Духмяна заметіль

Недовговічним квітом сипле –

Встеляє килим білий.

                        Закохані, йдемо

                        В той снігоцвіт вишневий!..

 

22.04.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

 

 

 

Волинянин засіяв чорнобривцями 119 км українських доріг Рай на місці стоптаного двору Можна було б подумати, що це ЖКГ з доброго дива перетворило затоптане до скам’янілості подвір’я серед трьох багатоповерхівок біля Варшавського ринку та луцької школи № 26, в якості експерименту, на рай. Розкішні кущики чорнобривців та сальвії ростуть не тільки на призначених для цього квітничках попід балконами будинків за адресами Кравчука, 32, 26-Б та 28-Б, але і на вміло розбитих кимось клумбах, і на безликих бетонних муруваннях, що, вочевидь, при будівництві призначалися саме для облагороджування двору квітами. Ба навіть на підвищенні, де розташована дитяча шведська стінка, золотіють акуратні чорнобривцеві голівки. «Гарно? – запитує якийсь дідусь із ціпком. – Це Василева гірка. Так назвали на честь чоловіка, який усе це сам і зробив». Чоловік той не хто інший як Василь Рижук, знаний в Україні скульптор, який, якщо вже талановитий, то, як мовиться, тримає марку у всьому. Навіть у дворі, яким щодня проходять сотні людей та несуть реальну загрозу цим тендітним сонечкам на тонких стеблинах. «Але ж таки досі не витоптали!» – радіє Василь і коротко, весело, з приправами гумору й вибухами заливчастого сміху оповідає свої чорнобривцеві пригоди. До слова, саме пан Рижук свого часу зробив прикметним в’їзд до села Угринова, що на Горохівщині: висіяв чорнобривці, починаючи від власне знака й аж до краю поля уздовж траси. «Цьогоріч поле покропили, – береться тінню Василеве чоло, – і мої живучі чорнобривці вже такої наруги не витримали». А чотири роки тому Василь вирішив, що просто робити ранкову гімнастику йому нецікаво. Відтак почав, щоранку підводячись близько п’ятої, скопувати землю довкола стадіону школи № 26. Поволі перейшов на подвір’я біля під’їзду і за три роки, власноруч розбиваючи клумби, осилив не без допомоги кількох особливо сміливих сусідів усеньке подвір’я. «Через те, що земля тут поганувата, – каже Василь, – чорнобривці сіяв із насіння. А вже торік зібрав його аж 25 мішків. І роздав людям. А що робити, коли Луцьк мені роботи за спеціальністю не дає й навіть за зроблене не платить? Ось, наприклад, мізерні як для митця кошти, що виграв на конкурсі міськради, представивши проект пам’ятника Бандері, чекаю вже чотири місяці. Тому доводиться малювати картини квітами! Що я з цього маю? Радість серцю... А ще (сміється) жінки на ринку свій товар продають за менші гроші»....    Траса Луцьк-Рівне-Київ – квіткова усмішка ... Василь Рижук примудряється організовувати свій життєвий простір максимально оптимістично. Так, свого часу в нього виникла ідея організувати насадження чорнобривців по всій трасі Луцьк-Рівне-Київ. Він писав листи-запити до служби автомобільних доріг та в Кабмін України. Автодор допоміг розпушити землю на ділянці протяжністю в 13 кілометрів зазначеної траси.  Втім у добрій справі знайшлися Василеві у поміч і звичайні лучани, які в захваті від його ентузіазму. Саме вони допомагали засівати й полоти. А нещодавно зібралися, аби зробити на трасі серед квітів колективне фото. Тож і досі тут, не здолані ані шкідливими викидами, ані спекотним літом, цвітуть собі чорнобривці, що їх Василь Рижук, поспішаючи жити в добрі, називає «квітковою усмішкою», посланою всім, хто під цим небом творить свою правду.

Наталка ШЕПЕЛЬ   СіД-інфо: Василь Рижук із відзнакою закінчив Львівське училище декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша, так само із відзнакою Волинський національний університет ім. Лесі Українки та здобув спеціальність магістра, а ще – Львівську національну академію мистецтв за спеціальністю «Монументальна скульптура». ...за власними підрахунками за 10 років засіяв 119,5 км української землі чорнобривцями; ...загалом зібрав 50 мішків насіння чорнобривців, з яких 25 роздарував (для порівняння: один кущик цих квітів на продаж – від 5 до 7 грн); ...майстернею Рижука і досі є його авто; ...співачці Каті Бужинській майстер подарував зі своєї квіткової колекції трильйон чорнобривців і сертифікат на них. Квіти не зривали, а посадили до дня народження Каті. Саме Бужинська співатиме в документальному фільмі «Чорнобривці України», який зараз на стадії розробки.

