Олег Володарський: «Віталіна Маслова – особлива Людина»

Молитва вдови за померлого чоловіка

Христе Ісусе, Господи і Вседержителю!

Ти – втіха тих, що плачуть, сиріт і вдів захист.

Ти сказав: «поклич Мене в день журби твоєї, і врятую тебе».

У дні журби своєї вдаюся до Тебе і молюся Тобі:

не відверни лиця Твого від мене і вислухай благання моє,

яке приношу Тобі зі сльозами.

Ти, Господи і Владико всього,

благозволив одружити мене з одним з рабів Твоїх,

щоб нам бути одним тілом і одним духом.

Ти дав мені його за чоловіка й захисника.

Твоїй милостивій і премудрій волі вгодно було взятии

від мене цього раба Твого і залишити мене одну.

Схиляюся перед цією Твоєю волею і до Тебе вдаюся в дні журби моєї:

заспокой смуток мій з приводу розлуки з рабом Твоїм, другом моїм.

Коли Ти взяв його від мене, не візьми від мене Своєї милости.

Як колись прийняв Ти дві лепти вдовиці, так прийми і це благання моє.

Пом’яни, Господи, душу спочилого раба Твого Валентина,

прости йому всі провини його, вільні й невільні, чи то думкою,

чи словом, чи ділом, свідомі чи несвідомі,

але з великої милости Твоєї та безлічі щедрот Твоїх полегши й прости

всі гріхи його і осели його з святими Твоїми,  де немає ні хвороби, ні печалі,

ні зітхання, а життя безконечне. Благаю і прошу Тебе, Господи,

дай мені всі дні життя мого не переставати молитися за померлого раба Твого Валентина і аж до кінця мого просити в Тебе, Судді всього світу, відпущення всіх гріхів його і вселення його в небесні оселі, що їх Ти наготував тим, що люблять Тебе.

Коли ж він і згрішив, але не відступив від Тебе і безсумнівно Отця, і Сина, і Святого Духа православного аж до останнього свого подиху визнавав, тому віру в Тебе замість діл прийми, бо нема чоловіка, що жив би і не згрішив.

Ти один без гріха, і правда Твоя – правда вічна.

Вірую, Господи, що Ти почуєш благання моє і не відвернеш лиця Твого від мене.

Побачивши вдовицю, що тяжко плакала, Ти змилосердився і сина її, коли вже несли ховати, воскресив: так, змилосердившись, заспокой і мою журбу.

Як Ти відчинив двері милосердя Твого для раба Твого Феофіла, що відійшов до Тебе, і простив йому всі провини його за молитви святої Церкви Твоєї, зважаючи на молитви й милостині дружини його, так і я благаю Тебе, прийми і моє благання за раба Твого Валентина і введи його в життя вічне.

Ти бо єси уповання наше. Ти Бог милости і спасіння, і Тобі славу возсилаємо з Отцем, і Святим Духом нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь!

Це особлива Людина – Віталіна Маслова («Береза Бетула»). Часто під час молитви до мене приходять такі Люди. Я відчуваю їх сильний і нескорений дух, до якого мені свого часу пощастило доторкнутися. Досі не можу до кінця усвідомити українських жінок – їх душі розриваються від болю, але вони моляться, виховують дітей і простягають Материнські руки своїй любій, рідній Нації.

Чоловіки, коли їм боляче, починають марно ризикувати, намагаючись довести і собі, і світу, що біль над ними не владний…

Анна Ільющенкова (Мурка), Анна Счасна (Гарус), Віталіна Маслова (Береза Бетула)…

Як?! Звідки беруться сили жити далі? Неймовірно нервую щоразу, коли доводиться бачити перед собою обпалену війною душу дівчинки. Та вони не просять співчуття, не потребують жалю. Вони ніжно посміхаються добрими очима, а в тому, трохи осінньому, погляді відчуваєш заклик: «Давай жити!». В них немає смерті, немає чорних барв. Вони живуть далі. Живуть, допомагаючи іншим.

МАТИ. Філолог. Педагог. Психолог. Вихователь. Художник. А ще кияночка. Гуцульщина багата на киянок. Вони тут вдома. І з таким теплом люблять цей край. Помилки бути не може – цими горам лунає шепіт Бога.

