В мене є подруга Мирося, вона і її чоловік з Чернігівщини, але живуть у Криму 5-ть років їх сину 4-ри рочки, звуть Олексою він білінгвістична (двомовний) дитина російську розуміє але спілкуватися нею не дуже любить і от вона мені розповіла такий трафунок привела вона його до дитячого садочку, а він її і каже: "ти коли з садка мене забирати будеш, то щоб з моєю коханкою прийшла, бо я без коханки додому не піду" Вихователька звісно в шоці від слів Олекси закатує вочі "Какайа єшчє каханка ето же ужас" на що Мирося її відповідає - "Та ви не хвилюйтеся він так шоколадку називає".
Або ж ще іду я якось з Лексієм у Дитячому парку підходить до мене знайома і починає до нього сюсюкати - "ой, какой хароший мальчік". На що він з безпосереднісотю дитини відповідає - Я не мальчік, я хлопчик!
Або ж ще приїхав його дядька він з Мінська і цілий тиждень дитина спілкувалася з дядьком який з ним спілкувався українською але не литературною, а палящуцькою. І от дядько поїхав Мирослава купила цукерок, потім її хтось зателефонував вона побалакала трошки (трошки це хвилин 20 як на неї), і звертається до синочка: Олексо, а де цукерки які я тобі купляла?! Він замурзаний у шоколад робить круглі очі, розводить руками та так кумедно каже - ДИк, нЯма!