[ Читати далі ]

Четвер перед Весіннім Рівноденням (Великоднем) має назву Навський Великдень або Чистий Четвер. Слово «навій» означає мрець, покійник і певно походить від слова «навіювання». Навський Великдень також носить назву Мертвецький Великдень, також четвер називають чистим, світлим, великим, страстним або живним. У декотрих областях України він припадає не на четвер, а на понеділок і називається Жилавий. Вважалося, що навесні відкриваються ворота Вирію і Боги випускають душі на землю. Вони роблять це ще двічі на рік – на Русаліі, коли красує жито і на збір врожаю (Спасівка). Душі померлих три дні перебувають біля житла людей та на полях. В народі кажуть, що померлі повертаються із землі, переходять по Калиновому Мосту із Вирію до рідних домівок і три ночі святкують Навський Великдень. Але живим з ними бачитися не можна – задушать, і навіть якщо людина уникне небезпеки, то все одно помре. Ніякі обереги в цей час не допомагають, лише облитися водою, бо покійники бояться мокрого і сама вода у цей день має чародійські властивості. Навський Великдень також є святом очищення. Очищення здійснюється Водою та Вогнем. Вважається що вдосвіта ворон носить дітей купатися і через те ці птахи живуть по 300 років, тому люди намагалися скупатися раніше за воронових діточок, щоб бути весь рік здоровими, а воду з купелі виносили і виливали на перехрестя, щоб змити з себе усі пошесті. Часто читали замовляння: «Перехресна дорого! Дайбоже, здоров'я в ручки, в ніжки і в живіт трішки». Як бачимо, вода відганяє і покійників. Також в декотрих областях готували купіль для самих покійних, вішали рушник і клали мило. Вогонь в цей день запалювали від двох паличок, тільки такий вогонь вважався Живим. І від цього вогню запалювали ту саму Громову Свічку. В часи двовір’я треба було донести цю свічку додому від церкви і не дать їй загаснути, бо тоді хтось в родині помре. Якщо свіча все ж гасла, то її запалювали знов від свічок товаришів. Якщо громовою свічкою в цей день випалити на воротах Громовий Хрест, то в цей вечір не зможе забігти у двір «поганий собака» у вигляді якого нечистий дух блукає землею. В.Скуратівський також наводить цікавий обряд гонити смерть:: «Очищення за допомогою води й вогню — досить поширений звичай серед наших пращурів. Очевидно і в обряді «гонити смерть» також були подібні дійства, які маємо в закликанні, а потім і вигнанні (чи розстрілюванні) морозу й зими. За подібним сценарієм — очищення за допомогою вогню — влаштовували й «гоніння смерті». Багаття, як правило, розпалювали лише з «живого вогню»—добутого від тертя сухих деревин. Вважалося, що саме цей вогонь є «небесним гостем» від сонця. М. Грушевський з цього приводу писав: «Сьому ж відповідають такі ж колективні закляття морозу, зими й смер-ти, що виголошувались, очевидно, паралельно, з очищенням землі огнем від усякої нечистоти, що відбувались при тім, — і заховались у практиках різдвяних-новоріч-них, у вогнях Великого четверга й Великодньої ночі, та в ріжних обрядах очищення». У дохристиянських уявленнях смерть репрезентувалася антропоморфізованою в людську чи іншу істоту — «вона могла чути й розуміти людські бажання та заклинання» (С. Килимник). Про це нагадує нам у формі звертання-благання одна з давніх лірницьких пісень: Смерте моя коханая, Нам від Бога посланая — Зажди, смерте, час-годину, Покіль зберу всю родину... З цим суголосний і звичай збирати в четвер усі старі та зайві лишки в господарстві, ретельно вимітати сміття в садках, городах, на подвір'ї і спалювати на обійсті — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті та всякої нечисті». При цьому виголошували своєрідні заклинання: — Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!»

Працювати в цей день нізя, бо виросте «мертва кістка», тобто наріст на тілі.. Позбутися її можна лише взявши на кладовищі кістку і натерши нею наріст.

Якщо перед Великоднем кілька четвергів підряд ходити в ліс, щоб ніхто не бачив і робити там ворота із осики, а потім у Навський Великдень поставити їх біля двору, то можна впіймати відьму, бо відьма не зможе мимо пройти і лізтиме у ворота. Хлопчаки робили із дерева калатала, якими вони відганяли злих духів. Господині викладають на горище 12 сухих полін, щоб великодня бабка не запалася. Не годиться в цей день різати худобу, щоб не проллялась кров — «бо м'ясо від забитої тварини може завадити здоров'ю», а також білити оселю — «оскільки це все сумні дні». Зате, цей день вважали найкращим щоб сіяти ярі зернові культури та горох. Увечері господиня виходила на поріг і сукала нитку, накручуючи на веретено у напрямку від себе. Ця нитка потім використовувалася для перев’язування хворого місця, якщо рука чи нога «розійдеться». Олекса Воропай наводить цікавий звичай готувати сіль до Великодня: «У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня. Вранці на Великдень, як прийдуть, бувало, з церкви і сядуть за стіл розговлятися, господар клав цю сіль на хлібину і все це ставив на покутті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових недугах.» Увечері, після всіх обрядових дій, сім’я збиралася на вечерю і запрошувала до столу померлих. В. Скуратівський так описує обрядову трапезу: «Вона чимось нагадує вілію на Багату кутю. За спогадами літніх людей, трапеза мала приблизно такі страви: кутя з медом і маком, узвар, вареники із сушеними сливами та вишнями, капусняк, риба. Все це символізувало спільну вечерю з покійниками, а звідси й Мертвецький Великдень». Набір обрядових страв нагадує не тільки Багату кутю, але й поминальні страви. Саме капусняк, коливо та кутю завжди ставлять на поминках. Морозний кисіль теж є обрядово-поминальною стравою. Вночі живим людям було не вільно навіть вставати з ліжка, бо хто побачить померлих і сам помре цієї ж ночі. (с) Магура Чепурна Використана література: 1.«Знахар» Л.Мусіхіна 2. «Дідух» В. Скуратівський 3. «Звичаї нашого народу» О. Воропай