Запізнілим промінням ніч увірвалась до мого неба, а я з тишею віч-на-віч говорила якраз про тебе, а я з мрією тет-а-тет роздивлялася снів химери, не рятуючись від тенет почуттів і бажань істерик. І гуашшю обіймів тих, в яких море «спекотних» спецій, малювала ця ніч штрихи по моєму сліпому серцю. З мрійних сцен все манила вслід за тонкі дорогі лаштунки, відкриваючи дивний світ, де повітря - чиїсь цілунки… І тремтіла, з чиїхось нот виплітала зіркОве небо, а я з тишею...

Читати далі...

Грає осінь сонату на струнах моєї душі, звуки нечутно злітають десь у сяйну височінь. Вплітаються в музику вітру, у шелест листків золотих, у запах останніх вже квітів, у сльози дощів проливних. Симфонія осені лине над лісом, над містом, селом, дзвенить у полях і долинах прекрасна і дивна, мов сон. Грає осінь сонати на струнах людської душі не кожен лиш може відчути мелодію вічності змін. 21.09.2011р. [Приєднана картинка]

Щоб таке нове відчути;І початись, м"яти-рутиСвіжість терпка в повни груди.Там живе тихенько чудо. І чекає цвіт жасмінуЧоловіка та причіну.Човен і духм"яній вітер,Парус, мов конвалій квіти.

Ти малюєш чарівні очі, В них краплинка безумств і мрій Переплетені з сонцем ночі, Що засяло від слів «…ти мій…» Ти малюєш… уста,усмішку, Навіть подих, що з них злетів І тремтіння лякливе трішки, Та бажаніше всіх скарбів. Ще плечей ледь помітний порух І цілунку сльозу з-під вій. Ти малюєш… сьогодні, вчора… Лиш портрет цей давно не мій…

Дозволь помріяти про тебе як колись, Торкнутись поглядом плечей твоїх, обличчя, Відчути ноти осені незвичні, Що у волоссі кружевом сплелись І манять в вись… Дозволь піти по краї неба-скла, Осколки мрій мозаїкою скласти І не боятись вижити чи впасти, А догоряти всім єством до тла Від рук тепла. Дозволь мені не бачити. Візьму Й помчу всліпу тебе до зір гарячих… В коханні, віриш, не буває зрячих, Тож в ньому легко звабити пітьму Й лишить саму. Дозволь любити! Так, як ще...

Читати далі...

Тендітним павутинням тремтить на віях сон, чарівно - фантастичний й реальний до основ. В нім була дивовижна реальність відчуттів й події неймовірні, немовби інший світ. Були у мене крила блакитні на спині, з драконом подружилась й літала в вишині. Ще ельфів там зустріла й допомагала &nbsp...

Читати далі...

Закривши очі йду наосліп в тьму. Вона і так давно прийшла у гості, А я втікала, бігла... Та чому? Куди? навіщо? – я не знаю й досі… Я думала, що сонце – лиш моє, Для мене все – й слова тут недоречні; Що джерелом весна у серці б’є Не в мить оцю – навік, беззаперечно! Я думала, що світ – це мій лиш світ! Красивий, ніжний, з ароматом волі, Де нескінченний радості політ Мереживом проплетений по долі… Та раптом тьма. Німа. Така чужа! Така ненависна, непрохана, немила! Невже ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Коли блукаєш ти в моїх думках, нічна зоря тремтить як в лихоманці, а вітер мрій танцює дикі танці і цілий світ тоді в моїх руках, коли блукаєш ти в моїх думках… Коли цілунком дихаєш мені у спину вітром, струшуючи листя, зриваючи з очей сльозинки чисті, я оживаю сонцем уві сні і оживаєш сонцем ти в мені! Коли приходиш ти у мої сни, сідаєш на краєчку мого ліжка, я п’ю до дна хмільну твою усмішку і небо вмить стає мені тісним, коли приходиш ти у мої сни...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Принишкло ліс мов на сторожі снівЛеліяв тишу, мріяв й хмурив брови,А вітер в павутиння сонце плівЧарівним птахом далей вечорових. Ледь чутно небо дихало слізьмиІ сутінками в ноги опускалось.Тремтіло літо змоклими крильми,А я… в плаксиве літо закохалась…

[Приєднана картинка] Серед літа - зимові протяги,а я досі босOніж, в платті лиш… Далі й далі відносять потяги сонця блиск. Чи ж ми небо втратили? Чи то в червні морози березня й мрія бути втомилась лишньою? ...Я не була твоя «теперішня», а вже стала тобі колишньою…