Олег Володарський: «Поруч зі мною був добрий і скромний Вчитель»

Молитва про добрих українських священиків

Господи, Господи! Поглянь з неба, подивись і посіти виноград, який насадила твоя правиця. Нехай всемогутня твоя рука буде заєдно над цим народом, що його Ти полюбив. Давай йому, предвічний Боже, у кожному поколінні, аж до кінця світу, єпископів і священиків святих, повних Твого Духа – пастирів і вчителів Твого закону, що вміли б незмінно зберігати правду Твого святого об’явлення та з любови навчати і судити цей великий нарід. Даруй українському духовенству ласки ніколи не боятися ніякого пожертвування, де тільки йде про Твою славу і добро цього народу. Розпали в серцях українських священиків духа ревности про спасення душ. Відкрий перед їхніми очима премудрість Твого об’явлення і дай їм високе почуття святости того діла, до якого Ти їх покликав. Благослови їх працю і їх наміри. Хорони їх від усякого лиха, а передусім від смертного гріха. І злучи їх Твоєю благодаттю, щоб любов’ю були одно – так як Ти, Отче, зі Сином своїм, і Син з Тобою. Амінь.

Протоієрей Миколай Лагодич, клірик університетського храму Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, доцент кафедри культурології, релігієзнавства та теології ЧНУ

Старовинний храм мовчав віковою тишею. Мовчав і слухав кроки тих, хто вирішив його відвідати. Наче неймовірно добрий і гостинний господар, котрий наповнює душу світлом і лікує ті душевні рани, зцілити які може лише Господь. В храмі відчувається Бог. Відчувається Його по-батьківськи люблячий та суворий погляд. Він чекає на нас. Чекає і приймає нас. Чує нас. Заспокоює, наче дитя і постійно навчає. Навчає безперестанно. Невблаганно.

Коли ми тільки запланували зйомки програми з Миколаєм Лагодичем, я вирішив пошукати відомості про нього в інтернеті. Але світлини в мережі не дали усвідомлення того, що є в цій людині такого, що привертає до нього душу. І лише коли ми розпочали «Сповідь» і він почав говорити, я відчув те, що побачив раніше, але не міг зрозуміти – добро.

Поруч зі мною був добрий і скромний Вчитель. Він говорив просто і щиро про історію, культуру сучасності, цитував Святе Писання. Та як же все це було по-доброму! Я багато в чому можу помилятися, але коли бачу і чую таку доброту, завмираю, наче дитина. Адже я чудово розумію, що такі душі наповнюються такою Благодаттю Божою лише ціною щирої, невпинної молитви й каяття. З дитинства навчений вдячно цінувати таку доброту. Ця вдячність прийшла набагато раніше, ніж усвідомлення добра і зла. А тепер, коли усвідомив, яка це рідкість в сучасному бурхливому світі, моє щире захоплення від зустрічей з такими душами не має меж.

Згадую, як маленьким йшов зі школи з повним портфелем двійок з червоним від зауважень щоденником. Додому йти не хотілося. На вулицю гуляти не пустять. Мультфільми заборонені ще як покарання за попереднє бешкетництво. Здавалося життя завершене. Заходиш додому, сідаєш обідати, а очі навпроти тебе дивляться на тебе все з такою ж любов’ю. Навіть попри те, що тобі не часто вдається бути хорошим хлопчиком. Рідне серце. Рідні очі. Добро, котре всеосяжною, безумовною любов’ю робить тебе кращим.

Таким добром глибоко пронизана генетика нашої Нації. Ми перестали чути і пам’ятати все те, що генетично допомагало нам ЖИТИ. Замість того ми сповнені страхом смерті. Ми боїмося не встигнути, тому постійно метушимося, біжимо, намагаємося отримати більше. Більше знань, можливостей, задоволень… І в цьому схожі на собаку, котра ганяється за своїм хвостом і ніяк не може його вхопити.

Ми забули про любов, тишу та спокій, котрі дарує нам люблячий Бог. Ми втратили відчуття рідної землі, а замість того, наче шпроти в банці, набиваємося в метро та автобуси. Ми перестали бути людьми, котрі живуть Десятьма Заповідями. Ми мріємо бути соціально інтегрованими і матеріально забезпеченими, а коли душа починає нестримно боліти під гнітом матеріалістичного мотлоху, відкупаємося від цього болю коштовними свічками і дорогими іконами.

Дзвінка тиша старовинного храму. Добрий вчитель. Той момент, коли поруч з тобою настільки хороша людина, що ти починаєш вкрай гостро відчувати власну недосконалість. Він так щиро і відкрито говорив правду, а я із захопленням слухав його. Сам я здатен на таку відкритість лише в Молитві, наодинці з Богом, а цей священик спокійно говорив про все те, що в нього на душі й про те, що відбувається навколо.

Доброта – це коли серце, душа і очі сповнені щирістю милосердя. Милосердям, котрому навчає Господь. Ця людина – священник за покликом серця. Вчитель, котрий залишаючись учнем Христовим, несе світло знань дітям, котрі мріють так само присвятити себе Богу.

Ми неймовірно сильна нація. Дуже добра. Милосердна. Ми діти Господні. Нам необхідно так мало і водночас багато – відмолити війну. Вимолити у Бога пробачення за гріхи. Це не покарання. Просто ми ще йдемо своєю пустелею, котра очищує нас. Саме про це так ясно та правильно говорив Миколай Лагодич.

Ворог неймовірно боїться наших націоналістичних прагнень, намагаючись знищити в нас відчуття власної державності, асимілювати нас, водночас підмінюючи Віру Господню вірою кремлівською. Та ми давно усвідомили найважливіше – якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Протоієрей Миколай Лагодич, клірик університетського храму Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, доцент кафедри культурології, релігієзнавства та теології ЧНУ

https://youtu.be/KbNdjVJfuq4