ОЙ! ЛЮЛI-ЛЮЛI! ЛЮЛI, ЛЮЛI!

               / Колисковая /

***********************************

Ти квiточка  така  гарненька!

Дитиночко  моя  маленька!

Чудовая, мов  боженятко!

Небеснii  цi  оченятка!

 

Ой, люлi- люлi! Люлi. Люлi!

Двчатка   гарнi   моi  малi!

Ой, люлi-люлi! Люлюсенькi!

Заколихаем    малюсенькiх!

 

Що  дивляться  навколо  себе

Бездоннiсттю  самого  Неба!

Бач?! - Всесвiт-безкрайне  диво!

А, матiнка, така  щаслива!

 

Ой, люлi- люлi! Люлi. Люлi!

Двчатка   гарнi   моi  малi!

Ой, люлi-люлi! Люлюсенькi!

Заколихаем    малюсенькiх!

 

А  посмiшка  немов, як Сонце,

Що  дивиться  в  душi  вiконце!

А  голосочок, мов  з  джерела!

Тобi   матуся   красу   дала!

 

Ой, люлi- люлi! Люлi. Люлi!

Двчатка   гарнi   моi  малi!

Ой, люлi-люлi! Люлюсенькi!

Заколихаем    малюсенькiх!

 

*******   / 16.03.2011 г. /

http://www.mypishem.ru/stihi/pesni/oi-lyuli-lyuli-lyuli-lyuli.html

 

 

Я читаю вірші у палаці Потоцьких,
у залі, де колись танцювали мазурку,
грали Шопена,
продавали ліси,
домовлялись про шлюби,
шпетили служниць за нечищене срібло,
частували гостей з Варшави та Відня,
цитували Міцкевича
й напивались, як свині.

Я читаю вірші так,
як мій прадід Артем
читав “Псалтир” в узголів’ї мертвих,
у хатах, де під долівками
повзали вужі,
а на горищах верещали
болотяні духи.
На стільцях попід стінами
журились жінки.
Чоловіки підпирали
потилицями одвірки.
На печі – вовтузились діти.

Мертвим страшно
без свічки голосу
на темній дорозі смерті.
Прадід брав їх за руку
І казав, як ступати.

На світанку вони вже
лежали усміхнені…

Ти Людям мила,