З матерів Наталки Шепель. Заступника головного редактора газети "Сім'я і дім"

Зарання прошу у автора вибачення за передрук   

Символіка Маку в українських традиціях:

Макова голівка вважається символом розуму.
Освяченим Маком осипають все обійстя - для захисту від злих сил.

Мак вважається добрим лікарським засобом від безсоння, виразки шлунку.

Традиційні коржики з маком люблять всі !

Мак часто вишивають на рушниках і сорочках.

(за Г.Лозко)





  ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~


Цветы мака в юго-западных католических странах употребляются для
украшения церквей в день Сошествия Св. Духа. Особенно это практикуется во многих местностях Прованса, где маленькие дети, одетые ангелочками, идут в этот день в процессии перед священником, несущим Св. дары, и
усыпают маковыми цветами его путь. От этого, вероятно, цветы эти в Провансе носят еще название цветов ангелов.
в России, хотя цветы мака и не имеют особого значения в церковных празднествах, но церковные главы носят часто название золотых маковок.
Здесь, конечно, название маковок относится более к верхней части головы, которую мы обыкновенно называем «макушкой, маковой»; тем не менее некоторая, вытекающая из сходства маковой головки с нашей головой
символика наблюдается и во многих русских поговорках и песнях.
Символика эта, впрочем, существовала уже и у древних греков, которые
называли мак — kodeion, а человеческую голову — kodeia, и особенно у
древних римлян, у которых Нума вместо приносившихся в прежнее время в
жертву Юпитеру человеческих голов стал приносить маковые головки.
То же самое случилось и с зверским умилостивительным жертвоприношением детских головок богине Мании — призрачному существу, имевшему будто влияние на жизнь детей. Юнием Брутом детские головы были заменены здесь
головками чеснока и мака.
Нельзя также обойти молчанием и известный в истории Древнего Рима рассказ о взятии города вольсков — Габий.

Это было в 515 году до н. э., в царствование Тарквиния Гордого. Будучи не в состоянии взять этот город ни голодом, ни приступом, Тарквиний придумал хитрость. Старший сын его, Секст, притворившись, что отец,
рассердясь, прогнал его от себя, бежал к габийцам и обещал им помочь в борьбе с отцом.
Добродушные и доверчивые габийцы не только поверили этой сказке, но даже имели неосторожность поручить ему начальство над всеми своими войсками. Тогда, заручившись властью, Секст послал тайком к Тарквинию
верного своего раба узнать: что ему дальше делать, как поступать? Когда посланный Секста явился, Тарквиний был в саду. Вместо того, чтобы ответить на предложенные ему Секстом вопросы, он начал быстро ходить по
саду и сшибать бывшей у него в руках тросточкой самые высокие головки
мака, которым были засажены некоторые клумбы его сада. Возвратясь к Сексту без всякого ответа, раб рассказал ему только то, что видел. Но Сексту этого было вполне достаточно. Он понял, что отец, сшибая самые высокие головки мака, хотел этим сказать, что Секст должен обезглавить или умертвить всех начальников габийцев. Секст поступил так, и город был взят.

Таким образом, и здесь маковые головки явились символом человеческих голов.

 Одна легенда о происхождении мака:

