О сообществе

Данное сообщество создано для того, чтобы делиться впечатлениями о косметике, рецептами красоты, здоровья, макияжа, и всего, что связано с красотой и здоровьем!

Искать


Поиск заметок «мысли» в сообществе «Женский клуб»

Право на брак по расчету

Всем незамужним дамам абсолютно на все праздники желают найти себе «богатого жениха». А когда те находят, то на них, будто из рога изобилия, начинают сыпаться обвинения в расчетливости и корысти. Мол, как может брак держаться на финансах, которые в любой момент могут «накрыться медным кризисом»?.. А нет денег – нет семьи. Так ли это? И есть ли смысл в браке, где даже «накрываться» нечему? Давайте рассудим…

Я часто думаю о том, может ли требование к материальному положению партнера выступать одним из ключевых факторов выбора супруга. Вроде бы, жизнь прожить – не поле перейти, а каждый день ложишься в постель не с чековой книжкой, а с живым человеком, тепло которого должно согревать не только тело, но и душу. А с другой стороны, жить в нищете, напрягаться каждый день, чтобы не только заработать, но и сэкономить лично для себя «копейку» на новые туфли и косметику (как известно, потребности семьи – бездонная пропасть) – тоже невелико счастье.

Правильный расчет (далее…)

Про кохання та гроші (продовження)

  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57


sTESHk@ Коментар:... склалося враження, що я недочитала про кохання. Тема актуальна і болюча. Про неї можна розказати ширше, враховуючи те, що контингент читачів - переважно молодь.

Відповідь: Назвою попередньої замітки була заявлена тема кохання та грошей. Насправді, я не мав наміру розкривати цю тему, просто у назву замітки поставив яскраву фразу, взяту з запитання. Але, оскільки ця тема викликала інтерес, продовжимо саме її.

У минулій замітці я обмежився тезою про те, що Любов та гроші відносяться до різних реальностей.
Хотілося б зауважити, що вираз "різні реальності" я використав не у якості метафори. Мова йде про існування різних площин реальності, в яких існують та діють різні реальності самої людини. Спробуємо це пояснити.

В одній з, ще неопублікованих, Бесід, я описую людину через малюнок хатинки. Це - моє улюблене пояснення, я нерідко використовую його у своїй практичній роботі.
Давайте разом, пройдемо через це пояснення, оскільки воно допоможе нам у подальшому розгляду.

Уявіть, що на чистому аркуші малюємо будиночок: дві вертикальні рисочки - стіни, над стінами трикутничком малюємо дашком, та нарешті, горизонтальна лінія - підлога.
Завершимо наш малюнок віконечком та дверми.

Ми усі, у своєму дитинстві, малювали такі будиночки. На небі ми розмальовували сонечко та хмарки, а на землі - дерева, та квіти.

Але сьогодні ми намалюємо у будиночку людину - це буде чоловік, або жінка, стать та вік цієї людини нехай будуть такими же, як і у вас, тому, що ця людина у хатці, ЦЕ - ВИ.

Нехай наша хатка буде не такою, якою ми бачимо її ззовні, а начебто кімнатою, яку ми розглядаємо зсередини.

Так от, людина у кімнаті це - ви.
А сама кімната нехай буде символом усього вашого життя: тут ваша робота, або навчання, місце, де знаходиться ваша родина та друзі, тут ваші мрії та прагнення.

Тепер розпочнемо саме пояснення.

Людина у хатці, мовою психології називається особистістю (русск. - личность).
Особистість, це людина, наповнена соціальним змістом - знаннями, ідеями, соціально обумовленими бажаннями, це - соціальна істота, - це людина, як результат двох протидіючих сил: соціального виховання з однієї сторони, та опору людини цьому вихованню, з іншої.
Якщо розглядати людину, як посудину, то те, чим наповнена ця посудина і є особистістю.
І ще одне пояснення: особистість - це є звичайна людина у своєму звичайному, буденному стані свідомості, тобто ми з вами у даний момент часу.