На території Видубицького монастиря у Києві є парк. Мені подобається, помолившись в дальньому храмі, сісти в парку та послухати вітер, що блукає кронами дерев.

Тут, на Верховині, схоже відчуття. Зупинитися і відчути тишу Господа. Хто сказав, що молитва не буває мовчазною? Бог дозволяє тобі розповісти все і помовчати. Молитися та вірувати.

Під іконами, біля запаленої свічки я прошу у Господа допомоги і захисту для таких сильних і мужніх жінок. Захисти їх душі, Господи. І зміцни їх Віру.

Під час «Сповіді» ми зачепили ту біду, що сталася з чоловіком Віталіни. Валентин Гонтар, псевдо «Прапор». Був вбитий під Києвом. Та в «реформованій» поліції ніхто нічого не знає, ніхто нічого не робить. І лише надзусиллями Віталіни та її адвокатів вдалося спочатку перекваліфікувати смерть Валентина із самогубства на вбивство, а потім не дати закрити справу.

Нам пощастило поспілкуватися з Віталіною дорогою із Верховини до Івано-Франківська. Була можливість трохи краще зрозуміти цю Жінку-Патріота. Вона з ранку до вечора зайнята реабілітацією наших Воїнів. Допомагає хлопцям повернутися до мирного життя не тільки тілом, але й душею. Вириває їх з лап депресії та важких думок. Вона взяла на себе надскладну та надважливу роботу – допомогу тим, хто повернувся з війни.

Подивись на неї уважно, жовто-синій, і зумій усвідомити – якщо суспільство зараз не оговтається і не почне віддавати належної шани нашим воїнам, не почне допомагати їм, їх близьким, то невдовзі ми захлинемося болем тих, хто воював за Україну. Це власне і є наша людяність – не шкодуючи себе, допомагати тим, хто воює за нас.

Ми їхали разом із воїном. Морська піхота. Сталь. Віталіна запросила його вдихнути життя. Я був за кермом, він на задньому сидінні. Та я навіть, не очима, не розумом, а душею відчув, що його життя, сьогодення – це війна. Кримчак. Солоний. Загартований війною. Два різних життя – до війни та сьогодні. Два різні світи, що були розділені чиєюсь злою рукою.

Віталіна Маслова бере часточку цього болю на себе. Лікує душу. Добром. Теплом. Вірою. Надією. Своєю зболілою від втрати коханого душею, вона простягає руку допомоги іншій страждаючій душі, забуваючи про свій біль. Неймовірно!

Творча та усміхнена жінка, вона не зупиниться, вона буде створювати все нові і нові програми реабілітації, шукати все нові і нові способи допомогти нашим хлопцям. І дякувати Богу за кожний прожитий день.

А в цей час на руках у цієї Українки посміхається золотоволосий малюк – трохи сумний, проте цікавий до всього, моторний. А ще неймовірно добрий хлопчик. І досі не можу пробачити собі – коли він почав бешкетувати, я, намагаючись напоумити хлопчину, налякав маленького і дитя розплакалося. Мені неймовірно соромно через це. Наче і сам виховав двох синів… Та пізніше я зрозумів – мої сини не боялися залишитися самі, поруч з ними завжди був тато…

Низький уклін тобі, УКРАЇНКО! За твою мудрість, за любов до своєї Батьківщини і за твою МУЖНІСТЬ. Сподіваюся, що прочитавши цю статтю, мої рідні українці відчують тепло на душі від того, що ти в нас є. І ми в тебе не просто є – ми завжди поряд.

І твій хлопчик вже має тисячі українських рук, що обіймуть, підтримають та допоможуть дитині тієї матері, котра з такою любов’ю полегшує чужий біль, забуваючи про свій.

Пишу, а поміж рядків мені ввижається ікона Ісуса Христа та Матері Божої, запалена під ними свічка…і той золотоволосий хлопчик на руках цієї неймовірної киянки, українки, МАТЕРІ, друга…

Молитва буває мовчазною, тим вона і сильна, адже ти не тільки просиш, ти ще й дякуєш Всевишньому. І мовчиш. Мовчиш про той біль, що роз’їдає душу. Він знає все. І в цьому лише Він може допомогти. Мовчимо. Молимося. І, що найважливіше, – віруємо.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Віталіна Маслова

https://youtu.be/g10uRN1pnlI