. Сильна, цільна, потужна особистість. Доросла, чоловіча розмова двох небайдужих українців.

Микола Шумський. Народний артист України. Разом з Володимиром Дорохіним вони створили дует баяністів та причарували нас своїми талантом та творчістю. Три оркестри та маса цікавого.

Собор всіх Святих. Дивовижне місце у самому серці Ніжина, куди нас запросив отець Сергій Чечін та де познайомив з дивовижними людьми.

Ієрей Олег Расковалов. Як духовний батько, він усією душею молиться та непокоїться за дітей своєї країни. У нього всі діти Божі, не залежно від віку та статусу. Він любить свою країну та постійно молить Бога про мир для усіх нас.

Протоієрей Сергій Чутченко. Священик села Крути. І цим так багато сказано! Мудрий погляд та цілковита усвідомленість. Глибока людина з сильною молитвою.

Ієромонах Софроній, Ієродиякон Януарій. Монахи. Ті, хто полишив мирське заради того, щоб присвятити своє життя Господу. Найвища форма служіння, найвища звитяга.

Протоієрей Василь Пєтухов. Капелан. Благочинний Носівського району. Поруч з цією людиною відчуваєш себе спокійно та захищено. Сильна, мудра, добра душа.

Протоієрей Сергій Чечін. Настоятель собору Всіх Святих міста Ніжин, обласний благочинний Чернігівської єпархії ПЦУ. Саме він зібрав таку кількість патріотів нашої країни в останній день нашого перебування в Ніжині. Небайдужий священик, він знає свою парафію та своїх парафіян. Пишаюся знайомством з ним.

Василь Лукач. Директор Ніжинського агротехнічного інституту. Василь Степанович приїхав на зйомки програми до храму і його це аж ніяк не збентежило, а навпаки, додало спокою та наснаги. Людина, для якої Бог і Україна – не просто слова. Пишаюся тим, що такі люди є в нашій сучасній освіті.

Ігор Волосянкін. Фотохудожник. Чиста та світла душа, котра не може та навряд чи колись зможе байдуже спостерігати за несправедливістю. Він активно виступає проти несправедливості, незалежно від того, якою владою та можливостями наділено джерело такої несправедливості. Вільна людина. Віруюча. І дивовижно щедра на дружбу та світлу посмішку.

Олександр Шалай. Волонтер. Довгі роки війни він разом зі своїм небайдужим колективом ремонтує машини для фронту.

– Що за програма? – запитав він мене, уважно дивлячись в очі.

– Про справжню Україну, – не відводячи погляду відповів йому.

– Тоді будемо знімати, – по-військовому чітко та стримано відповів Олександр.

Яна Хмелюк. Журналістка. Я побачив її у храмі разом з дитиною. Вона стояла навколішки перед вівтарем, щиро та самовіддано звертаючись в молитві до Господа. Я хочу побажати їй тиші та Божої Благодаті.

Лідія Яковенко. Мати Дениса Яковенка, героя, воїна, загиблого у цій війні. Я сказав їй, що у неї мільйони українських синів та дочок та намагався як умів підтримати та висловити повагу матері полеглого героя. В кінці програми вона промовила молитву. Це потрібно бачити! Вклоняюся цій жінці, цій душі.

Віктор Рафальський. Волонтер. Людина, котра допомагає нашим захисникам, дітям, літнім людям та місту.

Станіслав Прощенко. Доброволець. Учасник російсько-української війни. Громадський активіст. Людина, котра не втомилася від війни, котра буде боротися за нашу країну до останнього. Я щасливий, що у Нації є такі люди, такі захисники.

Глибокою ніччю ми вийшли з храму, я підняв очі до неба та промовив: «Господи, дякую Тобі за все! Дякую, що колись звернув дорогу мого життя на шлях допомоги та підтримки Нації. Дякую, що в мене вистачає душі та віри відшукувати та по цеглинках відбудовувати фундамент ідеології нашої Нації. Дякую, що дарував мені зустріч з цими українськими душами в намоленому місті Ніжин. Дякую тобі за Україну та українство, за можливість бачити це диво, доторкатися до нього, знімати та писати! Дякую, що я українець!»

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Чернігівський цикл, частина-3

https://youtu.be/fFdudD6mHW0