Зазирни у мої очі –
Ти весну у них побачиш.
Вони розказати хочуть
Все, що ти для мене значиш.
Зазирни у мою душу –
Лиш тобі її відкрию.
У її глибИни впущу,
Там побачиш мою мрію.
Потаємних струн торкнеться
Неприховане бажання.
Зазирни у моє серце –
Ти побачиш там кохання.
Я загубила світ в твоїх очах,
Зате знайшла у них зорю ранкову.
Я загубила образ твій у снах,
Бо у реальності зустріла їх основу.
Я загубила десь самотні вечори,
Та віднайшла я лагідні світанки.
Я загубила чорно-білі кольори,
В душі веселка прокидається щоранку.
Я загубила біль минулих літ,
Політ душі я знову можу відчувати.
Я в погляді твоїм згубила світ,
Та знаєш,я його не хочу повертати.
Я так люблю ці ніжні теплі руки.
Ніхто у світі їх не зможе замінити.
Не вистачає їх мені у час розлуки.
Сльозами вдячності їх хочу окропити.
Вони мою колиску колисали,
Вони не знали втоми і спочинку.
І лагідно до серця пригортали.
Плели віночки з м’яти і барвінку.
Ці руки мене пестили й ростили,
І від усякої біди завжди оберігали.
Молитвою мене благословили,
І у життя мені дорогу показали.
Матусю моя рідна,найдорожча,
Перед тобою низько голову схиляю.
У Богородиці заступництва я прошу,
Й всіх благ для тебе в Господа благаю.
Ми сиділи й каву пили
В нашій затишній кав’ярні.
Наші душі ввись летіли
З ароматами кохання.
Цю кавову насолоду
Так приємно відчувати.
І, забувши про негоду,
У очах твоїх блукати.
Поодинокі перехожі...
І сніг за вікнами кружляє.
Нас не остудять дні негожі,
Бо у серцях весна буяє.
Кавова ніжність огортає,
А в поглядах горить зізнання.
Й нестримно в серце проникає
З кавовим присмаком кохання.
У березневих тихих вечорах
І у рожевих лагідних світанках
Твоє ім’я у серці й на вустах
Пише любов мереживним серпанком.
Стомилися … Але не в тому річ,
Що розучились вірити й чекати.
Бо серед тисячі чужих облич
Так важко рідні очі відшукати.
Ти поруч – і не треба зайвих слів,
Й назад вже не потрібно повертати.
Не ранять душу більше спогади зі снів.
Я день новий з тобою хочу зустрічати.
Ти втрат багато у житті пізнав,
Та не стогнав, не нарікав на долю.
І за любов винагород не вимагав,
Просто кохав і був самим собою.
Щира молитва з серця струменить,
Безмежна вдячність душу огортає.
І тиха радість наповняє кожну мить.
Просто іду.Просто живу.Просто кохаю.
Одній говориш, що кохаєш,
Другую палко обіймаєш.
Третю додому проводжаєш,
І всім надію залишаєш.
Одній шепочеш слова ніжні,
А іншій гарні пишеш вірші.
Третій щоденно квіти носиш,
І бути вірними всіх просиш.
Одна для тебе королева,
Інша – принцеса з міста Лева.
А третя – миле янголятко,
Лиш ти – для них усіх загадка.
У першої блакитні очі,
У другої – як темні ночі.
А в третьої – два ізмарагди,
Та жодна з них не знає правди.
Для них усіх ти принц єдиний.
Ти сексуальний і красивий.
Та сам вже часом забуваєш,
Що і кому ти обіцяєш.
Як розв’язати цю задачу
Самозакоханому мачо?
Щомиті змінюєш полярність,
Та є жіноча солідарність.
Так часто доля повертає,
Що їх усіх ще об’єднає.
Пусті обіцянки згадає,
Й тобою в шахи ще зіграє.
Я не знайду потрібних слів,
Щоб відчуття всі передати.
Назавжди в серці ти моїм,
Єдина, рідна наша мати.
Нема твоєї в тім вини,
Що чиїсь душі зачерствіли.
Й отруту випити до дна
Тебе примусити хотіли.
Де віра?Де любов?Де єдність?
Забули й слухати не хочуть…
У душах псевдоукраїнців
Лиш тільки ненависть клекоче.
Ведуть у прірву навпростець
В овечих шкурах злі тирани.
Що в їх серцях?Нема сердець.
Вони вже й їх давно продали.
Ніколи і ні перед ким
Не падала ти на коліна.
Пробач, прошу, Вкраїно їм.
Не відають вони, що чинять…
Я не знайду потрібних слів,
Щоб відчуття всі передати.
Назавжди в серці ти моїм,
Єдина, рідна наша мати.
Нема твоєї в тім вини,
Що чиїсь душі зачерствіли.
Й отруту випити до дна
Тебе примусити хотіли.
Де віра?Де любов?Де єдність?
Забули й слухати не хочуть…
У душах псевдоукраїнців
Лиш тільки ненависть клекоче.
Ведуть у прірву навпростець
В овечих шкурах злі тирани.
Що в їх серцях?Нема сердець.
Вони вже й їх давно продали.
Ніколи і ні перед ким
Не падала ти на коліна.
Пробач, прошу, Вкраїно їм.
Не відають вони, що чинять…
Липневий день.Високий Замок.
Кохання нашого світанок.
Снують туристи.В’януть квіти.
А ми з тобою, наче діти.
У своїх мріях заблукали,
Й нікого ми не помічали.
Години бігли, наче миті,
А ми одні у цілім світі.
Для нас мелодія лунала,
У серці ніжність проростала,
Вже вечір перейшов у ранок.
Нас поєднав Високий Замок.
Неначе дзвіночок срібний,
Неначе чистий ручай,
Як сонця промінчик світлий,
Як синього неба край.
Як ніжний спів солов"їний,
Як теплий подих весни,
Як шелест листя осінній,
Як тихе журчання води.
Як мамина колискова,
Її мелодія ллється.
Як світла зоря ранкова,
Відлуння любові у серці.
Як все різнобарв"я квітів.
Веселкова, мила,чудова.
Як можна тебе не любити,
Свята моя рідна мова?