Особистість є тією нашою частиною, яку ми усвідомлюємо у собі. Тобто, наші особливості,  психологічні якості, емоції, думки - усе це є проявом особистості.
Іноді молоді люди просять мене, щоб я охарактеризував їх психологічно. Вони цікавляться собою, саме своєю особистістю.

Про особистість ми вияснили усе. Додамо тільки останнє: усі, або майже усі люди впевнені, що їхня людська природа вичерпується особистістю, що ВОНИ САМІ І Є ОСОБИСТІСТЬ, і що окрім особистості в них нічого більше не існує. Це є важливим, дуже важливим моментом.

Виходить (повертаємося до малюнку), що для нас:
єдиною внутрішньою реальністю є людина у хатці (наша особистість),
єдиною зовнішньою реальністю є хатка, тобто (матеріальний вимір реальності разом з цивілізацією, людством та культурою)..

У нашій свідомості це виглядає так:

начебто
ми, реальні люди живемо у реальному світі.

Продовжимо наше малювання (ви напевно здогадалися, що малюнок  - не закінчений).

Наша хатка має одну таємницю - підвал. Чому це є таємницею?
Справа у тім, що про існування цього підвалу  не знає людина, що живе у кімнаті.

Давайте намалюємо під хаткою прямокутник - підвал, розміром менший, ніж кімната: менший, але глибокий. На цьому наша таємниця не закінчилася - навпаки переходимо до найважливішого.

У куточку підвалу давайте намалюємо маленьку людину - дитину. Ця дитинка сидить у куточку на якомусь ящику та тремтить - їй темно, холодно та одиноко.

І нарешті розкриємо нашу таємницю вже остаточно: -

 ДИТИНА У ПІДВАЛІ -  ЦЕ МИ САМІ, МИ - СПРАВЖНІ ....!


 Що робити з цим знанням, з дитиною у підвалі - окрема тема, поговоримо про це іншим разом. Сьогодні ми просто зазначимо  цей факт, та будемо опиратися на його існування.

Дитина у підвалі це те, якими ми були у дитинстві, як ми відчували, бачили світ та діяли у ньому. В певний момент нашого життя цю дитину заморозили, відділили від нас та замурували у підвал. Цей процес я вже описував у вигляді замороження та закриття нашого Серця у дитинстві.

Можна сказати, що дитина у підвалі, це наше закрите Серце. Мовою психології ця дитина називається словами сутність, самість.

Нагадаю, що темою нашої замітки є не визволення нашої сутності, а тема кохання та грошей, як явищ, що належать різним реальностям.

Так само, до різних реальностей відносяться дві сторони людини: її особистість та дитина - сутність.
Оскільки ці наші частини знаходяться у різних реальностях, звичайна людина, яка є носієм особистості та повністю ототожнює себе з нею, навіть не здогадується про існування своєї дитинки - сутності. Але, незважаючи на це, сутність людини приймає участь у її житті та проявляє себе у різних ситуаціях.
Наприклад, людина спілкується, але відчуває сором'язливість - тут проявляється сутність. Людина обіймається та відчуває приплив почуттів - тут також - сутність.
Не маючи можливості увійти у свідомість людини прямо, сутність нерідко проявляє себе через емоції, почуття.

Але найяскравіше проявляє себе сутність у  Любові, оскільки це почуття повністю належить сутності.

Саме з цієї причини навколо людського Кохання існує стільки таємниць, адже воно є проявом нібито неіснуючої сторони людини.

Почуття Любові є проявом нашої дитини - сутності.

Давайте подивимося, як наша дитина у підвалі відчуває та проявляє Любов, та якою є мова Любові.

Любов проявляє себе:
- мовчазно, або тяжкомовно,
- скуто та зосереджено,
- з великою силою бажання.