«Дело было первой весной — той весной, когда Господь создавал и тварей, и растения. По Его мановению цветок возникал за цветком, тварь за тварью. Вся земля была ими уже покрыта Всюду царили радость и согласие. Животные и люди жили друг с другом в полнейшем мире, и с утра до вечера только и раздавалось ликование. Одно лишь существо не разделяло всеобщей радости, всеобщего счастья и
печально бродило по молодой земле — это была ночь. И потому бродила она так печально, что каждое существо на земле имело свою подругу, а она одна лишь оставалась одинокой. К тому же она чувствовала еще, что была единственным существом на земле, к которому остальные приближались с
неохотою. Ибо как она ни старалась при помощи звезд, светящихся жучков и других источников света рассеять свой глубокий мрак, все-таки скрывала слишком много красот природы от очарованных глаз новосозданных тварей и тем невольно отталкивала всех от себя. И когда восходящее солнце, озаряя своими чудными лучами, приводило всех в восторг и вызывало всеобщее ликование, она еще тяжелее чувствовала свое одиночество, и еще тяжелее являлось для нее ее собственное
существование.
Будучи от природы доброй и любвеобильной, она искала ответ на эту любовь и, не встречая ее, окутывала свою главу в густую вуаль, чтобы проливать в уединении горькие слезы...
Горе это наконец заметили цветы и старались всячески смягчить его и доставить ей, по мере своих слабых сил, возможно большую радость. Но что могли бедняжки предложить ей в утешение, кроме своих чудных красок и своего упоительного благоухания? И вот многие из них стали задерживать свой запах днем и испускать его только ночью. И хотя это утешение было, конечно, ничтожно, но ночь чувствовала себя все-таки уже несколько менее одинокой: разносившийся всюду чудный запах показывал
ей, что есть-таки существа, которые сочувствуют ей и хотят утешить ее в тяжелом горе.
Однако утешение это было недостаточным, и ночь, в конце концов, вне себя от горя бросилась к подножию трона Всевышнего и обратилась к Нему с мольбой:

«Всесильный Боже, Ты видишь, как все созданные Тобой существа счастливы и как я одна только брожу без радости, одинокая и никем не любимая на земле, не имея даже существа, которому бы могла поведать свое горе. Светлый день бежит от меня, как я ни стремлюсь к нему всей душой, и так
же, как и он, отворачиваются от меня и все остальные существа... Сжалься же, Всевышний, надо мной, несчастной, умерь мою скорбь, создай мне товарища, дай мне верного друга и спутника жизни».
Господь улыбнулся, услышав мольбу ночи и, сжалившись над ней, создал сон и дал ей его в товарищи.
Ночь с восторгом приняла этого дорогого друга в свои объятия, и с тех пор началась для нее новая жизнь. Теперь она не только не чувствовала себя более одинокой, но всюду ее встречали с радостью, так как постоянно сопровождающий ее благодетельный сон является любимцем всех живых существ на земле и ожидается с нетерпением как успокоение и отдохновение.

Вскоре к ней присоединились еще новые милые существа: ее и сна дети — сновидения и грезы. Вместе с ночью и сном разлетались они по всей земле и делались всюду такими же желанными гостями, как и их родители. Не прошло, однако, много времени, как люди, бывшие вначале простодушными и чистосердечными, изменились. Страсти в них пробудились, и в душе их становилось все мрачнее и мрачнее. А так как дети в дурном обществе легко портятся, то и здесь случилось то же: некоторые
сновидения, придя в близкое соприкосновение со злыми людьми, сделались легкомысленными, обманчивыми и недружелюбными.

Сон заметил эту перемену в своих детях и хотел было от себя их прогнать, но сестры и братья заступились за них и стали просить его: «Оставь нам провинившихся братьев и сестер, они не так уж скверны, как кажутся; мы обещаем тебе общими силами исправлять их, как только они
будут сбиваться с пути».

Отец ответил на просьбу своих добрых детей согласием, и в их сообществе остались и тяжелые, мрачные сновидения, которые, однако, удивительным образом, как показал дальнейший опыт, держатся почти всегда только злых людей, которые как будто их к себе привлекают. Между тем человечество становилось все хуже и хуже, и жизнь его делалась все тяжелее и тяжелее. Однажды один из совсем испортившихся людей лежал среди чудной ночи на благоухавшем чудными ароматами лугу.

Сон и грезы подступили к нему, но грехи его мешали им подойти. В душе его зародилась страшная мысль — убить своего родного брата. Напрасно брызгал на него сон своим волшебным жезлом капли успокоения, напрасно убаюкивали его своими пестрыми картинками грезы — несчастный все более
и более уклонялся от их благодетельного влияния. Тогда сон созвал своих детей и сказал: «Если так, то улетим от него, дети, — он недостоин
наших даров!» — и они улетели.

Однако такая небывалая неудача сильно раздражила сон, и, отлетев на далекое расстояние от непокорившегося его влиянию человека, он долго никак не мог успокоиться; особенно же он никак не хотел простить своему волшебному жезлу выказанное им бессилие и в гневе, наконец, воткнул его
в землю. Кружившиеся же тем временем вокруг него грезы, играя, увешали этот жезл теми легкими, воздушными, пестрыми образами, которые они хотели навеять на несчастного оттолкнувшего их от себя человека.
(из нета)

Доброго Дня!

