Сон разума рождает зеленских

Євген Дикий
Біолог, екс-доброволець "Айдару":

"Страна-95" географічно розташована там же, де Україна, тільки от це не Україна. Це не країна, це саме страна. Страна малоросів та х@хлів, доброзичливих, жлобкуватих та недалеких.

Щаслива страна, яка не має ні самоусвідомлення, ні ідентичності, ні амбіцій. В цій страні не розуміють, кому і для чого потрібна наша мова – вєдь і так всє понімають. Не розуміють, за що і проти кого ми воюємо – вєдь раньше було ж всьо мирно. Не розуміють, чому красти погано – адже "живеш сам, дай жити іншим", а "у держави скільки не кради, свого не вернеш". В цій страні найкращим та єдиним дійсно народним президентом був і досі лишається Леонід Кучма. Там спокійно, мирно, всі тихо животіють – без історії, без майбутнього, лише сьогоднішнім днем. Животіють на мінімальні, натомість гарантовані зп, до яких ще можна потроху красти в межах дозволеного кожному: начальству побільше, гаїшникам поменше, простим людям по чуть-чуть… І ще там звісно ж люблять розважатись в міру свого рівня розвитку – бухати біленьку, гоцати під Сердючку та щасливо реготати з пласких скетчів улюбленого "Квартала".

Пасивно-агресивна біомаса Росії пішла у штопор ностальгії за золотим віком імперії – і намріяла собі фюрера. Зліпила його "із того шо било", і так перед світом вигулькнуло Пуйло – як абсолютно закономірне породження колективного підсвідомого російської бидломаси. Породження примітивної злоби та ненависті алкашів та невдах, готових заздрити успішному світові, від заздрості ненавидіти цей світ, та намагатись опустити його під свій рівень, або ж перетворити на "радіоактівний пєпєл" (с).

Пасивно-миролюбна та працелюбна білоруська біомаса намріяла Ідеального Голову Колгоспу, і от Бацька вже третє десятиліття поспіль намагається утримати свій тихий колгосп на узбіччі цивілізації, зробити його заповідником тої самої здохлої радянської імперії, але не її агресивної столиці, а навпаки – її затишної сонної провінції. Це йому навіть поки що вдається – ціною залежності від сусідньої Імперії Зла та її фюрера, відсутності майбутнього, відсутності свободи, втечі з країни еліти та молоді, але ж більш-менш відповідно до прагнень усередненої біомаси. Білоруська бидломаса на відміну від російської не зла, не агресивна, натомість любить порядок та дисципліну. "Щасливі хами, ситі в них хлєбала" (с).

Ми, українці, "дістали" нашу пасивну х@хляцьку біомасу так сильно, як не снилось поодиноким вільнодумним росіянам та маргіналізованому білоруському національному рухові. Ми спромоглися за роки незалежності щонайменше двічі переламати колгоспно-совкову парадигму і зробити потужний прорив від успадкованої нами Малоросії до омріяної нами України.

Спершу помаранчевий карнавал свободи, потім барикадна республіка Майдану вирвали країну з відведеної нам колоніальної колії. Вирвали настільки далеко, що імперії довелось відвойовувати в нас території невеликими шматками, тимчасово змирившись з тим що на решті країни таки потроху, дуже непросто, але невідворотно народжується Україна.

Вже 5 років ми ведемо війну проти сусідньої недонаддержави, війну за право бути собою та просто за право бути, і поки в цій війні перемагаємо. Але все це ми, українці. А тим часом поруч з нами весь цей час живуть та не можуть примиритись із створеною нами реальністю вони – малоросійська колоніальна біомаса.

Те, що ми любимо, і за що ми готові вмирати, для цієї маси не становить жодної цінності. Наша війна для них – якесь дивне чуже непорозуміння, на яке ні в чому не винному малоросу раптом може прийти повістка. Коли повістка прийде, від неї треба ховатись, "нехай син Порошенка воює" - адже у світі малороса воюють за "пана", а не за Батьківщину. А щоб повістка не приходила, треба "миритись", за будь-яку ціну – встати на коліна у будь-якому сенсі, зробити агресорові все що він захоче, віддати землю, свободу, мову та культуру, аби тільки "нє било вайни". Якщо буде треба віддати ворогові до Лабутнагу нас, патріотів – малороси зроблять це з легким серцем, адже від нас та наших мови-культури-історії-гідності малоросові ні жарко, ні холодно, а від нас, "бунтівників", йому самі лише прикрості та незручності.

Страна-95 не потребує громадян, активістів, патріотів – там зручно та комфортно лише тим, межею чиїх амбіцій є поріг власної хатинки край села. Яка в біса Європа, який глобальний світ? ЄС – це територія, звідки малоросові можна привезти "євробляху" і куди малоросові зручно мотатись на заробітки збирати ягоду. Росія – не страшна імперія, де у ГУЛАГу сидять наші бранці, а так само місце, куди їздять на заробітки ті малороси, які на ринку праці ЄС не дотягують навіть на збирачів ягід. А ще у Росії зручно гастролювати із пласкими х@хляцькими хохмами, м@скалики дуже люблять з цього поржать і за це наливають шкалика. А до ЄС можна виправляти на Євробачення те, що перед тим гастролювало по Росії і там "городські пани нашенького зацінили". От і весь світ, нащо більше?

Страна-95 довго терпіла історичні пертурбації, викликані тим, що поруч живемо ми, українці. Її мешканці не спроможні на активний опір чи тим більше на наступ – адже це передбачає ризики, а сутність малороса саме у уникненні ризиків за будь-яку ціну. Але от відбуваються вибори. Вони відбудуться тому і лише тому, що тисячі нас, українців, загинули за ці роки за право народу самим обирати собі шлях та владу. На вибори можна сходити, нічим не ризикуючи – і Страна-95 наносить нам удар у відповідь. Малоросійська біомаса нарешті спромоглася породити із колективного підсвідомого свою креатуру, подібно до того як біомаси Росії та Білорусі породили Пуйла та Бацьку.

Що ж, принаймні у нашої бидломаси трохи краще з гумором – її креатурою став не стукач з претензією на імператора, і не "правильний колгоспний голова". Страна-95 висунула блазня - КВНщика, примітивного як у своєму гуморі, так само і у світобаченні. Породження малоросійської біомаси з виду не страшне, лиш огидне та жалюгідне.

Страна-95 – це не Україна, ніколи нею не була та не буде. І за нашу омріяну Україну знову доведеться воювати. І це буде зовсім не КВН.