Вам доводилося спостерігати, як поводить себе дитина, коли відбувається щось важливе?
Дитина у цей момент стає уважною та зібраною, а її очі набирають виразу глибини та мудрості дорослої людини. Саме таким є прояв Любові - мовчазність, глибина та зосередженість.
Любов, є почуттям, яке належить саме дитині у підвалі.
Проявити свою Любов та реалізувати її, є засобом дитини - сутності вийти з підвалу у справжнє відкрите життя, тому прагнення Любові є дуже сильним, настільки, наскільки може бути сильним та нестримним бажання людини (маленької дитини) вирватися із темниці на волю.

Любов проявляє себе скуто, тяжкомовно, та з великою силою бажання. Уявіть собі ситуацію, коли у темницю - підвал проникає промінь світла та ніжного тепла. Можете собі уявити, як здригнеться дитинка назустріч цьому? Але, вона так довго сиділа у пітьмі та холоді, що її відчуття заніміли.

Як тільки проміннячко тепла проникає у темницю, дитина -сутність миттєво відсилає назустріч своє тепло. Так між людьми виникає тоненька ниточка -  зв'язок. Якщо цей зв'язочок не реалізується, він може зберігатися десятками років.

Так іноді зберігаємо ми у душі свої юні закоханості.

І ще одне: якщо зв'язок є, про його існування завжди знають обидві людини.

Підемо далі. Що відбувається із зв'язком, із почуттям, яке виникає?
Тепер люди можуть відкритися та йти назустріч одне одному. Саме тут можуть виникнути різні складності.
Оскільки Любов іде від дитини у підвалі, людина починає до неї прислухатися, навіть - довіряти, та діяти так, як дитина підказує.
Але потім починаються варіанти: на сцену виходить монстр - Особистість, яка бере ініціативу у свої руки, та починає діяти по - дорослому.

Коли від імені Любові виступає Особистість, міняється усе, почуття, слова, дії.
Особистість:
-  вміє гарно промовляти Слова Кохання (зникає тяжкомовність),
-  діє продумано.


Не забувайте, що Любов належить до тієї площини реальності, де існує наша дитина - сутність.
Справжній розквіт Любові відбувається тоді, коли наша дитина визволяється із темниці, виходить на світло та починає жити у Світі.

Саме так відбувається духовна трансформація через Любов.


Якщо людина не відважується на це, вона повертається до свого буденного, життя намагаючись втримати свою Любов у цій площині.
Що відбувається з Любов'ю тут, ви знаєте.

А іноді трапляється так, що Любов захвачує, та переводить у площину буденності "Особистість з Гаманцем в руках".
Оскільки така особистість взаємодіє зі світом через гроші, то і стосунки з Любов'ю, вона також проявляє грошима. Вона дає гроші, коли відчуває Любов, не дає, коли не відчуває.
Але усе це вбиває Любов тому,

що Любов та гроші відносяться до різних реальностей.

І наостанок, якщо до вас прийшло Кохання, і ви освічуєтесь у ньому, не говоріть пишних слів - вони вбивають Любов.

Пам'ятайте, що Любов мовчазна, тяжкомовна та зосереджена, як наша дитина-сутність.



Мова сучасної людини є занепалою мовою.



  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57
                                            

Можна виділити три різновиди спілкування: інтелектуальне, духовне, змішане.

В інтелектуальному спілкуванні людина направляє на співрозмовника енергетичний потік, який виникає в її голові.

У духовному спілкуванні назовні йде енергетичний потік з Серця людини.

Нагадаю, що Серце поділяється на зовнішнє (почуття), та внутрішнє (духовна мудрість).
У випадку з зовнішнім Серцем ми виражаємо свої емоції наприклад так: Ой, як весело!
Якщо спілкування йде від глибокого Серця, слова виражають те, що ми відчуваємо, або "бачимо" на глибокому рівні.

У третьому виді спілкування енергія йде від голови та від Серця разом - "змішаний трафік".

У спілкуванні я намагаюся опиратися на глибоке Серце - на внутрішнє
бачення, але іноді помічаю, що деяким людям не зрозуміло те, що я їм
пояснюю. Це люди з інтелектуальним мисленням - раціоналісти. Вони
потребують спілкування на рівні голови, тому я переходжу на мову
інтелекту. При цьому втрачається щось дуже важливе - сама суть, а
залишаються голі слова.