Давайте блище познайомимося!

Отже, я Ружа, тобто Квітка: Ружа, Троянда...

Ружа - стародавня назва цієї прекрасної квітки, часто використовується в піснях, описуючи молоду й вродливу дівчину ( може не зовсім про мене, та все одно кожна жінка, то Квітка - це факт! )

 По-білоруськи ружа - троянда, по-болгарськи - мальва. Мальва - також чарівна квітка -один із символів України, бо важко собі уявити хоча б одну хату без мальви ) .

Все це я дізналася з бесмежних просторів нету, коли стала блогером на Бігмірнеті і вирішила назватися Ружею. Хоча цю інфу я вирішила пошукати трохи згодом, а одразу назвалася так, тому що я Троянда за гороскопом квітів (кельтському)  , Троянда на БМ вже було зайнято . Та не дуже я сумувала, бо знала одну стару українську легенду, і тому остаточно вирішила назватися дівчиною Ружею:

Ружа колись була дуже красивою дівчиною: Вона, як і її сестри Мальва : та Півонія : лікувала людей від серцевих хвороб. І прийшов якось до них лікуватися Зимовий Вітер:
Постукав у двері та й питає, чи тут дівчата-красуні живуть. Що людей лікують, здоров’я дають?

-Тут, - відповіла Ружа.

-То впусти до хати.

-А ти хто будеш?

-Той, хто гори верне, страху наганяє, людей від Сонця оберігає.

-А чи не завдаси ти нам шкоди?

-Ні!

Відчинила Ружа двері. І влетів до хати Вітер-вітрисько.

-На що скаржишся? – спитала Мальва.

-На безсилля з Морозом боротися.

-А чи якесь добро ти зробив людям?

-Ні!

-То за що ж тобі співчувати?

-За те, що я хворий.

-Але ми лише добрим людям допомагаємо, - відповіли дівчата. Тоді дмухнув Вітер на сестер і перетворив їх на квіти.



А люди навесні висадили їх у квітника: Мальву – ближче до вікна:




Півонію – до води:



Ружу – до сонця:

 

Ружа по-українськи:

 

Ружа або Алатир:

 

За легендою, Священний камінь Алатир (латир, алтар, олтар, вівтар) – це священний "живий камінь", що лежить у Вирії (Раю)
На ньому росте Дерево Роду (Життя).
Із нього виходять і в ньому сходяться всі дороги.
Він уособлює могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя. Та міць і сила криється у незліченній і безкінечній кількості живих зародків-бруньок, що лежать під священним каменем і ними щовесни Дажбог засіває землю і людство. На ньому завжди горить живий Вогонь Сварога - Родове Вогнище, до якого Боги приносять свої палкі молитви заради минулого, сучасного і майбутнього людства.

Алатир (Камінь-Алатир, Око Рода, Козацькій Хрест, Ружа) є споконвічним духовним символом українців-русинів, знак Родового Вогнища Рідної Православної Віри. Він найсвятіший із символів людства, модель розгортання і згортання Всесвіту.

Алатир - це прадавній символ присутності Бога. Він походить від яйця, яке зніс Першобог українців-русичів Сокіл-Род і символізує єдність з божеством через вдячність Всевишньому. Вдячністю православного рідновіра Богу за своє народження і можливість самовдосконалення є життя по Праву (Божественний закон Справедливості).

Алатир уособлює могуть і невмирущість плодючої творчої сили життя. Згідно Покону Рода Всевишнього (збірки божественної мудрості предків) в Алатиреві закарбовані усі закони Прави.

Будучи прадавнім, глибинно українським знаком і символом, Алатир, як ніщо інше єднає нас із Всемогутнім Родом, своєю присутністю сприяє духовному і тілесному розвитку та добробуту.

Сила Алатиря безкінечна як Всесвіт, всі релігії, сили, сутності, світи є лише мізерною часткою його. Тому, зображення символу Рідної Православної Віри, як наймогутнішого оберегового знака, до сьогодні можна повсюди побачити по всій Україні-Русі.

 

Так що інколи до свят я одягаю таку аватару - Алатир

Ось така я є!

якщо цікаво, Ласкаво Прошу в мій блог!

