Капелан Володимир Буграк розуміє, про що мовчить

Те, що отець Володимир родом з Гуцульщини, ще більше зігріло мою душу – Олег Володарський

Господи Боже сил, Боже спасіння нашого, Ти Єдиний твориш чудеса. Поглянь в милості і щедротах на смирення рабів Твоїх і чоловіколюбно вислухай і помилуй нас: бо вороги наші напали на нас, щоб погубити нас і знищити державу нашу та святині наші. Допоможи нам, Боже, Спасителю наш, і визволи нас, заради слави імені Твого, і нехай до нас будуть застосовані слова Твої, сказані через Мойсея: будьте сміливими, стійте і побачите спасіння від Господа, бо Господь переможе за вас.

Так, Господи Боже, Спасителю наш, не пом’яни беззаконь і неправд людей Твоїх і не відвертайся від нас, не карай нас гнівом Твоїм, але в милості і щедротах Твоїх відвідай смиренних рабів Твоїх, що до Твоєї милості припадаємо: повстань на допомогу нам і подай воїнству українському з Ім’ям Твоїм перемогти. Погуби наміри і неправедні насмілення тих, хто йде на нас війною.

Молимось до Тебе, Владико миру і спокою нашого, щоб як щезає дим, так нехай щезнуть вороги наші, і як порох розвіююється вітром, так нехай розвіються їхні злі думки знищити державу нашу Україну. Господи, вгамуй тих, хто противиться заповідям та постановам Твоїм. Поверни їм пам’ять Твоєї заповіді: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. А для тих, хто противиться цій Твоїй заповіді, пошли Свій гнів, скорботу і ангелів лютих, які оселять в них страх і опам’ятають їх, бо і вони себе християнами називають.

Нехай же, Господи, буде воля Твоя над нами і, якщо Твоє Провидіння є таким, щоб покласти воїнам нашим у битві за Віру і Україну душі свої, то прости їм гріхи їхні, і в день праведного Твого Суду подай вінці нетління. Але віримо і молимось Тобі Великодаровитий, Господи, що ти захистиш, втихомириш і напоумиш та до миру приведеш усіх. Бо Ти є захист і перемога, і спасіння, для тих, хто надіється на Тебе, і Тобі славу розсилаємо – Отцю і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

Отець Володимир Буграк. Капелан, настоятель собору Преображення Господнього у місті Кременець, що в Тернопільській області.

Собор Преображення Господнього – найбільший храм у Кременці. Численною є і його парафія, котра разом із священиками та настоятелем о. Володимиром Буграком відома своєю патріотичною позицією, волонтерською діяльністю та активною допомогою військовим впродовж усієї війни. Щоразу там з’являються якісь інновації для зручності парафіян. Одні з останніх – «соціальна свічка» та «черговий» священик у храмі.

…А ще тут є така «послуга» як «соціальна свічка» – кожен, хто немає грошей, бере її з ящичка, куди турботливо кладуть заможніші парафіяни. І відтепер щосереди у храмі «чергує» хтось із священиків: поради духівників потрібні не лише у дні Богослужінь.(за матеріалами http://www.kremenets.pp.ua/2019/06/32.html

Протягом останніх двадцяти років Почаївська Лавра була для мене імпульсом і орієнтиром віри в Господа нашого. Дальній храм Видубицького монастиря, старовинний та до болю рідний, Почаївська Божа Матір завжди кликали мене та наповнювали істинною вірою. Через Кременець я проїжджав, наче через останній форпост перед рідною обителлю, розуміючи, що люба серцю Святиня вже зовсім поруч. Зазвичай це було взимку, щоб освіжаюча та цілюща вода джерела Святої Анни змогла змити все те, від чого так прагнула позбавитися неспокійна душа, котра шукає Бога. Святині моєї країни. Ікони, котрі з таким теплом і трепетом кличуть до себе, аби дарувати нашим душам мир та спокій.

Завдяки кременчанам, з якими я мав нагоду зняти «Сповідь», я побачив це красиве та затишне місце зовсім інакшим. Весь заквітчаний благодаттю Божої, осяяний куполами церков та храмів це місто наче фортеця, наче пуповина, першопричина віри і любові до України.

Десь зовсім поруч, під дерев’яною лавкою, ховаючись у купі пилу та павутиння, живе кремлівський біс, котрий по-диявольськи кличе себе «церквою». І настільки він, той біс, недолугий та гидкий, що ми довгий час не сприймали серйозно цього диявольського Петрушку. Звертаючись до Бога в Храмі УКРАЇНСЬКОЇ ВІРИ, хочеться тупнути ногою (тихо, ледь чутно), аби не вилазив звідти скомороший піп та не заважав розмові з Богом.

Я й досі не можу зрозуміти, як між Єрусалимом та Києвом, вплуталися, обвішані фарисейськими атрибутами фашистського комунізму, мокші. Ми не маємо з ними спільної генетичної платформи, а їх намагання вміститися в, нібито спільне з нами, слов’янство виглядає як взуті поверх лаптів туфлі на підборах.

Ми віруємо, кохаємо і говоримо з богом зовсім іншою мовою, зрозумілою лише Йому і нам. Ми встали з колін перед нечистим та повернулися обличчям до Бога. Та, на жаль, ми ще не навчені вклонятися Господу. Це те, чого нам так не вистачає. Категорично. Гостро. Інший світ. Інша країна.

І любов до своєї землі. Любов мільйонів сердець, готових вмерти за свою омріяну Україну. Мені раптом закортіло замінити слово «вмерти» на інше слово, більш актуальне для сьогодення… Але неможна… під лавкою сидить біс, вухами якого нас і досі слухають стіни.

Титульна нація оживає. Вона пробуджується та міцнішає. Перша революція – це пристрасть та емоція. Друга революція, Майдан – це народження і крок назустріч своїй істинній Божій генетиці. Залишається зрілість. Це коли авангард Нації, добровольці, волонтери, військові, священник, капелани, митці, об’єднавшись, раз і назавжди заборонять онукам та правнукам шарікових вилазити із-під церковної лавки. І стануть відмолювати цей гріх. Гріх національний. Гріх страху та байдужості. Гріх мовчазної згоди зі смертю, голодом, геноцидом. Культура починається із каяття і усвідомлення своєї гріховності. Не варто соромитися самих себе. Нам слід бути вдячними за Випробування Господнє, завдяки якому Нація отримала шанс відродити свою велич.

Недаремно саме в статті про Володимира Буграка слова про совісність та єднання так легко самі збираються в рядки, котрі Ви зараз читаєте. Він совісний. Смиренний. Він розуміє, про що мовчить. Відкритість його душі відображається каяттям та прийняттям. Він повністю налаштований на ближнього.

Абетка Святого Писання в цьому військовому священнику відображається любов’ю Бога. Він самовіддано вірує та служить Господу. Він присвятив себе Богу й Україні.

А ще більше мою душу зігріло те, що отець Володимир родом з Гуцульщини. Волинь, Гуцульщина. Я наче наяву бачу, як окремі частинки стають нарешті одним цілим. Адже спілкуючись з етнічним гуцулом, отцем Володимиром, на Тернопільщині, я наче отримав вітання із любої серцю Гуцульщини.

Наче теплом повіяло по спині. А за спиною вівтар, ікони і любий материнський Храм рідної української Церкви.

Капеланія. Оплот сили та любові, мужності та милосердя. Надійний форпост між ворогом та найсвятішим для нас – Богом і Україною.

Володимир Буграк, «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/LLhXi2lZoPo