Слова, що йдуть від інтелекту, можна порівняти з прозорими скляними  напівпорожніми кульками. Людина бере таку кульку та доповнює її своїм власним суб'єктивним змістом.
Саме тому нам так важко іноді зрозуміти одне одного (навіть науковці, перед тим, як розпочати наукову дискусію, домовляються про те, щоб основні слова-поняття (такі самі прозорі кульки) для усіх учасників були наповнені однаковим змістом)

Мову сучасної людини можна назвати занепалою мовою (падший язык).
Якщо припустити, що колись людство здатне було  сприймати духовну реальність, та діяти у ній (можливо відголоском цього і є християнський Едем), очевидно, тодішня мова здатна була віддзеркалювати духовний світ, та була іншою.
Мова сучасної людини, навпаки. пристосована тільки для буття у матеріальному світі. Можливо, слова, які колись мали духовний зміст, тепер спотворені.
Навіть таке слово, як духовність,  не вказує на наявність особливої духовної реальності, сьогодні воно означає культурну обізнаність людини - те, наскільки вона розуміється у літературі, та у мистецтві.

Саме з цієї причини духовні тексти наповнені притчами та іносказаннями.
Вам доводилося читати будь-який духовний текст, знаєте про що там написано?
Там написано про існування духовної реальності, про те, якою вона є, та про методи досягнення цієї реальності.

- На що схоже царство небесне?
- Царство небесне схоже на гірчичне зернятко.

Але, коли починаєш читати духовний текст, спочатку впадаєш в оману слів - починаєш шукати сенс у звичному значенні слів. Намагаєшся зрозуміти текст за допомогою інтелекту, тому швидко втомлюєшся.

Для нашого інтелекту, духовний текст складається з протилежностей, з одного боку він містить у собі глухі кути для логічного мислення, з іншого боку - він виглядає помірковано абстрактним, що дає нашому розуму простір для широких інтелектуальних спекуляцій.

Саме так, логічні раціональні тлумачення Біблії та Нового Заповіту роз'єднали християнський світ на безліч релігійних конфесій.

Так сприймає текст наш інтелектуальний розум. Але, духовний текст написаний не для інтелекту, він призначений для нашого енергетичного та духовного тіла.

Саме тому, духовний текст потрібно відчувати, а не аналізувати.

Оскільки буденна мова неспроможна описати духовний вимір реальності, духовні вчителі та містики вкладали духовну енергію спеціальним способом.
Вони писали тексти, знаходячись у особливому стані свідомості, який можна назвати божественно надихаючим, пробудженим, або просвітленим.
Тепер, для того, щоб зрозуміти написане, ми повинні читати його, хоча би трохи наблизившись до подібного стану.
У християнстві до такого стану нас наближає молитва, у буддизмі - медитація.
Способом, який нам підходить, ми повинні зупинити свій неспокійний інтелектуальний розум, свої думки, та спробувати відчути у духовному тексті радість на Серці ТОГО, ХТО БАЧИТЬ РЕАЛЬНІСТЬ.

Ми живемо в оточенні не пробуджених механічних ляльок.

"Любов - це зв'язок зі Світом та людьми, це струмінь, що ллється з нашого Серця на увесь Світ. Така Любов - надто велика, щоб поміститися у тісненьке раціональне життя...

Sh@doW Запитання:" Як багато таких людей у нашому житті? у нашому раціональному житті? Чи розділяємо своє життя на те, яким я хочу бути ( з відкритим Серцем) і те, яким я можу бути (із суспільними обтяженнями, нормами, законодавством....)? Одного разу ( і дуже швидко) людина зрозуміє, що її любові і світла з її Серця недостатньо для співіснування в такому суспільстві..... Тоді постане інше питання - де? Де шукати зцілення відкритому розбитому (невіглаством, хамством, цинічністю...) Серцю. Наслідувати сподвижників віри і усамітнитися чи повернутися до попереднього образу життя з гнітючим усвідомленням поразки?"