 

 

А это специально  русский вариант  для  Alfa145    и для наших гостей из ближнего зарубежья:

Итак, я Ружа, то есть Цветок: Ружа, Роза...  Ружа - древнее название этого прекрасного цветка, часто используется в песнях, описывая молодую и красивую девушку ( может не совсем обо мне, и все равно каждая женщина, то Цветок - это факт! )   По-белорруски ружа - роза, по-болгарски - мальва. Мальва - также волшебный цветок -один из символов Украины, потому что трудно себе представить хотя бы один дом без мальвы ).

Все это я узнала из бескрайних просторов нета, когда стала блогером на Бигмирнете и решила назваться Ружею. Хотя эту ифну я решила поискать немного погодя, а сразу назвалась так, потому что я Роза по гороскопу цветов (кельтскому), Роза на БМ уже было занято . Но не очень я грустила, потому что знала одну старую украинскую легенду, и потому окончательно решила назваться девушкой Ружей: 

Ружа когда-то была очень красивой девушкой. Она, как и ее сестеры Мальва и Пион (в укр. Пиония - женский род.)   лечила людей от сердечных болезней. И пришел как-то к ним лечиться Зимний Ветер:  Постучал в двери да и спрашивает, здесь ли девушки-красавицы живут. Что людей лечат, здоровье дают? 

 -Тут, - ответила Ружа. 

-Так впусти в дом. 

-А ты кто будешь?

-Тот, кто горы сварачивает, страху нагоняет, людей от Солнца оберегает. 

-А  не обидешь ли ты нас?

  -Нет! 

Отворила Ружа двери. И влетел к дому Ветер-ветрище. 

 -На что жалуешься? – спросила Мальва. 

-На бессилие с Морозом бороться. 

 -А что доброго ты сделал людям? 

 -Ничего! 

-То за что же тебе сочувствовать? 

-За то, что я больной. 

- Но  мы лишь хорошим людям помогаем, - ответили девушки.

Тогда дунул Ветер на сестер и превратил их в цветы.

А люди весной высадили их в цветник: Мальву – ближе к окну, Пион - к воде, а Ружу - к Солнцу.

Ружа по-украински:    

Ружа или Алатирь:           

По легенде, Священный камень Алатирь (латир, алтар, алтарь, алтарь) – это священный "живой камень", который лежит в теплых Краях (Раю).  На нем растет Дерево Рода (Жизнь).  Из него выходят и в нем сходятся все дороги.  Он олицетворяет могущество и бессмертие плодовитой творческой силы жизни. Но мощь и сила кроется в бесчисленном и бесконечном количестве живых зародышей-почек, которые лежат под священным камнем и ими каждую весну Дажбог засевает землю и человечество. На  нем всегда горит живой Огонь Сварога - Родовой Очаг, к которому Боги приносят свои пылкие молитвы ради прошлого, современного и будущего человечества.

Алатир - это древнейший символ присутствия Бога.

Он происходит от яйца, которое снес Першобог украинцув-русичей Сокол-Род и символизирует единство с божеством через благодарность Всевышнему. Благодарностью православного ридновира Богу за свое рождение и возможность самоусовершенствования есть жизнь по Прави (Божественный закон Справедливости).  Алатир олицетворяет мощь и бессмертие плодовитой творческой силы жизни. Согласно Покону Рода Всевышнего (сборники божественной мудрости предков) в Алатиреви засечены все законы Прави.

Будучи древнейшим, глубинно украинским (от себя добавлю еще один вариант - славянско-арийский), знаком и символом, Алатир, как ничто другое соединяет нас со Всемогущим Родом, своим присутствием содействует духовному и телесному развитию и благосостоянию.  Сила Алатиря бесконечная, как Вселенная, все религии, силы, сущности, миры являются лишь мизерной частью его. Поэтому, изображение символа Родной Православной Веры, как самого могучего оберегового знака, до сих пор можно повсюду увидеть по всей Украине-Руси.      

Так что иногда к праздникам я одеваю в такую аватару - Алатир  

Вот такая я !

Если понравилось, Милости Прошу !

На пасхально-травневі свята вибралися у парк "Олександрія", що в Білій Церкві. Щоправда в кінці прогулянки нас накрив дощ, і ми не встигли прогулятися містом, але парк дуже гарний! Все цвіте та розпускається... Розповідати без фоток немає сенсу, тож приємного перегляду фотографій, і побажання Вам самим поїхати та побачити цю красу.

П.С. Окреме спасибі кафе-бару "Берегиня" за каву, тістечка та шоколад.

П.П.С. скоро їдемо в Ужгород...