Я дивувався феномену Херсона з Мелітополем.
Як тількі почалось у лютому-22, знайомий сказав, "от побачиш, вибіжуть на вулицю оккупантів з квітами т оркестром. Бо херсонці та мелітопольці, начебто це ті, хто голосував за пророссійського Якунєвіча".
Не відбулось. Ніякого ентузіазму нахшталт а ля "дайош Крим та Дамбас".
Та ще й антиватні виступи.

Знайомий, щоб пояснити, чому не відбулось, привів приклад з 2ї світової.
Ентузіазм радянців по здачі у полон, співпраці з гітлерівцями на оккупованій территоріі був досить високий. До 42го року. Потім німців вдалось відкинути від Москви, активність співпраці з оккупантами почала знижуватись. Тому що дещо вже не були впевнені у перемозі Гітлера. Тобто вата залишилась ватою, але поки "прітіхлі".

А я подумав, що причини можуть бути інші. Російсько-фашистські окккупанти самі зробили все можливе, щоб відштовхнути від себе населення. Тут тобі і пограбунки колгоспників та фермерів, городян. Розруйноване житло. Безсудне насильство та навіть страти, викрадання, зубожіння людей.
Як що не торкнулось одних, то торкнуло сусідів, рідних, знайомих.
Крім того, рашка під санкціями, та без санкцій, це не одне й те саме. (могли помітити принаймні заробітчани).
Проте зрадники скрізь знайдуться.

То практичні висновки. А є моральні. Національні. Ну не всі ж у Херсоні бавовна. Не всі думають лише про гроші. Я дивився мапи  голосування до майдана 2014. За "Якунєвіча" у східних регіонах голоснуло біля 65-75%. У Донбассі аж 97%. (Навіть у Криму 91%.)...

Якби ці хлопці встали з безіменних могил, вони б навели лад у цій країні. Швидко і беззаперечно.




Але надія вмирає останньою. Зі святом, українці!

Тем большей странностью может показаться следующее: Кремль делает всё для того, чтобы его подданные не любили Украину. Если сам Путин уверен, что в наличии не два народа, а один, то разумно ли так упорно практиковать рознь? Нетрудно, однако, увидеть, что здесь не заскок, а расчёт. Хотят, чтобы обида на Украину объединяла людей. И это получается. Вопрос "Вы хотите, чтобы и у нас было так, как на Украине?" находит понимание.

"Вы там все с ума посходили", – говорит давно осевший в Москве или Петербурге выходец из Украины родственникам, живущим в Киеве или Полтаве. Сестра – родному брату, сын отцу и матери. Не они ему, а он им рассказывает, что происходит в их стране. Представить себе обратную картину – чтобы точно так вёл себя с московской родней киевлянин – невозможно.

 В порыве раздражения можно сказать: потому что украинцы мало думают не только о русских делах, но и о своих. Но лучше всё-таки взять себя в руки и обратить внимание на то, что в Киеве отсутствует башня вроде той кремлёвской, откуда шли бы указания всем, кто не лишён дара речи, что говорить можно, а что нельзя. В таких условиях трудно воспитывать население в одном духе, даже если у воспитателя нет недостатка в средствах для этого...

....В России между тем слово об Украине уже тянет за собою слово об Америке. Говорим Украина, подразумеваем – Америка. Говорим Америка, подразумеваем – Украина. Да-да, почти так! Эта связка образовалась совсем недавно, но к ней так быстро привыкли, что уже не замечают в ней судьбоносной новизны. Такова особенность больших перемен.

Это надо было нешуточно постараться всем, и провидению в первую очередь, чтобы в русском сознании вдруг стали рядом две такие несоизмеримые величины. Значит ли это, что американцы стали управлять Украиной? Так считает та часть украинской оппозиции, что связана с Россией четырёхсотлетней пуповиной.

 Ещё вчера эти люди почти не скрывали своего желания отдать Украину под российский присмотр, а сегодня утверждают, что они против любого внешнего управления, имея в виду, конечно, американское.

....Украиной управляет, насколько это в его силах, Майдан. Майдан – это пока незримое присутствие миллиона людей на главной площади страны и прилегающих улицах. В России украинского президента просто поносят, а в Украине его разоблачают, и делает это он, Майдан. Московские поношения и есть московские поношения, а украинские разоблачения это всё более строгий счет грехам. В дело "подсчётного" лица уже внесено до сотни допущенных им нарушений закона и порядка.

Виявляється, що краще обстріли ворога, аніж террор у оккупаціі. Бо щоб добряче зрозуміти, через це треба пройти, та хай йому грець.
Бачу, як на роботі той, хто раніше нив "А вот чєго ані гонят на рассію, єсли самі туда лєзут зарабативать?". Тепер привітає "Слава Україні, Тупін куйло"!

  Про закриття каналів.
Гадаю можна повну свободу, але не під час війни, хоч і поки що гибридної.