Відповідь: Людей з відкритим Серцем, у нашому оточенні, як правило, не має. Зазвичай ми живемо у щільному оточенні не пробуджених механічних ляльок, яких смикають за нитки усілякі зовнішні події (вираз Гурджиєва). Дане світовідчуття характерно швидше для людей середнього та старшого віку, яких добування "хліба насущного" вже значно втомило та виснажило.
Світовідчуття молоді, переповненої енергією, звичайно - інше. Зате саме серед молоді легше зустріти відкриту людину.

З іншого боку, коли ви міняєтесь, та починаєте випромінювати енергію Серця, навколо вас чудесним способом починають з'являтися нові люди. Настільки чудесним, що зустріч з цими людьми  не виглядає, як випадковість.
Я щиро радію, коли для когось з вас спілкування на форумі починає ставати чудесним.

- Чи розділяємо своє життя на те, яким я хочу бути ( з відкритим
Серцем) і те, яким я можу бути (із суспільними обтяженнями, нормами,
законодавством....)


Ми не розділяємо своє життя на те, яким я хочу бути (з Відкритим Серцем) , та яким я можу бути.
Ми сприймаємо своє життя, як даність, як остаточну реальність, у якій важко змінити будь-що. Хіба що, можна через великі труднощі змінити свої матеріальні обставини.
Але ж те, що можна кардинально змінити своє життя через внутрішню переміну - ми, зазвичай, навіть не здогадуємося. Причина є у тому, що ми не знаємо, не здогадуємося про свою приховану містичну природу.

Дійсно, звідки ми можемо про це знати. Про це не говорили нам наші батьки, про це
ми не чули  у школі: навпаки, усі без кінця стверджували, що людина є біологічною істотою, яка помирає назавжди.
Саме це - нерозуміння, неприйняття своєї духовної природи не залишає нам вибору: бути, ким хочу, або - ким можу.

- Одного разу ( і дуже швидко) людина зрозуміє, що її любові і світла з її Серця недостатньо для співіснування в такому суспільстві.....

Чому ви так думаєте? Насправді, Любов та світло у нашому Серці у першу чергу гріє та наповнює саме нас: наше тіло, почуття, думки. Іншими словами - нам стає добре, ні - чудесно! Ми починаємо випромінювати внутрішнє тепло та Любов, це зразу помічають люди, та починають тягнутися до вас. Так стається, нібито у сірій напівтемряві засвітив ліхтар, і усі навкруги побачили це світло.
Відкриваючи своє Серце ви нібито зміщуєтеся у паралельну реальність. Навколо нібито нічого не змінилося: ті самі люди, ті ж обставини, але: люди починають виглядати нібито сонними (закритими, замкненими на своїх думках), а обставини життя більш пластичними (не такими твердими, якими здавалися раніше).
Відкривши вогонь у своєму Серці, ми відкриваємо для себе радість життя та мудрість співіснування у світі, які відтепер, залишаються з нами.

Тоді постане інше питання - де? Де шукати зцілення відкритому
розбитому (невіглаством, хамством, цинічністю...) Серцю. Наслідувати
сподвижників віри і усамітнитися чи повернутися до попереднього образу
життя з гнітючим усвідомленням поразки?"


Ви давно були у басейні? Давайте згадаємо разом: коли після великої перерви у відвідуванні басейну, у перший раз виходиш на кромку, щоб пірнути у воду, та відчуваєш легку нерішучість.

Як так, оце я стою, дивлюся вниз на воду, а зараз вже буду плисти?, - і вода напевно - холодна.

А потім відштовхуєшся, пірнаєш, та пливеш, пливеш поки не зігрієшся. Тепер ти відчуваєш себе інакше. Прохолодна вода, що огортає тіло , її густина дають тобі відчуття перебування у воді,  насолоду від плавання. Відчуття невпевненості зникло, змінилося на радість та бадьорість.

