хочу сюди!
 

Альона

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «синонімічний ряд»

І я, блін, теж)) БЕРЛІНСЬКИЙ КИРПИЧ


  В моєму дитинстві було кілька журналів, що любились і перечитувались від кірки до кірки. Обійду "Мурзилку" і "Вокруг света", і розповім про "Трамвай", який виходив десь в 90-х, і був взагалі епохальним, варто тільки дізнатися хто туди писав і хто ілюстрував, але мені тоді ці прізвища нічого не розповідали, а от зміст був чаруючим.. Та що казати, якщо й досі пам'ятаю ілюстрації і на пам' ять декламую віршики звідти і цитую тамтешні "розповіді".
  В студентські роки якось розговорились з одногрупницями на тему дитячих видань, і я з захватом згадувала саме про цей журнал, хоча він тоді вже давно не виходив. Ну і пару віршиків пригадала. А зі мною навчалась дівчина з Дніпра, Маринка, в якої було вроджене захворювання і вона щороку лікувалась в спеціалізованому санаторії в Саках. Санаторій цей був дуже популярним, до нього приїздили з Росії, Казахстану, Молдови... От восени зустрічаємо, і ділимось враженнями від літа, а Марина про санаторій згадала, засміялась і розповіла невелику історію. На цій "зміні" в їх групі оздоровлювалась дівчина-москвичка, і така гонорова й зверхня, хто що не скаже чи зробить, а вона щоразу так "фу, а вот у нас в Маасквєє...")). І все так, всі крім неї нічого не варті, тільки її московська думка і московські манери найкращі в світі і єдино вірні. Вже всім в печінках. І от сидять вони одного разу в їдальні, а столична штучка знову своє оте голосно "а вот у нас в Маасквєє... ", а Марині раптом згадався один з тих віршиків, що я розповідала, і вона голосно так, щоб почули всі, продекламувала

      В Москве на асфальте 
      Валялся кирпич 
      И думал что он - НАСТОЯЩИЙ МОСКВИЧ!

  Сміявся весь зал, а її попустило, і свою неймовірну столичну думку до кінця путівки вона з того часу тримала при собі. 

  До чого я все це.. Кирпичі всюди одинакові, в Києві, Москві чи Берліні podmig