Такі, як Павло Сливка, не люблять фальш
- 31.08.19, 23:44
Павло Васильович належить до людей, чий рід проливав кров за свої національні переконання – Олег Володарський
Буремні події Першої світової війни та національно-визвольні змагання 1917-1923 років змінили суспільну свідомість українців та піднесли їх на якісно новий рівень. Жваве політичне і національно-культурне відродження в Наддніпрянській радянській Україні у 1920-х роках, зростання політичних і культурних національно-демократичних сил на західноукраїнських землях напередодні Другої світової війни – усе це стало наслідком національної революції в 1917-1921 роках.
Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Микола Міхновський, Михайло Грушевський, Юліан Бачинський першими обґрунтували потребу створення самостійної Української держави. Їхні ідеї розвинув ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов. Він народився у м. Мелітополі (сьогоднішня Запорізька область), навчався в університетах Відня та Львова, став одним із засновників Союзу Визволення України, активно працював як редактор «Літературно-наукового вісника» та «Вісника», друкував свої твори не тільки у місцевій пресі, але й німецькій, швейцарській та польській періодиці. Важливий вплив на формування національного українського світогляду мали програмні праці: «Підстави нашої політики» (1921 р.), «Націоналізм» (1926), «Де шукати наших історичних традицій» (1938) та інші. Саме Дмитро Донцов обґрунтував тезу про необхідність творення нової когорти – «людей нового Духа; … нової еліти, людей із основними прикметами нового лицарства: з мудрістю, шляхетністю і відвагою» 1. Головні тези Донцова взяла на «озброєння» підпільна «Організація українських націоналістів», яка постала в 1929 р. внаслідок об’єднання різних українських націоналістичних угруповань на західноукраїнських землях та у Східній Європі. ОУН стала найбільш впливовим політичним рухом у Західній Україні в 1930-х роках.
Голова Тернопільського обласного відділення всеукраїнського об’єднання ветеранів Павло Васильович Сливка. Непросто у щоденній метушні життя пам’ятати і шанувати своїх героїв. З гідністю та вдячністю. Ще складніше не забувати тих наших сучасників, котрі на власні очі бачили величезний відрізок історії України. Тих, хто попри пильний нагляд червоних комісарів, все ж зумів донести до нас зерна культури та генетики, передати нам дух пам’яті предків. Тим, завдяки кому ми маємо змогу стати іншими.
Спокійне і просторе приміщення Тернопільського об’єднання ветеранів. Стіни пронизані історією. Мудрий та привітний погляд Павла Васильовича Сливки. Ще років 10-15 тому такий погляд здавався мені проявом недовіри та відстороненості.
Сьогодні, переживши більше 100 «Сповідей», я категорично впевнений – це погляд людей, чий рід проливав кров за свої національні переконання. Це назавжди залишається в генетиці роду. Не усвідомити цього – значить зрадити пам’ять предків.
Сьогодні такі люди втомлено і ледь помітно посміхаються, водночас обережно і делікатно дивляться в саму суть співрозмовника. І якщо ти українець, вони будуть говорити… М’яко, виховано, чесно.
Та якщо в твоїх думках, молитвах і справах немає України, вони просто тебе не побачать. Привітаються, перемовляться кількома фразами і підуть далі любити свою країну. Для них тебе не існує. Вони не люблять фальш. Вони українці в Україні ціною смертей та страждань своїх предків. Для них майбутнє України – це дань пам’яті тим, хто залишився позаду і зобов’язання перед тими, хто буде йти після них.
Раптом у розмові ми дізналися, що Павло Васильович тривалий час очолював відділ у справах релігії міської адміністрації.
– Ми зможемо об’єднатися? Християни – католики та православні?
– Ми мусимо це зробити. Та це буде надскладний процес.
Була правда. Справжня, складна і болісна істина – нас розрізали тупим комісарським тесаком на клапті. Нам відрізали коріння та знищували молоду, здорову лозу, культивуючи заражену червоною пліснявою. Та ми, усім смертям наперекір, живемо, молимося, воюємо. Ми посміхаємося, ми віримо, ми любимо…
Для таких людей Україна – це мрія, котрою вони живуть та дихають. В їх присутності нам не треба непокоїтися за своїх дітей та онуків. Вони самі прочитають над ними молитву і, перехрестивши їх услід, промовлять: «Слава Україні!»
Павло Сливка. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського
Коментарі