Щось подібне: страх та невпевненість відчуваємо ми перед Відкриттям Серця.
Поки стоїш на краю, Світ та люди здаються чужим та холодним середовищем. Може не варто стрибати у нього?

Уявіть собі великий, превеликий басейн - наш світ. А навколо нього на кромці - мільйони людей - усе людство.

Ми усі стоїмо на краю басейну, зачаровано дивимося на воду, та навіть не підозрюємо, що людина здатна плавати.

Коли нарешті прийде ЛЮБОВ?

Izydy (Isis) Коментар: А ведь действительно... мы можем иногда ощущать, что у нас есть крылья... нам дает их любовь... И ангелы мы или нет... Самое главное не отстаться без сердца.. И пусть иногда оно болит... Но ты ощущаешь, что живешь...
Мне очень понравилась заметка.

ВІдповідь:  Дякую Izidy за гарні слова, твій коментар нагадав мені подію, яка відбулася недавно. Внаслідок цієї події я дещо побачив, про це хочу розповісти.

Коли прийде моя Любов?

Я почув ці слова від знайомої людини - почув їх від неї вже не уперше, але тут,
у мене  всередині щось сказало: стоп!
 
Стоп, не може
такого бути, щоб людина хотіла Любові, просила її у Світу протягом тривалого часу - і не отримала.

 ЦЬОГО ПРОСТО НЕ МОЖЕ БУТИ! (я так відчуваю).

Значить, зрозумів я, тут щось не так.

А що може бути не так? Я спробував побачити: що означає хотіти Любові?, чи можна неправильно хотіти Любові?

Тут я побачив: як пташка просить у Світу Любові. Вона співає - так її Сердечко випромінює Любов, даруючи світу прекрасну музику.  Як квіточка просить у Світу Любові - вона розкривається своїми ніжними пелюстками, вишуканими кольорами та пахощами, та приваблює комашок.

Значить: в очікувані Любові, усе живе, наперед дарує свою Любов, та наповнює світ найпрекраснішим.

Значить, хотіти Любові повинна не голова людини, а її Серце.

Для того, щоб Світ почув Голос нашого Серця, та відізвався на НАШУ ЖАГУ ЛЮБОВІ:

-  НАШЕ СЕРЦЕ МАЄ БУТИ ВІДКРИТИМ

Доки ми живемо так, як нас навчили - не усвідомлюючи свого Серця, ми, як пташка з хворим горлом, або квітка зі стиснутими пелюстками: - тільки мріємо про Любов.

zydy (Isis) Коментар: Золотые слова!!!! Конечно не всегда
мы можем себя отпускать.... Но как бв было хорошо делать это чаще... И
в вдруг в один момент понять, что очень сильно чувствуешь кого-то, что
можешь пожелиться энергией, и действительно ощущаешь, что сам плывешь в
этом потоке (процессе)


Відповідь: Цікаво, бажаючи відповісти на подальші запитання, знову зустрів твій, Izidy, коментар.

Якщо залишитися у рамках наведеного прикладу, то відпустити себе та увійти у процес - те саме, що для квітки розкрити свої пелюстки.
Для людини, це означає - глибоко розкритися.

Уявіть собі, що ви стаєте повністю відкритою людиною. Важко?

Що нам заважає відкритися?:
- відчуття гріховності своєї природи (про це вже говорили),
- відчуття сорому своїх бажань (бажання близькості, любові),
- страх, що над нами відкритими будуть сміятися, та зневажати нас,
- страх, що нас відкритих образять.
Звідки взявся цей страх? - з соціуму. Тут усе побудовано на страху та на агресії. Доки на тобі не виросте тверда шкарлупа - будеш страждати.

Із за сорому та страху ми усі ховаємося за шкарлупою, за моделлю захисної поведінки, та вважаємо, що сховалися, що нас не видно.
Але це не так -  усе видно.

Більш того, чим товще захисна шкарлупа на тілі, тим крепше вона приростає та робить твердим усе наше тіло.
Навколо багато людей з жорсткими тілами, вони є закритими.
Але: вони також мріють про Любов!!!

