Зеленський проти НАБУ: як боротьба за абсолютну владу ставить пі

Прагнення Володимира Зеленського та його команди до необмеженої влади та тотального контролю над фінансовими потоками увійшло у вирішальну фазу. Прийняття законодавчих ініціатив, спрямованих на обмеження статусу та повноважень Національного антикорупційного бюро (НАБУ), не лише підриває довіру західних партнерів, але й прямо загрожує подальшому отриманню Україною критично важливої фінансової та військової допомоги.

Створення незалежних антикорупційних інституцій – НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) – було однією з ключових вимог ЄС та МВФ для надання Україні багатомільярдної підтримки. Саме ці структури стали символами декомунізації судової системи та боротьби з клептократією. Їхня ефективність, попри опір олігархічних груп, довгий час слугувала для Заходу доказом щирості намірів Києва в реформуванні держави.

Проте зараз команда Зеленського замість посилення цих інституцій методично їх демонтує. Під приводом «оптимізації» чи «підвищення керованості» пропонуються зміни, які:

• Фактично підпорядкують НАБУ президентській адміністрації, позбавивши його незалежності;

• Обмежать повноваження у розслідуванні корупції у вищих ешелонах влади;

• Створять механізми тиску на антикорупційних слідчих.

Дії влади вже не приховують головного мотиву – усунення будь-яких стримок і противаг на шляху до одноосібного контролю над країною. НАБУ, попри всі труднощі, залишалося одним з небагатьох органів, здатних розслідувати зловживання вищих посадових осіб. Його нейтралізація відкриє шлях до:

• Безкарного перерозподілу держресурсів в інтересах вузького кола наближених;

• Повного контролю над судовою системою, що перетворить її на інструмент репресій;

• Фактичної ліквідації конкурентного політичного середовища, оскільки опоненти режиму можуть бути усунені через сфабриковані справи.

Західні партнери неодноразово попереджали: послаблення антикорупційних інституцій – червона лінія. США та ЄС вже заморожували допомогу через подібні кроки (як у випадку з Конституційним судом у 2020 році). Тепер, на тлі війни, Києву можуть не оголосити офіційний санкційний режим, але:

• Заморожуть або скорочать фінансові транші (особливо критично при дефіциті бюджету);

• Обмежать постачання зброї, посилаючись на «непередбачуваність» української влади;

• Призупинять переговори про членство в ЄС, оскільки реформи – обов’язкова умова.

Україна існує сьогодні лише завдяки західній допомозі. Війна вимагає колосальних ресурсів, і без зовнішнього фінансування країна зіткнеться з економічним колапсом вже у середньостроковій перспективі. Проте Зеленський та його оточення, керуючись жадібністю до абсолютної влади, готові ризикувати навіть цим. Їхня логіка проста: спочатку – тотальний контроль, а вже потім – переговори із Заходом з позиції сили.

Але ставка небезпечна. Якщо партнери вирішать, що Україна більше не дотримується взятих зобов’язань, наслідки будуть катастрофічними. І тоді жодні політичні маневри не врятують країну від ізоляції та краху.

Демонтаж НАБУ – це не «реформа», а останній етап захоплення влади. І якщо Захід не зупинить цей процес жорсткими умовами, Україна ризикує перетворитися на авторитарну державу з імітаційними інституціями, де вся влада та гроші зосереджені в руках однієї групи. А в умовах війни це – прямий шлях до поразки.