Як легко щось робити на піднесенні, коли гарний настрій, бадьоре почуття, тепла погода, привітні люди і таке далі в тому дусі... Звісно, коли все сприяє справі, коли навіть зусиль не потрібно додавати - справа робиться наче пісня співається, то що в цьому? Роби та й годі... Отримаєш гарний результат - пишатимешся, а не отримаєш, так і не зважатимеш, бо і без цього все було класно.

А як до того, коли все складно? Коли все йде проти тебе? Коли і здоров'я і сил бракує, і люди не йдуть на зустріч щоб допомогти, і настрій такий, що зовсім нічого не хочеться робити, і обставини складаються таким чином, що інших справ завалом, і до важливих ніколи не дійде... Хочеться просто захворіти, десь від усіх заховатись, нічого не робити, нікого не бачити, нічого не знати...

Простіше за все - здатись, відпустити все по течії, пасивно спостерігати, як плани руйнуються, переходять в повний занепад (звісно, тільки обставини винні, ні в якому разі не я сам). Але можна ж не здаватись... через силу, через "не хочу та не можу" - міцно тримати свої мрії та бажання в руках, і хоч по трішки, хоч по міліметру, крок за кроком продовжувати робити щось для їх здійснення (або принаймні просто втримати їх - не дати щезнути, не дозволити обставинам бути сильнішим за себе).

Не буває такого "Хочу, але не можу."! Якщо людина чогось не робить, то просто не вірить в себе, або боїться чогось. Сильній впевненій людині будь-яка справа ладна.

Буває ще такий період, коли взагалі не розумієш, чого хочеш, навіщо, куди прямувати, до чого прагнути, і нащо це все потрібно.. Такі часи - найпідступніші.. Руки опускаються, сам стаєш розгублений, апатичний, можна навіть в депресію впасти. 

Але не треба! Не можна здаватись! Треба працювати, продовжувати робити те, що було важливим раніше і є важливим завжди!  Найгірше, що можна зробити для себе - бути не спроможним прийняти життя, коли воно прийде після затишку... Тому, доки не мається точного розуміння майбутнього - потрібно готуватись до будь-якого!

Все злить, подражнює, нервує. Навіть гарні новини не радують.

Хочеться на комусь зірватись, вимістити злість. Агресія аж бурхотить внутрі.

Але це не вихід... 

Я сильний - я все витримаю.

Все що не відбувається - все на краще.

Я не самотній - у мене є друзі, і напевно хтось кохає.

Скрутні часи в моєму житті настають для того, щоб надати можливість довести, що я вартий ще кращої долі.

(цікаво, ну хоч комусь, по-справжньому ці гасла допомогали заспокоїтись та налаштуватись на позитив, коли все погано?)

...

Авжеж, були в моєму житті скрутні часи. Було таке що здавався та відступав, було і навпаки - йшов вперед до останнього. Досвід каже що другий вариант набагато перспективніший, хоч і має в собі багато неприємног. Ще досвід нагадує, що в принципі, кожна проблема, кожна складність, кожна неприємність - це шанс вийти переможцем, а перемога завжди варта більшого ніж те терпіння та впертість, які необхідно проявити для цього.

...

Ось і прийшов висновок - як би кепсько не було на душі від усього що відбувається, але нема сенсу (не раціонально, безглуздо, даремно) намагатись втримати минуле, чеплятись за нього, шукати в ньому порятунку. Бо попереду - велике, невідоме, сповнене можливостей, пригод, мрій та щастя майбутнє. І чим швидше я знайду в собі сили зробити вгамувати всі свої страхи та зробити крок вперед, тим краще ж буде для мене.

...

Все. Вперед і мовчки.

Калакуцький Микола Костянтинович