Що, знову маємо замкнене коло?

Вихід бачу такий - усвідомити. Усвідомити, що:
наша свідомість є штучним соціальним продуктом (відокремивши себе від нього, ми зможемо знайти свою справжню містичну природу).
- наше буденне життя є несправжнім, ми здатні змінити його через встановлення процесуальних стосунків зі Світом та людьми.
- ми можемо змінитися - стати відкритими.

Відкритися не означає розповідати про себе усе.

ВІДКРИТИСЯ ОЗНАЧАЄ - ПРИЙНЯТИ СВОЮ МІСТИЧНУ ПРИРОДУ ТА ВІДКРИТИ ТОНКИЙ ОРГАН БАЧЕННЯ - СВОЄ СЕРЦЕ.

Бажаю вам цього,...rose

Чи здогадуєтеся ви, хто ми є насправді? Відповіді на запитання.



  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57

Sh@doW Запитання: Чому консервативні люди є невігласами? За їх сталі погляди? Але це не завжди погано. І, мабуть, вони також мають свої духовні цінності..
...
Відповідь: Нагадаю, що:
Невіглаством у Тибеті називають небажання визнавати духовну природу реальності.

Наша цивілізація, а разом з нею і культура, намагаються відтворити у людини тваринну свідомість.
Ми опираємося цьому, особливо тоді, коли відчуваємо свою духовну природу.
Як говорила одна дівчина: - я виходила зі школи, піднімала голову, та дивилася у небо. І в мене виникала думка: - Навіщо ця школа, коли над головою справжнє НЕБО?

Приймаючи нав'язаний світогляд, ми відмовляємося від своєї духовної природи та витрачаємо своє життя на біологічне та соціальне виживання.

Ви можете зауважити: але ж нам дійсно необхідне виживання, як без нього?
Поясню думку на прикладі.

Уявіть собі Велику металеву клітку.
У клітці знаходяться чудесні білосніжні, сяючі істоти у подобі людей, тільки з крилами. Це - Ангели.
Внаслідок чиєїсь злої волі, у Ангелів заплющені очі, вони не бачать своїх крил, та не здогадуються про своє божественне походження.

Очі Ангелів закриті. Але вони здатні чути. Вони прислухаються тому, що їм нашіптують.

Що нашіптують Ангелам - КОЖЕН З ВАС ЗНАЄ САМ!

Так от, поки Ангели вірять тому, що їм нашіптують, вони бачать сон.

Їм сниться, що вони у подобі безкрилих істот живуть у байдужому та жорстокому світі. Тут вони вимушені весь свій час, та усі сили витрачати на боротьбу за
виживання.
 
Але ось, - щось сталося!

Хтось з Ангелів розплющує очі, він усе бачить та розуміє:
-  Він є Божественною Істотою з Крилами, ВІн знаходиться у клітці, а навколо нього такі ж самі - Ангели!

Розкриваючи очі, Ангел відчуває потрясіння, а коли він
його опановує, виникає бажання: РОЗБУДИТИ АНГЕЛІВ, ЩО ПОРУЧ.

                  ВИНИКАЄ БАЖАННЯ РОЗБУДИТИ УСІХ АНГЕЛІВ.
 
Тут його чекає ще одне потрясіння - він розуміє, що НІКОГО РОЗБУДИТИ НЕ-МОЖ-ЛИ-ВО.

Ангела з заплющеними очима (навіть, якщо він тобі ДУЖЕ близький та рідний)  пробудити НЕМОЖЛИВО. Доки він, не захоче цього
САМ.

А що потім?

А потім радість та хвилювання від пробудження змінюється смутком, потім почуття змішуються та розчинюються у спокої, який несе у собі БАЧЕННЯ.

ТЕПЕР БАЧЕННЯ СУПРОВОДЖУЄ АНГЕЛА  ЙОГО ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ.

Ангел БАЧИТЬ, що кожна засліплена людина має Дар - розкрити очі, та взнати про своє Божественне Походження.

