Отець Роман відкидає все застаріле і слідує духу часу

Олег Володарський: «Сповідь» сьогодні — це трирічний молебень за Україну. Молитва, слова якої беззвучно линуть до мене із душ дивовижних українців» (відео)

 Акафіст Покрову Пресвятої Богородиці

Ікос 11

Як світлоприємну свічку, що в молитві горить, бачачи Тебе в повітрі, Влахернська церква однодушно з великою кількістю людей, які були всеблагу молитву почувши, собор святих подячно взивав: ній, виголошувала: звідки це мені, що прийшла Мати Господа мого до мене? Святий же Андрій з Єпифанієм тепло молилися до Тебе, взиваючи:

Радуйся, всіх дарів духовних і тілесних подателько;

Радуйся, грішників, що починають каятися, вірна заступнице.

Радуйся, тих, хто бореться з пристрастями і підступами ворожими, постійна поборнице;

Радуйся, невидиме приборкання владик жорстоких і звіроподібних.

Радуйся, таємний спокою і відрадо рабів лагідних і страждаючих;

Радуйся, всежадане звершення благих шлюбів.

Радуйся, матерів, що народжують дітей, швидке і безболісне народження;

Радуйся, в час кончини єдина всім нам помічнице.

Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором

Ієрей Роман Ковальчук, благочинний Немирівського району Вінницької області, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці м. Немирів Вінницько-Тульчинської єпархії

Молитва вже давно стала невід’ємною складовою мого буття. День для мене триває від вранішньої до вечірньої молитви, котрі ознаменовують його початок та кінець. Я молюся не задля того, щоб... Звертаюся до Господа зі щиро та по-дитячому відкритим серцем, говорю до Нього. І лише в цій розмові починаю чути власну душу.

Пам’ятаю, як лише ставши на шлях віри, я був впевнений, нібито знаю, що мені потрібно й так щиро та самовіддано прохав Всевишнього про це. А сьогодні, пройшовши цим шляхом трохи далі, я із вдячністю приймаю усе, що Він мені посилає, адже не раз переконався в тому, що Його мудрість та любов набагато більша та далекоглядніша ніж я чи будь-хто інший здатен осягнути.

Моя недовга аскеза і тиша дали мені змогу почути своє серце, котре покликало мене в мандрівку Україною, яка триває вже понад три роки. Я не знав що я шукатиму, й навіть уявити не міг що знайду. Та кожна така знахідка, кожен діамант душі, що зустрічається мені, тільки стверджує мене на цьому шляху.

Раз за разом з благоговінням торкатися душ тих, в кому стільки любові до Бога і України! Озираюся назад і в мене перехоплює подих від того, скільки щастя дивовижних зустрічей, вражаючих «Сповідей» подарував мені Всевишній. Кожне з одкровень, що приходять до мене у цих діалогах варте усіх випробувань, що випали на мою долю. Господь безмежно щедрий у милості своїй.

«Сповідь» сьогодні – це трирічний молебень за Україну. Молитва, слова якої беззвучно линуть до мене із душ дивовижних українців. В той осінній день ми виїхали із ранкового Оратова до Немирова, щоб зняти програму зі священиком Романом Ковальчуком. Раніше ми зняли програму з отцем Ростиславом Процаніним, з яким отець Роман їздить до наших хлопців на передову.

Я завжди з особливою вірою та надією дивлюся на ровесників нашої Незалежності. А отець Роман ще молодший за нашу юну державу. Та він настільки потужний, дієвий та переконаний у своїй любові до Бога і України, що, розмовляючи з ним, я захоплювався людиною, котра вже народилася з тими переконаннями, до яких я сам йшов майже півсторіччя.

Лише мій поважний вік дозволяє мені говорити про юність отця Романа. У цьому немає ніякої зверхності чи поблажливості. Лише щире захоплення та глибока повага. І ще, мабуть, прагнення відповідати, бути гідним таких дивовижних Дітей Незалежності, котрі так несподівано подорослішали поруч з нами. Вільні. Сильні. Розумні. Кмітливі. Потужні. Вони набагато кращі за нас.

Ми програли випробування часом, адже не змогли подарувати нашим дітям мирну, квітучу країну. Наше покоління не змогло усвідомити цінність подарованої нам Незалежності, не змогло повною мірою скористатися нею. Ось чому сьогодні ми платимо за Незалежність таку страшну ціну. А вони, юні українці, вже народилися з цим усвідомленням. В ньому вони набагато глибші та переконаніші за нас. Я всією душею прагну відповідати цьому вітру. Вітру змін.

В красивому, доглянутому парку розташувався дерев’яний храм. Тільки-но переступивши поріг, ми відчули, як це місце огортає душу теплом та світлом. Червоно-чорний стяг одразу ж звертає на себе увагу. Бог і Україна. Моє щире та глибоке переконання – поруч з куполами українських храмів мають майоріти жовто-сині та червоно-чорні прапори. Це фундаментальні цінності нашої Нації. І якби ми це усвідомили раніше, то ворог не мав би жодного шансу ввести в оману щодо приналежності кремлівських богів українській церкві. Навіть після стількох років війни на зовнішньому та внутрішньому фронтах це ще треба пояснювати багатьом. Але не нашим дітям. Не Дітям Незалежності.

Ми розмовляли з отцем Романом про життя парафії та участь церкви у цьому житті. Я із захопленням спостерігав, як він відкидав будь-які застарілі заданості та слідував духу часу. Сміливо та рішуче він виводить віру із-за стін храму й інтегрує її як частину життя громади.

Креативні ідеї, засновані на глибокому розумінні потреб як парафіян, так і містян в цілому, котрі об’єднують церкву та суспільство в єдине нероздільне ціле, привносять часточку Бога не тільки в життя вірян, а й у буденність кожного. В цьому стільки новітнього й водночас стільки Божого, що в мене перехоплює подих від того, наскільки яскраво сяє Господня іскра в душі отця Романа. Така юна й така мудра душа!

Ми завершили програми й рушили далі. Мальовничі дороги Поділля вели нас до Гайсина, Бершаді… Я їхав і молився Богу… Господи, дякую Тобі за наших дітей! Вони виросли настільки досконалішими за нас, що це могло статися лише Твоєю волею, Твоєю милістю. Дякую Тобі за все!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Ієрей Роман Ковальчук, благочинний Немирівського району Вінницької області, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці м. Немирів Вінницько-Тульчинської єпархії

https://youtu.be/wIrUK06eEbo