Він БАЧИТЬ, що цей Дар у людей НІХТО ВІДІБРАТИ НЕ МОЖЕ.

Ще Ангел БАЧИТЬ, що НІЯКОЇ МЕТАЛЕВОЇ КЛІТКИ НЕ ІСНУЄ, що вона є лише частиною сну, у якому перебувають Сплячі Ангели - Люди.

Правда, гарна вийшла історія?

А знаєте чому?
Тому, що ВИ, МОЇ ДРУЗІ - Є ПОРУЧ.smile

Little Love Запитання: Я не все розумію та коли не розумієш складно сформулювати питання.
По перше якщо наше життя фактично є сном і смерть теж сном то що є пробудженням?
Відповідь: Наше життя є сном у фізичному тілі. Саме завдяки тілу, ми знаходимося на фізичному рівні існування. Наше тіло,  як поплавець на воді, воно не дає нам зануритися в глибину у нижчі світи, та не пускає злетіти у повітря - у вищі.
Коли ми пробуджуємося, та усвідомлюємо свою Ангельську духовну природу,
з нами відбувається просвітлення.

В момент смерті, ми залишаємо своє тіло, відв'язуємося  від поплавця, та не можемо втриматися на фізичному плані. Тепер починає діяти закон притягнення.
Нас притягує один з світів, пристрастю якого ми наповнені.
Якщо ми агресивні,  або жадібні, нас притягують нижчі світи.
Якщо ми наповнені усвідомленням своєї духовної природи, та пишаємося цим, ми притягуємося вищими світами.
Усе, що відбувається з людиною після смерті описано у книзі Бардо Тходол - Тибетська книга життя (більш відома, як Тибетська книга смерті).
На 49 після фізичної смерті (так вважають тибетці), ми знову народжуємося в новому фізичному тілі.
Найвищим досягнення, тибетці вважають
вихід за межі шести світів існування. Досягти цього можна через повне пробудження, як під час фізичного життя, так і у безтілесному стані (між фізичною смертю та народженням).


Little Love Запитання: Людина за своє життя може бути у різних станах, якийсь період може бути охоплений злістю, якийсь любов'ю, якийсь страхом.
Страхи теж бувають різні але від цього вони все одно залишаються
страхами. І зараз я кажу не про страх висоти, а про страх втратити
відчуття любові (яке є набутим, адже не всі люди із дитинства ростуть в
ньому)... тобто страх повернутись у ту реальність в якій людина була до
того як її відкрилась любов.


Відповідь: Стан Любові є природним станом людини. Коли людина входить у цей стан, її тіло "згадує", та вже не забуває його.
З іншого боку, поки ми наближуємося до відкриття свого Серця, але ще не відкрити його остаточно, наше УСВІДОМЛЕННЯ є нестабільним. Люди та події здатні стягувати нашу свідомість униз, ми тимчасово повертаємося у звичайний, буденний стан свідомості зі страхами, невпевненістю, з недовірою до світу.
Потім знову шлях нагору, доки не вийдеш на вершину.

Нагадаю, що є Любов приватна, та Любов Універсальна (про це ми говорили напередодні).smile

NaWau
Запитання: А если от любви реально пришлось отказаться - выкчеркнуть из сердца, то это какая форма сосуществования?

Відповідь: Коли  працюєш з людиною, бачиш, що відбувається з її Серцем.
Наше Серце може бути вкрите панциром, нести на собі тягар, може боліти анатомічне серце,   А ще наше Серце.
може бути розбитим.

Мій  друг психолог один раз зустрів людину без Серця. Він не знайшов Серця у тілі цієї людини.
Думаю, що та людина, колись, на дуже глибокому рівні, відмовилася від свого Серця.

Якщо ми викреслюємо Любов  із Серця, ми можемо покласти на нього тягар, можемо його розбити.
Щоб побачити, що відбувається з Серцем людини, потрібно з нею поговорити.


Даруйте, що не охопив сьогодні усі запитання, постараюся завтра.

З Повагою,...